Постанова 4822 № 721/430/17

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 лютого 2020 року м. Чернівці справа № 721/430/17 провадження №22-ц/822/167/20 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Височанська Н. К. суддів: Литвинюк І.М., Перепелюк І.Б. секретар Скрипка С.В. за участю: позивачки ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 , відповідача ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4 розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Підзахаричівської сільської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування про оформлення права власності на житловий будинок, скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, визнання права власності на Ѕ частину житлового будинку, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Путильського районного суду Чернівецької області від 22 листопада 2019 року, ухвалене під головуванням судді Проскурняка С.П., В С Т А Н О В И В: Короткий зміст позовних вимог У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Підзахаричівської сільської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування про оформлення права власності на житловий будинок, скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, визнання права власності на Ѕ частину житлового будинку. Позовна заява обґрунтована тим, що вона з 28 січня 1964 року по 1973 рік перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 . За період проживання однією сім`єю, у 1965 році вони побудували житловий будинок та господарські споруди, який знаходиться по АДРЕСА_1 . З 1964 року до 1977 року їхній двір мав статус колгоспного двору, головою якого був її чоловік ОСОБА_7 , а в подальшому вона. У 1978 році статус їхнього двору було змінено на робітничий. Станом на 15 квітня 1991 року господарство їхнього двору збереглося повністю, в тому числі і нерухоме майно. Вважала, що вона має право на Ѕ частку спірного майна, оскільки спірний житловий будинок відносився до суспільної групи господарств - колгоспний двір до 1977 року, а з 1978 року змінив статус на робітничий. 23 квітня 2011 року Підзахаричівська сільська рада Путильського району прийняла рішення №27/5, 28/6 про оформлення права власності на спірний житловий будинок за відповідачем ОСОБА_3 18 квітня 2011 року відповідачу було видано свідоцтво про право власності на спірне майно і тим самим вона була позбавлена права власності. Посилаючись на вказані обставини просила суд: визнати частково незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Підзахаричівської сільської ради Путильського району Чернівецької області №27/5, №28/6 від 13 квітня 2011 року «Про оформлення права власності на житловий будинок за ОСОБА_3 »; визнати частково незаконним та скасувати свідоцтво про право власності на житловий будинок, видане виконавчим комітетом Підзахаричівської сільської ради Путильського району Чернівецької області від 18 квітня 2011 року на ім`я ОСОБА_3 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель і споруд, що знаходиться по АДРЕСА_1 . Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Путильського районного суду Чернівецької області від 22 листопада 2019 року в задоволенні позову відмовлено у зв`язку зі спливом строку позовної давності. Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги та позиції інших учасників На дане рішення ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги. Зазначає, що до позовної заяви нею було додано довідку Підзахаричівської сільської ради №964 від 02 грудня 2019 року, в якій містяться відомості про те, що ОСОБА_1 дійсно в період з 05 грудня 1991 року по червень 2017 року постійно доглядала за спірним нерухомим майном, оскільки її син ОСОБА_3 тяжко хворіє, являється інвалідом ІІ групи, а тому самостійно не може здійснювати догляд за будинком. Вказує на те, що про порушення свого права вона дізналася лише у червні 2017 року коли їй повідомили, що ОСОБА_3 має намір продати спірний житловий будинок, а тому вважає, що строк позовної давності нею не пропущено. У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Клим В.Г., який діє в інтересах відповідача ОСОБА_3 , просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Зазначає, що позивачка ОСОБА_1 після свого вибуття з колгоспного двору свою часту в майні цього двору не витребовувала, тому є всі підстави вважати, що вона цю частку втратила. Позиція апеляційного суду Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін з наступних підстав. Мотиви, з яких виходив апеляційний суд, застосовані норми права та встановлені обставини справи Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, право на витребування частки майна у позивачки виникло з моменту вибуття з колгоспного двору, тобто з 05 грудня 1991 року. Отже, позивачка пропустила строк звернення до суду за захистом своїх прав. З таким висновком погоджується колегія суддів. Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. За правилами частин першої та третьої статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Відповідно до частини 4 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Відповідно до пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба). Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 з 28 січня 1964 року по 20 грудня 1973 року перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 . За період спільного проживання, у 1965 році ними побудовано житловий будинок та господарські споруди, що розташовані по АДРЕСА_1 , що підтверджується технічним паспортом на житловий будинок (а.с.21-25). Згідно записів погосподарських книг, житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 з 1965 року по 1977 рік відносився до суспільної групи господарств - колгоспний двір, головою якого до 1973 року був ОСОБА_7 . Статус колгоспного двору також підтверджений рішенням народного суду Путильського району Чернівецької області від 27 червня 1973 року. У 1973 році ОСОБА_7 з колгоспного двору вибув і головою двору стала позивачка ОСОБА_1 . Після вибуття з колгоспного двору ОСОБА_7 , членами колгоспного двору були: позивачка ОСОБА_1 та неповнолітні діти ОСОБА_3 , ОСОБА_8 . У 1975 році колгоспний двір поповнився ще одним членом двору, сином позивачки ОСОБА_5 . Судом також встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 - помер, до моменту смерті свою частку у майні колгоспного двору не витребував, тому відповідно до діючого на той час законодавства його частка в майні не спадкувалась, а була розподілена між іншими членами двору. Згідно даних погосподарських книг Підзахаричівської сільської ради статус колгоспного двору спірне господарство мало до 1977 року включно. З 1978 року господарство мало статус робітничого, в тому числі у 1991 році. На підставі заяви ОСОБА_1 від 05 грудня 1991 року, остання вибула в інше господарство. Дану обставину позивачка в судовому засіданні визнала. З 05 грудня 1991 року головою двору і єдиним хто проживав у спірному будинку був відповідач ОСОБА_3 Рішеннями виконавчого комітету Підзахаричівської сільської ради Путильського району Чернівецької області за №27/5, №28/6 від 13 квітня 2011 року оформлено право власності на житловий будинок літ. А, сарай літ. Б, що знаходиться по АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 . На підставі рішення за №27/5 18 квітня 2011 року виконавчим комітетом Підзахаричівської сільською радою відповідачу видано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно. Погосподарські книги - документи первинного обліку в сільських Радах народних депутатів з 1935 року. Складаються з окремих особових рахунків на кожне господарство, що знаходиться на території сільради. В особових рахунках містяться відомості про членів сім`ї, які проживають в господарстві, а також дані щодо землі, будівель і худоби, що знаходяться в особистому користуванні. У першому розділі особового рахунку записуються поіменно всі особи, які постійно проживають в господарстві, із зазначенням дати їх народження, статі, національності, рівня освіти, місця навчання і роботи, посади або заняття, відомостей про інвалідність і пенсійне забезпечення. У цей же розділ вписуються народжені і новоприбулі, виписуються померлі і вибулі в інше постійне місце проживання, тут же робляться записи щодо осіб, тимчасово відсутніх. Погосподарські книги складаються 1 раз на 3 роки, записи в них уточнюються щороку станом на 1 січня і 1 червня. На підставі цих записів фінансові органи обчислюють сільськогосподарський податок, органи державного страхування ведуть облік об`єктів обов`язкового, страхування, органи народної освіти здійснюють облік дітей, які підлягають навчанню. За даними погосподарських книг сільради складають також щорічний звіт, в якому містяться відомості про чисельність і склад сільського населення за статтю, віку і суспільними групами. У зв`язку з цим, та на підставі діючого на той час законодавства, на момент припинення колгоспних дворів кожному із його членів, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , належало право власності на 1/2 частину спірного майна. Зважаючи на наведене, позовні вимоги ОСОБА_1 щодо незаконності рішення органу місцевого самоврядування про оформлення права власності на житловий будинок повністю за ОСОБА_3 , скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Також апеляційний суд погоджується із застосуванням до спірних правовідносин позовної давності з огляду на таке. Відповідно до пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 року правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких, установлений законодавством, що діяло раніше, не закінчився до набрання чинності зазначеним Кодексом. Згідно зі статтею 71 ЦК Української РСР 1963 року, який діяв на час виникнення правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Відповідно до статті 75 ЦК Української РСР позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін. Згідно з вимогами статті 76 ЦК Української РСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і переривання перебігу строків позовної давності встановлюються і статтями 78 і 79 цього Кодексу. Відповідно до статті 80 ЦК Української РСР закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові. В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник зазначила, що про порушення своїх прав їй стало відомо лише у червні 2017 року, а тому перебіг позовної давності розпочався саме з цього моменту. Разом з тим, в обґрунтування доводів позовної заяви заявник зазначала, що їй стало відомо про порушення свого права у 2016 році. Такі протиріччя в доводах заявника позбавляють суд правової визначеності щодо початку відліку строку позовної давності. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Stubbings and others v. The United Kingdom»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі «OAO Neftyanaya kompaniya YUKOS v. Russia»). Порівняльний аналіз термінів «дізналася» та «повинна була дізнатися», що містяться в статті 76 ЦК УРСР, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, не достатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше (правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 22 лютого 2017 року у справі № 6-17цс17). Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. У статті 13 Конституції України закріплено, що власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Власність не тільки надає переваги, а й покладає певні обов`язки на власників майна. Це конституційне положення гарантує принцип поєднання інтересів власника, суспільства та інших власників і користувачів об`єктами власності. Власність зобов`язує власника використовувати свою власність не тільки у своїх інтересах, а й поважати інтереси інших людей, всього суспільства. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання та гарантує їм рівність перед законом. Порушення прав власників з боку держави, громадянина чи юридичної особи зумовлює настання відповідних правових наслідків. Суд першої інстанції врахував, що позивач не навела суду доводів та не підтвердила їх відповідними доказами, що вона не могла з об`єктивних або поважних причин дізнатися про порушення своїх прав раніше. Після вибуття із спірного господарства у грудні 1991 року заявник не вчиняла будь-яких дій для оформлення свого права на частку в спірному будинку. Відповідач пояснив суду, що його матері (позивачу по справі) було відомо про оформлення ним житлового будинку на своє ім`я, більше того вона допомагала йому в оформленні цих прав, так як рахує його хворою людиною. Аналогічні пояснення в суді першої інстанції в якості свідка дала рідна сестра позивачки ОСОБА_9 . Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов до правильних висновків про те, що право позивача порушене, але воно не підлягає захисту, оскільки сплинула позовна давність як для вимоги про визнання права власності на частку в майні колгоспного двору, так і для вимог про визнання частково незаконним та скасування рішення виконавчого комітету сільської ради, визнання частково незаконним та скасування свідоцтва про право власності на житловий будинок, видане на ім`я ОСОБА_3 . Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до частини 1 статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Путильського районного суду Чернівецької області від 22 листопада 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складений 18 лютого 2020 року Головуючий Н.К.Височанська Судді: І.М. Литвинюк І.Б. Перепелюк