Постанова Харківський апеляційний суд № 642/6884/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А Іменем України 11 лютого 2020 року м. Харків справа № 642/6884/18 провадження № 22-ц/818/87/20 Харківський апеляційний суд у складі: Головуючого: Маміної О.В. суддів: Кругової С.С., Пилипчук Н.П., за участю секретаря: Сізонової О.О. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельний Альянс «Моноліт» розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний Альянс «Моноліт» про визнання умов договору недійсними, визнання одностороннього розірвання договору незаконним, визнання договору чинним за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний Альянс «Моноліт» на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 16 липня 2019 року, постановлене під головуванням судді Ольховського Є.Б., в залі суду в місті Харкові, - в с т а н о в и в: У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний Альянс «Моноліт» про визнання умов договору недійсними, визнання одностороннього розірвання договору незаконним, визнання договору чинним. Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 16 липня 2019 року позов задоволено. Визнано несправедливими та недійсними всі умови п.6.2 Договору про участь в будівництві № 91 від 09.01.2006 року, який укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Будівельний Альянс «Моноліт». Визнано односторонню відмову ТОВ «Будівельний Альянс «Моноліт» від договору про участь у будівництві №91 від 09.01.2006 року незаконною та визнано розірвання договору про участь в будівництві №91 від 09.01.2006 року незаконним. Визнано договір про участь у будівництві №91 від 09.01.2006 року укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Будівельний Альянс «Моноліт», за виключенням всіх умов та приписів п. 6.2, з усіма додатковими угодами до нього, чинним. Стягнуто з ТОВ «Будівельний Альянс «Моноліт» на користь позивача судові витрати в сумі 11 506 грн. Додатковим рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 16 вересня 2019 року з ТОВ «Будівельний Альянс «Моноліт» в дохід держави стягнуто судовий збір у розмірі 768,40 грн. В апеляційній скарзі ТОВ «Будівельний Альянс «Моноліт» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; вказує, що судом першої інстанції не враховано того, що у відповідності до умов Договору про участь в будівництві № 91 від 09.01.2006 року, який укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Будівельний Альянс «Моноліт», відповідач в односторонньому порядку відмовився від даного договору та письмово повідомив про це позивача. При цьому розрахунок суми, яку товариство має повернути ОСОБА_1 відповідно до умов розірваного договору, був зазначений у листі про відмову від договору. Для повернення цих коштів ТОВ «Будівельний Альянс «Моноліт» просило повідомити позивача в письмовому вигляді реквізити банківського рахунку для перерахування відповідних коштів. Проте реквізити позивач не повідомив. Тобто ТОВ «Будівельний Альянс «Моноліт» не ухилялося від повернення грошових коштів відповідно до умов п.6.2. Договору про участь в будівництві № 91 від 09.01.2006 року. Крім того відповідач вважає, що судом неправильно застосовані норми Закону України «Про захист прав споживачів». Відзиву на апеляційну скаргу не надано. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у п. 6.2 Договору про участь в будівництві № 91 від 09.01.2006 року приписи є несправедливими (дискримінаційними) та такими, що порушують принцип рівності сторін, а однобічне розірвання вказаного Договору є незаконним і таким, що порушує права позивача. Наслідком застосування п.6.2 Договору є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на користь відповідача та на шкоду споживачу. При цьому Договір про участь в будівництві № 91 від 09.01.2006 року з усіма додатковими угодами до нього, слід визнати чинним, за виключенням всіх умов та приписів п. 6.2, які є незаконними та дискримінаційними. Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Судом встановлено, що 09 січня 2006 року між ОСОБА_1 (Інвестор) та ТОВ «Будівельний Альянс «Моноліт» (Забудовник) було укладено Договір про участь у будівництві № 91 (а.с.10-14). Згідно п. 1.1 Договору Забудовник залучає Інвестора для будівництва об`єкта нерухомості на земельній ділянці площею 0,64 га, розташованої по АДРЕСА_1 , відведеної Забудовнику рішенням Харківської міської ради № № 66/04 від 28.04.2004 року. Пунктом 1.4. Договору передбачено, що після прийняття об`єкта в експлуатацію, при умові виконання Інвестором своїх зобов`язань за договором, Забудовник передає їм частину об`єкта в натурі (нежитлове приміщення), в рівних частках кожному, яку на будівельному плані позначено під № 91, розташоване на другому поверсі, загальною будівельною площею 118,25 кв.м. Відповідно п. 1.7. Договору, строк здачі об`єкта в експлуатацію 2 -й квартал 2009 року. Протягом дії Договору укладались наступні додаткові угоди до цього договору: 1) додаткова угода № 1 від 31.03.2008 року до Договору про участь у будівництві № 91 щодо зміни банківського рахунку забудовника (а.с.15); 2) додаткова угода № 2 від 15.01.2013 року до Договору про участь у будівництві № 91 щодо того, що ТОВ «Будівельний Альянс «Моноліт» є правонаступником ТОВ «Моноліт» Будівельний Альянс» в частині зобов`язань за договором № 91 від 12.01.2006 року у повному обсязі та сторони досягли згоди з приводу заміни сторони за вказаним Договором з ТОВ «Моноліт» Будівельний Альянс» на ТОВ «Будівельний Альянс «Моноліт» з часу підписання даної угоди. Строк здачі об`єкта в експлуатацію 3 квартал 2013 року. В іншій частині Договір № 91 від 12.01.2006 року залишено без змін (а.с.16-19). 26 березня 2018 року ОСОБА_1 отримав листа від ТОВ «Будівельний Альянс «Моноліт», в якому зазначається про розірвання договору в односторонньому порядку за ініціативи відповідача (а.с.21). Відповідач у якості підстави розірвання договору посилався на п. 6.2. Договору, у якому зазначено, що у разі несвоєчасного проведення з вини Інвестора розрахунку за договором строком більше 20 календарних днів Забудовник має право відмовитися від договору. Грошові кошти, надані йому Інвестором, повертаються з утриманням штрафу в розмірі 15 % від суми, яку необхідно повернути, і пені за прострочення. Повернення здійснюється з коштів, внесених новим Інвестором в якості внеску пайовиків з метою отримання частини об`єкта, визначеної в п. 1.4 Договору. Строк повернення на протязі 10 днів після повної сплати новим інвестором внеску. Як на підставу позовних вимог, ОСОБА_1 посилався на те, що умови п. 6.2 Договору про участь в будівництві № 91 від 09.01.2006 року, який укладений між ним та ТОВ «Будівельний Альянс «Моноліт», є несправедливими (дискримінаційними), та такими, що порушують принцип рівності сторін. Позивач зазначає, що він призупинив виплату грошових коштів за Договором у зв`язку із систематичним невиконанням відповідачем своїх обов`язків, а саме: багаторічним тривалим недотриманням строків введення (здачі) об`єкта в експлуатацію. На теперішній час сума заборгованості складає 43 220,23 грн., спору щодо розміру цієї заборгованості із відповідачем не має. При цьому п. 5.4. Договору передбачено, що у разі порушення строку виконання зобов`язань, передбачених розділом 4 Договору, Забудовник має право відкласти виконання прийнятих на себе зобов`язань на період прострочення Інвестора. Крім того відповідно до ч. 4 ст. 612 Цивільного кодексу України прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора. Відповідач так само порушив свої зобов`язання за договором. ОСОБА_1 вважає, що одностороння відмова ТОВ «Будівельний Альянс «Моноліт» від договору про участь у будівництві №91 від 09.01.2006 року є незаконною. Позивач також просив суд визнати договір про участь у будівництві №91 від 09.01.2006 року, укладений між ним та ТОВ «Будівельний Альянс «Моноліт», за виключенням всіх умов та приписів п. 6.2, з усіма додатковими угодами до нього, чинним. Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагентів та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Матеріали справи свідчать про те, що за договором про участь у будівництві від 09 січня 2006 року між сторонами склалися правовідносини, в яких ОСОБА_1 є споживачем послуг ТОВ «Будівельний Альянс «Моноліт» щодо будівництва об`єкта нерухомості по АДРЕСА_1 . Згідно п. 1.1 Договору Забудовник залучає Інвестора для будівництва об`єкта нерухомості на земельній ділянці площею 0,64 га, розташованої по АДРЕСА_1 , відведеної Забудовнику рішенням Харківської міської ради № № 66/04 від 28.04.2004 року. Пунктом 5 Договору передбачено відповідальність сторін. Зазначено, що забудовник та інвестор несуть взаємну відповідальність один перед одним за невиконання або неналежним чином виконання зобов`язань по цьому Договору. У пункті 6 визначений порядок розірвання Договору. Зокрема у п. 6.2. Договору зазначено, що у разі несвоєчасного проведення з вини Інвестора розрахунку за договором строком більше 20 календарних днів Забудовник має право відмовитися від договору. Грошові кошти, надані йому Інвестором, повертаються з утриманням штрафу в розмірі 15 % від суми, яку необхідно повернути, і пені за прострочення. Повернення здійснюється з коштів, внесених новим Інвестором в якості внеску пайовиків з метою отримання частини об`єкта, визначеної в п. 1.4 Договору. Строк повернення на протязі 10 днів після повної сплати новим інвестором внеску. Пунктом 8.2 Договору передбачено, що сторона , яка має намір змінити або розірвати договір, надсилає пропозицію про це другій стороні Договору. Сторона, яка отримала таку пропозицію, повинна надати відповідь на неї не пізніше 20 календарних днів після її отримання, якщо сторони не дійшли згоди відносно зміни або розірвання Договору, а також у разі неотримання відповіді у встановлений строк, зацікавлена сторона має право передати спір на розгляд суду. Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України, розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ч. 3 даної статті у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. Згідно ч. ч. 2, 3 ст. 653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов`язання припиняється з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором. Частиною 1 ст. 654 ЦК України встановлено, що розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір , що розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. Одностороннє розірвання договору без отримання згоди другої сторони не передбачено його умовами та відсутні для цього і передбачені законом підстави. Відповідно до ч. 2 ст. 627 ЦК України у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Згідно з ч. ч. 1, 2, п.п. 2, 4, 7, 10 - 13 ч. 3, ч. ч. 4 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника); установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача. Відповідно до ч. 1,3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства. Відповідно до ст. 21 ЗУ «Про захист прав споживачів» права позивача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач. Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Відповідно до ч. 1 ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. Пунктом 9 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.09.2011 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначено, що згідно зі статтею 217 ЦК України, правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини. У цьому разі відповідно до статті 217 ЦК України суд може визнати недійсною частину правочину, з`ясувавши думку сторін правочину. Якщо у недійсній частині правочин був виконаний однією зі сторін, суд визначає наслідки його недійсності залежно від підстав, з яких він визнаний недійсним. Сторони не заперечують, що ОСОБА_1 виконував зобов`язання за договором про участь у будівництві від 09.01.2006 року. На виконання умов розділу 4 Договору позивачем сплачено на користь Забудовника 625 601,77 грн. Натомість відповідач жодних строків введення об`єкта в експлуатацію не дотримується, що свідчить про порушення умов договору. Відповідно до ч. 4 ст. 612 ЦК України прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора. Пунктом 5.4. Договору сторони погодили, що у разі порушення строку виконання зобов`язань, передбачених розділом 4 Договору, Забудовник має право відкласти виконання прийнятих на себе зобов`язань на період прострочення Інвестора. Позивач призупинив виплату грошових коштів за Договором у зв`язку із систематичним невиконанням відповідачем своїх обов`язків, а саме: багаторічним тривалим недотриманням строків введення (здачі) Об`єкта в експлуатацію, на час подання позову сума заборгованості складає 43 220,23 грн. Оспорюваним пунктом договору передбачено, що Забудовник має право в односторонньому порядку відмовитись від Договору в разі невиконання позивачами своїх зобов`язань за цим Договором, однак позивач таких прав за умовами Договору не має, що є дискримінаційною та несправедливою умовою Договору. Таким чином мається істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що у відповідача не було підстав для односторонньої відмови від договору та його розірвання, тому договір про участь у будівництві від 09 січня 2006 року, укладений між сторонами, наразі є чинним. Висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, - відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний Альянс «Моноліт» - залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 16 липня 2019 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий: О.В. Маміна Судді: С.С. Кругова Н.П. Пилипчук Повне судове рішення виготовлено 17.02.2020 року.