Постанова 4854 № 420/5032/19

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 лютого 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/5032/19 Головуючий в 1 інстанції: Єфіменко К.С. Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого: Градовського Ю.М. суддів: Крусяна А.В., Яковлєва О.В. при секретарі: Шатан В.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі апеляційну скаргу Головного управління ДМС України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2019р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДМС України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу, - В С Т А Н О В И Л А: У серпні 2019р. ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до ГУ ДМСУ в Одеській області, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати наказ ГУ ДМС України в Одеській області за №154 від 14.08.2019р. про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; - зобов`язати ГУ ДМСУ в Одеській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання, щодо визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В обґрунтування своїх вимог позивачка зазначила, що у 2018р. ОСОБА_1 звернулася із заявою до ГУ ДМСУ в Одеській області про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. За результатами розгляду вказаної заяви, 13.11.2018р. ГУ ДМСУ в Одеській області прийнято Наказ за №217, яким позивачці відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захист. Не погодившись яз вказаним наказом, позивачка оскаржила його в судовому порядку. Так, постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 3.07.2019р. прийнято рішення, яким адміністративний позов було задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ ГУ ДМСУ в Одеській області за №217 від 13.11.2018р. щодо відмови ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зобов`язано ГУ ДМСУ в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. На підставі вказаного судового рішення, 14.08.2019р. ГУ ДМСУ в Одеській області прийнято наказ за №154 про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку із тим, що відсутні підстави для задоволення вказаної заяви. Позивачка вважає зазначений наказ протиправним, незаконним та таким, що прийнятий з порушенням норм чинного законодавства України, оскільки міграційною службою не було належним чином досліджено інформацію по країні походження. Посилаючись на вказані обставини просила позов задовольнити. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2019р. адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ ГУ ДМС України в Одеській області за №154 від 14.08.2019р. щодо відмови ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зобов`язано ГУ ДМСУ в Одеській області у відповідності з процедурою, передбаченою ст.8 ЗУ "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання, щодо визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В апеляційній скарзі апелянт просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити, посилаючись на порушення норм права. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, пояснення сторін, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення скарги без задоволення, рішення суду без змін, з наступних підстав. Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що ДМС України приймаючи оскаржуване рішення не врахувала обставини справи та інформацію по країні походження, чим допустило порушення прав позивачки. Вирішуючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об`єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює. Так, судом першої інстанції встановлено, підтверджено матеріалами справи і не спростовано сторонами, що ОСОБА_1 , 2.09.1988р.н., є громадянкою Сирії, народилася в с.Сфера, за національністю - курд, віросповідання - мусульманка-суніт, рідна мова курдська. Має неповну середню освіту. На батьківщині позивачка навчалася в Школі "Сфера" (с.Сфера), 1-6 клас. У 2018р. ОСОБА_1 звернулась із заявою до ГУ ДМС України в Одеській області про звернення за захистом в Україні. За результатами розгляду вказаної заяви, 13.11.2018р. ГУ ДМС України в Одеській області прийнято рішення за №5/1-759, яким позивачці відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Не погодившись із вказаним наказом, позивачка оскаржила його в судовому порядку. Так, постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 3.07.2019р. прийнято рішення, яким адміністративний позов було задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ ГУ ДМСУ в Одеській області за №217 від 13.11.2018р. щодо відмови ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зобов`язано ГУ ДМСУ в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Однак, 20.08.2019р. Мохамад ОСОБА_2 знову отримала рішення ГУ ДМСУ в Одеській област за №5/1-259 від 14.08.2019р. про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке прийняте на підставі Наказу за №154 від 14.08.2019р.. Позивачка вважає, що прийнятий Наказ порушує її права, гарантовані Конституцією України та міжнародними договорами України, зокрема, право на отримання притулку в Україні, яке закріплене в ст.26 Конституції України. Перевіряючи правомірність оскаржуваного наказу ДМС України, з урахуванням підстав, за якими позивачка вважає його протиправним та незаконним, судова колегія виходить з наступного. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначає ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Приписами п.1 ч.1 ст.1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визначено, що біженцем визнається особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань. У відповідності до п.4 ч.1 ст.1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у п.13 ч.1 цієї статті. Згідно з п.13 ч.1 ст.1З ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951р. і Протоколу щодо статусу біженців 1967р. та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань. При цьому, у відповідності до п.14 ч.1 ст.1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», особи, які потребують тимчасового захисту - іноземці та особи без громадянства, які масово вимушені шукати захисту в Україні внаслідок зовнішньої агресії, іноземної окупації, громадянської війни, зіткнень на етнічній основі, природних чи техногенних катастроф або інших подій, що порушують громадський порядок у певній частині або на всій території країни походження. Приписами ч.1 ст.7 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визначено, що оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. За правилами ч.1,2 ст.9 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців. Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником. При цьому, згідно до ч.8 ст.9 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатись з відповідними запитами до органів СБУ, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об`єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається. Такі звернення розглядаються у строк, визначений законодавством України. Тобто, аналізуючи вищенаведені норми, апеляційний суд зазначає, що міграційний орган, зобов`язаний розглянути заяву про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, для встановлення додаткової інформації, необхідної для оцінки достовірності повідомленого, провести з позивачем співбесіду та у разі виникнення сумнівів щодо такої достовірності, звернутись до відповідних органів для підтвердження або спростування наданих заявником відомостей. Колегія суддів наголошує на тому, що в Сирії існує тривалий збройний конфлікт, який супроводжується обстрілами і бомбардуванням населених пунктів та об`єктів соціальної інфраструктури і що ситуація в цій країні є вкрай небезпечною і складною, є загальновідомим фактом. Збройні зіткнення між військами офіційної влади Сирії та опозиційно налаштованими воєнізованими збройними угрупуваннями охопили значну територію цієї країни і її населення, тож ситуація там є дуже напруженою і небезпечною для життя і безпеки людей, які там перебувають. Про події в Сирії інформують численні засоби масової інформації і ситуацію в цій країні обговорюють міжнародні організації, тож ці обставини доказуванню у цій справі не потребують. Як вбачається із матеріалів справи, що позивач прибула на територію Україну задовго до того, коли збройний конфлікт у Сирії набув таких масштабів як зараз, однак це не спростовує того факту, що ситуація в країні походження суттєво змінилася після її виїзду і стала небезпечною для життя та безпеки, що також слід враховувати при прийнятті рішення, даючи оцінку поясненням позивача, чому вона просить залишитися в Україні, як біженець чи особа, яка потребує додаткового захисту. Аналізуючи вищевказане, судова колегія вважає, що вищезазначені обставини спростовують твердження ДМС про відсутність у ОСОБА_1 підстав для надання їй захисту в Україні. Як зазначено в п.22 Постанови Пленуму ВАС України від 16.03.2012р. №3 «Про внесення змін і доповнень до постанови Пленуму ВАС України від 25.06.2009р. за №1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні», зі змінами та доповненнями, внесеними постановою Пленуму ВАС України від 20.06.2011р. №3»», ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником. У відповідності до роз`яснень п.10 вищевказаної Постанови Пленуму ВАС України, суди можуть використовувати інформацію про країни походження, розміщену на офіційних сайтах ДМС України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, а також на інформаційних носіях, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні, та інших носіях. Як вбачається із інформації по країні походження Мохамад Амін ОСОБА_3 , що існують серйозні та невибіркові обставини, що несуть загрози життю позивачки, її безпеці чи свободі в країні походження, в якій триває військовий конфлікт та існує ситуація загальнопоширеного насильства та масової загибелі людей. Таким чином, апеляційний суд вважає необґрунтованими посилання органу міграційної служби у своєму висновку на те, що у позивачки відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи населення або політичних переконань. Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає, що у вказаній справі наявні підстави для надання ОСОБА_1 захисту в Україні відповідно до умов, передбачених п.13 ч.1 ст.1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», оскільки існує реальна загроза життю позивача, його безпеці та свободі, систематичного порушення прав людини, враховуючи, що позивач не бажає повернутися до Сирії внаслідок зазначених обґрунтованих побоювань. Отже, з урахуванням вищезазначеного, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 повністю, оскільки ДМС при прийнятті оскаржуваного рішення не взято до уваги інформацію по країні походження позивачки. Зокрема, того факту, що на теперішній час в Сирії тривають бойові дії, систематично порушуються права людини та основні свободи, які здійснюються владою та різними недержавними угрупованнями. В доводах апеляційної скарги апелянт посилався на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті. За таких обставин, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для його скасування. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.246,315,316 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області залишити без задоволення. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2019р. залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення виготовлений 19 лютого 2020р. Головуючий: Ю.М. Градовський Судді: А.В. Крусян О.В. Яковлєв