Постанова 4807 № 333/2779/16-ц

Дата документу 19.02.2020 Справа № 333/2779/16-ц ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 333/2779/16 Головуючий у 1 інстанції Наумова І.Й. Провадження №22ц/807/756/20 Суддя-доповідач: Поляков О.З. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 лютого 2020 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Полякова О.З. суддів: Крилової О.В. Кухаря С.В. розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 16 грудня 2019 року про повернення заяви ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами у цивільній справі № 333/2779/16-ц за позовом Концерну «Міські теплові мережі» в особі філії Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- ВСТАНОВИЛА: У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29 листопада 2016 року. Ухвалою судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 листопада 2019 року заяву залишено без руху. Повідомлено заявника про необхідність усунення недоліків в строк, який не перевищує десять днів з дня отримання ним ухвали. Ухвалою судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 16 грудня 2019 року заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто заявнику. На вказану ухвалу, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 16 грудня 2019 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 20 січня 2020 року апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито та призначено справу до апеляційного розгляду без повідомлення учасників справи в порядку ст. 369 ч. 2 ЦПК України. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. За приписами ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Оскаржувана ухвала суду першої інстанції у цій справі входить до переліку ухвал, які розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України). Ухвалою суду апеляційної інстанції від 20 січня 2020 року (а.с. 28-29) особам, які беруть участь у справі, надавався строк до 06 лютого 2020 року для надання можливих відзивів на вищезазначену апеляційну скаргу позивача. Однак, в строк визначений судом на адресу апеляційного суду відзивів від осіб, які беруть участь у справі, на вищезазначену апеляційну скаргу, не надійшло. В силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до п. 6 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згідно з п. 4 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ч.3 ст.427 ЦПК України, до заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 426 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу. Частиною 1 ст. 185 ЦПК України визначено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Відповідно до ч. 2 ст. 185 ЦПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Так, вбачається, що повертаючи заяву про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29 листопада 2016 року, суд першої інстанції виходив з того, що заява не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 426 цього Кодексу, а саме: заявником не зазначена дата відкриття чи встановлення ним нововиявлених обставин, на які він посилається. В порушення вимог ст. 426 ЦПК України, заявником в своїй заяві не зазначено зміст судового рішення про перегляд якого подано заяву, не сплачений судовий збір за подання даної заяви, а заявник в установлений судом строк вищезазначені недоліки не усунув. Зазначений висновок суду першої інстанції, колегія вважає передчасним. Встановлено, що 07 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29 листопада 2016 року (т. 1 а.с. 1). Дослідивши зміст вищевказаної заяви, вбачається, що ОСОБА_1 просить суд переглянути рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29 листопада 2016 року на підставі ст. 423 ЦПК України у зв`язку з нововиявленими обставинами, які не були йому відомі під час розгляду справи, а саме: дати постанови Верховного Суду від 23 вересня 2019 року. Заявник вважає, що за час перегляду справи у судах вищих інстанцій, у позивача сплинув строк позовної давності, що є підставою для відмови у позові. У зв`язку з наведеним заявник вважає, що нарахована сума заборгованості у розмірі 656,05 грн. не підлягає стягненню з нього. Таким чином, висновки, викладені в ухвалі судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 16 грудня 2019 року не відповідають матеріалам справи, оскільки ОСОБА_1 в своїй заяві сформулював та зазначив підстави виникнення нововиявлених, на його думку, обставин, та відповідно, дату їх відкриття. Так, колегія суддів звертає увагу, що реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Щодо висновку суду першої інстанції відносно обов`язку заявнику сплатити судовий збір колегія суддів зазначає наступне. Зі змісту ст. 136 ЦПК України та ст.8 Закону України «Про судовий збір» убачається, що суд, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору, зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати. Як роз`яснено у постанові пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року N 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» судові витрати - передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя N R (81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14 травня 1981 року, та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду. Разом із тим, ураховуючи положення пункту 1 статті 6 Конвенції та прецедентну практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland)), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету. У зв`язку із цим при здійсненні правосуддя у цивільних справах суди повинні вирішувати питання, пов`язані з судовими витратами (зокрема, щодо відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх сплати), у чіткій відповідності до ЦПК України, Закону України «Про судовий збір», а також інших нормативно-правових актів України, забезпечуючи при цьому належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ, з одного боку, та інтересами позивача (заявника) щодо можливості звернення до суду, з другого боку. З матеріалів справи убачається, що заявник у своїй заяві про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29 листопада 2016 року просив звільнити його від сплати судового збору на підставі п. 3 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судовий збір». Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судовий збір» суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі якщо предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Проте, судом першої інстанції в ухвалі про відмову в задоволенні клопотання про звільнення ОСОБА_1 від спалити судового збору не надано належної оцінки та обґрунтування відмови саме доводів заявника. Так, відмовляючи у задоволенні клопотання про звільнення, суд першої інстанції обмежився посиланням на відсутність доказів на підтвердження майнового стану заявника. Крім того, колегія суддів вважає, що судом не було дотримано належного балансу доступності правосуддя. Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. Елементом права на справедливий судовий розгляд є право на доступ до суду. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що це право не є абсолютним і може підлягати обмеженням. Такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу до суду потребує регулювання з боку держави. Для такого регулювання держави-учасниці Конвенції мають певну свободу розсуду, але застосовані ними обмеження не повинні звужувати чи применшувати можливості доступу до суду в такий спосіб або настільки, що нівелюється сама сутність цього права (див. mutatis mutandis рішення від 12 липня 2001 року у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адамс ІІ проти Німеччини" (Prince Hans-Adam II Of Liechtenstein v. Germany), заява № 42527/98, § 44). Право доступу до правосуддя, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, може зазнавати обмежень, що застосовуються на розсуд держави-члена. Суд повинен встановити "розумну пропорційність" зазначених обмежень меті їх запровадження, а також з`ясувати, чи не звужується вказане право в результаті їх застосування. (справа "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії" рішення від 23 червня 1995 року). Відповідно до практики Європейського суду з прав людини вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявника на доступ до правосуддя (справа "Креуз проти Польщі" рішення від 19 червня 2001 року), оскільки формування справедливих принципів оплати судового збору характеризує рівень доступності до правосуддя у країні. Разом з тим Європейський суд з прав людини виходить з того, що судовий збір має бути "розумним", тобто таким, що, з урахуванням фінансового положення заявника, може бути ним сплачений. Адже невиправдано великий їх розмір, який не враховує фінансове положення заявників, а розраховується на основі певного відсотка від суми, що є предметом розгляду справи, може бути розцінений як такий, що непропорційно обмежує право на доступ до правосуддя. Зокрема, така позиція була викладена у справі "Георгел і Георгета Стоїческу проти Румунії" (рішення від 26 липня 2011 року). Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить статтю 6 як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду. Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства. За викладених обставин ухвала Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 16 грудня 2019 року не може вважатись законною і обґрунтованою та підлягає скасуванню, з направленням справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження. Керуючись ст.ст. 7 ч. 13, 367, 369 ч. 1, 379, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 16 грудня 2019 року про повернення заяви ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами у цивільній справі № 333/2779/16-ц за позовом Концерну «Міські теплові мережі» в особі філії Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - скасувати, справу направити до суду першої інстанціїдля вирішення питання про відкриття провадження. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 19 лютого 2020 року. Головуючий: Судді: