Постанова 4854 № 540/1747/19

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 лютого 2020 р.м.ОдесаСправа № 540/1747/19 Головуючий в 1 інстанції: Хом`якова В.В. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Запорожана Д.В., суддів Джабурія О.В., Кравченка К.В., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби в Херсонській області, Автономній республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ГУ ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про скасування вимоги № Ф-5425-50 від 08.11.2018 на суму 15819,54 грн. та № Ф-5425-50 від 10.05.2019 на суму 21030,90 грн. Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтувала незаконністю спірних рішень. Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2019 року відмовлено у задоволенні даного позову. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати вищенаведене рішення, як таке, що прийняте з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі. Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з необґрунтованості даного позову та відсутності підстав для його задоволення. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції. Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач з 14.01.1994 зареєстрована як фізична особа-підприємець. Після впровадження Єдиного державного реєстру інформація стосовно фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 була внесена до нього державним реєстратором 03.04.2014. 03.04.2019 року позивачкою до державного реєстратора подано документи для проведення реєстраційної дії - "Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем за її рішенням". 08.04.2019 до ЄДР внесено запис про припинення підприємницької діяльності позивача. Головним управлінням ДФС у Херсонській області, АР Крим та м. Севастополі, прийнята вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-5425-50 , згідно з якою позивачу ОСОБА_1 , як фізичній особі-підприємцю, нараховано суму боргу зі сплати єдиного соціального внеску в розмірі 15819,54 грн. станом на 31.10.2018 відповідно до статті 25 Закону № 2464-VI. 10.05.2019 відповідачем сформована та надіслана позивачу вимога про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування № Ф-5425-50 від 10.05.2019 на суму 21030,90 грн. станом на 30.04.2019. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.08.2010 № 2464- VI (далі - Закон №2464). Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є: фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників (абз. 2 ч. 1 ст. 5 Закону №2464). Законом України від 06.12.2016 №1774 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до Закону №2464, що діють з 01.01.2017, зокрема щодо обов`язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року. Пунктом 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464 передбачено, що фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця. Законами України про Державні бюджети України на 2017 -2019 роки установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2017 - 3200 грн., з 1 січня 2018 року - 3723 грн., з 01.01.2019 - 4173 грн. Право на звільнення від сплати єдиного внеску у 2017-2018 роках за себе мали фізичні особи-підприємці, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (ч. 4 ст. 4 Закону №2464). Інших підстав звільнення від сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями чинним законодавством не передбачено. Відповідно до ч.2, 3 ст. 9 Закону № 2464 обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок, або на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Відповідно до частини п`ятої ст. 8 Закону N 2464 єдиний внесок для платників, зазначених у ст. 4 Закону N 2464, встановлюється у розмірі 22 відсотків до визначеної ст. 7 Закону N 2464 бази нарахування єдиного внеску. Таким чином, у разі якщо база нарахування єдиного внеску є менше розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, або якщо зовсім не отриманий дохід та відсутня база нарахування єдиного внеску, контролюючий орган розраховує суму єдиного внеску як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску. Нарахування платнику єдиного внеску здійснюється автоматично на рівні ДФС України в розмірі мінімального страхового внеску, що відображається в інтегрованій картці платника. Крім того, з прийняттям Закону України від 03.10.2017 №2148-УІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" внесені зміни до Закону №2464, що діють з 01.01.2018, зокрема, щодо строків сплати зобов`язань фізичними особами-підприємцями, які перебувають на загальній системі оподаткування. Так, з 01.01.2018 року всі фізичні особи-підприємці (незалежно від обраної системи оподаткування), крім звільненої статтею 4 Закону №2464 категорії страхувальників, зобов`язані сплачувати за себе єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абзац третій частини восьмої статті 9 Закону №2464). Відповідно до підпунктів 6, 7 статті 13 Закону №2464 та розділу VI Інструкції "Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449, органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску. Сума єдиного внеску своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом України №2464-УІ, є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів (п. 6 ч. 1 ст. 1, ч. 3 ст.25 Закону №2464-УІ) Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Відповідно до пункту 3 розділу VI Інструкції № 449, фіскальні органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки) в таких випадках: якщо дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску фіскальними органами; якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; якщо платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. Пунктом 4 Розділу VI Інструкції № 449 передбачено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи). Згідно приписів ч. 4 ст. 25 Закону №2464-УІ вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. Згідно п. 7 розділу VI Інструкції № 449 VI якщо протягом наступного базового звітного періоду сума боргу (недоїмки) платника зросла, після проходження відповідних процедур узгодження та оскарження вимога про сплату боргу (недоїмки) подається до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства тільки на суму зростання боргу (недоїмки). Обґрунтовуючи заявлені вимоги апелянт зазначає, що він не є платником ЄСВ, оскільки не здійснювала будь яких дій щодо постановлення на облік як платника єдиного внеску, взагалі не займалась підприємницькою діяльністю, а працювала в комунальному підприємстві, яке і сплачувало за неї страхові внески. Частиною 4 ст. 6 Закону №2464-У1 встановлено, що разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов`язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою - підприємцем. Зняття з обліку фізичної особи як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування здійснюється відповідно до пункту 1 статті 5 Закону №2464-УІ після проведення передбачених законодавством перевірок платника та проведення остаточного розрахунку. Після державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізична особа продовжує обліковуватись у контролюючих органах як фізична особа - платник податків, яка отримувала доходи від провадження підприємницької діяльності, та зобов`язана забезпечити остаточні розрахунки з податків та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від провадження підприємницької діяльності. Однією із особливостей підстав припинення зобов`язань для фізичної особи - підприємця є те, що у випадку припинення суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб`єктів підприємницької діяльності) її зобов`язання не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. Фізична особа - підприємець відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном. Даний висновок суду підтверджується правовою позицією Верховного суду у постанові від 04.12.2013 року у справі №6-125цс13. Внесення запису про припинення діяльності до Єдиного державного реєстру ще не означає остаточну ліквідацію, не знімає з ФОП зобов`язання, які виникли в процесі підприємницької діяльності, а також не скасовує штрафні санкції за їх невиконання. Колегія суддів наголошує, що недоїмка зі сплати єдиного внеску у позивача виникла шляхом несплати ЄСВ за 2017 та 2018 роки, тобто в період коли позивач був зареєстрованим як фізична особа-підприємець, а тому навіть після припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 зобов`язана сплатити єдиний соціальний внесок. З січня по грудень 2017 року позивачу було нараховано мінімальну суму ЄСВ в розмірі 704 грн. щомісячно (3200 грн. прожитковий мінімум для працездатних осіб х 22% ставка внеску), з січня 2018 року по вересень 2018 року нараховувалась щомісячно 819 грн. 06 коп. внеску, оскільки прожитковий мінімум зріс до 3723 грн. Вимога від 08.11.2018 № Ф-5425-50 на суму 15819 грн. 54 коп. була складена на недоїмку 2017 року та за дев`ять місяців 2018 року - (виходячи з розрахунку 704 грн. х 12 місяців + 819 грн. 06 коп. х 9 місяців). Що стосується вимоги від 10.05.2019 № Ф-5425-50 на суму 21030 грн. 90 коп. , то до попереднього боргу 15819 грн. 54 коп. доданий борг з ЄСВ за період жовтень-грудень 2018 року 2457 грн. 18 коп. (819 грн. 06 коп. х 3 місяці), та за період січень 2019 року - березень 2019 року сума недоїмки склала 2574 грн. 18 коп. ( 918 грн.06 коп. щомісячний платіж ЄСВ виходячи з прожиткового мінімуму 4173 грн. х 3 місяці). Це підтверджується наданими відповідачем відомостями інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 . Доводи позивача про те, що вона не подавала звітів по ЄСВ, не звільняє її від сплати недоїмки, навпаки за таке порушення існує ймовірність застосування до позивача штрафних санкцій. Позивач при реєстрації приватним підприємцем, повинна була усвідомлювати які права та обов`язки у неї виникають після такої реєстрації. Позивач була зобов`язана не тільки стати на облік у контролюючих органах в порядку, встановленому законодавством України; а й вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати ЄСВ; подавати до контролюючих органів декларації, звітність; сплачувати ЄСВ в строки та у розмірах, встановлених законами, також повідомляти контролюючі органи про зміну місця проживання фізичної особи - підприємця. Незнання законодавства не звільняє позивача від відповідальності. Позивач не заперечує тієї обставини, що своєчасно не звернулась до державного реєстратора про внесення запису про припинення підприємницької діяльності, відповідно залишилась на податковому обліку як платник загальної системи оподаткування. Щодо підстав внесення позивача як фізичну особу-підприємця до ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, то дана обставина не є предметом спору, свої відносини з реєстраційним органом позивач має право вирішувати в загальному порядку, в тому числі судовому. Якщо суд визнає неправомірним внесення позивача до єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань з якийсь конкретної дати, це буде являтись підставою для перегляду даного рішення за нововиявленими обставинами. Та обставина, що позивач є найманим працівником комунального підприємства "Каховське бюро технічної інвентаризації" Херсонської обласної ради, не позбавляє її права у вільний час займатись підприємницькою діяльністю. Подвійної сплати єдиного внеску також немає, оскільки за ОСОБА_1 як за працівника внесок сплачує роботодавець, а вона повинна сплачувати безпосередньо як фізична-особа-підприємець. В даному спорі той факт, що позивач не займалась підприємницькою діяльністю ніяк не звільняє її від обов`язку сплатити ЄСВ. З 01 січня 2017 року, після змін до Закону України №2464 "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" ФОП, які перебували на загальній системі оподаткування та не отримували дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, зобов`язані були самостійно визначити базу нарахування та нарахувати єдиний внесок. Тобто, такі підприємці обов`язково мали сплачувати ЄСВ у розмірі не менше розміру мінімального страхового внеску, незалежно від того чи здійснювали підприємницьку діяльністю чи ні, отримували дохід чи ні. В автоматичному режимі єдиний внесок нараховувався виходячи з мінімального розміру єдиного внеску, проте платники могли самостійно визначити базу нарахування єдиного внеску, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску. Сума мінімального єдиного соціального внеску розраховувалась як добуток мінімальної заробітної плати на розмір внеску (22 відсотки). У разі якщо фізичними особами-підприємцями не отримано дохід у звітному році або окремому місяці звітного року, такі платники зобов`язані визначити базу нарахування єдиного внеску, але не більше максимальної величини бази нарахування, встановленої Законом про ЄСВ. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (пункт 12 статті 9 Закону №2464). Той факт, що відповідач мав право надіслати позивачу недоїмку відразу після в її виникнення за наслідками першого звітного періоду, за який вона виникла, є недоліком роботи контролюючого органу, але не є обставиною, яка звільняє позивача від сплати боргу та не є підставою визнавати оскаржувані вимоги неправомірними. Таким чином, твердження апелянта про відсутність у останнього обов`язку нараховувати та сплачувати єдиний внесок є безпідставними. Суд 1-ї інстанції розглянув клопотання позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду та доводи відповідача про те, що ОСОБА_1 пропустила 10-денний строк звернення до суду, який встановлений Законом України "Про збір та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", та зробив висновок, що строк звернення до суду позивачем не пропущений з наступних підстав. Так, вимога від 08.11.2018 отримана позивачем 28.03.2019, друга вимога від 10.05.2019 отримана матір`ю позивача 29.06.2019, оскільки позивач не мешкає за податковою адресою. До суду позов надійшов 22.08.2019, тобто в межах 6-місячного строку, який встановлено ст. 122 КАСУ, та який передбачає, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків. Разом з тим Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" не встановлює термінів оскарження вимоги в судовому порядку, а регламентує строки адміністративного порядку оскарження вимоги. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею або має право або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку. У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки. Таким чином, скорочений 10-денний термін встановлений Законом для узгодження зобов`язань з ЄСВ. Пропуск цього строку свідчить про те, що фіскальний орган має право розпочати процедуру стягнення суми недоїмки на підставі узгодженої вимоги. Разом з тим, Закон №2464-УІ не обмежує право платника єдиного внеску на звернення до суду з позовом про визнання неправомірною вимоги та її скасування десятиденним терміном. Частина 16 ст. 25 Закону №2464-УІ передбачає, що строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені з єдиного внеску не застосовується. Оскільки контролюючі органи наділені правом стягнення з платників ЄСВ боргу протягом необмеженого строку, то для цілей забезпечення принципів справедливості, рівності і баланс у відносинах між платниками і державою, аналогічне право на оскарження рішень контролюючого органу повинно бути забезпечено і для платників ЄСВ. Суд вважає, що обмеження платника 10-денним терміном для оскарження надісланої йому вимоги суперечить принципам єдиного підходу до встановлення податків та зборів. Судова колегія приймає до уваги відсутність чіткого регулювання питання щодо строку реалізації права на позов про оскарження вимоги та обставин, з якими пов`язаний початок перебігу даного строку, тому обмеження на звернення з таким позовом десятиденним процесуальним строком є необґрунтованим. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що спірні вимоги сформовані відповідачем у відповідності до вимог чинного законодавства та в межах повноважень, а отже є законними. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість даного позову та відсутність підстав для його задоволення. Частиною 1 ст. 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги, колегія суддів, вважає не суттєвими та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції. Дану справу було розглянуто судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні). Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. Згідно ч.1 ст.263 КАС України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328 КАС України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби в Херсонській області, Автономній республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправними та скасування вимог № Ф-5425-50 від 08.11.2018 року та № Ф-5425-50 від 10.05.2019 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає. Головуючий Д.В. Запорожан Судді: О.В. Джабурія К.В. Кравченко