Постанова 4855 № 580/2317/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/2317/19 Головуючий у І інстанції - Гарань С.М. Суддя-доповідач - Мельничук В.П. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 13 лютого 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого-судді: Мельничука В.П. суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М., при секретарі: Черніченко К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Рось" на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2019 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Рось" до Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - В С Т А Н О В И Л А: Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Рось" звернулось до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Черкаській області, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Черкаській області від 12 червня 2019 року № 0007071408. Позовні вимоги мотивовані тим, що Головним управлінням ДФС у Черкаській області проведено документальну планову виїзну перевірку податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено па контролюючі органи, за період з 01.04.2017 року по 31.12.2018 року за результатами якої, зокрема, було встановлено порушення ТОВ "Агро-Рось" вимог пункту 198.1 та 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, що викладено в акті від 21.05.2019 року № 170/23-00-14-0807/30929025 (надалі - акт перевірки). Частково не погоджуючись із висновками перевірки, ТОВ "Агро-Рось" на адресу ГУ ДФС у Черкаській області направлено заперечення до акту перевірки, листом від 29.05.2019 року № 20-ЮВ/19. Однак, доводи наведені у вказаному запереченні не враховані відповідачем, та на підставі акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.06.2019 року № 0007071408, отримане позивачем 12.06.2019 року. Цим рішенням збільшено суму грошового зобов`язання ТОВ "Агро-Рось" зі сплати податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 2 207 594 грн., з яких 1 471 729 грн. - податкові зобов`язання та 735 865 грн. - штрафні санкції. Позиція відповідача базується на висновках акту перевірки, яким стверджується про фіктивність господарських операцій ТОВ "Агро-Рось", здійснених у серпні-вересні 2018 року за договором поставки сої, укладеним із СВК "Три Колоси Україна", на загальну суму 8 830 374 грн., в тому числі ПДВ на суму 1 471 729 грн. (в розмірі якого встановлено завищення податкового кредиту за період з 01.04.2017 року по 31.12.2018 року). Позивач вважає, що посилання Відповідача на доводи наведені в акті перевірки є безпідставними, а податкове повідомлення-рішення від 12.06.2019 року № 0007071408 прийняте з порушенням норм чинного законодавства України. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2019 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Не погоджуючись з постановленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Рось" подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Рось" посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. Зокрема, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Рось" вказує на те, що судом першої інстанції та Відповідачем не враховано, що ТОВ "Агро-Рось", як добросовісний платник податків не може нести відповідальність за неправомірні дії постачальників товару чи зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування податкового кредиту. Лише достовірне встановлення в ході судового розгляду на підставі належних доказів факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов`язань може слугувати підставою для відмови у праві на формування податкового кредиту. При цьому, такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону. Відповідачем не подавався відзив на апеляційну скаргу. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що Головним управлінням ДФС у Черкаській області проведено документальну планову виїзну перевірку податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено па контролюючі органи, за період з 01.04.2017 року по 31.12.2018 року за результатами якої, зокрема, було встановлено порушення ТОВ "Агро-Рось" вимог пункту 198.1 та 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, що викладено в акті від 21.05.2019 року № 170/23-00-14-0807/30929025. Частково не погоджуючись із висновками перевірки, ТОВ "Агро-Рось" на адресу ГУ ДФС у Черкаській області направлено заперечення до акту перевірки, листом від 29.05.2019 року № 20-ЮВ/19. Однак, доводи наведені Позивачем у вказаному запереченні не враховані Відповідачем, та на підставі акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.06.2019 року № 0007071408 (отримане Позивачем 12.06.2019 року), яким збільшено суму грошового зобов`язання ТОВ "Агро-Рось" зі сплати податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 2 207 594 грн., з яких 1 471 729 грн. - податкові зобов`язання та 735 865 грн. - штрафні санкції. Вважаючи вищевказане рішення протиправним, Позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду, за захистом порушених прав та інтересів зі сторони суб`єкта владних повноважень. Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини Позивача з СВК "Три Колоси Україна" не підтверджено належно оформленими первинними документами, СВК "Три Колоси Україна" також не має достатніх матеріальних та трудових ресурсів для проведення відповідної господарської діяльності, а тому правовідносини Позивача з СВК "Три Колоси Україна" не можуть вважатися такими, що відбулися. Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Так, відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-VI (далі - ПК України). Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв`язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Виходячи із системного аналізу вищенаведених правових норм для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Згідно з п. 198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Положеннями пункту 201.1 статті 201 ПК України визначено, що на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата складання податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу); д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД, для послуг - код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг; платники податків, крім випадків постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, мають право зазначати код товару згідно з УКТ ЗЕД або код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг неповністю, але не менше ніж чотири перших цифри відповідного коду. Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних. Таким чином, податкові накладні складені з порушенням вимог діючого законодавства, не можуть вважатися документами, підтверджуючими право покупця на включення до податкового кредиту сум ПДВ. Наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Кодексу необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для включення до складу податкового кредиту сум ПДВ. Згідно з п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов`язкові реквізити, передбачені ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". У іншому випадку, відповідно до норм податкового законодавства у платника податків не виникає права відносити до складу податкового кредиту, витрати без належних на те документів, обов`язковість заповнення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Частиною 1 статті 9 вказаного Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"). Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Виходячи з вищенаведеного, відображенню в бухгалтерському обліку та податковій звітності підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулась, при наявності первинного документу, що підтверджує таку господарську операцію. Відповідно до абзацу 2 пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Як вбачається з матеріалів справа, проведеною податковим органом перевіркою встановлено порушення Позивачем норм податкового законодавства. Так, підставами для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 12 червня 2019 року № 0007071408 стали висновки Відповідача про завищення Позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість при здійснені операцій з купівлі сої у СВК "Три Колоси Україна". Так, в ході проведення перевірки встановлено взаєморозрахунки між ТОВ "Агро-Рось" та СВК "Три Колоси Україна". До перевірки ТОВ "Агро-Рось" надано первинні документи (договір, видаткові накладні, податкові накладні, ТТН), щодо придбання ТОВ "Агро-Рось" у СВК "Три Колоси Україна" сої урожаю 2018 року. Податок на додану вартість в сумі 1 471 729 грн. відображено в реєстрі отриманих податкових накладних за відповідні періоди та включено до складу податкового кредиту зазначених періодів. При отриманні ТОВ "Агро-Рось" від СВК "Три Колоси Україна" сої, в бухгалтерському обліку здійснені записи: Дт 20 "Сировина" Кт 63 "Розрахунки з постачальниками та підрядниками" на суму 7 358 645 грн., Дт 64 "Податковий кредит" Кт "Розрахунки з постачальниками та підрядниками" на суму 1 471 729 грн. Розрахунки з СВК "Три Колоси Україна" за отримані товари проводились через розрахунковий рахунок на загальну суму 8 830 374 грн. Колегія суддів звертає увагу на те, що платник податків при виборі контрагента та укладенні з ним договорів має керуватись належною обачністю, оскільки від цього залежить подальше фактичне виконання таких договорів, отримання прибутку та права на отримання певних преференцій, зокрема формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Разом з цим, про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, зокрема, наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку. Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій товариство повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які сукупно з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку. Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 24 травня 2019 року у справі № 816/4537/14. Колегією суддів встановлено, що державна реєстрація ТОВ "Агро-Рось" проведена 17.04.2000 року. З моменту реєстрації, підприємство здійснює господарську діяльність у сфері сільськогосподарського виробництва, має необхідний штат працівників, майнові активи, землі сільськогосподарського призначення, а також виробничі потужності, зокрема комбікормовий завод (на якому і було перероблено придбану за договором сою), що дозволяють приймати, зберігати та самостійно здійснювати переробку зернових культур. Основним видом економічної діяльності ТОВ "Агро-Рось" є розведення свійської птиці (код за КВЕД 01.47), а серед інших зареєстрованих видів економічної діяльності, Позивач, зокрема здійснює вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (код КВЕД 01.11), виробництво олії та тваринних жирів (код КВЕД 10.41), виробництво продуктів борошномельно-круп`яної промисловості (код КВЕД 10.61), виробництво готових кормів для тварин, що утримуються на фермах (код КВЕД 10.91), виробництво готових кормів для домашніх тварин (код КВЕД 10.92) тощо. Отже, наведене вказує, що укладений договір поставки сої між ТОВ "Агро-Рось" та СВК "Три Колоси Україна" відповідає меті основної діяльності Позивача. Також, подані Позивачем докази підтверджують реальні зміни у майновому стані та дають підстави вважати, що господарські операції, спрямовані на виконання вказаного правочину, дійсно відбулися та є економічно виправданими. При цьому, на момент здійснення господарської операції та складення згаданих вище первинних документів контрагент Позивача мав статус платника податків та був зареєстрований як юридична особа у встановленому законодавством порядку. Жодних доказів на підтвердження того, що Позивач або контрагент Позивача не мали адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов`язань по спірним операціям та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання знятих зобов`язань, матеріали справи не містять, а Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, всупереч ч. 2 ст. 77 КАС України, зворотнього не доведено. При цьому, судом першої інстанції встановлено, що на адресу податкового органу надійшли результати опрацювання зібраної інформації від ГУ ДФС у Львівській області щодо СВК "Три Колоси Україна" за звітні періоди декларування ПДВ липень-вересень 2018 року, з питань проведення фінансово-господарських операцій при визначенні сум податкового кредиту. Відносно наданої вказаної податкової інформації, то колегія суддів вказує, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагента суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29 березня 2019 року № 808/3412/16. Також, суд першої інстанції необґрунтовано прийняв до уваги доводи Відповідача, що товарно-транспортні накладні складені з порушенням вимог ст. 8 та ст. 11 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363, оскільки товарно-транспортна накладна не є документом первинного бухгалтерського обліку, що підтверджує факт придбання та продажу товару. Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 року не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов`язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи, обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей. Отже, товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом. З урахуванням наведеного, слід зазначити, що оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може свідчити про відсутність реальних господарських операцій, витрати на які Позивачем віднесено до складу валових витрат, а відтак, і не може бути єдиною підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість. Аналогічний правий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 816/166/15-а. Певні недоліки первинних документів, складених за результатами проведених господарських операцій, у тому числі товарно-транспортних накладних, на що на обґрунтування своєї позиції посилається Відповідач, не тягнуть за собою втрату ними статусу належних первинних документів. Такі документи є належними і в тому разі, якщо вони заповнені з окремими недоліками, проте, як у спірному випадку, містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, а також підтверджують фактичність здійснення таких операцій. За умови встановлення факту перевезення товару у процесі його поставки від заявлених контрагентів порядок заповнення товарно-транспортних накладних не має вирішального значення для визначення податкових наслідків операцій з поставки товару. Відповідно до постанови Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 816/166/15-а відсутність у контрагентів Позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Разом з тим, Позивачем до суду апеляційної інстанції надано наступні докази: технічну документацію на ваги ВТА - 60 з паспортом тензорезисторного датчика C16A1C3/30T; інструкцію по експлуатації модуля SE-01; акт приймання вагів після ремонту; свідоцтво про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки; гарантійний талон на ваги; зведена таблиця електронного журналу автовагів; письмові пояснення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - вагарів ТОВ "Агро-Рось", які безпосередньо здійснювали прийом поставленої сої від СВК "Три Колоси України" до ТОВ "Агро-Рось"; інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно про належність ТОВ "Агро-Рось"об`єкту нерухомості, а саме комбікормового заводу, що по вул . Богдана Хмельницького, 103, с. Ташлик, Смілянського району, Черкаської області, на території якого здійснювалось прийняття поставленої СВК "Три Колоси України" за договором від 30.08.2018 року сої та в результаті, поставлена соя була перероблена екструдерним цехом (а.с. 3-32 том 2). Зазначені докази підтверджують право власності Позивача на автомобільні ваги, на яких безпосередньо здійснювалося зважування поставленої СВК «Три Колоси України» сої за договором від 30.08.2018 року № 30-08/18 та їх справність і правомочність використання в момент приймання товару. Також, містять зведену інформацію по зважуванню, що стосується СВК "Три Колоси України", отриману за допомогою таких вагів в автоматичному режимі. Тобто, вказані фактичні дані є беззаперечним доказом реального приймання ТОВ "Агро-Рось" продукції від СВК "Три Колоси України" за договором поставки сої від 30.08.2018 року № 30-08/18. Судом першої інстанції з інформації ОУ ГУ ДФС у Черкаській області від 11 березня 2019 року № 912/23-00-21-0709 встановлено, що Генеральною прокуратурою України, у межах кримінального провадження, внесеного до реєстру досудових розслідувань за № 32017100110000030 від 20.03.2017 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1, ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 209, ч. 3 ст. 358 Кримінального кодексу України 09.04.2019 року накладено арешт на суми ліміту ПДВ СВК "Три Колоси Україна" (Ухвала Дніпровського районного суду м. Києва від 09.04.2019 року, яка набрала законної сили). Проте, колегія суддів звертає увагу, що на момент розгляду даної справи відсутня інформація щодо закінчення досудового розслідування та наявності вироку суду у кримінальній справі за вказаним кримінальним провадженням. Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію в частині питань про те, що "порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій". Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06 листопада 2018 року у справі № 822/551/18. Відповідно до ч. 6 ст. 78 КАС України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Таким чином, наведеною нормою встановлено межі обов`язковості вироку для адміністративного суду лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою. Відповідно, висновок контролюючого органу про неприйнятність документів повинен ґрунтуватись з урахуванням об`єктивного та суб`єктивного критеріїв. Так, об`єктивний критерій полягає у встановлені в межах кримінального провадження обставин того, що підприємство реальною діяльністю не займалось, здійснювало безтоварні операції, зокрема з надання послуг, а суб`єктивний в тому, що всі первинні документи підписані особою, яка визнала підписання цих документів в межах здійснення не господарської діяльності, а вчинення злочину. Колегія суддів звертає увагу, що матеріали справи не містять вироку у кримінальному провадженні № 32017100110000030, порушеного за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1, ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 209, ч. 3 ст. 358 Кримінального кодексу України, а тому сам по собі факт наявності кримінального провадження не може свідчити про відсутність господарських операцій. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 802/2231/17-а. Таким чином, колегія суддів зазначає, що на момент здійснення спірних господарських операцій Позивач та його контрагент був належним чином зареєстрований як юридична особа та установчі документи недійсними в судовому порядку не визнавались. Факт реальності спірних господарських операцій підтверджується наданими до матеріалів справи первинними документами, які оформлені відповідно до приписів чинного законодавства України. Первині бухгалтерські документи містять всі необхідні для цілей оподаткування відомості про обсяг, зміст та вартість спірних операцій та підтверджують їх фактичне виконання. Статтею 204 Цивільного кодексу України та статтею 207 Господарського кодексу України закріплено принцип презумпції правомірності правочину, згідно якого будь-який правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Контролюючим органом не надано до матеріалів справи доказів на підтвердження того, що Позивач діяв без належної обачності та обережності та, що йому було відомо про порушення, які допускали його контрагенти або, що єдиною метою здійснення господарських операцій було одержання необґрунтованої вигоди. Належними та допустимими в розумінні ст. 124 Конституції України, ст. 73, 74 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі, або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином, або рішення суду про визнання правочину недійсним. В силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" Позивач та контрагент Позивача є окремими суб`єктами права зі статусом юридичної особи. Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність має індивідуальний характер. Необхідно враховувати, жодною нормою законодавства України не передбачається обов`язку платника податку - одержувача товару (послуг) - вимагати від контрагента-постачальника будь-яких відомостей щодо повноти сплати ним податків за окремою операцією придбання товарів, відомостей щодо третіх осіб (постачальників у ланцюгу), перевіряти додержання чи порушення ним законодавчих приписів, а також наявність у цього контрагента умов для належного здійснення господарської діяльності, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік певного платника податків від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, а також від господарських та виробничих можливостей контрагента. Межі юридичної відповідальності кожного платника податку на додану вартість, яка відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб`єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим. Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності". Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента. З огляду на викладені обставини, за результатами розгляду апеляційної скарги, з урахуванням наведених норм права, колегія суддів приходить до висновку, що наданими Позивачем доказами підтверджується правомірність формування ним податкового кредиту на підставі первинних документів, а тому податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Черкаській області, від 12 червня 2019 року № 0007071408 є протиправними та таким, що порушує права Позивача, як платника податків та підлягає скасуванню. Суд першої інстанції на вищенаведене уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні адміністративного позову. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. За змістом частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Розглянувши доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Рось" викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що судове рішення постановлено при неповному з`ясуванні обставин справи та з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення адміністративного позову. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Рось" задовольнити. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2019 року - скасувати та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Рось" до Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Черкаській області від 12 червня 2019 року № 0007071408. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий-суддя: В.П. Мельничук Судді: І.О. Лічевецький О.М. Оксененко Повний текст складено 18.02.2020 року.