Постанова Київський апеляційний суд № 753/23853/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження №22-ц/824/10508/2023 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 03 жовтня 2023року місто Київ справа № 753/23853/21 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В. суддів: Левенця Б.Б., Ратнікової В.М. за участю секретаря судового засідання - Савлук І.М. розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Київбудмоноліт» на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 05 жовтня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Мицик Ю.С., у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київбудмоноліт» про стягнення коштів, - В С Т А Н О В И В: В листопаді 2021 року позивач звернулася до Дарницькогорайонного суду міста Києва з позовом до відповідача, в якому просила: стягнути з ТОВ «Київбудмоноліт» на її користь 470687,46 грн., сплачені нею за договором №С/131 купівлі-продажу майнових прав від 25 червня 2020 року. В мотивування вимог посилалася на те, що 25 червня 2020 року між нею та відповідачем був укладений договір купівлі-продажу майнових прав №С/131, згідно умов якого продавець продає, а покупець купує майнові права на об`єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 з характеристиками: квартира, будівельний номер 131, кількість кімнат 2, загальна площа 63,8 кв.м, поверх 8, секція

1. Вказувала, що на виконання умов вказаного договору нею було сплачено ТОВ «Київбудмоноліт» кошти на загальну суму 632677,46 грн. Зазначала, що 30 березня 2021 року між нею та відповідачем укладено додаткову угода №1 до договору № С/131 про припинення дії договору за згодою сторін з 30 березня 2021 року, відповідно до п.4 якої кошти в розмірі 565687,46 грн. повинні бути повернуті покупцю в строки визначені п.6.1. договору. Вказувала, що відповідно до п.6.1 договору, у випадку дострокового розірвання (припинення) договору з підстав викладених у п.5.3.1.1 договору, продавець протягом 30 (тридцяти) банківських днів після реалізації майнових прав на об`єкт нерухомості по цьому договору на користь третьої особи, але у будь-якому разі не пізніше ніж через один календарний рік, з дня розірвання цього договору, повертає без індексації отримані грошові кошти від покупця. Зазначала, що з моменту підписання додаткової угоди та припинення дії договору відповідач, шляхом перерахування на картковий рахунок ОСОБА_2 повернув кошти на загальну суму 95000 грн. Посилалася на те, що їй стало відомо, що ТОВ «Київбудмоноліт» відчужив майнові права на об`єкт нерухомості за договором третій особі, а тому, з урахуванням п.5.3.1.1 договору у відповідача виник обов`язок перед позивачем щодо сплати заборгованості саме у тридцятиденний строк. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 05 жовтня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач ТОВ «Київбудмоноліт» подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що 12 березня 2021 року до ТОВ «Київбудмоноліт» із заявою звернулася ОСОБА_1 про розірвання договору купівлі-продажу майнових прав №С/131 та повернення сплачених грошових коштів на картковий рахунок її чоловіка ОСОБА_2 , відкритий в AT «ПРИВАТБАНК». Вважає, що у ОСОБА_1 відсутні права на звернення із даною позовною заявою до ТОВ «Київбудмоноліт» про стягнення коштів, оскільки остання здійснила передачу прав за договором №С/131 купівлі-продажу майнових права від 25 червня 2020 року в частині отримання грошових коштів від ТОВ «Київбудмоголіт» своєму чоловікові ОСОБА_2 . Вказував, що предметом даної справи є стягнення заборгованості, при цьому майнові права у позивача на об'єкт нерухомості, що розташований в об'єкті капітального будівництва за будівельною адресою: АДРЕСА_1 не виникли, а тому вважає, що на спірні правовідносин не поширюється виключна підсудність відповідно до вимог ч.1ст.30 ЦПК України, отже вказана справа повинна розглядатися за місцезнаходженням відповідача, а не за правилами виключної підсудності. 19 червня 2023 року від представника позивача до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вказував, що апеляційна скарга є необґрунтованою, а її доводи не спростовують висновків суду першої інстанції. У судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити з вищевказаних підстав. Зазначив, що кошти були повернуті ОСОБА_1 лише в сумі 115000 грн. Представник позивача у судовому засіданні апеляційного суду заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга непідлягає задоволенню з наступних підстав. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості та того, що відповідачем не долучено доказів, які б підтверджували повернення позивачу усієї суми коштів відповідно до договору №С/131 купівлі-продажу майнових права від 25 червня 2020 року та додаткової угоди №1 до вказаного договору. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, 25 червня 2020 року між ТОВ «Київбудмоноліт» (продавець) та ОСОБА_1 (покупець), з другої сторони, був укладений договір купівлі-продажу майнових прав №С/131, відповідно до п.2.1 якого продавець продає, а покупець купує майнові права на об`єкт нерухомості у порядку та на умовах, передбачених договором та відповідно до норм ЦК України, що визначають загальні положення про купівлю-продаж. Згідно зп.2.2 вказаного договору сторони домовилися, що об'єкт нерухомості, майнові права на який передаються за даним договором, є об'єкт нерухомості, розташований в об'єкті капітального будівництва за будівельною адресою: АДРЕСА_1 , з наступними характеристиками: об'єкт - квартира; будівельний номер - 131, кількість кімнат - 2, загальна площа - 63,8 кв.м, поверх - 8, секція -1. На виконання умов вказаного договору покупцем сплачено продавцю кошти на загальну суму - 632677,46 грн., в тому числі ПДВ 20% - 105446,24 грн. 12 березня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до ТОВ «Київбудмоноліт» із заявою про розірвання купівлі-продажу майнових прав №С/131 та повернення сплачених грошових коштів на картковий рахунок відкритий у АТ КБ «ПРИВАТБАНК» отримувач платежу - ОСОБА_2 30березня 2021 року між ТОВ «Київбудмоноліт» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду №1 до договору №С/131 купівлі-продажу майнових права від 25 червня 2020 року, відповідно до п.1 якої сторони домовилися припинити дію договору купівлі-продажу майнових права від 25 червня 2020 року за згодою сторін з 30 березня 2021 року. У п.4 додаткової угоди №1 сторони визначили, що кошти в розмірі 565687,46 грн., в тому числі ПДВ 20% - 94281,24грн. повинні бути повернуті покупцю в строки визначені п.6.1. договору на картковий рахунок покупцявідкритий в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», отримувач ОСОБА_2 . Відповідно до п.6.1. договору №С/131 купівлі-продажу майнових права від 25 червня 2020 року, у випадку дострокового розірвання (припинення) цього договору з підстав викладених у п.5.3.1.1 цього договору, продавець протягом 30 (тридцяти) банківських днів після реалізації майнових прав на об`єкт нерухомості по цьому договору на користь третьої особи, але у будь-якому разі не пізніше ніж через один календарний рік, з дня розірвання цього договору, повертає без індексації отримані грошові кошти від покупця, з утриманням штрафу у розмірі 7% від вартості майнових прав на об`єкт нерухомості, яка визначена в п.4.2 цього договору. У відзиві на позовну заяву, який було подано до суду першої інстанції відповідач вказував на те, що станом на час звернення з позовною заявою, майнові права на об'єкт нерухомості по договору купівлі-продажу майнових прав №С/131 від 25 червня 2020 року не реалізовані третім особам, а тому у позивача наразі не виникло право вимагати від відповідача сплати будь-яких коштів за договором чи штрафних санкцій. Зазначав, що позовна заява є передчасною, так як крайній строк виконання зобов`язань за додатковою угодою №1 від 30 березня 2021 року є 30 березня 2022 року. Також вказував на те, що відповідно до первинних господарських даних відповідача, оборотно-сальдової відомості до договору купівлі-продажу майнових прав №С/131 від 25 червня 2020 року позивачем було оплачено кошти в розмірі 632677,46 грн. та станом на 04січня 2022 року ТОВ «Київбудмоноліт» було повернуто 115000грн. на рахунок, вказаний позивачем. Як вбачається із матеріалів справи, з моменту припинення дії договору купівлі-продажу майнових прав №С/131 відповідач, шляхом перерахування на картковий рахунок чоловіка позивача - ОСОБА_2 , повернув позивачу кошти на загальну суму 115000 грн. (09 червня 2021 року - 30000 грн., 26 серпня 2021 року - 25000 грн., 09 вересня 2021 року - 20000 грн., 11 листопада 2021 року - 20000 грн., 04 січня 2022 року - 20000 грн.), що підтверджується копіями довідок та копією оборотно-сальдової відомості по рахунку за січень 2022 (а.с. 22-25, 55). Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Коде6ксу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно з ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст.509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За ч.1 ст.527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. На підставі ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно з ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Положеннями ч.3 ст.653 ЦК України передбачено, що у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Судом першої інстанції було вірно встановлено, що 31 березня 2022 року сплив граничний строк в 1 (один) рік, передбачений п.6.1 договору купівлі-продажу майнових прав №С/131, протягом якого відповідач зобов`язувався повернути кошти сплачені за вказаним договором. Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Разом з тим, відповідачем не було надано доказів, які б підтверджували повернення позивачу усієї суми коштів відповідно до договору №С/131 купівлі-продажу майнових права від 25 червня 2020 року та додаткової угоди №1 до вказаного договору. Оскільки відповідачем не виконано у повному обсязі умови договору №С/131 купівлі-продажу майнових права від 25 червня 2020 року та додаткової угоди №1 до нього, сума коштів не була у повному обсязі повернута ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для стягнення з ТОВ «Київбудмоноліт» на користь ОСОБА_1 коштів в сумі 450687,46 грн. Доводи апеляційної скарги відповідача не містять доводів щодо незгоди з стягнутою судом першої інстанції сумою коштів у розмірі 450687,46 грн. Посилання в апеляційній скарзі на те, що у ОСОБА_1 відсутні права на звернення із даною позовною заявою до ТОВ «Київбудмоноліт» про стягнення коштів, оскільки остання здійснила передачу прав за договором №С/131 купівлі-продажу майнових права від 25 червня 2020 року в частині отримання грошових коштів від ТОВ «Київбудмоголіт» своєму чоловікові ОСОБА_2 , колегія суддів відхиляє, оскільки додаткова угода №1 не містить положень щодо передачі права вимоги за договором №С/131 купівлі-продажу майнових права від 25 червня 2020 року від ОСОБА_1 до ОСОБА_2 . У вказаній додатковій угоді №1 було зазначено лише картковий рахунок, на який повинні бути повернуті покупцю кошти, де отримувачем вказано - ОСОБА_2 . Щодо доводів апеляційної скарги про те, що на спірні правовідносин не поширюється виключна підсудність відповідно до вимог ч.1ст.30 ЦПК України, отже вказана справа повинна розглядатися за місцезнаходження відповідача, а не за правилами виключної підсудності, колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне. Згідно з ч.1 ст.30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою. Виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. Словосполучення «з приводу нерухомого майна» необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення. Подібні правові висновки щодо застосування правил виключної підсудності спорів з приводу нерухомого майна викладено у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №910/6644/18, від 26 травня 2021 року у справі №506/33/19, від 02 лютого 2022 року у справі №185/8191/16-ц. Предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості, яка виникла у зв`язку з невиконанням відповідачем умов договору №С/131 купівлі-продажу майнових права від 25 червня 2020 року та додаткової угоди №1 до вказаного договору А відтак, хоча майнові права у позивача на об`єкт нерухомості, що розташований в об`єкті капітального будівництва за будівельною адресою: АДРЕСА_1 не виникли, однак, вимоги за даним спором стосуються вказаного об`єкту нерухомості, а тому підсудність даного спору має визначатися за правилами, встановленими ч.1 ст.30 ЦПК України за місцезнаходженням нерухомого майна, що за адміністративно-територіальним розподілом відноситься доДарницького районного суду міста Києва. Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені ст.376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції щодо підстав для часткового задоволення позову є законним і обґрунтованим, відповідає обставинам справи та положенням матеріального закону. Отже, суд першої інстанції всебічно і об`єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає. Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Київбудмоноліт» - залишити без задоволення. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 05 жовтня 2022 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 04 жовтня 2023 року. Головуючий: Судді: