Постанова КЦС ВС № 757/17950/13-ц

Постанова Іменем України 06 лютого 2020 року м. Київ справа № 757/17950/13-ц провадження № 61-19220св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., учасники справи: позивачі: Організація орендарів орендної фірми «Екста», ОСОБА_1 , відповідачі: Київська міська рада, ОСОБА_2 , особа, яка не брала участі у справі - ОСОБА_3 , розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за касаційною скаргою ОСОБА_3 , поданою адвокатом Алієвим Валерієм Валерійовичем, на ухвалу Київського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Матвієнко Ю. О., Іванової І. В., Мельника Я. С., ВСТАНОВИВ:

Описова частина У серпні 2013 року Організації орендарів орендної фірми «Екста» (далі - ОООФ «Екста»), ОСОБА_1 звернулися до суду з позовом до Київської міської ради, ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , від 10 липня 2013 року, укладеного між Київською міською радою та ОСОБА_2 . У грудні 2013 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічною позовною заявою до ОООФ «Екста», ОСОБА_1 про визнання права власності та просила суд визнати за нею право власності на нежилий будинок (Літ. А), що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , визнати за нею право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 17 січня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 26 лютого 2014 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 травня 2014 року, позов ОООФ «Екста» та ОСОБА_1 залишено без задоволення. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на нежитловий будинок (літ. А), загальною площею 3 334,6 кв. м, та земельну ділянку загальною площею 0,0780 га, з цільовим призначення для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат у справі. Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_3 , як особа, яка не брала участі у справі, через свого адвоката Іванчик Л. Б., оскаржила його до суду апеляційної інстанції. Ухвалою Київського апеляційного суду від 21 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 17 січня 2014 року було повернуто заявнику, з тих підстав, що остання не наділена процесуальною дієздатністю на оскарження ухваленого у справі рішення. Постановою Верховного Суду від 12 червня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_3 , яка підписана представником Іванчик Л. Б. , задоволено, ухвалу Київського апеляційного суду від 21 березня 2019 року скасовано, справу направлено до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження. До початку судового засідання в суді апеляційної інстанції від ОСОБА_2 , через її адвоката Пахолока Т. П., надійшло клопотання про закриття провадження у справі. Клопотання мотивовано тим, що оскаржуваним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 17 січня 2014 року, ухваленим у справі за позовом ОООФ «Екста», ОСОБА_1 до Київської міської ради, ОСОБА_2 про визнання договору недійсним та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОООФ «Екста», ОСОБА_1 про визнання права власності на об`єкти нерухомого майна, суд першої інстанції не вирішував питання про права та обов`язки ОСОБА_3 .У зв`язку з викладеним ОСОБА_2 просила закрити у справі апеляційне провадження відкрите за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі та права і обов`язки, якої рішенням суду першої інстанції не порушені на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України. Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 вересня 2019 рокуапеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 17 січня 2014 року у справі за позовом ОООФ «Екста», ОСОБА_1 до Київської міської ради, ОСОБА_2 про визнання договору недійсним та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОООФ «Екста», ОСОБА_1 про визнання права власності на об`єкт нерухомого майна закрито. Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції від 17 січня 2014 року права, свободи та інтереси ОСОБА_3 , апелянта у справі, не порушені, оскільки остання стороною оспорюваного договору купівлі-продажу земельної ділянки від 10 липня 2013 року не була, а стосовно наявного у неї права власності на нежитлову будівлю, розташовану на вищевказаній ділянці на АДРЕСА_1 , в зв`язку із тим, що вона є учасником ОООФ «Екста» та співвласником майна даної орендної фірми, то ці посилання спростовуються тією обставиною, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 07 листопада 2016 року внесений запис про припинення юридичної особи ОООФ «Екста» на підставі судового рішення про припинення юридичної особи у зв`язку з визнанням її банкрутом від 07 квітня 2014 року у справі № 5011-46/18261-2012. При цьому, сам факт ліквідації юридичної особи у зв`язку з банкрутством свідчить про відсутність у даної юридичної особи будь-якого майна. Під час ліквідації юридичної особи відбувається повне припинення її діяльності без правонаступництва, що випливає зі змісту Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», положення якого повністю спростовують доводи апелянта про те, що вона є правонаступником ОООФ «Екста» та має право на майно орендної фірми, як її учасник. Короткий зміст вимог касаційної скарги У жовтні 2019 року ОСОБА_3 , через свого адвоката Алієва В. В., подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просила скасувати оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції та передати справу до суду апеляційної інстанції на новий розгляд. Також просила постановити окрему ухвалу стосовно суддів апеляційного суду, які постановили оскаржувану ухвалу, повідомити офіс Генерального прокурора України та Вищу раду правосуддя про умисне порушення цими суддями норм матеріального та процесуального права з метою перешкодити їй у доступі до правосуддя. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що при постановленні оскаржуваної ухвали судом апеляційної інстанції було допущено порушення процесуальних норм, що призвело до постановлення незаконної та необґрунтованої ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. Вказують, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку стосовно того, що рішенням суду першої інстанції, яке вона оскаржила не порушує її права та інтереси, оскільки рішенням суду першої інстанції порушуються її права, як одного із співвласників спірного нерухомого майна на судовий захист порушеного права власності. Вказувала про те, що спірне нерухоме майно було придбане ОООФ «Екста» за рахунок майнових приватизаційних сертифікатів учасників цієї організації, пенсіонерів державної установи (які стали власниками колективного майна), а також залучених для викупу кредитних коштів, а кожний учасник організації (у тому числі вона) є співвласником спірного майна (будівлі розташованої на АДРЕСА_1 ), що перебуває у спільній сумісній (колективній) власності ОООФ «Екста» та її учасників (75 чоловік). Вказувала, що всі співвласники колективного майна та учасники ОООФ «Екста» є правонаступниками позивача у спорі про право власності, оскільки таке правонаступництво виникло з підстав припинення юридичної особи ОООФ «Екста», а також, у зв`язку з тим, що у справі про банкрутство ОООФ «Екста» відбулось припинення не тільки суб`єкта господарювання, а й фактично було проведено ліквідацію об`єднання фізичних осіб - співвласників у спільній сумісній (колективній) власності цієї організації. Зазначала про те, що правонаступництво можливо на будь-якій стадії судового процесу та правонаступник вправі звернутись до суду з апеляційною скаргою за захистом свого порушеного права, однак суд апеляційної інстанції її права на судовий захист порушив. Звертає увагу суду на те, що спірне нерухоме майно на підставі незаконного рішення суду першої інстанції вибуло із володіння ОООФ «Екста» та її 75 учасників, тому суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку стосовно того, що її права та інтереси у цій справі є непорушеними. Доводи інших учасників справи У відзиві ОСОБА_2 , поданому адвокатом Пахолоком Т. П., на касаційну скаргу ОСОБА_3 , подану адвокатом Алієвим В. В вказано, що оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою, а доводи касаційної скарги правильних висновків апеляційного суду не спростовують, лише зводяться до незгоди з оскаржуваною ухвалою суду. Вказує, що 07 листопада 2016 року ОООФ «Екста» було припинено шляхом ліквідації без правонаступництва, тому доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції порушені права та інтереси ОСОБА_3 , як правонаступника цієї юридичної особи не відповідають дійсності. Зазначає про те, що Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не передбачає можливості правонаступництва юридичної особи банкрута, яку було припинено у зв`язку з ліквідацією господарським судом, внаслідок проведення ліквідаційної процедури за результатами ліквідаційного балансу за відсутності майна на підставі частини другої статті 32 цього Закону. Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції У жовтні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_3 , подана адвокатом Алієвим В. В., на ухвалу Київського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року. Ухвалою Верховного Суду від 03 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу з Печерського районного суду міста Києва. 12 грудня 2019 року справу № 757/17950/13-ц передано до Верховного Суду. Фактичні обставини справи, встановлені судами Судами було встановлено, що у серпні 2013 року ОООФ «Екста», ОСОБА_1 звернулися до суду з позовом до Київської міської ради, ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, яка розташована по АДРЕСА_1 від 10 липня 2013 року, укладеного між Київською міською радою та ОСОБА_2 ОСОБА_2 пред`явила до суду зустрічний позов до ОООФ «Екста», ОСОБА_1 про визнання права власності на нежитловий будинок (літ. А), загальною площею 3 334,6 кв. м, розташований на АДРЕСА_1 , та земельну ділянку розташовану за вказаною адресою загальною площею 0,0780 га. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 17 січня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 26 лютого 2014 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 травня 2014 року, позов ОООФ «Екста» та ОСОБА_1 залишено без задоволення. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на нежилий будинок (літ. А) загальною площею 3334,6 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0780 га, кадастровий номер 8000000000:76:073:0007, цільове призначення: 03.08, для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат у справі. 07 листопада 2016 року діяльність ОООФ «Екста» припинено на підставі судового рішення господарського суду Києва від 09 липня 2013 року (справа № 910/4431/13) про визнання її банкрутом, про що вказаного числа зроблено запис у Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань без визначення правонаступників (а. с. 25-31 том 7). Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції у листопаді 2018 року ОСОБА_3 , як особа, яка не брала участі у справі, через свого адвоката Іванчик Л. Б., оскаржила його до суду апеляційної інстанції. Ухвалою Київського апеляційного суду від 21 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 17 січня 2014 року було повернуто заявнику, з тих підстав, що остання не наділена процесуальною дієздатністю на оскарження ухваленого у справі рішення. Постановою Верховного Суду від 12 червня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_3 , яка підписана представником Іванчик Л. Б. , задоволено, ухвалу Київського апеляційного суду від 21 березня 2019 року скасовано, справу направлено до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження. У серпні 2019 року до початку судового засідання в суді апеляційної інстанції від ОСОБА_2 , через її адвоката Пахолока Т. П., надійшло клопотання про закриття провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Згідно частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суд з прав людини у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року). У справі «Беллет проти Франції» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права». Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Звертаючись до апеляційного суду із апеляційною скаргою, ОСОБА_3 посилалось на те, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції порушуються її права, як правонаступника ліквідованої ОООФ «Екста» та співвласника у спільній сумісній власності спірної будівлі розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося. За змістом зазначених норм процесуального законодавства право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, і мають право оскаржити в апеляційному порядку лише ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють або припиняють їх права або обов`язки. Тобто, право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення порушує їх права чи покладає на них додаткові обов`язки, що у будь-якому випадку тягне несприятливі наслідки для цих осіб. Відповідно до правової позиції, викладеної в постановах Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року в справі № 6-885цс15 та від 06 вересня 2017 року у справі № 6-1844цс16, висновок про відсутність у особи права на оскарження рішення суду першої інстанції на тій підставі, що суд не вирішував питання про його права та обов`язки, може бути зроблений лише після з`ясування, яким чином вказане рішення впливає на обсяг прав, інтересів чи обов`язків особи, яка подала апеляційну скаргу. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року в справі № 2-825/10 (провадження № 14-78цс18). У досліджуваних правовідносинах апеляційним судом під час розгляду апеляційної скарги достеменно не було встановлено настання таких несприятливих наслідків для заявника. Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду, щодо закриття апеляційного провадження у справі, з тих підстав, що заявник не навела належних і допустимих доказів, яким саме чином порушуються її права та інтереси на спірну у справі будівлю рішенням суду першої інстанції, оскільки вона стороною оспорюваного договору купівлі-продажу земельної ділянки від 10 липня 2013 року не була. ЇЇ доводи щодо наявного у неї права власності на частину вказаної нежитлової будівлі, у зв`язку із тим, що вона була учасником ОООФ «Екста» та співвласником майна цієї фірми, не знайшли свого підтвердження під час розгляду її апеляційної скарги. Крім того, з інформації, яка міститься у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань судом апеляційної інстанції було встановлено, що 07 листопада 2016 року було внесено запис про припинення юридичної особи ОООФ «Екста» на підставі судового рішення про припинення юридичної особи у зв`язку з визнанням її банкрутом від 07 квітня 2014 року у справі № 5011-46/18261-2012. При цьому, сам факт ліквідації юридичної особи у зв`язку з банкрутством свідчить про відсутність у такої юридичної особи будь-якого майна. Під час її ліквідації відбувається повне припинення її діяльності без правонаступництва, що випливає зі змісту Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», положення якого повністю спростовують доводи заявника про те, що вона є правонаступником ОООФ «Екста» та має право на майно орендної фірми, як її учасник. Суд апеляційної інстанції, виходячи з вищевикладеного, дійшов правильного висновку щодо наявності підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України, оскільки рішенням суду першої інстанції, ухваленим у цій справі, не зачіпаються права та обов`язки ОСОБА_3 , так як вона не є правонаступником ОООФ «Екста» та жодних доказів того, що спірна будівля у справі належить саме їй на праві спільної сумісної власності також не надала. Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що апеляційна скарга була подана нею, як особою, яка вважає себе правонаступником позивача у справі - ОООФ «Екста», мотивуючи це тим, що вона є одними із співвласників майна ОООФ «Екста», придбаного організацією в результаті приватизації орендованого державного майна, за рахунок, зокрема, приватизаційних сертифікатів учасників цієї організації не заслуговують на увагу з огляду на таке. За загальним визначенням, правонаступництво - це перехід прав і обов`язків від одного суб`єкта до іншого. Правонаступництво може бути універсальним або частковим (сингулярним). За універсального правонаступництва до правонаступника (фізичної або юридичної особи) переходять усі права і обов`язки того суб`єкта, якому вони належали раніше. За часткового (сингулярного) правонаступництва від одного до іншого суб`єкта переходять лише окремі права і обов`язки. Правонаступництво є самостійною підставою заміни кредитора у зобов`язанні. Правонаступництво слід розглядати як певний юридичний механізм похідного правонабуття, за яким до правонаступника переходять суб`єктивні права та обов`язки попередника. Правонаступництво для юридичних осіб може наступати в разі їх припинення з правонаступництвом. Припинення юридичної особи з правонаступництвом, тобто реорганізація юридичної особи, може проводитися у формі злиття, приєднання, виділу тощо. Доказами правонаступництва щодо окремого зобов`язання може бути: відповідний договір, на підставі якого воно виникло, передавальний акт чи розподільчий баланс, статут правонаступника. Відповідно до частини першої статті 55 ЦПК України, у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу. Разом з тим, процесуальне правонаступництво можна визначити як заміну сторони чи третьої особи у спірних або встановлених судом правовідносинах, внаслідок заміни суб`єктів права або обов`язку в матеріальних правовідносинах, тобто, спочатку має відбутися заміна у матеріальних відносинах, щодо яких розглянутий спір, а потім, як наслідок, здійснюватися процесуальне правонаступництво. ОООФ «Екста», як юридична особа, була ліквідована у справі № 5011-46/18261-2012 про банкрутство, у зв`язку з затвердженням звіту та ліквідаційного балансу банкрута. Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 07 листопада 2016 року до вказаного Реєстру внесено запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи - ОООФ «Екста». Підставою внесення цього запису є судове рішення про припинення юридичної особи, у зв`язку з визнанням її банкрутом від 07.04.2014 у справі № 5011-46/18261-2012. Згідно статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції, чинній на час ухвалення рішення суду про визнання ОООФ «Екста» банкрутом, банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. За приписами частини другої статті 32 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у вказаній редакції, якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута. Статтею 37 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у визначеній редакції встановлено, що під ліквідацією розуміється припинення суб`єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення в порядку цього Закону вимог кредиторів шляхом продажу його майна. Таким чином, Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не передбачено можливості правонаступництва юридичної особи банкрута, яку було припинено у зв`язку з ліквідацією господарським судом, внаслідок проведення ліквідаційної процедури за результатами ліквідаційного балансу за відсутністю майна, на підставі частини другої статті 32 цього Закону. Відповідно до статті 104 ЦК України, юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов`язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Частиною першою статті 104 ЦК України визначено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Під час ліквідації юридичної особи відбувається повне припинення її діяльності без правонаступництва. Враховуючи аналіз вказаних норм законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_3 ) не є правонаступником юридичної особи (позивача), ліквідованої в процедурі банкрутства, в порядку передбаченому Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», оскільки така процедура (ліквідація банкрута) не передбачає правонаступництва. Також не знайшли свого підтвердження доводи касаційної скарги стосовно того, що колегія суддів апеляційної інстанції закриваючи апеляційне провадження у справі з тих підстав, що її права та інтереси не порушені не звернула уваги на те, що вона є одним із співвласників у спільній сумісній власності на спірну у справі будівлю розташовану за адресою: АДРЕСА_1 з огляду на таке. Право власності на спірну нерухому будівлю у вересні 1993 року набула ОООФ «Екста», що підтверджується договором купівлі-продажу майна державного підприємства від 21 вересня 1993 року № КП-164, згідно якого Фонд державного майна України продав, а ОООФ «Екста» купило державне майно цілісного майнового комплексу орендної фірми «Екста», що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та актом прийому-передачі державної частки цілісного майнового комплексу орендної фірми «Екста» від 21 вересня 1993 року (а. с. 53-56 том 1). Згідно статті 6 Установчого договору про спільну діяльність по створенню акціонерного товариства Центр моди «Екста» від 05 липня 1994 року учасники цього товариства створюють статутний фонд шляхом випуску акцій на суму 128 507 000,00 карб. Учасники отримують акції в поряду, розмірах і засобами, передбаченими Установчими документами та Положеннями про акції товариства (а. с. 60-78 том 1). Крім того, як вбачається з вказаного Установчого договору ОСОБА_3 є учасником вказаного товариства, а її доля у загальному майні товариства становить 1,99 % або 85 акцій на суму 2 550 000,00 карб (а. с. 67 том 1). Тобто заявник у справі не набула права власності на спірне нерухоме майно, а набула лише корпоративні права у вказаному товаристві в межах частки своїх акцій, тому її доводи проте, що порушені її права та інтереси на спірну будівлю, як одного із співвласників такої будівлі є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи, тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що її права та інтереси як співвласника нерухомого майна не порушені. Як вбачається зі змісту касаційної скарги та встановлених судами обставин справи у заявника порушені її корпоративні права, які вона мала у ОООФ «Екста», однак це не має жодного відношення до розгляду саме цієї справи, оскільки корпоративні права та право власності це не одне й те ж саме. Відповідно до статті 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. Згідно із частиною третьою статті 167 ГК України корпоративні відносини визначаються як відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. Частина перша статті 80 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) визначає, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Відповідно до статті 81, частини першої, другої статті 83 ЦК України юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі. Особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності передбачені законом і статутними документами. Заявник у справі вважає, що її права (учасника ОООФ «Екста») порушені рішенням суду першої інстанції, яке вона просить переглянути, оскільки на підставі цього рішення суду ОООФ «Екста» була позбавлена спірного нерухомого майна, що є порушенням її корпоративних прав, як акціонера цього товариства, тому цей спір підвідомчий господарським судам незалежно від того, чи є іншим відповідачем у справі як сторона оспорюваного договору фізична особа. Доводи касаційної скарги стосовно того, що колегія суддів апеляційного суду при постановленні оскаржуваної ухвали порушила норми матеріального та процесуального права є необґрунтованими та такими, що зводяться лише до припущень заявника, тому її вимоги про постановлення окремої ухвали стосовно колегії суддів апеляційного суду не підлягають задоволенню. Також необґрунтованими є вимоги заявника щодо звернення Верховного Суду до Генерального прокурора України та Вищої ради правосуддя з повідомленням про умисне порушення суддями апеляційного суду норм матеріального та процесуального права. Інші доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального тапроцесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК Українивиходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства і з якою погоджується суд касаційної інстанції. Крім того, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи наведене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції без змін. Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ : Касаційну скаргу ОСОБА_3 , подану адвокатом Алієвим Валерієм Валерійовичем, залишити без задоволення. Ухвалу Київського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: А. А. Калараш С. Ю. Мартєв Є. В. Петров