Постанова 4817 № 607/26413/19

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 607/26413/19Головуючий у 1-й інстанції Сливка Л.М. Провадження № 22-ц/817/198/20 Доповідач - Ходоровський М.В. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 13 лютого 2020 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Ходоровський М.В. суддів - Гірський Б. О., Бершадська Г. В., секретаря - Панькевич Т.І. з участю - позивача ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду від 24 грудня 2019 року (головуючий суддя Сливка Л.М., повний текст ухвали складено 24 грудня 2019 року) у цивільній справі № 607/26413/19 за позовом ОСОБА_1 до Управління справами Апарату Верховної Ради України про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку та стягнення середнього заробітку,- ВСТАНОВИВ: У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Управління справами Апарату Верховної Ради України про стягнення з відповідача на його користь грошової компенсації за невикористану відпустку у сумі 42186,89 гривень та середнього заробітку у розмірі 33585,54 гривень. Позовна заява мотивована тим, що з 06 вересня 2016 року до 29 серпня 2019 року він працював помічником-консультантом народного депутата України за строковим трудовим договором на постійній основі без поширення дії Закону України «Про державну службу» (патронатна служба). Після звільнення йому не було виплачено грошову компенсацію за невикористаних 89 днів щорічної відпустки у сумі 42186,89 гривень. При цьому, невиплата компенсації за невикористану відпустку надає йому право у відповідності до ст. 117 КЗпП України на стягнення із відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, сума якого становить 33585,54 гривень. З цих підстав просив позов задовольнити. Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 24 грудня 2019 року закрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління справами Апарату Верховної Ради України про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку та стягнення середнього заробітку. Позивачеві роз`яснено його право на судовий захист у порядку адміністративного судочинства. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Апеляційна скарга мотивована тим, що ні Апарат Верховної Ради України (який не зареєстрований як юридична особа), ні Управління справами Верховної Ради України, як його структурний підрозділ, не мають статусу державного органу, оскільки не реалізовують окремих владних функцій, а їх статус саме як державних органів не закріплений жодним нормативно-правовим актом, а відтак, оскільки він патронатної служби не здійснював у державному органі, підстави віднесення спорів, що виникають із здійснення такої діяльності, до адміністративної юрисдикції відсутні, адже нормативно п. 17 ч. 1 ст. 4 КАСУ поширюється на патронатну службу лише в державних органах. Відзив на апеляційну скаргу не подано. У судове засідання представник Управління справами Апарату ВРУ будучи належним чином повідомлений про розгляд справи, в судове засідання не з`явився, що згідно ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. У судовому засіданні ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення позивача, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає. Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що посада, з якої було звільнено позивача ОСОБА_1 , відноситься до публічної служби, на спір, що, згідно позовної заяви, виник між сторонами, поширюється юрисдикції адміністративних судів, дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. З таким висновком суду слід погодитись, оскільки він відповідає вимогам закону та грунтується на матеріалах справи. Правовий статус Апарату Верховної Ради України визначено статтею 7 Регламенту Верховної Ради України, затвердженого Законом України від 10.02.2010 № 1861-VI та пунктом 1 розділу І Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25.08.2011 № 769 (в редакції розпорядження Голови Верховної Ради України від 20.11.2014 №734. Пунктом 1 Положення про Апарат Верховної Ради України визначено, що Апарат Верховної Ради України є постійно діючим органом, який здійснює правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне, фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України, її органів та народних депутатів України. У свою чергу Управління справами відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про структуру апарату Верховної Ради України» від 20.04.2000 № 1678-ИІ є структурним підрозділом Апарату Верховної Ради України. Статтею 1.1 Положення про помічника-консультанта народного депутата України (правовий статус помічника-консультанта народного депутата України) встановлено, що відповідно до частини першої статті 34 Закону України "Про статус народного депутата України" народний депутат України може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються Законом України "Про статус народного депутата України", іншими законами та прийнятим відповідно до них цим Положенням. Помічник-консультант народного депутата України працює за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах. Помічники-консультанти народного депутата України перебувають у штаті державних підприємств, установ, організацій або за заявою народного депутата України прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до виконавчих комітетів відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі - до секретаріатів міських рад. Помічники-консультанти народного депутата України, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України. Помічник-консультант народного депутата України у своїй роботі керується Конституцією України, законодавством України, а також цим Положенням. Як вбачається із позовної заяви та доданих до неї матеріалів, зокрема трудової книжки (а.с. 5), ОСОБА_2 розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України від 05.09.2016 № 2950-к 06.09.2019 зарахований на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_3 . У подальшому розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України від 10.10.2016 № 3176-к ОСОБА_2 переведений на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_4 на час його депутатських повноважень (патронатна служба), а розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України від 27.08.2019 № 1305-к позивача звільнено з посади помічника-консультанта народного депутата України. Згідно позовної заяви матеріально правова вимога ОСОБА_1 полягає у стягненні грошової компенсації за невикористану відпустку за час його роботи на посаді помічника-консультанта народного депутата України та стягнення у відповідності до ст. 117 КЗпП України середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 4 КАСУ публічна служба це: 1) діяльність на державних політичних посадах. 2) діяльність у державних колегіальних органах, 3) професійна діяльність суддів, прокурорів, 4) військова служба, альтернативна (невійськова) служба. 5) інша державна служба, 6) патронатна служба В ДЕРЖАВНИХ ОРГАНАХ, 7) служба в органах влади Автономної Республіки Крим. 8) служба в органах місцевого самоврядування. З врахуванням встановлених обставин у справі та зазначених норм права суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, про те, що спір, який виник між ОСОБА_1 - працівником патронатної служби в державних органах та відповідачем є публічно-правовим спором, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів. Колегія суддів не приймає до уваги доводи ОСОБА_1 про те, що ні Апарат Верховної Ради України, ні Управління справами Верховної Ради України, як його структурний підрозділ, не мають статусу державного органу, оскільки не реалізовують окремих владних функцій, а їх статус саме як державних органів не закріплений жодним нормативно-правовим актом є безпідставні, оскільки встановлено, що Апарат Верховної Ради України є постійно діючим органом Верховної Ради, яка є законодавчим органом державної влади України а від так державним органом. Ухвала суду є законною, обгрунтованою, підстав її скасування не має. Стосовно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 35 ч.1, 259 ч.1.2.8, 374 ч.1 п.1, 375, 381 ч.1,3, 382 - 384, 389 ч.1 п. 2, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду від 24 грудня 2019 року залишити без змін. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на сторони в межах ними понесених. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 18 лютого 2020 року. Головуючий - Судді -