Постанова 4857 № 1.380.2019.002485

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 лютого 2020 рокуЛьвівСправа № 1.380.2019.002485 пров. № А/857/798/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ільчишин Н.В., суддів Гуляка В.В., Коваля Р.Й., за участі секретаря судового засідання Федак С.Р., розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року (головуючої судді Крутько О.В. ухвалене у відкритому судовому засіданні в м. Львів о 10 год. 46 хв. повний текст рішення складено 02.12.2019) у справі №1.380.2019.002485 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроміт 2018» до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови,- ВСТАНОВИВ: ТзОВ «Агроміт 2018» 16.05.2019 звернулося в суд з позовом до Головного управління Держпраці у Львівській області в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ЛВ 1702/1750/АВ/ФС-2 від 17.04.2019. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року позов задоволено повністю. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції Головне управління Держпраці у Львівській області подало апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим. В судовому засіданні апеляційного розгляду справи представник відповідача Терлецький Д.Р. апеляційну скаргу підтримав з підстав зазначених у скарзі, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити. Представник позивача Мушинський Т.Б. проти апеляційної скарги заперечив, просив скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що 20.03.2019 Головним управлінням Держпраці у Львівській області видано наказ №0648-П про проведення інспекційного відвідування ТОВ «Агроміт 2018». 20.03.2019 Головним управлінням Держпраці у Львівській області на підставі наказу ГУ Держпраці у Львівській області від 20.03.2019 №0648-П, листа Радехівської місцевої прокуратури від 07.02.2019 №14.40/02/03/23-74вих19 видано направлення №0648 на проведення інспекційного відвідування позивача у ТОВ «Агроміт 2018» період з 21.03.2019 по 22.03.2019. 21.03.2019 інспекторами праці Климчук Н .А. , Тріль І.Б. , Мицаком О.О. , Гуцолом В.Т. , Кучмою М.І. , Блажевською Р. Б. , Гумен В .І. здійснено спробу проведення інспекційного відвідування за адресою місцезнаходження об`єкта відвідування згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (площа Ринок, 20/3, м.Львів. 79008), так і за адресою фактичного здійснення діяльності (Львівська область, Буський район, с.Утішків, вул.Головна, 1А). У зв`язку із створенням перешкод у діяльності інспекторів праці інспектором Мицаком О.О. 21.03.2019 складено акт про неможливість проведення інспекційного відвідування №ЛВ1702/1750/НД від 21.03.2019 та вимогу про надання документів №ЛВ1702/1750/НД/ПД від 21.03.2019. Позивачем надано відповідачу витребувані документи у строк зазначений у вимозі про надання документів №ЛВ1702/1750/НД/ПД від 21.03.2019. 28.03.2019 інспекторами праці Климчук Н.А та Мицаком О . О. здійснено виїзд до ТОВ «Агроміт 2018» для проведення інспекційного відвідування за адресою: Львівська область, Буський район, с.Утішків, вул.Головна, 1А, однак охоронець Товариства інспекторів праці для проведення перевірки не допустив, що зафіксовано засобами відеофіксації. 28.03.2019 інспектором праці Мицаком О.О. складено акт інспекційного відвідування №ЛВ1702/1750/НД/АВ. Крім цього, інспектором праці Мицаком О.О. складено припис №ЛВ1702/1750/АВ/П від 28.03.2019 року про усунення порушень законодавства про працю. 17.04.2019 відповідачем, розглянувши справу про накладення штрафу та на підставі акту інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю №ЛВ1702/1750/НД/АВ від 28.03.2019 винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЛВ 1702/1750/АВ/ФС-1, якою за порушення вимог ч.1 та ч.2 ст.115 КЗпП України, ч.1 ст.24 Закону України «Про оплату праці» №108 на ТзОВ «Агроміт 2018» накладено штраф у розмірі 4173,00 грн. та постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЛВ 1702/1750/АВ/ФС-2, якою за порушення вимог ч.1 та ч.3 ст.24 КЗпП України, постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та їх територіальним органом про прийняття працівника на роботу» №413 на ТзОВ «Агроміт 2018» накладено штраф у розмірі 751140,00 грн. Не погоджуючись із вказаною постановою про накладення штрафу від 17.04.2019 № ЛВ 1702/1750/АВ/ФС-2, позивач звернувся до суду з відповідним позовом. Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином, усі рішення та дії суб`єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом. Стаття 1 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05 квітня 2007 року №877-V (далі - Закон №877-V): державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища. Заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом. Стаття 2 Закону №877-V вказує, що заходи контролю здійснюються органами Державної фіскальної служби (крім митного контролю на кордоні), державного нагляду за дотриманням вимог ядерної та радіаційної безпеки (крім здійснення державного нагляду за провадженням діяльності з джерелами іонізуючого випромінювання, діяльність з використання яких не підлягає ліцензуванню), державного архітектурно-будівельного контролю (нагляду), державного нагляду у сфері господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім діяльності з переказу коштів, фінансових послуг з ринку цінних паперів, похідних цінних паперів (деривативів) та ринку банківських послуг), державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема державного нагляду (контролю) в галузі цивільної авіації - з урахуванням особливостей, встановлених Повітряним кодексом України, нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання (Авіаційними правилами України), та міжнародними договорами у сфері цивільної авіації. Зазначені у цій частині органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону. Згідно частини 4 статті 4 Закону №877-V виключно законами встановлюються органи, уповноважені здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності. Частина 8 статті 4 Закону №877-V: органи державного нагляду (контролю) та суб`єкти господарювання мають право фіксувати процес здійснення планового або позапланового заходу чи кожну окрему дію засобами аудіо- та відеотехніки, не перешкоджаючи здійсненню такого заходу. Частина 1 статті 6 Закону №877-V вказує, що під час проведення позапланового заходу з`ясовуються лише ті питання, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення цього заходу, з обов`язковим зазначенням цих питань у посвідченні (направленні) на проведення заходу державного нагляду (контролю). Частина 2 статті 6 Закону №877-V встановлює, що проведення позапланових заходів з інших підстав, крім передбачених цією статтею, забороняється, крім позапланових заходів, передбачених частиною четвертою статті 2 цього Закону. Відповідно до частини 1 статті 7 Закону №877-V для здійснення планового або позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) видає наказ (рішення, розпорядження), який має містити найменування суб`єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, та предмет перевірки. Частина 5 статті 7 Закону №877-V встановлює, що перед початком здійснення заходу посадові особи органу державного нагляду (контролю) зобов`язані пред`явити керівнику суб`єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу або уповноваженій ним особі (фізичній особі - підприємцю або уповноваженій ним особі) посвідчення (направлення) та службове посвідчення, що засвідчує посадову особу органу державного нагляду (контролю), і надати суб`єкту господарювання копію посвідчення (направлення). Посадова особа органу державного нагляду (контролю) без посвідчення (направлення) на здійснення заходу та службового посвідчення не має права здійснювати державний нагляд (контроль) суб`єкта господарювання. Суб`єкт господарювання має право не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення заходу, якщо вони не пред`явили документів, передбачених цією статтею. Згідно частини 6 статті 7 Закону №877-V в останній день перевірки два примірники акта підписуються посадовими особами органу державного нагляду (контролю), які здійснювали захід, та суб`єктом господарювання або уповноваженою ним особою, якщо інше не передбачено законом. Вказане підтверджується постановою Верховного Суду від 31.07.2018 по справі №815/1553/17, щодо підстав проведення перевірки органами Держпраці. Пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №96 від 11.02.2015 встановлено, що Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб. Підпункт 6 пункту 4 Положення №96 встановлює, що Держпраці відповідно до покладених на неї завдань, здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю. Згідно з пунктом 7 цього Положення №96 Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. На утворені територіальні органи Держпраці може покладати виконання завдань за міжрегіональним принципом. Відповідно до частини першої статті 259 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Згідно з частиною 1 статті 265 КЗпП України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення. Згідно частини 4 статті 265 КЗпП України штрафи, зазначені у частині 2 цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України №295 від 26.04.2017 «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - Порядок №295), який визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об`єкт відвідування). Відповідно до пункту 2 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів. Підстави для проведення інспекційних відвідувань передбачені у пункті 5 Порядку №295. Так, згідно з підпунктом 3 пункту 5 Порядку №295 інспекційні відвідування проводяться за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4 - 7 цього пункту. Пунктом 8 Порядку №295 передбачено, що про проведення інспекційного відвідування інспектор праці повідомляє об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі. Про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин інспектор праці повідомляє об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі, якщо тільки він не вважатиме, що таке повідомлення може завдати шкоди інспекційному відвідуванню. Відповідно до пунктів 19, 20, 21 Порядку №295 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення. Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об`єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник акта залишається в об`єкта відвідування. Якщо об`єкт відвідування не погоджується з викладеною в акті інформацією, акт підписується із зауваженнями, які є його невід`ємною частиною. Зауваження можуть бути подані об`єктом відвідування не пізніше трьох робочих днів з дати підписання акта. Письмова вмотивована відповідь на зауваження надається інспектором праці не пізніше ніж через три робочих дні з дати їх надходження. Відповідно до пунктів 27, 29 Порядку №295 у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об`єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності. Заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування. Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року №509 затверджено Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (надалі - Порядок №509), який визначає механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України «Про зайнятість населення». Згідно з пунктом 2 Порядку №509 штрафи можуть бути накладені на підставі, зокрема, акта про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу. Відповідно до пунктів 3, 4 Порядку №509 уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (далі - справа). Справа розглядається у п`ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд. Згідно з пунктами 6, 7, 8 Порядку №509 про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника. Справа розглядається за участю представника суб`єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду. Розгляд справи розпочинається з представлення уповноваженої посадової особи, яка її розглядає. Зазначена особа роз`яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов`язки. Під час розгляду справи заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішується питання щодо задоволення клопотання. За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в пункті 3 цього Порядку, приймає відповідне рішення. Судом встановлено, що оскаржувана постанова про накладення штрафу прийнята на підставі акту інспекційного відвідування, щодо порушення позивачем законодавства про працю, а саме порушення частин 1 та 3 статті 24 КЗпП України, постанови Кабінету міністрів України №413 та притягнуто до відповідальності, передбаченої абзацом 2 частини 2 статті 265 КЗпП України. Відповідачем зазначається, що в ході інспекційного відвідування ТОВ «Агроміт 2018» було встановлено допущення до роботи шістьох працівників без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, не надано жодних документів, що підтверджують трудові відносини із зазначеними працівниками, чим порушено вимоги статті 24 КЗпП України. Згідно з частиною 1 статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. У частині 1 статті 21 КЗпП України міститься визначення трудового договору, який означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Відповідно до статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим:1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України. При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Отже, визначальним для вирішення спірних правовідносин у цій справі є наявність трудових відносин між позивачем та вказаними в акті перевірки фізичними особами та щодо не прийняття яких вказує апелянт оскаржуючи рішення суду першої інстанції. Суд враховує надані пояснення позивача в суді першої інстанції, в яких зазначено, що особи, які зазначені в акті перевірки від 28.03.2019 №ЛВ1702/1750/НД/АВ не встановлені на підставі паспортних даних, не зазначено дати народження, місце проживання, місце праці, заперечено наявність будь яких правовідносин між позивачем та зазначеними особами (трудових чи цивільно-правових відносин), вказує, що не відомо хто ці особи та на якій підставі відповідач прийшов до висновку про те, що у акті перевірки ці фізичні особи є працівниками позивача та вказує, що момент інспекційного відвідування у Товариства існували цивільно-правові відносини на підставі договору про надання послуг від 10.02.2019 з ОСОБА_10 . Так, 10.02.2019 між позивачем та ОСОБА_10 укладено договір №1 про надання послуг, за умовами якого виконавець зобов`язується надати замовнику послуги передбачені пунктом 1.2 цього договору в обсязі і на умовах, передбачених цим договором, а замовником зобов`язується прийняти та оплати надані послуги. Послуги полягають, що виконавець за цим договором надає наступні послуги: ремонт, налагоджування роботи конвеєрних ліній. Замовник здійснює оплату наданих виконавцем послуг в порядку та на умовах передбачених цим договором. Загальна вартість наданих виконавцем послуг визначається відповідно до укладених між сторонами актами передачі-приймання наданих послуг, які є невід`ємною частиною цього договору. Оплата послуг виконавця здійснюється замовником у трьохденний строк, після підписання акту передачі-приймання наданих послуг. Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Згідно із частиною 1 статті 902, частиною 1 статті 903 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. (частина 1 статті 905 ЦК України) Таким чином, правовідносини між ТОВ «Агроміт 2018№ та ОСОБА_10 були оформлені договором про надання послуг, а відтак вимоги трудового законодавства на нього не поширювалися. Колегія суддів вважає, що відеозапис, який наявний в матеріалах справи складається з окремих частин, а відтак неможливо встановити, що запис проводився саме на території ТОВ «Агроміт 2008», з ким спілкувалися уповноважені особи в якості представника позивача, а особи, які зняті на відео не підтвердили того факту, що працюють у позивача (перебувають у трудових відносинах), не надали пояснення, із зазначенням прізвища, ім`я та по батькові. із відповідними даними для можливіості їхньої ідентифікації, тобто представники відповідача не встановили належними доказами із присутністю уповноваженого представника підприємства та з`ясування про осіб, які були зняті на відеозаписах. Відповідно до статей 72, 73, 75, 76 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Таким чином, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі. Колегія суддів зазначає, що відповідач, як суб`єкт власних повноважень, не довів порушення вимог законодавства про працю ТОВ «Агроміт 2018» та не підтвердив належними доказами допуск позивачем ОСОБА_11 , Особи-1, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 до роботи без укладення трудового договору. ТОВ «Агроміт 2018» не визнає, що ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , Особа-1, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 перебували у трудових чи цивільно-правових відносинах з ТОВ «Агроміт 2018», а суд позбавлений можливості викликати їх у якості свідків, оскільки не відомо їх прізвище, ім`я та по батькові, а також їх адреса проживання. Доводи скаржника, щодо неповного з`ясування всіх фактичні обставини, що на неодноразове запитання інспектора жоден з вищезазначених громадян не сказав про укладення трудових чи цивільно-правових договорів, які надані ними в день проведення інспекційного відвідування є оціночними судженнями відповідача і колегія суддів вважає, що такі доводи не вказують про виявлення порушення позивача та відповідальність за яке встановлюється абзацом 2 частини 2 статті 265 КЗпП України. Вказана правова позиція апеляційного суду узгоджується із постановою Верховного Суду 21 жовтня 2019 року по справі № 0740/859/18, яка в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховується апеляційним судом під час вирішення наведеного спору. З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанцій є законними, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин та повністю відображено обставини, що мають значення для справи, висновок суду щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують. У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстав для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції на підставі статті 139 КАС України у апеляційного суду немає. Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області - залишити без задоволення. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року у справі №1.380.2019.002485 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених частиною 4 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н.В. Ільчишин Судді В.В. Гуляк Р.Й. Коваль Повний текст постанови складено 17.02.2020