Постанова 4801 № 130/2604/19

Справа № 130/2604/19 Провадження № 22-ц/801/475/2020 Категорія: 44 Головуючий у суді 1-ї інстанції Шепель К. А. Доповідач:Голота Л. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 лютого 2020 рокуСправа № 130/2604/19м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді - Голоти Л.О. (суддя-доповідач), суддів Денишенко Т.О., Рибчинського В.П., розглянув у порядку письмового провадження матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, начальника слідчого відділення Жмеринського відділу поліції Головного управління національної поліції у Вінницькій області Олексюка Володимира Володимировича, слідчого слідчого відділення Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області Майченка Анатолія Миколайовича, прокурора Жмеринської місцевої прокуратури Остапенко Мар`яни Василівни про відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 03 січня 2020 року, постановлену у складі судді Шепель К. А. в приміщенні суду в м. Жмеринка, - в с т а н о в и в : У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся у суд з позовом до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, начальника слідчого відділення Жмеринського відділу поліції Головного управління національної поліції у Вінницькій області Олексюка В. В., слідчого слідчого відділення Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області Майченка А. М., прокурора Жмеринської місцевої прокуратури Остапенко М. В. про відшкодування моральної шкоди. Ухвалою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 03 січня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, начальника слідчого відділення Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області Олексюка В. В., слідчого слідчого відділення Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області Майченка А. М., прокурора Жмеринської місцевої прокуратури Остапенко М. В., про відшкодування моральної шкоди за бездіяльність з 15 жовтня 2019 року по 17 грудня 2019 року - визнано неподаною та повернуто позивачеві. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позивачем не виконано вимоги ухвали суду про залишення позову без руху в частині наведення обґрунтованого розрахунку моральної шкоди, не викладено обставин, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, не надано копію постанови Вінницького апеляційного суду від 20 вересня 2019 року, не надано доказів на підтвердження своїх позовних вимог, Не погоджуючись із ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати та направити справу на розгляд до Жмеринського міськрайонного суду. Також просить постановити окрему ухвалу щодо судді Шепель К. А.. Подана апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції незаконно обмежено право позивача на доступ до правосуддя. У відзиві на апеляційну скаргу прокурор Жмеринської місцевої прокуратури Остапенко М. В., посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно з частиною другою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37 - 40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, обговоривши підстави апеляційної скарги, Вінницький апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного. За змістом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Ухвала суду першої інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України. Ухвалою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 18 грудня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачеві строк п`ять днів з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом її викладення та подання до суду у новій редакції по кількості учасників розгляду справи. Підставою залишення позовної заяви без руху було те, що позивачем всупереч статті 175 ЦПК України, в позові невірно зазначено назву суду першої інстанції, не зазначено повне найменування юридичної особи відповідача, обґрунтований розрахунок сум, що просить стягнути позивач, не викладено обставин обгартування позовних вимог, не надано доказів на підтвердження обставин позову. На виконання вимог вказаної ухвали ОСОБА_1 27 грудня 2019 року подав до суду позовну заяву в новій редакції, у якій на власний розсуд виклав обґрунтування та розрахунок моральної шкоди. Ухвалою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 03 січня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто йому. Постановляючи ухвалу про визнання неподаною та повернення позовної заяви, керуючись нормами статті 185 ЦПК України, суд першої інстанції виходив з того, що визначені судом недоліки позовної заяви позивачем усунуті не були; позовна заява не відповідає вимогам статті 175 ЦПК України, оскільки хоча й подана у новій редакції, але не містить обґрунтованого розрахунку розміру моральної шкоди, яку позивач просить стягнути; не вказано, у чому саме полягає завдана позивачу моральна шкода, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір моральної шкоди, не викладено обставин, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, не надано копію постанови Вінницького апеляційного суду від 20 вересня 2019 року, не надано доказів на підтвердження своїх позовних вимог. Висновок суду першої інстанції про повернення позовної заяви не ґрунтується на нормах процесуального права та порушує права позивача з огляду на наступне. У низці рішень Європейського суду з прав людини, юрисдикцію якого в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права. У справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та у рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права на доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Водночас, встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи. Суд першої повертаючи позовну заяву не врахував, що предметом спору у даній справі є стягнення моральної шкоди. В свою чергу Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, від 12 липня 2007 року). Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Тобто, сторони мають можливість скористатися своїми процесуальними права з метою доведення обставин, на які вони посилаються. В свою чергу розрахунок моральної шкоди є допоміжним елементом при вирішенні спору та не є беззаперечним доказом на підтвердження її розміру, а отже і не позбавляє суд можливості встановити дійсні обставини справи та розмір шкоди за умови доведеності факту завдання такої шкоди. Згідно з роз`ясненнями, викладеними у пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», подання доказів можливе на наступних стадіях цивільного процесу, тому суд не вправі через неподання доказів при пред`явленні позову залишати заяву без руху та повертати заявнику. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 наголосила, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку правову норму необхідно застосувати для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Тому, висновки місцевого суду про необхідність зазначення позивачем конкретного способу захисту з посиланням на норму матеріального права є помилковими та не грyнтуються на нормах процесуального права. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Ураховуючи вищезазначене, оскільки місцевий суд постановляючи ухвалу допустив порушення норм процесуального права, що свідчить про її помилковість, суд апеляційної інстанції вважає, що ухвала суду підлягає скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду. Щодо вимог ОСОБА_1 стосовно постановлення окремої ухвали щодо судді Шепель К. А. колегія суддів зазначає наступне. У відповідності до вимог ст. 262 ЦПК України окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду грубі порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли. Враховуючи, що помилки, допущені судом першої інстанції не є грубими порушеннями законності, оскільки усуваються під час перегляду судом апеляційної інстанції, колегія суддів вважає, що правові підстави для постановлення окремої ухвали у даній справі відсутні. Керуючись підпунктом частиною четвертою статті 258, частиною першою статті 259, статтями 367, 369, 374, 379, 382, 384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 03 січня 2020 року у даній справі скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, та касаційному оскарженню не підлягає Головуючий суддя Л. О. Голота Судді: Т. О. Денишенко В. П. Рибчинський