Постанова 4818 № 619/1343/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Постанова Іменем України 14 лютого 2020 року м. Харків справа № 619/1343/19 провадження № 22-ц/818/708/20 Харківський апеляційний суд у складі: головуючого Пилипчук Н.П., суддів Кругової С.С., Маміної О.В., Учасники справи: Позивач АТ КБ «Приватбанк», Відповідач ОСОБА_1 , розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи в місті Харкові цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», в особі представника Крилової Олени Леонідівни на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 15 жовтня 2019 року, ухвалене суддею Кононихіною Н.Ю., в залі суду в м. Дергачі, В С Т А Н О В И В : У квітні 2019 року АТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути суму боргу за кредитним договором №б/н від 08.02.2011 у розмірі 20173,94 грн. Обгрунтовуючи свої позовні вимоги посилалося на те, що 08.02.2011 між сторонами було укладено договір б/н в сумі 5900 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. У зв`язку з невиконанням прийнятих на себе зобов`язань за вказаним договором за відповідачем станом на 03.03.2019 утворилася заборгованість в сумі 20173,94 грн, яка складається з заборгованості за тілом кредиту у сумі 5662,45 грн, заборгованості за простроченим тілом кредиту у сумі 5298,58 грн, нарахована пеня за прострочення зобов`язання 7226,06 грн, нарахована пеня за несвоєчасність сплати боргу 550,00 грн, а також штраф відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн штраф (фіксована частина), 936,85 грн штраф (процентна складова). Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 15 жовтня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АК КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 08.02.2011 року у розмірі 5662,45 грн. та судовий збір у розмірі 537,88 грн. В іншій частині заявлених вимог відмовлено. В апеляційній скарзі Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задовольнити, в іншій частині рішення залишити без змін. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та неправильне застосування процесуального права. Вказує, що підписавши анкету-заяву ОСОБА_1 прийняла та погодилася із запропонованими кредитором умовами, які викладені в Умовах та Правилах надання банківських послуг, оскільки вони є складовою частиною договору. Зазначає, що відсутність підпису боржника на відповідних тарифах, умовах та правилах не свідчить про не укладення договору, позаяк суть договору приєднання і полягає в тому, що його умови визначаються однією стороною одноособово та викладаються у певних формулярах або інших стандартах, а інша сторона може лише приєднатися до таких умов, висловивши певним чином згоду на них. Наголошує, що відповідач, підписуючи анкету-заяву, користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості, висловив свою згоду з формою договору та його умовами. Вказує, що підписана відповідачем довідка про умови кредитування підтверджує той факт, що відповідач був ознайомлений з відповідними умовами щодо сплати відсотків за користування кредитом, пені та штрафів. Вважає, що встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а останній його не повернув, суд не має правових підстав відмовити у стягнення неустойки по кредиту. У зв`язку з цим Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» вважає, що з відповідача підлягає стягненню вся сума заборгованості за кредитом у тому числі за простроченим тілом кредиту, штраф та пеня, які є окремими видами неустойки. ОСОБА_1 надала до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що доводи апеляційної скарги не мають жодного відношення до предмету доказування по справі, апеляційна скарга є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню. Вказує на те, що анкета-заява була підписана 08.02.2011 року, а довідка про умови кредитування підписана 16.04.2011 року, тобто через 4 місяці після підписанні анкети-заяви. Зазначає, що «виписка по рахунку», яка була долучена до матеріалів справи позивачем, насправді не є випискою по рахунку, не є первинним документом, не відповідає вимогам закону, не підтверджує та не спростовує жодної обставини у справі та містить у собі численні внутрішні протиріччя, які позбавляють цей «документ» доказового значення по справі. Наголошує, що факт отримання кредитних коштів та погашення заборгованості не було доведено позивачем у суді першої інстанції та не доведено і у апеляційній скарзі. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог банку повністю, застосувати до вказаних правовідносин строк позовної давності. В письмових поясненнях АТ КБ «ПриватБанк» зазначає, що підписуючи анкету-заяву, ОСОБА_1 зобов`язалася виконувати умови, викладені у Умовах та Правилах надання банківських послуг, Тарифах банку договорі банківського обслуговування в цілому В підписаній ОСОБА_1 довідці вона також погодилась сплачувати пеню за прострочення виконання зобов`язань, тому з урахуванням кількості місяців з моменту прострочки за тілом кредиту з неї також належить стягнути 1315,32 грн. пені. Крім того, зазначає, що заборгованість за кредитом 5662,45 грн. та заборгованість за простроченим тілом кредиту 5298,58 грн. складають загальну заборгованість за тілом кредиту. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону № 1023-ХІІ про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Тому стягненню з ОСОБА_1 на користь позивача підлягає лише заборгованість за тілом кредиту у розмірі 5662,45 грн. Проте такі висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Судом першої інстанції встановлено, що 08.02.2011 між сторонами укладено кредитний договір, згідно з умовами якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації. До кредитного договору банк додав довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/. Згідно розрахунку за кредитним договором б/н від 08.02.2011, станом на 03.03.2019 утворилась заборгованість в сумі 20173,94 грн, яка складається з заборгованості за тілом кредиту у сумі 5662,45 грн, заборгованості за простроченим тілом кредиту у сумі 5298,58 грн, нарахована пеня за прострочення зобов`язання 7226,06 грн, нарахована пеня за несвоєчасність сплати боргу 550,00 грн, а також штраф відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн штраф (фіксована частина), 936,85 грн штраф (процентна складова). Як на підставу позовних вимог, АТ КБ «ПриватБанк» посилався на те, що зобов`язання за кредитним договором відповідач належним чином не виконує, тому наявні підстави для стягнення з нього заборгованості у розмірі 20173,94 грн. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору неустойка поділяється на встановлену законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірну (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Матеріали справи свідчать про те, що за кредитним договором ОСОБА_1 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Позичальником використовувалися кредитні кошти, проте в добровільному порядку у строки, передбачені договором, АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту, стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту. Витягом з Умов і правил надання банківських послуг, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: встановлення кредитного ліміту за рішенням Банку, право Банку змінити (зменшити , збільшити або анулювати) кредитний ліміт (пункт 2.1.1.2.3 загальних умов про кредитні картки), пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання (п. 1.1.7.12 загальних Умов), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 загальних Умов), та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови і правил надання банківських послуг розуміла відповідачка, ознайомилася і погодилася з ними. Витяг з Умов і правил надання банківських послуг, належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (Банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Судова колегія вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК Україниза змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим позивачем в період - з часу виникнення спірних правовідносин (листопад 2010 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (липень 2019 року). За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила надання банківських послуг, не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору. Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Разом з тим колегія суддів вважає, що стягненню з ОСОБА_1 на користь позивача підлягає заборгованість за тілом кредиту у загальному розмірі 10961,03 грн., з огляду на таке. ОСОБА_2 звертає увагу на те, що позивач на підтвердження своїх позовних вимог надав анкету-заяву від 08.02.2011 року, яка не стосується кредитного договору, а подана з нею з метою отримання пенсійної картки, тому на її думку, такі дії позивача свідчать про фальсифікацію доказів. Дійсно матеріали справи містять анкету-заяву від 08.02.2011 року, що стосується оформлення пенсійної картки, анкети-заяви про отримання кредитної картки позивачем не надано. Водночас матеріали справи містять довідку від 16.06.2011 року, підписану ОСОБА_1 про умови кредитування з використанням платіжної картки «Кредитка Універсальна» 55 днів льотного періоду, яка підписана відповідачем ОСОБА_1 , де зазначені фінансові умови надання платіжної картки «Кредитка Універсальна 55 днів пільгового періоду», умови повернення кредиту та відповідальність за порушення зобов`язань, з якими ОСОБА_1 погодилася. Крім того, наявність заборгованості підтверджується випискою по особовому рахунку, який згідно п.п. 57, 58 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженої Постановою НБУ від 04.07.2018 року № 75 є регістрами, які Банки обов`язково мають складати на паперових та/або електронних носіях. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа (паперового або електронного). Відповідач вказує на невідповідність зазначеної виписки по особовому рахунку Правилам бухгалтерського обліку операцій з використанням платіжних карток у банках України. Між тим, недоліки, зазначені відповідачем є формальними, не спростовують змісту виписки, з якої вбачається повна інформація про рух коштів на рахунках, відображення всіх операцій за кредитним договором за даними балансу, суми надходжень та їх розподілення на погашення складових заборгованостей за договором. Крім того, матеріали справи містять довідку ПАТ КБ «ПриватБанк», з якої вбачається номер та дата видачі кредитних карток та строк дії (а.с. 179 зворот), а також фото відповідача з отриманою карткою. Зазначені докази у сукупності свідчать про отримання ОСОБА_1 кредитних коштів у вигляді встановленого кредитного ліміту на кредитну картку. Розмір заборгованості, крім наведеного, підтверджується відповідним розрахунком, який не спростований відповідачем ОСОБА_1 . За таких обставин, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» підлягають частковому задоволенню. Згідно ст. ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). З матеріалів справи вбачається, що станом на 03 березня 2019 року заборгованість ОСОБА_1 за тілом кредиту становить 5662,45 грн., та 5298,58 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту. Зазначена заборгованість за кредитним договором у загальній сумі 10961,03 грн. є сукупною вартістю тіла кредиту, що підтверджується розрахунком заборгованості, наданим позивачем. Зазначена сума заборгованості за тілом кредиту ОСОБА_1 не спростована. Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та помилково прийшов до висновку про стягнення заборгованості за тілом кредиту лише у розмірі 5662,45 грн., не врахувавши, що заборгованість за простроченим тілом кредиту є складовою його частиною. ОСОБА_1 просить застосувати до спірних правовідносин строк позовної давності. Між тим, прострочена заборгованість за тілом кредиту обраховується банком лише з 01.05.2018 року, тобто в межах позовних вимог. Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). При цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Відповідно до частини п`ятої статті 261 ЦК України за зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Заява ОСОБА_1 про застосування строку позовної давності підлягає задоволенню в частині вимог про стягнення пені. Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України). Оскільки в довідці про умови кредитування з використанням платіжної картки «Кредитка Універсальна» 55 днів льотного періоду, підписана відповідачем, визначено розмір пені (пеня 1 та пеня 2) за порушення зобов`язань за договором, який становить відповідно базову процентну ставку за користування кредитом/30, яка нараховується за кожен день прострочення кредиту та 1% від заборгованості, але не менше 30 грн в місяць, нараховується 1 раз на місяць за наявності прострочення за кредитом або відсоткам 5 та більше днів при наявності прострочення на суму більше 50 грн., тобто сторони погодили умови договору кредиту в цій частині, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині. Таким чином, з відповідача на користь позивача також підлягає стягненню пеня за один рік до звернення з позовом до суду в розмірі 1315,32 грн. Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Статтею 16 ЦК України встановлено, що звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту права на вчинення певних дій позивач, в силу ст. 12 ЦПК України, зобов`язана довести правову та фактичну підставу своїх вимог. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). З урахуванням вищевказаного, рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 15 жовтня 2019 року в частині розміру стягнення заборгованості за кредитним договором та в частині стягнення суми судового збору слід змінити в частині суми стягнення. Стягненню з ОСОБА_1 на користь позивача підлягає заборгованість за кредитним договором б/н від 08.02.2011 року у розмірі 12 276, 35 грн. (заборгованість за тілом кредиту 5662,45 + заборгованість за прострочений тілом кредиту 5298,58 грн. + пеня за прострочене зобов`язання 1315,32 грн.) Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Матеріали справи свідчать про те, що позовні вимоги та вимоги апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» задоволені на 60,8% (з 20173,94 грн. до 12276,35 грн.). При подачі позовної заяви позивачем було сплачено 1921 грн. судового збору, при подачі апеляційної скарги 2 881,50 грн. З урахуванням зміни рішення суду першої інстанції в частині розміру стягнутої суми заборгованості з відповідача, зміні також підлягає і розмір стягнутого судового збору. З ОСОБА_1 на користь позивача слід стягнути судовий збір за подачу позову у розмірі 1167,96 грн. (60,8% від 1921 грн.). Оскільки частковому задоволенню підлягає і апеляційна скарга, з відповідача на користь позивача також слід стягнути судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 1 751,95 грн. (60,8% від 2 881,50 грн.). Таким чином з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2919,91 грн. (1167,96 грн. + 1 751,95 грн.). Керуючись ст. 367, 369, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», в особі представника Крилової Олени Леонідівни - задовольнити частково. Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 15 жовтня 2019 року в частині розміру стягнення заборгованості за кредитним договором змінити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 08.02.2011 року у розмірі 12 276, 35 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 2919,91 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і, в силу п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає. Головуючий: Н.П. Пилипчук Судді: С.С. Кругова О.В. Маміна