Постанова 4804 № 229/3282/19

Єдиний унікальний номер 229/3282/19 Номер провадження 22-ц/804/538/20 Єдиний унікальний номер 229/3282/19 Головуючий у 1 інстанції Лебеженко В.О. Номер провадження 22-ц/804/538/20 Доповідач Агєєв О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 лютого 2020 року м. Бахмут Донецький апеляційний суд у складі: головуючого судді Агєєва О.В. суддів Будулуци М.С., Мірути О.А. за участю секретаря судового засідання Цимбала Д.А. розглянув у відкритому судовому засіданні у м. Бахмут Донецької області цивільну справу №229/3282/19 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, з апеляційною скаргою позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Дружківського міського суду Донецької області від 17 жовтня 2019 року у складі судді Лебеженко В.О., - ВСТАНОВИВ: У червні 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позову зазначив, що відповідно до укладеного договору №б/н від 11 березня 2008 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 2400,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/, складає між ним та Банком Договір, що підтверджується підписом у заяві. При укладенні договору сторони керувалися частиною першою статті 634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Банк нараховує відсотки за користування кредитом в розмірі, встановленому Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/, з розрахунку 360 календарних днів на рік (п. 5.5 Правил користування платіжною карткою). Пунктом 5.3 Умов та правил надання банківських послуг передбачена можливість односторонньої зміни Тарифів та інших невід`ємних частин Договору. Розмір відсоткової ставки за кредитом може змінюватись Банком за умови інформування позичальника шляхом надання виписки по картковому рахунку на умовах, зазначених в п. 4.9. Умов та правил надання банківських послуг і п. 5.8 Правил користування платіжною карткою. Відповідно до п. 6.3 до обов`язків позичальника відноситься отримання виписки про стан картрахунків та про здійснені операції по картрахункам. АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за Договором та угодою виконав в повному обсязі, надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому Договором. Відповідно до п. 6.5 Умов та правил надання банківських послуг позичальник зобов`язується погашати заборгованість за Кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим Договором. Відповідач не надав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за Кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором. У порушення умов кредитного договору, а також ст.ст.509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконав. У зв`язку з невиконанням зобов`язань за кредитним договором відповідач станом на 30 квітня 2019 року має заборгованість 115371,99 грн., з яких: 2293,76 грн. - заборгованість за кредитом; 103916,23 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом; 3430,00 грн. - заборгованість за пенею та комісією; 250,00 грн. штраф (фіксована частина), 5482,00 штраф (процентна складова). Просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором № б/н від 11 березня 2008 року у розмірі 115371,99 та судові витрати у розмірі 1921,00 грн. Заочним рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 17 жовтня 2019 року позовні вимоги акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк ««ПриватБанк» заборгованість за договором б/н від 11.03.2008 року у сумі 2293 (дві тисячі двісті дев`яносто три) грн. 76 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судові витрати за сплату судового збору у розмірі 38 (тридцять вісім) грн. 19 коп. В задоволенні вимог акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_1 , процентів, пені та штрафу у загальній сумі 113078 (сто тринадцять тисяч сімдесят вісім) грн. 23 коп. відмовлено. Судом першої інстанції встановлено, що 11.03.2008 року шляхом підписання заяви, відповідач отримала грошові кошти у розмірі 2400,00 грн. на платіжну картку. У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку. До кредитного договору банк додав Довідку з умов кредитування та копію Умов та правил надання банківських послуг. Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним договором б/н від 11.03.2008 року складає 115371,99 грн., з яких: 2293,76 грн. заборгованість за кредитом; 103916,23 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом; 3430,00 грн. заборгованість за пенею та комісією; 250,00 грн. штраф (фіксована частина); 5482,00 грн. штраф (процентна складова). Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки умови договорів приєднання розробляються Банком, вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їхнього відома, у зв`язку із чим Банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. У заяві від 11 березня 2008 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, яка підписана сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами, а також штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 11.03.2008 року, посилався на Умови та правила надання банківських послуг, які є невід`ємною частиною спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Суд, вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (11.03.2008 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Умови у будь-якій редакції, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Довідка про умови кредитування та Умови та правила надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Аналізуючи вищезазначене, суд вважає, що Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами, шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив. На зазначене судове рішення позивач АТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення в частині незадоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити всі позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк», в іншій частині рішення залишити без змін. В обґрунтування доводів апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» зазначає, що рішення в частині незадоволених вимог прийняте без повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі та з порушенням норм процесуального і матеріального права. Посилається на надану до суду позивачем копію анкети-заяви, з якої вбачається наступна інформація: персональні дані, адреса проживання, та інша додаткова інформація необхідна для отримання кредитної картки, зокрема і відсоткова ставка. Також з копії анкети-заяви чітко вбачається, що відповідач висловив згоду про укладення договору та особистим підписом засвідчив, що ОСОБА_2 згоден з тим, що ця заява, разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між мною та Банкам Договір про надання банківських послуг. Я ознайомився і згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами Банку, які були надані мені у письмовому вигляді.... . Зазначає, що позичальник власноручно підписав довідку про умови кредитування з використанням кредитки Универсальная. 30 дней льотного периода" в якій зазначено, базова відсоткова ставка за користування кредитом 2,5 %, розмір щомісячних платежів, строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за звітним, розмір комісії за зняття готівки та особистих коштів, безготівкових платежів, пеня за несвоєчасність погашення заборгованості, штрафи та комісійні. Місцевий суд зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків по кредиту, допустивши грубе порушення норм цивільного права. Стаття 1054 ЦК України визначає поняття кредитного договору як: за кредитним договором банк або інша кредитна організація (кредитор) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки Відповідно по ст.49 Закону «Про банки і банківську діяльність» надання безпроцентних кредитів забороняється, за винятком передбачених законом випадків. Отже, - кредитний договір є двостороннім та оплатним, де оплатою за користування кредиту є сплата відсотків. Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів. їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Таким чином, - основними вимогами банку за кредитним договором до боржника є повернення наданих кредитних коштів та отримання відсотків за їх користування, і ця умова є істотним фактором при наданні кредитних коштів. Встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, місцевий суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту. Місцевий суд оскарженим рішенням не тільки призводить до нехтування принципами платності кредитного договору, а ще і наносить істотну шкоду усім споживачам банківських послуг, банку та у цілому порушує стабільність функціонування фінансового сектору держави. Суд ігнорує, що важливою ознакою кредитної операції є те, що вона надається за рахунок залучених грошових коштів. Відмовляючи у стягненні відсотків по кредиту, місцевий суд допускає грубе порушення основоположних норм банківського кредитування та ставить під загрозу фінансову стабільність банку, який є системною державною фінансовою інституцією, наносить фінансову шкоду тим споживачам банківських послу, які розмішують свої кошти у банку на банківських депозитах, які надаються іншим споживачам послуг в кредит під певні відсотки. Суд відмовив у стягненні процентів за користування кредитними коштами взагалі, чим порушив вимоги ст. 1046 та 1048 ЦК України. Банком нараховані пеня та штраф у відповідності до положень умов договору. Згідно ст.103 ЦПК України для з`ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, суд призначає експертизу за заявою сторін. Встановлення неправильності розрахунку заборгованості, неточності нарахування заборгованості можливо лише за допомогою економічної експертизи, однак така не проводилася і клопотання про її проведення відповідач не подавав. Отже, суд порушив порядок, встановлений для вирішення питання, допустив однобічність та неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні, фактичним обставинам справи, не встановив дійсних прав та обов`язків сторін, які випливають з кредитного договору, не перевірив розрахунок заборгованості за кредитним договором. Отже, судом допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і відповідно до ст. 376 ЦПК України є підставою для зміни рішення. Відзив на апеляційну скаргу не надано. Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Сторони в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку. Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання, оскільки, відповідно до частини 2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга позивача АТ КБ «ПриватБанк» задоволенню не підлягає. Відповідно до пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. В апеляційній скарзі позивач оскаржує рішення суду лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за процентами, пені та штрафу у загальній сумі 113078,23 грн. Рішення суду в частині задоволених позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту у сумі 2293,76 грн. ні позивачем, ні відповідачем не оскаржується, а тому апеляційний суд не має права робити висновків щодо неоскарженої частини рішення. Перевіряючи законність та обґрунтованість судового рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за процентами, пені та штрафу у загальній сумі 113078,23 грн. апеляційний суд виходить з наступного. Відповідно до частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення суду в оскаржуваній частині відповідає. Згідно із частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно із частиною першою статті 1049ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Відповідно до частини першої статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Суд першої інстанції правильно зазначив, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов та правил надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи Заяву позичальника, як стверджує позивач про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, а також те, що вказаний документ на момент отримання відповідачем кредитних коштів на кредитну карту взагалі містив умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному в цьому документі, що доданий банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Суд першої інстанції правильно зазначив, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин (11 березня 2008 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила надання банківських послуг, відсутність у Заяві позичальника домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, наданий банком Витяг з Умов, не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. З сайту позивача https://privatbank.ua/terms/ вбачається, що сайт не містить редакції Умов та правил надання банківських послуг, які були актуальними станом на 11 березня 2008 року, тобто на час підписання відповідачем Заяви позичальника. Самою ранньою редакцією Умов та правил надання банківських послуг, які розміщені на зазначеному позивачем в позовній заяві сайті, є Умови актуальні станом на 01 квітня 2012 року. Отже, позивачем до суду першої інстанції не надано підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила надання банківських послуг, а тому наданий Витяг з Умов та правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем 11 березня 2008 року кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в Заяві позичальника, яка безпосередньо підписана відповідачем і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відповідач в суді першої інстанції участі не брав, відзив на позовну заяву та на апеляційну скаргу не надав, судом першої інстанції здійснено заочний розгляд справи, проти чого позивач не заперечував, про що зазначено у його позовній заяві (а.с.2-4). Тобто у розумінні частини першої статті 82 ЦПК України відсутні підстави вважати, що відповідач визнає Умови та правила надання банківських послуг, що додані позивачем до позовної заяви. Висновок суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості за процентами відповідає правовій позиції Верховного Суду щодо застосування статті 634 ЦК України, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам (Розстрочка) (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п`ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15). Наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень Умов та Правил надання банківських послуг не має правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Позивачем не надано суду першої інстанції належних доказів щодо розміру процентної ставки, узгодженої сторонами у письмовій формі при укладенні кредитного договору про надання відповідачу кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог в цій частині. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою-споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року «Про захист прав споживачів». Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону, споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН, зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Конституційний Суд України у рішенні щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Враховуючи зазначене, суд першої інстанції на підставі наданих позивачем до суду першої інстанції доказів, дійшов правильного висновку про те, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Отже, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за процентами, пенею та штрафом у сумі 113078,23 грн. Відповідно до статті 6 Закону України від 02 червня 2016 року «Про судоустрій і статус суддів» суд здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до частин першої, п`ятої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. На виконання зазначених норм процесуального права суд першої інстанції дав належну оцінку всім наданим позивачем доказам, на підставі наданих позивачем доказів повно та правильно встановив фактичні обставини по справі, ухвалив судове рішення в оскаржуваній частині з додержанням норм матеріального права. Висновки суду відповідають правовій позиції щодо застосування статті 634 ЦК України при споживчому кредитуванні, яка висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19). Порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення або призвели до неправильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлено. Отже, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги немає. Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatismutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» ("Pronina v. Ukraine") від 18 липня 2006 року, заява N 63566/00, § 23). Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до статті 382 ЦПК України, в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги позивача без задоволення, а рішення суду в оскаржуваній частині - без змін, підстави для зміни розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, відсутні. За подання апеляційної скарги позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 881,50 грн. (а.с 54, а.с 63). Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги позивача без задоволення, підстави для відшкодування позивачу витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відсутні, такі судові витрати покладаються на позивача. Відомості про інші судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, сторонами не надані. Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України зазначена справа є малозначною, оскільки ціна позову складає 115371,99 грн., що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2019 року, в якому позивачем була подана позовна заява. Відповідно до статті 7 Закону України від 12 листопада 2018 року № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2019 року встановлено у розмірі 1921 гривня. Отже, відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, постанова апеляційного суду у цій справі касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Керуючись статтями 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на заочне рішення Дружківського міського суду Донецької області від 17 жовтня 2019 року залишити без задоволення. Заочне рішення Дружківського міського суду Донецької області від 17 жовтня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом, за пенею та комісією, штрафами в сумі 113078,23 грн. залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку, як така що ухвалена у малозначній справі, не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Повне судове рішення складено 18 лютого 2020 року. Судді: