Постанова 4813 № 947/26114/20

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01.06.2021 року м. Одеса Єдиний унікальний номер справи №947/26114/20 Апеляційне провадження № 22-ц/813/6467/21 Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого-Колеснікова Г.Я.(суддя-доповідач), суддів- Ващенко Л.Г., Сєвєрової Є.С., за участю секретаря - Кузьмук А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м.Одеси від 24 грудня 2020 року, постановлене під головуванням судді Салтан Л. В. ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовної заяви та відзивів на позов У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 ,третя особа: Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради (далі-департамент ОМР) про визнання за ним право власності на квартиру та скасування постанови державного виконавця ВП №51263038 від 25 травня 2016 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Позов обґрунтовано тим, що 29 березня 2018 року він уклав з ОСОБА_3 договір про відступлення права вимоги № 29-03/18/5, відповідно до якого останній відступив йому права грошових вимог до ОСОБА_2 . Відповідно до даного договору він прийняв всі права, що належали ОСОБА_3 за іпотечним договором, який був укладений між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 . Предметом іпотеки за кредитним договором були майнові права на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 55 кв.м., житловою площею 30,7кв.м. Зазначив, що Головним державним виконавцем Київського відділу державної виконавчої служби м.Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області Кіптіковим І.О. по виконанню виконавчого листа № 520/40/14-ц, виданого 30 липня 2015 року Київським районним судом м.Одеси, винесено постанову ВП №51263038 від 25 травня 2016 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Виконавчий лист видано на підставі рішення суду від 25 березня 2015 року (справа №520/40/14) за позовом ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, де предметом іпотеки були майнові права на вказану квартиру. 20 вересня 2018 року він звернувся до ОСОБА_2 із вимогою та просив оплатити борг на підставі договору про відступлення права вимоги від 06 червня 2018 року, укладеного з ОСОБА_3 , а також на підставі договору про відступлення права вимоги від 06 червня 2018 року за іпотечним договором. 13 листопада 2018 року ОСОБА_2 надав йому заяву, якою визнав наявність заборгованості перед ОСОБА_1 за кредитним договором від 18 грудня 2007 року, в забезпечення виконання якого надавалась в іпотеку вищевказана квартира та надав згоду на реєстрацію права власності за ним на вказану квартиру та подальший її продаж. Після отримання такої заяви він двічі звертався до Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради для реєстрації права власності вказаної квартири на своє ім`я, але рішеннями департаменту ОМР від 09 листопада та 22 листопада 2018 року йому було відмовлено на підставі того, що у ОСОБА_2 у власності іншого нерухомого майна не знаходиться. Оскільки в даній квартирі він мешкає з 2012 року і відповідач надав заяву, якою визнав наявну заборгованість та погодився передати іпотечне майно в рахунок погашення заборгованості, а він не має можливості зареєструвати вказане нерухоме майно, тому вимушений звернутися за захистом своїх прав до суду. Посилаючись на викладене, просив: - визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 ; - скасувати постанову державного виконавця ВП №51263038 від 25 травня 2016 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, винесену Головним державним виконавцем Київського відділу державної виконавчої служби м.Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області Кіптіковим І.О. по виконанню виконавчого листа № 520/40/14-ц, виданого 30 липня 2015 року Київським районним судом м.Одеси (а.с.1-4). У поясненнях на позов представник Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради Чабан І.А. посилалась на те, що державний виконавець здійснює реєстраційні дії в Державному реєстрі прав виключно в межах наданих повноважень відповідно до Закону та виключно в процесі ведення виконавчого провадження. Тобто реєструє виникнення/зміну/припинення обтяження на підставі процесуального документа, винесеного/оформленого ним відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». За таких обставин, реєстрація припинення обтяжень, які зареєстровані в Державному реєстрі прав на підставі процесуальних документів державних виконавців, винесених згідно Закону України «Про виконавче провадження», проводиться державними виконавцями. Тому у департаменту ОМР відсутні повноваження щодо скасування постанови ВП №51263038 від 25 травня 2016 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (а.с.37-39). У відзиві на позов відповідач ОСОБА_2 вимоги ОСОБА_1 визнав в повному обсязі (а.с.45-47). Ухвалою Київського районного суду м.Одеси від 17 листопада 2020 року в якості третьої особи залучено до участі у справі Київський відділ державної виконавчої служби м.Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області (а.с.54). Зміст судового рішення суду першої інстанції Рішенням Київського районного суду м.Одеси від 24 грудня 2020 року у позові ОСОБА_1 відмовлено. Судове рішення мотивовано тим, що відповідач ОСОБА_2 визнав позов, тому не має спору щодо зазначеного нерухомого майна, сторони можуть скористатися своїм правом щодо реалізації своїх прав. У вимогах щодо визнання права власності на вищевказану квартиру слід відмовити, оскільки позивач ОСОБА_1 не просив звернути стягнення на нерухоме майно, тому правових підстав для визнання права власності не має. Вимоги про скасування постанови державного виконавця ВП № 51263038 від 25 травня 2016 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів, на якій стадії на цей час перебуває зазначене виконавче провадження. Також, державний виконавець має право скасувати зазначений арешт нерухомого майна (а.с.70-73). Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов. Доводи апеляційної скарги зводяться, зокрема, до того, що суд дав помилкову оцінку наявним у справі доказам (а.с.81-85). Правом відзиву на апеляційну скаргу учасники процесу не скористались. Учасники судового процесу в судове засідання, призначене на 01 червня 2021 року, не з`явилися, про дату час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, заяв про відкладення розгляду справи у зв`язку з карантином та бажанням прийняти участь у її розгляді особисто не подавали, що відповідно до правил ч.2 ст.372 ЦПК Українине перешкоджає розгляду справи у їх відсутність. Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Встановлені судом фактичні обставини справи Встановлено, що 18 грудня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір, згідно умов якого іпотекодавець зобов`язувався перед іпотекодержателем, що виникли на підставі кредитного договору, укладеного між сторонами 18 грудня 2007 року за № 014/79729/74/87056, забезпечити виконання кредитного договору майновими правами на квартиру АДРЕСА_1 (а.с.18-21). За п.1.1. кредитні кошти ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» позичальнику ОСОБА_2 надано в сумі 88 914 доларів США, на строк до 18 грудня 2027 року (а.с.18). Відповідно ч.3ст.6 Закону України «Про доступ до судових рішень», суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру. Згідно даних, внесених до Єдиного державного реєстру судових рішень, рішенням Київського районного суду м.Одеси від 25 березня 2015 року (справа №520/40/14) за позовом ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором №014/79729/74/87056 від 18 грудня 2007 року, в сумі 88 953,10 доларів США, що еквівалентно 711 002,13 грн., з яких заборгованість за кредитом - 81 276,64 доларів США (643 644,18 грн.), заборгованість за відсотками - 5 299,17 доларів США (45 356,27 грн.), пеня за прострочення кредиту та відсотків по кредиту - 19 001,68 грн. Постановою Апеляційного суду Одеської області від 28 серпня 2018 року рішення суду від 25 березня 2015 року залишено без змін. 25 травня 2016 року за заявою ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», головним державним виконавцем Київського відділу державної виконавчої служби м.Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області Кіптіковим І.О. по виконанню виконавчого листа № 520/40/14, виданого 30 липня 2015 року Київським районним судом м.Одеси, винесена постанова ВП №51263038 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (а.с.8). Згідно вказаної постанови з боржника ОСОБА_2 підлягає стягненню заборгованість у розмірі 711 002,13 грн. на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (а.с.8). Надалі, за договором відступлення права вимоги за іпотечним договором від 06 червня 2018 року, укладеного між ОСОБА_3 (первісним іпотекодержателем, який є іпотекодержателем згідно іпотечного договору від 18 грудня 2007 року, за яким права та обов`язки іпотекодержателя були відступлені ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» ПАТ «ОКСІ БАНК», яке в свою чергу відступило права та обов`язки іпотекодержателя - ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «УКРФІНАНС ГРУП», яке в свою чергу відступило права та обов`язки іпотекодержателю ОСОБА_3 ) та ОСОБА_1 (новим іпотекодержателем) у зв`язку з укладанням між первісним іпотекодержателем та новим іпотекодержателем договору відступлення права вимоги від 29 березня 2018 року, відповідно до якого первісний іпотекодержатель відступає новому іпотекодержателю право грошових вимог до ОСОБА_2 (далі - іпотекодавець або позичальник) за кредитним договором від 18 грудня 2007 року (а.с.9-10,22-23). За п.1.1 договору про відступлення права вимоги від 06 червня 2018 року первісний іпотекодержатель передає, а новий іпотекодержатель приймає всі права, що належать первісному іпотекодержателю за іпотечним договором, який укладений між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 , що забезпечує виконання зобов`язань іпотекодавця за кредитним договором. Згідно п.1.4 договору, предметом договору іпотеки є майнові права на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 55 кв.м., житловою площею 30,7кв.м., яка належить ОСОБА_2 на праві власності на підставі договору купівлі - продажу від 18 грудня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Юрасовою А.М. за реєстром №6061. За п.3.5 вартість предмета іпотеки вищевказаної квартири складає 561 363 грн.(а.с.9-10). Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки, станом на 06 червня 2018 року, іпотекодержателем за цими договорами є ОСОБА_1 (а.с.24-26). 20 вересня 2018 року ОСОБА_1 надіслав письмову вимогу ОСОБА_2 , в якій повідомив його, що він ОСОБА_1 придбав право вимоги заборгованості по кредитному договору від 18 грудня 2007 року на підставі відступлення права вимоги від 06 червня 2018 року, укладеного з ОСОБА_3 , а також на підставі договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 06 червня 2018 року, тому є іпотекодержателем нерухомого майна: квартири АДРЕСА_1 , що є предметом іпотеки за договором іпотеки від 18 грудня 2007 року. Тому просив ОСОБА_2 сплатити борг за кредитним договором, розмір якого станом на 20 вересня 2018 року складає 3 479 244,60 грн. В разі невиконання цієї вимоги на протязі 30 днів, ОСОБА_1 має намір в примусовому порядку, будь - якому із нижче зазначених способів згідно із застереженням, передбаченим договором іпотеки, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: на вказану квартиру: - ст.37 Закону України «Про іпотеку» - шляхом набуття права власності на предмет іпотеки; - ст.38 Закону України «Про іпотеку» - шляхом продажу будь-якій особі предмету іпотеки за суму згідно оцінки нерухомого майна від 29 вересня 2018 року в розмірі 561 363грн.(а.с.15-16). У відповідь на письмову вимогу ОСОБА_1 , боржник ОСОБА_2 надав заяву, яка посвідчена 13 листопада 2018 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічової Н.А., в якій він погодився з вимогою ОСОБА_1 , та зазначив,що він: - ознайомлений зі ст.ст.35,36,37 Закону України «Про іпотеку»; - відмовляється від переважного права на придбання предмету іпотеки вказаної квартири; - вказаним предметом іпотеки він не користується, як постійним місцем проживання; - надає свою безумовну згоду на задоволення ОСОБА_1 забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності та згоду на реєстрацію за ОСОБА_1 на вищевказану квартиру (а.с.17). 09 листопада 2018 року рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Карпухіної Л.В. юридичного департаменту Одеської міської ради відмовлено ОСОБА_1 у державній реєстрації квартири АДРЕСА_1 , оскільки відсутнє рекомендоване повідомлення про отримання письмової вимоги ОСОБА_2 , кредитні кошти отримано позичальником у іноземній валюті - 88914 доларів США на що розповсюджується Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та, що за інформацією Державного реєстру за позичальником ОСОБА_2 інше нерухоме майна не знаходиться(а.с.27). 22 листопада 2018 року рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Гаврющенко О.В. юридичного департаменту Одеської міської ради відмовлено ОСОБА_1 у державній реєстрації вказаної квартири за тих самих підстав, які викладено вище(а.с.28). Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права Щодо вимоги про визнання право власності на вищевказану квартиру Звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_2 (іпотекодавець,боржник) ОСОБА_1 (іпотекодержатель) просив визнати за ним право власності на вищевказану квартиру, оскільки він є іпотекодержателем за договором про відступлення права вимоги, а боржник ОСОБА_2 не виконує вимоги за кредитним договором. Так, у ст.12 Закону України "Про іпотеку" вказано, що в разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. При цьому ст.33 цього Закону передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених ст.12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання. Згідно зі ст.36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до ст.ст.36,37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі. З урахуванням вимог ст.ст.328, 335, 392 ЦК України у контексті ст.ст.36, 37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем. Отже, звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки не є судовим способом звернення стягнення, а тому суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання право власності за іпотекодержателем. Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15. З урахуванням наведеного, іпотечним договором, укладеним між сторонами, встановлено позасудовий порядок визнання права власності на предмет іпотеки за іпотеко держателем, тому визнання права власності за іпотекодержателем за рішенням суду є неналежним способом захисту, в зв`язку з чим позов ОСОБА_1 до боржника ОСОБА_2 про визнання за ним права власності на вказане нерухоме майно на підставі ст.ст. 16,321,328,391 ЦК України задоволенню не підлягає, як такий, що не ґрунтується на законі, оскільки позовні вимоги заявлені позивачем регулюються Законом України «Про іпотеку». У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язання шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Правовідносини, які склалися між сторонами, є договірними, недійсними у судовому порядку не визнавалися, тому іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. При цьому вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодежателем ОСОБА_1 до іпотекодавця ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки до суду не заявлено. Суд правильно дійшов до висновку, що оскільки ОСОБА_2 не заперечує проти визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 за позивачем ОСОБА_1 , сторони договору про відступлення права вимоги не позбавлені право вирішити ці питання в добровільному позасудовому порядку. Більш того, згідно п.6.1 Договору іпотеки іпотекодержатель набуває право стягнення заборгованості за рахунок звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання іпотекодавцем основного зобов`язання. За п.6.2 Договору у разі порушення умов основного договору та/або умов цього договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу (цінним листом або листом з повідомленням про вручення за адресою, вказаною в цьому договорі) про усунення порушення. Якщо протягом 30(тридцяти) днів вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки може бути здійснено шляхом судового або позасудового врегулювання, іпотекодержатель має право на свій розсуд обрати відповідно до Закону України "Про іпотеку" спосіб стягнення(п.6.4 Договору іпотеки). Згідно п.6.5Договору, позасудове врегулювання здійснюється згідно, із застереженням про виконання вимог іпотекодержателя, що міститься в цьому договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Крім того, оскільки сталася зміна сторони кредитора, 13 вересня 2018 року між ОСОБА_1 (іпотекодержателем) та ОСОБА_2 (іпотекодавцем) внесено зміни до іпотечного договору(а.с.13-14). Згідно п.3.1 договору від 13 вересня 2018 року іпотекодержатель має право на свій розсуд обрати відповідно до розділу V Закону України "Про іпотеку" спосіб стягнення: - на підставі рішення суду; - на підставі виконавчого напису нотаріуса; - згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в цьому договорі. Іпотекодержатель розпочинає звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо протягом 30-ти календарних днів іпотекодавцем не буде виконана вимога про усунення порушень або виконання порушеного основного зобов`язання та/або умов цього договору. Спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки визначається іпотекодержателем у цієї вимозі. Реалізація предмету іпотеки здійснюється відповідно до умов цього договору та чинного законодавства України (а.с.13). Таким чином, доводи апелянта про визнання права власності на вищевказану квартиру є необґрунтованими, оскільки правовідносини сторін регулюються спеціальним Законом України «Про іпотеку», за яким іпотекодержатель ОСОБА_1 та іпотекодавець ОСОБА_2 вправі вирішувати спір щодо вказаної квартири в позасудовому порядку. При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя чи іпотечний договір, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є документами, що підтверджують перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Щодо вимоги про скасування постанови ВП № 51263038 від 25 травня 2016 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження Відмовляючи позивачу у позові в цій частині вимог, суд першої інстанції виходив з їх безпідставності, оскільки державний виконавець має право сам скасувати зазначений арешт на майна. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з наступних підстав. Відповідно до ст.129-1 Конституції України, судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи (ст. 447 ЦПК України). Згідно з ч.1ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. У ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачені права та обов`язки державного виконавця. Зокрема, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч.1 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження»). Відповідно до ст.48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Відповідно до ст.56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження №12-197гс18) вказано, що право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця. У постанові Верховного Суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) зазначено, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим. З огляду на викладене, під час розгляду справи позивач ОСОБА_1 не довів належними та допустимими доказами порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем Київського відділу державної виконавчої служби м.Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області Кіптіковим І.О., який виніс постанову 25 травня 2016 року по виконанню виконавчого листа № 520/40/14-ц, виданого 30 липня 2015 року Київським районним судом м.Одеси про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (а.с.8). Доказів, які б вказували на порушення державним виконавцем чинного законодавства та прав боржника як сторони виконавчого провадження або третіх осіб, суду не надано. Суд не має права зобов`язувати державного виконавця вчиняти будь-які дії під час виконання судових рішень. Як вбачається з матеріалів справи, вчиняючи дії щодо накладенню арешту на майно боржника ОСОБА_2 , державний виконавець діяв у межах Закону України «Про виконавче провадження», яким передбачено, що за заявою стягувача ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» 25 травня 2016 року державний виконавець може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова. При цьому реєстрація припинення обтяжень, які зареєстровані в Державному реєстрі прав на підставі процесуальних документів державних виконавців, винесених згідно Закону України «Про виконавче провадження», проводиться державними виконавцями. На теперішній час, в зв`язку з договором відступлення права вимоги за іпотечним договором від 06 червня 2018 року, сторони вказаного договору вправі звернутися до державного виконавця для вирішення питання щодо скасування постанови від 25 травня 2016 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, а в разі відмови оскаржити дії державного виконавця в судовому порядку. Матеріали справи не містять інформації про те, що позивач та відповідач звертались до державного виконавця з такими вимогами або до суду в порядку ст. 447 ЦПК України. Крім того, як вбачається зі змісту ст.ст. 43,49,51 ЦПК України на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. Як вбачається із змісту позову, ОСОБА_1 просив скасувати постанову державного виконавця, який залучений до участі у справі в якості третьої особи. З огляду на викладене, позивач не надав суду належні та допустимі докази, не довів їх переконливість, а також не довів наявності обставин, на які посилався як на підставу своїх вимог. Обов`язок доказування покладається на сторони. Це положення є найважливішою складовою принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою. Інші доводи апелянта не спростовують висновків суду першої інстанції, тому мають бути відхилені. Враховуючи викладене, колегія суддів залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст.ст.368,374,375,381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 грудня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 07 червня 2021 року. Головуючий Судді