Постанова 4804 № 233/6439/19

Єдиний унікальний номер 233/6439/19 Номер провадження 22-ц/804/401/20 ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 лютого 2020 року м. Бахмут Донецький апеляційний суд у складі: судді - доповідача Кішкіної І.В., суддів Азевича В.Б., Новікової Г.В., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу № 233/6439/19 за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі за апеляційною скаргою акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 11 листопада 2019 року (суддя Наумик О.О.), в с т а н о в и в : 25 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, посилаючись на те, що він з 15 липня 2016 року по 30 червня 2017 року працював слюсарем з ремонту рухомого складу виробничого підрозділу «Дебальцівське пасажирське локомотивне депо» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця». З березня 2017 року роботодавець припинив виплачувати йому заробітну плату, хоча і продовжував її нараховувати. Станом на 30 червня 2017 року розмір нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період з 01 березня 2017 року по 30 червня 2017 року становить 27858,12 грн. (за вирахуванням податків та інших обов`язкових платежів до виплати належить 22294,31 грн.). Просив стягнути з відповідача на його користь нараховану, але не виплачену заробітну плату за період з 01 березня 2017 року по 30 червня 2017 року в сумі 22294,31 грн. Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 11 листопада 2019 року позов ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі задоволено частково. Стягнуто з акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати за період з березня 2017 року по 30 червня 2017 року у сумі 20469,54 грн. після утримання обов`язкових податків та зборів. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» судовий збір у сумі 768,40 грн. З вказаним рішенням не погодився відповідач АТ «Українська залізниця» та оскаржив його в апеляційному порядку, в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду в частині стягнення 20469,54 грн. та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що у зв`язку з захопленням невідомими особами адміністративної будівлі та виробничих об`єктів АТ «Укрзалізниця», розташованих на непідконтрольній території, у відповідача з 16 березня 2017 року відсутній доступ до документації підприємства, до комп`ютерних баз та втрачено контроль над господарською діяльністю. За цим фактом за заявою відповідача порушено кримінальне провадження. Суд безпідставно стягнув суму з відповідача на підставі наданих позивачкою доказів, які не є первинними документами, і не врахував, що нарахування заробітної плати не здійснювалось, оскільки АТ «Укрзалізниця» не мало можливості перевірити факт виконання позивачем трудових обов`язків через існування форс-мажорних обставин і припинення здійснення господарської діяльності структурного підрозділу, який знаходиться на непідконтрольній українській владі території. Вважає, що позивачем не доведений факт виконання ним трудових обов`язків у спірний період та розмір заборгованості по заробітній платі. Позивачем відзив на апеляційну скаргу не надано. Відповідно до частин 1, 3 статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції справа розглядається за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою, в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно із частиною 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Зважаючи на те, предметом апеляційного оскарження є рішення у справі, що стосується трудових відносин, ціна позову у якій не перевищує 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України та пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» від 24 жовтня 2008 року апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення лише в оскаржуваній частині і відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновки щодо неоскарженої частини. Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків. Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справа здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною першою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №938 від 31 жовтня 2018 року змінено тип публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» з публічного на приватне та перейменованого його в акціонерне товариство «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815. Судом першої інстанції встановлено та як вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 з 15 жовтня 1974 року по 30 червня 2017 року працював слюсарем з ремонту рухомого складу виробничого підрозділу «Дебальцівське пасажирське локомотивне депо» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», тобто перебував у трудових правовідносинах з відповідачем (а.с.9-12). 30 червня 2017 року ОСОБА_1 звільнено за скороченням штату на підставі п.1 ст.40 КЗпП України. На підтвердження розміру нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, позивачем надано довідку, в якій зазначено, що ОСОБА_1 нараховано заробітну плату: за березень 2017 року 3937,90 грн., до виплати 3131,35 грн.; за квітень 2017 року 2643,79 грн., до виплати 2102,30 грн., за травень 2017 року 2765,54 грн., до виплати 2199,12 грн., за червень 2017 року 18510,89 грн., до виплати 14861,54 грн., всього 27858,12 грн., за вирахуванням податків та інших обов`язкових платежів до виплати належить 22294,31 грн. (а.с.4). Відповідно до довідки АТ «Українська залізниця» №1191/2 від 17 жовтня 2019 року дохід ОСОБА_1 за березень 2017 року становить 2294,78 грн., до виплати 1824,77 грн. (а.с.24). Як вбачається з копії видаткового касового ордеру№323 ОСОБА_1 за першу половину березня 2017 року виплачена заробітна плата у сумі 1824,77 грн. 15 серпня 2017 року (а.с.25). Установивши ці обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про порушення відповідачем прав працівника при звільненні, зокрема на отримання належних їй сум, а тому частково задовольнив позовні вимоги. Рішення мотивовано тим, що відповідач в порушення вимог статті 116 КЗпП України при звільненні працівника не виплатив всі суми, що належать йому від підприємства. Однак, суд першої інстанції дійшов такого висновку внаслідок неповно з`ясованих обставин справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому рішення суду не може бути залишено без змін. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає. Відповідно до статті 23 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі i сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Частиною 3 статті 43 Конституції України встановлено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оплату праці», частиною 1 статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Статтею 47 КЗпП України передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. З довідки, яка надана позивачем для підтвердження розміру нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, вбачається, що сума нарахованої заробітної плати з березня 2017 року по червень 2017 року складає 27858,12 грн., сума до виплати 22294,31 грн. (а.с.4). Відповідачем до відзиву на позовну заяву до суду першої інстанції надано довідку №1191/2 від 17 жовтня 2019 року, згідно якої дохід ОСОБА_1 за період березень-червень 2017 року складає 2294,78 грн. (нарахована заробітна плата за березень 2017 року, до виплати 1824,77 грн.) (а.с.24). Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Аналогічні положення закріплені у частині першій статті 81 ЦПК України. Таким чином, при з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом. Відповідно до частини 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до частини 1 статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Поняття доказів зазначено у частині першій статті 76 ЦПК України. Так, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи. За змістом статей 77, 78 ЦПК України належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Так, за змістом частин 1, 2, 4, 6 статті 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Позивачем на підтвердження своїх позовних вимог надано довідку, згідно якої сума нарахованої заробітної плати за березня 2017 року по червень 2017 року складає 27858,12 грн., сума до виплати 22294,31 грн. (а.с.4). Вказана довідка виконана на аркуші паперу формату А-4, містить підпис головного інженера Дмитренка Ю ОСОБА_2 та головного бухгалтера ОСОБА_3 , проте не містить печаток та штампів підприємства, яке видало таку довідку. Між тим, достовірність викладеної інформації в довідці викликає сумніви, оскільки в довідці зазначена наявність заборгованості за березень - червень 2017 року в сумі 27858,12 грн., сума до виплати 22294,31 грн., в тому числі за березень 2019 року 3937,90 грн. та 3131,35 грн. до виплати, в той час як зазначена довідка додана позивачем до позовної заяви, з якою він звернувся до суду 25 вересня 2019 року (а.с.1-3), а відповідно до видаткового касового ордеру №320 від 15 серпня 2019 року позивачу вже було виплачено частину заробітної плати за березень 2017 року в сумі 1824,77 грн. (а.с.25). Крім того, інформація щодо заборгованості по заробітній платі (згідно наданої позивачем довідки) спростовується даними із реєстру застрахованих осіб, наданою Бахмутсько-Лиманським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області на запит Донецького апеляційного суду, в якій зазначено, що за березень 2017 року ОСОБА_1 нарахована заробітна плата в сумі 3937,90 грн., в квітні - 0 грн., в травні - 0 грн., в червні - 0 грн., в липні - 0 грн. (а.с.56). Таким чином, представлені позивачем докази були прийняті судом всупереч вимогам статті 95 ЦПК України. Відповідно до п. 11 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платники податків, зазначені у пункті 1 ч.1 статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум, зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення). Таким чином, надана позивачем довідка (а.с.4) не може бути належним та допустимим доказом на підтвердження заборгованості по заробітній платі за спірний період з АТ «Українська залізниця» перед позивачем. З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача є частково обґрунтовані. А саме розмір нарахованої заробітної плати позивачу в березні 2017 року складає 3937,90 грн., що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу (а.с.56), відповідно до довідки АТ «Українська залізниця» №1191/2 від 17 жовтня 2019 року за першу половину березня 2017 року позивачу нарахована заробітна плата в сумі 2294,78 грн. (до виплати 1824,77 грн.) (а.с.24), та зазначена сума виплачена ОСОБА_1 (а.с.25). Враховуючи, що відповідач виплатив позивачу заробітну плату за першу половину березня 2017 року в сумі 1824,77 грн. після утримання обов`язкових податків та зборів (без утримання обов`язкових податків та зборів сума складає 2294,78 грн.), апеляційний суд вважає, що розмір заборгованості по заробітній платі відповідача перед позивачем за березень 2017 року складає 1643,12 грн. без утримання податку та інших обов`язкових платежів, виходячи з розрахунку: 3937,90 грн. 2294,78 грн. Інші докази того, що позивач в спірний період виконував свої посадові обов`язки та йому було нараховано, але не виплачено заробітну плату, у справі відсутні. Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині розміру стягнення заборгованості по заробітній платі за березень 2017 року підлягає зміні до 1643,12 грн. після утримання податку та інших обов`язкових платежів, частково задовольнивши заявлений позов. В іншій частині позову слід відмовити за недоведеністю вимог. Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Встановивши, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права і порушив норми процесуального права, суд апеляційної інстанції змінює рішення в частині розміру задоволених позовних вимог, стягнувши з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі за березень 2017 року у сумі 1643,12 грн. з утриманням податку та інших обов`язкових платежів, частково задовольнивши апеляційну скаргу відповідача, в іншій частині позовних вимог слід відмовити. Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, то з відповідача в дохід держави належить стягнути судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 56,63 грн. Позивач звільнений від сплати судового збору за подачу позову на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року №3674-VII. Відповідно до частини 6 статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Згідно із частиною 10 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. При подачі апеляційної скарги відповідачем сплачено судовий збір у сумі 1152,60 грн. (а.с.41). Оскільки апеляційну скаргу задоволено частково, з держави на користь відповідача підлягає частковому відшкодуванню судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 1067,65 грн., а з врахуванням необхідності стягнення з відповідача на користь держави судового збору в сумі 56,63 грн., то відповідачеві за рахунок держави підлягає відшкодуванню різниця зазначеного судового збору у сумі 1011,02 грн. Відповідно до частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як справа є малозначною, ціна позову складає менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись статтями 374, 376, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити частково. Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 11 листопада 2019 року в частині стягнення розміру заборгованості по заробітній платі та судових витрат змінити. Стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за березень 2017 року у сумі 1643 (тисяча шістсот сорок три) грн. 12 коп. з утриманням податку та інших обов`язкових платежів. В іншій частині позовних вимог відмовити. Компенсувати акціонерному товариству «Українська залізниця» за рахунок держави судовий збір в сумі 1011 (тисячу одинадцять) грн. 02 коп. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а-г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 18 лютого 2020 року Судді І.В. Кішкіна В.Б. Азевич Г.В. Новікова