Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 584/1572/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 лютого 2020 р.Справа № 584/1572/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Подобайло З.Г., Суддів: Григорова А.М. , Бартош Н.С. , за участю секретаря судового засідання Мороза М.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Інспектора батальйону №1 роти №3 Управління патрульної поліції в Чернігівській області Департаменту патрульної поліції Ткаченко Яна Миколаївна на рішення Путивльського районного суду Сумської області від 24.12.2019 року, головуючий суддя І інстанції: Данік Я.І., м. Путивль, повний текст складено 24.12.19 року по справі № 584/1572/19 за позовом ОСОБА_1 до Інспектора батальйону №1 роти №3 Управління патрульної поліції в Чернігівській області Департаменту патрульної поліції Ткаченко Яни Миколаївни третя особа Управління патрульної поліції в Чернігівській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до інспектора батальйону №1 роти №3 Управління патрульної поліції в Чернігівській області Департаменту патрульної поліції Ткаченко Яни Миколаївни, третя особа Управління патрульної поліції в Чернігівській області Департаменту патрульної поліції, в якому просив скасувати постанову серії ЕАК №1596309 від 7 жовтня 2019 року. Рішенням Путивльського районний суд Сумської області від 24.12.2019 р. позов ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано постанову серії ЕАК №1596309 від 7 жовтня 2019 року у справі про адміністративне правопорушення, винесену інспектором батальйону №1 роти №3 Управління патрульної поліції в Чернігівській області Департаменту патрульної поліції Ткаченко Яною Миколаївною, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП у виді штрафу в сумі 255 грн. Надіслано справу на новий розгляд до Управління патрульної поліції в Чернігівській області Департаменту патрульної поліції. Відповідач , не погодившись з рішенням суду першої інстанції , подав апеляційну скаргу , вважає рішення суду таким, що не відповідає матеріальним та процесуальним нормам права, винесене без з`ясування всіх обставин справи, а також без надання належної оцінки доказам у справі. Вказує , що задовольняючи частково позовні вимоги позивача, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку направляючи справу на новий розгляд при цьому не врахував того факту, що з дня вчинення правопорушення позивачем минуло більше двох місяців, що позбавляє можливості відповідача в черговий раз винести відносно ОСОБА_1 постанову за порушення швидкісного режиму. Також , вважає помилковим посилання суду першої інстанції на те, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів порушення позивачем п. 12.4 ПДР, що порушенням відповідачем процедури притягнення позивача до адміністративної відповідальності з підстав відсутності електронного цифрового підпису. З одного боку в рішенні суд першої інстанції визнав правомірність використання приладу TruCam Lti 20/20 та відповідно його докази перевищення швидкісного режиму ОСОБА_1 , проте з незрозумілих підстав визнав надані докази неналежними по справі у розумінні ст. 99 КАС України. Вважає посилання суду першої інстанції на ч.2 ст. 99 КАС України, яка передбачає, що електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис" є недоцільним, оскільки ЗУ "Про електронний цифровий підпис" втратив свою чинності 07.11.2018р. на підставі Закону України « Про електронні довірчі послуги». Суд першої інстанції не звернув увагу на ч. 2 ст. 99 КАС України відповідно до якої Законом може бути визначено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Отже, наданий відповідачем відеозапис з приладу TruCam Lti 20/20 серійний номер ТС000560 з якого вбачається, що автомобіль із державним номерним знаком НОМЕР_1 рухався в населеному пункті зі швидкістю 88 км/год., що є перевищенням дозволеної швидкості в населених пунктах згідно правил дорожнього руху є належним доказом у справі про адміністративне правопорушення в розумінні норм даного Кодексу. Також , вважає , що не зрозуміло з чого суд прийшов до висновку, що відповідачем подано саме копії доказів, а не оригінальний відеозапис. Що стосується фото, які містяться на DVD-диску, зазначає, що в даному випадку дані знімки були зроблені за допомогою знову ж таки приладу TruCam Lti 20/20 і стопкадру наданого відеозапису, саме для встановлення більш чіткого зображення номерного знаку з метою подальшої ідентифікації автомобіля керованого позивачем. Відповідач міг надати суду тільки відеозапис з приладу TruCam Lti 20/20, але з метою полегшення роботи суду по встановленню дійсних обставин справи, були зроблені роздруківка і здійснено стоп кадр відеозапису та відповідно записані на ОСОБА_2 -диск. В такому випадку, враховуючи, що до відзиву на позовну заяву долучався саме оригінал відеозапису, а отже відсутня законодавча вимога його засвідчення електронним цифровим підписом. Просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Путивльського районного суду Сумської області від 24.12.2019р та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог. У зв`язку з віддаленістю суду розгляд справи провести за відсутності апелянта. Сторони в судове засідання апеляційної інстанції не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином. За правилами ч. 1 ст. 286 КАС України адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до ст. 268 КАС України у справах, визначених, зокрема ст. 286 КАС України, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку. Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій. Позивача та відповідач повідомлялися на електронну адресу . Відповідно до ч. 3 ст. 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій. Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 07 жовтня 2019 року інспектором батальйону №1 роти №3 УПП в Чернігівській області ДПП Ткаченко Я.М. винесено постанову серії ЕАК №1596309 відносно позивача за ч.1 ст.122 КУпАП про накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 255 грн. по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, за те, що він 7 жовтня 2019 року о 11 год. 41 хв. 31 сек. він, керуючи автомобілем «Mercedes-Benz Vito», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався зі швидкістю 88 км/год. в межах населеного пункту, чим перевищив встановлене обмеження швидкості на 38 км/год., що зафіксовано пристроєм «TruCAM Lti 20/20» с/н 000560, чим порушив вимоги п.12.4 ПДР (а.с.8). Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того , що відповідачем не надано належних та допустимих доказів порушення позивачем п.12.4 ПДР, що дає підстави для висновку про порушення відповідачем процедури притягнення позивача до адміністративної відповідальності. Відповідно до ч. ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині задоволення позову , виходячи з наступного. Відповідно до ч.1 статті 8 Закону України Про Національну поліцію поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Згідно п. 8 ч.1 статті 23 зазначеного Закону поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання. Відповідно до ч. 1 статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Приписами ст. 14 Закону України Про дорожній рух визначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані, зокрема, знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам. Відповідно до п.п. 12.4 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.01.2001 року № 1306 (далі Правила дорожнього руху) у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год (зміни з 01.01.2018). Згідно з вимогами пп.б п.12.9 ПДР, водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4-12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31 або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту «и» пункту 30.3 цих Правил. Згідно ст. 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення, органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (статті 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частина перша статті 44, стаття 441, частина друга статті 106 1, частини перша, друга, третя, четверта і шоста статті 109, стаття 110, частина третя статті 114, частина перша статті 115, стаття 116 2, частина друга статті 117, частини перша і друга статті 119, частини перша, друга, третя, п`ята і шоста статті 121, статті 121 1, 121 2, частини перша, друга і третя статті 122, частина перша статті 123, статті 124 1 - 126, частини перша, друга і третя статті 127, статті 128 - 129, стаття 132 1, частини перша, друга та п`ята статті 133, частини третя, шоста, восьма, дев`ята, десята і одинадцята статті 133 1, частина друга статті 135, стаття 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), стаття 137, частини перша, друга і третя статті 140, статті 148, 151, статті 161, 164 4, статтею 175 1 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтями 176, 177, частини перша і друга статті 178, статті 180, 181 1, частина перша статті 182, статті 183, 184, 189 2, 192, 194, 195). Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Частиною 1 ст.122 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками. Статтею 222 КУпАП визначені повноваження Національної поліції щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 122 цього Кодексу. Згідно ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Відповідно до ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху» від 14 липня 2015 року № 596-VIII, який був прийнятий після винесення рішення Конституційним Судом України 26.05.2015 по справі № 5-рп/2015, внесено зміни до ст.258 КУпАП та передбачено скорочене провадження у справах про адміністративне правопорушення у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі, а саме відсутність необхідності складати адміністративний протокол, застосовується і до правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції. Частинами 1-3 ст.283 КУпАП передбачено, що розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Норма ст.251 КУпАП визначає, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. За приписами ч.2 ст.71 КАС України у справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, відповідачем, на підтвердження вчинення позивачем адміністративного правопорушення, було надано до суду відеозапис та фотозйомку з технічного засобу «TruCAM Lti 20/20» с/н 000560, який має сертифікат затвердження типу засобів вимірювальної техніки серії А №006694 від 29 серпня 2012 року та пройшов повірку відповідно до свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки №22-01/13809, виданого ДП «Укрметртестстандарт» від 13 листопада 2019 року (а.с.27,28). Відповідно до експертного висновку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України №04/02/03-3008 від 27 вересня 2018 року в об`єкті дослідження «TruCAM Lti 20/20», правильно реалізовано криптографічний алгоритм шифрування AES відповідно до ДСТУ ISO/ІЕС 18033-3:2015, із довжиною ключа 256 біт. Об`єкт експертизи забезпечує конфіденційність, цілісність та автентичність зареєстрованих даних (а.с.29,30). Згідно з копією листа Міністерства економічного розвитку і торгівлі України «Щодо надання інформації з питань метрології та технічного регулювання» прилади «ТruCAM», які введено в експлуатацію з 2012 року по 2015 рік, дозволяється застосовувати за умови позитивних результатів їх повірки (а.с.31-32). Як вбачається з відеозапису, наданого відповідачем на диску, на ньому зафіксовано автомобіль «Mercedes-Benz Vito», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який рухається зі швидкістю 88 км/год. Однак, як встановлено судом першої інстанції та підтверджено при перегляді судом апеляційної інстанції відеозапису, час у правому верхньому куті - 11 год. 33 хв. 16 сек., протягом зйомки взагалі не змінюється, хоча показчик мілісекунд в правому нижньому куті відеозапису змінюється та автомобіль рухається. Відповідач ні в суді першої інстанції ні в суді апеляційної інстанції не обґрунтовує незмінність часу при здійснені відеофіксації можливими особливостями застосування обладнання TruCAM Lti 20/20, відповідні докази до суду не надані. Відповідно до ч.1 ст.99 КАС України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Згідно з ч.2 ст.99 КАС України електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути визначено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Відповідно до стаття 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги". Надані відповідачем відеозапис та два файли з фотознімками на DVD-диску підпадають під визначення електронного доказу встановлене ст.99 КАС України, отже, копії зазначених доказів мають бути засвідчені електронним цифровим підписом відповідача або мають бути надані суду в оригіналі, що також передбачає наявність на них, серед іншого - ознаки цифрового підпису автора. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено у суді апеляційної інстанції, шляхом огляду змісту DVD-диску, на відеозапису та фотознімках відсутній цифровий підпис як їх автора так і особи, вповноваженої на виготовлення копії відеозапису. Таким чином, надані суду відеозапис та фотознімки з приладу ТruCAM не є допустимими доказами в розумінні ст. 74 КАС України. Колегія суддів зазначає , що до матеріалів справи не надано носій на який безпосередньо здійснений запис правопорушення (в даному випадку прилад ТruCAM чи його носій даних ) , який відповідно до вимог вищенаведених норм Закону є оригіналом такого електронного доказу . Відповідно до ч.ч.1,2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї (п. 1 ст. 32), неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумним сумнівом. Проте, таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (п. 45 рішення у справі Бочаров проти України від 17.06.2011 р.; п. 75 рішення у справі Огороднік проти України від 05.05.2015 р.; п. 52 рішення у справі «Єрохіна проти України» від 15.02.2013 р.). Відповідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви, щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Отже відповідачем не надано належних та допустимих доказів порушення позивачем п.12.4 ПДР та не надано до суду жодних доказів в підтвердження правомірності свого рішення, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо задоволення позовних вимог в частині скасування постанови серії ЕАК №1596309 від 7 жовтня 2019 року. Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач, заперечуючи проти позову, не довів належними доказами факт вчинення позивачем зазначеного в оскаржуваній постанові адміністративного правопорушення. При цьому, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині надіслання справи на новий розгляд до Управління патрульної поліції в Чернігівській області Департаменту патрульної поліції, виходячи з наступного. Відповідно до принципу презумпції невинуватості щодо особи, яка підозрюється у вчиненні злочину або правопорушення, припускається невинність до того часу, поки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому законодавством, і встановлено вироком суду, який набрав законної сили. Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 р. у справі "Аллене де Рібермон проти Франції" підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави. Відповідно до положень ст. 284 КУпАП по справі про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить одну з таких постанов: 1) про накладення адміністративного стягнення; 2) про застосування заходів впливу, передбачених статтею 24-1 цього Кодексу; 3) про закриття справи. Постанова про закриття справи виноситься при оголошенні усного зауваження, передачі матеріалів на розгляд громадської організації чи трудового колективу або передачі їх прокурору, органу досудового розслідування, а також при наявності обставин, передбачених статтею 247 цього Кодексу. В даному випадку відповідачем відповідно до вимог ст. 284 КУпАП по справі про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) винесено постанову про накладення адміністративного стягнення, яка і є предметом судового розгляду. Відповідно до ст. 293 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень: 1) залишає постанову без зміни, а скаргу без задоволення; 2) скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд; 3) скасовує постанову і закриває справу; 4) змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено. Згідно з ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено. Оскільки у справі немає доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статтею 122 КУпАП у зв`язку з порушенням п.12.4 ПДР, то склад цього правопорушення відсутній. Виходячи з вищевказаного, постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності підлягає скасуванню, а провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю відповідно до вимог 293 КУпАП та ч. 3 ст. 286 КАС України. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 354/512/16-а, від 22 липня 2019 року у справі №757/2757/16-а. Наведене не враховано судом першої інстанції при вирішенні справи по суті, тому постанова суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 317 КАС України підлягає скасуванню в частині надіслання справи на новий розгляд до Управління патрульної поліції в Чернігівській області Департаменту патрульної поліції з прийняттям в цій частині нового рішення про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 . Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. В п. 23 рішення від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України" Європейський суд з прав людини нагадує, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Колегія суддів вважає, що інші аргументи, наведені в апеляційній скарзі позивача, не вимагають детального обґрунтування, оскільки не є вирішальними. Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, рішення або ухвалу-без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Отже, постанова суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню з прийняттям в цій частині нової постанови. В іншій частині постанова суду першої інстанції підлягає залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316,317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу задовольнити частково. Рішення Путивльського районного суду Сумської області від 24.12.2019 року по справі № 584/1572/19 скасувати в частині надіслання справи на новий розгляд до Управління патрульної поліції в Чернігівській області Департаменту патрульної поліції. В цій частині прийняти нову постанову, якою закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 . В іншій частині рішення Путивльського районного суду Сумської області від 24.12.2019р. залишити без змін . Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) А.М. Григоров Н.С. Бартош