Постанова Херсонський апеляційний суд № 662/2190/18

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 11 лютого 2020 року м. Херсон справа № 662/2190/18 провадження №22-ц/819/179/20 Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (суддя-доповідач) Склярської І.В., суддів: Пузанової Л.В., Чорної Т.Г., секретар Геленко А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області у складі судді Решетова В.В. від 19 березня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» про стягнення коштів та трьох відсотків річних встановив: У вересні 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовами до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк про відшкодування збитків у зв`язку із порушенням зобов`язання та трьох відсотків річних. Ухвалою суду від 19 березня 2019 року справа за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк» про відшкодування збитків та трьох відсотків річних та справа за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк про відшкодування збитків та трьох відсотків річних об`єднані в одне провадження /а.с.90/. Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що: - 07 серпня 2006 року ОСОБА_1 передала касиру ПАТ «Райффайзен Банк» ОСОБА_3 для внесення на депозитний рахунок 2180 доларів США, проте вона їх на депозитний рахунок не внесла, а умисно розтратила, разом з тим, приймаючи до уваги, що за рахунок раніше привласнених коштів ОСОБА_3 передавала позивачці в період з 28.03.2006 року по 14.06.2017 року 1500 доларів США, позивачка зазначає, що їй причинено матеріальну шкоду в сумі 680 дол. США (що по курсу НБУ станом на 06.04.2015 року складає 15986 грн 80 коп. Посилається на те, що з метою повернення втрачених грошів, у березні 2015 року вона зверталася до суду із позовом до банку про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, проте внаслідок неодноразового розгляду справи судами, останнім судовим рішенням, а саме постановою Апеляційного суду Херсонської області від 23 січня 2018 року у задоволенні позову відмовлено, судове рішення набрало чинності, зазначеним судовим рішенням встановлено факт укладання договору банківського вкладу, що у даному позові визначено нею як підстава для стягнення збитків у зв`язку із порушенням зобов`язання в сумі 680 доларів США та трьох відсотків річних в сумі 245 доларів, а всього 925 доларів США в гривневому еквіваленті на момент ухвалення рішення суду/ а.с.2-3/. Позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, що - 22 березня 2006 року ОСОБА_3 , яка була касиром банку відповідача, прийняла від ОСОБА_2 7800 грн., про прийняття яких поставила відмітку у договорі №26351402203 від 22.03.2006 року, проте кошти на рахунок позивачки не внесла, чим спричинила позивачці матеріальну шкоду в сумі 7800 грн; 23.03.2007 року ОСОБА_3 здійснила такі ж дії щодо прийнятих від позивачки 1500 доларів США, спричинивши позивачці у такий спосіб матеріальну шкоду в сумі 1500 доларів США, що по курсу НБУ становить 7 575 грн. Посилається на те, що з метою повернення втрачених грошів, у березні 2015 року вона зверталася до суду із позовом до банку про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, проте внаслідок неодноразового розгляду справи судами, останнім судовим рішенням, а саме постановою Апеляційного суду Херсонської області від 23 січня 2018 року у задоволенні позову відмовлено, судове рішення набрало чинності, зазначеним судовим рішенням встановлено факт укладання договору банківського вкладу, що у даному позові визначено нею як підстава для стягнення збитків у зв`язку із порушенням зобов`язання та трьох відсотків річних та просить стягнути 3000 дол. США в якості збитків у зв`язку з порушенням зобов`язання та 900 доларів США в якості трьох відсотків річних у зв`язку з невиконанням грошового зобов`язання, а всього 3900 доларів США, в гривневому еквіваленті на момент ухвалення рішення суду / а.с.46-47/, зменшивши у заяві про зменшення позовних вимог суму до стягнення до 1995 доларів США, зазначивши зменшення щодо суми «7800 грн ( еквівалентно 1500 доларів США) / а.с.91/. Посилаючись на норми статей 625, 1058-1059 ЦК України, ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідача 680 доларів США в якості збитків у зв`язку з порушенням зобов`язань та 245 доларів США три відсотки річних, а ОСОБА_2 просила суд стягнути з відповідача 1500 доларів США в якості збитків у зв`язку з порушенням зобов`язань та 450 доларів США три відсотки річних. Рішенням Новотроїцького районного суду Херсонської області від 19 березня 2019 року позов задоволено. Стягнуто з АТ «Райффайзен Банк Аваль» на користь ОСОБА_2 понесені збитки у зв`язку з порушенням зобов`язання та 3% річних в загальній сумі 54124,35 грн, понесені судові витрати в сумі 705,00 грн. Стягнуто з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на користь ОСОБА_1 понесені збитки у зв`язку з порушенням зобов`язання та 3% річних в загальній сумі 24525,52 грн, понесені судові витрати в сумі 705,00 грн. Додатковим рішенням від 21 травня 2019 року стягнуто з АТ «Райффайзен Банк Аваль» на користь ОСОБА_2 понесені витрати на правничу допомогу в сумі 3000 грн, стягнуто з АТ «Райффайзен Банк Аваль» на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правничу допомогу в сумі 1500 грн. В апеляційній скарзі АТ «Райффайзен Банк Аваль» посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, зазначає, що у порушення норм процесуального права, суд не зупинив провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Верховним Судом рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 25 травня 2015 року та постанови Апеляційного суду Херсонської області від 23 січня 2018 року в справі 662/397/15-ц. Судом не вирішено питання про застосування у спірних правовідносинах строку позовної давності. Суд не надав належну оцінку та не звернув увагу на те, що вироком Чаплинського районного суду Херсонської області встановлено, що ОСОБА_2 і ОСОБА_1 завдана матеріальна шкода саме ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , у зв`язку з чим позивачі понесли збитки поза рамками договірних відносин. Вважать, що відсутні правові підстави для стягнення з АТ «Райффайзен Банк Аваль» збитків та трьох відсотків річних. Посилання судом на норми ч.3 ст.1058 ЦК України і ч.2 ст.1068 ЦК України є безпідставним. Позивачами не надані документи, підтверджуючі внесення готівки на вкладний рахунок. Судом до спірних правовідносин не застосовані положення ст.1172 ЦК України та не враховано те, що між банком та позивачами не було договірних відносин. Відзиви на апеляційну скаргу до суду не надходили. З аслухавши доповідача, представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених статтею 367 ЦПК України, апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ зробив висновок про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що договори є укладеними оскільки додані до матеріалів справи договір та ощадна книжка відповідають фактам встановленим вироком суду від 12.03.2012 року та заявленим /уточненим/ позовним вимогам, тому обраний позивачами спосіб захисту з підстав існування між сторонами договірних - відносин передбачених ст.ст. 1058-1059 ЦК України, а також ст. 625 ЦК України підлягає задоволенню із заявлених позивачем підстав. Судом першої інстанції до стягнення - ОСОБА_2 визначено суму завданих збитків у зв`язку з порушенням зобов`язання та трьох відсотків річних в розмірі 54 124 грн.35 коп., що складає 1995 доларів США, з яких: 1500 доларів США- сума неповернутих коштів та 495 доларів США - 3% річних за 11 років порушення зобов`язання; судом застосований курс 27,13 грн. - ОСОБА_1 визначено суму завданих збитків у зв`язку з порушенням зобов`язання та трьох відсотків річних в розмірі 24525 грн.52 коп., що складає 904 дол. США, з яких 680 доларів США - сума неповернутих коштів та 224 долара США - 3% річних за 11 років порушення зобов`язання; судом застосований курс 27,13 грн. Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що вироком Чаплинського районного суду Херсонської області від 12 березня 2012 року, який набрав законної сили 22 липня 2014 року, ОСОБА_3 визнано винною у скоєнні злочинів, у тому числі злочину передбаченого частиною п`ятою статті 191 КК України, зокрема за те, що: -07.08.2006 року ОСОБА_3 прийняла від ОСОБА_1 - 2180 доларів США ( що по курсу НБУ складало 11009), для внесення на рахунок «До запитання» від 07.08.06 НОМЕР_1, про прийняття яких розписалася в ощадній книжці по рахунку № НОМЕР_1 , однак ввірене їй чуже майно - грошові кошти в сумі 2180 доларів США ОСОБА_1 , ОСОБА_5 на рахунок ОСОБА_1 не внесла, а умисно розтратила, незаконно передавши в приміщенні Новотроїцького відділення ХОД ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» у вищевказану дату невстановленим слідством клієнтам банку в якості належних їм виплат відсотків по вкладу /а.с.11/; -22.03.2006 року ОСОБА_3 прийняла від ОСОБА_2 7800 грн, про прийняття грошових коштів поставила відмітку в договорі №26351402203 від 22.03.2006 року, ввірене їй чуже майно -грошові кошти, на рахунок останньої не внесла, а умисно розтратила передавши їх ОСОБА_4 з метою приховання вчиненого розкрадання грошових коштів підробила документ - вищевказаний договір шляхом внесення в нього завідомо неправдивих відомостей, спричинивши у такий спосіб матеріальну шкоду ОСОБА_2 в сумі 7800 грн /а.с.55/; 23.03.2007 року ОСОБА_3 прийняла від ОСОБА_2 1500 доларів США (що по курсу НБУ становить 7575 грн), про прийняття грошових коштів поставила відмітку в договорі №26351402203 від 22.03.2006 року, ввірене їй чуже майно- грошові кошти, на рахунок останньої не внесла, а умисно розтратила передавши їх ОСОБА_4 з метою приховання вчиненого розкрадання грошових коштів підробила документ - вищевказаний договір, шляхом внесення в нього завідомо неправдивих відомостей, спричинивши у такій спосіб матеріальну шкоду ОСОБА_2 в сумі 1500 доларів США /а.с.56/. Цим же вироком суду із засуджених ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , працівників банку, солідарно стягнуто на користь ОСОБА_2 23910 грн ( що еквівалентно 3000 доларів США) та на користь ОСОБА_1 3434 грн ( що еквівалентно 680 доларів США) гривень в рахунок відшкодування матеріального збитку /а.с.17/, проте ухвалою колегії суддів судової палати в кримінальних справах Апеляційного суду Херсонської області від 22.05.2017 року вирок в частині вирішення цивільного позову ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . скасовано, а справу повернуто на новий судовий розгляд у порядку цивільного судочинства. Отже, 21.01.2008 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до банку у кримінальному провадженні про стягнення 3 434 грн, вирок в частині вирішення її цивільного позову скасований судом апеляційної інстанції 22.05.2017 року, ухвалою Новотроїцького районного суду Херсонської області від 06.06.2019 року позовна заява прийнята до розгляду та відкрито провадження, а ухвалою цього ж суду від 26 вересня 2019 року позовна заява ОСОБА_1 до банку залишена без розгляду. 05.11.2007 року ОСОБА_2 звернулася з позовом до банку у кримінальному провадженні про стягнення 3000 доларів США, вирок в частині вирішення її цивільного позову скасований судом апеляційної інстанції 22.05.2017 року, ухвалою Новотроїцького районного суду Херсонської області від 14.06.2019 року позовна заява прийнята до розгляду та відкрито провадження, а ухвалою цього ж суду від 26 вересня 2019 року позовна заява ОСОБА_2 об`єднана з іншими позовами фізичних осіб до банку в одне провадження. Розгляд позовної заяви ОСОБА_2 , поданій в кримінальному провадженні до АТ «Райффайзен Банк «Аваль» здійснюється судом першої інстанції, та в процесі її розгляду адвокатом Зайцевим М.П., який діє в інтересах ОСОБА_2 подана позовна заява, в якій уточнені вимоги: адвокат в інтересах позивача просить стягнути з банку, завдану його працівниками матеріальну шкоду в сумі 7 800 грн. Також зазначені особи зверталися з позовом до банку у 2015 році. Так, 06.04.2015 року ОСОБА_1 зверталася до суду з позовом про стягнення з банку матеріальної шкоди завданій працівниками банку, предметом позову була сума 680 дол. США , яка неповернута за рахунком НОМЕР_1. Порушувала питання про стягнення моральної шкоди / а.с.169-170/. 09.04.2015 року ОСОБА_2 зверталася до суду з позовом про стягнення з банку матеріальної шкоди завданій працівниками банку, предметом позову були суми 7800 грн та 1500 доларів США, які вона відповідно 22 та 23 березня 2006 року передала працівниці банку, про що остання ставила відмітки на договорі №26351402203 від 22.03.2006 року. Порушувала питання про стягнення інфляційних в сумі 8 814 грн та моральної шкоди / а.с.163-164/. Позови були об`єднані в одне провадження: справа №662/397/15-ц за позовом до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про стягнення матеріальної та моральної шкоди. Враховуючи, що рішення у справі №662/397/15-ц знаходиться в суді касаційної інстанції та з урахуванням рішення Апеляційного суду Херсонської області у зазначеній справі від 30 березня 2016 року, яке в наступному було скасовано та яким на користь ОСОБА_2 ухвалено про стягнення 27 807,78 грн - матеріальної шкоди, 5 000,00 грн. - моральної шкоди; а на користь ОСОБА_1 4 000,00 грн - моральної шкоди, банком перераховані зазначені кошти позивачам / а.с. 18,64/. Відповідно до зазначеного рішення суду апеляційної інстанції, на користь ОСОБА_2 , стягнута сума 7 800 грн, яка з урахуванням індексу інфляції становить загальний розмір 27807 грн 78 коп.. Наразі питання повороту виконання рішення суду зупинено до розгляду касаційною інстанцією справи №662/397/15-ц. Відповідно до ч.6 ст. 82 ЦПК України вирок у кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов`язковим для суду, що розглядає справу про правові наслідки дії чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Вимоги позову в даній справі обґрунтовуються обставинами, які встановлені вироком Чаплинського районного суду Херсонської області від 12 березня 2012 року за обвинуваченням ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , який у приведеній частині ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 22 травня 2017 року залишений без змін. Так, матеріалами справи доведено наявність договірних відносин між ОСОБА_1 та банком за рахунком «До запитання» від 07.08.2006 року НОМЕР_1 за яким видано позивачці ощадну книжку та наявність договірних відносин між ОСОБА_2 та банком за договором №26351402203 від 22.03.2006 року на вклад «Вільні кошти» /а.с.4,48/. Спірні правовідносини сторін врегульовано ст. 1058 ЦК України, за якою за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором, за його ст. 1060 договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника. Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. При розгляді вищенаведених позовів та з урахуванням доведених підстав позову щодо наявності договірних відносин між банком та позивачками, питання стягнення заявлених у цьому позові сум неповернутих банком, а саме ОСОБА_1 - 680 доларів США, ОСОБА_2 - 1500 дол. США, не вирішено. Вирішуючи стягнення коштів у валюті зобов`язання, судова колегія виходить з того, що відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України. Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема банківського вкладу і банківського рахунку, не суперечить чинному законодавству. Таким чином, з урахуванням зобов`язальних відносин між сторонами, поверненню банком підлягає сума, визначена у валюті зобов`язання, що відповідає нормам матеріального права та узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеній у постанові від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16-ц. За викладених обставин на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню неповернута сума 680 доларів США. На користь ОСОБА_2 підлягає стягненню неповернута сума 1500 доларів США. При цьому доводи апеляційної скарги щодо застосування строку позовної давності не ґрунтуються на вимогах частини 1 ст. 268 ЦК України відповідно до якої позовна давність не застосовується на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу, а тому підлягають відхиленню. Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом. Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. Судом встановлено, що заявлені у позові суми вкладів позивачкам не повернуті, вимоги стягнення 3% річних тобто застосування ст. 625 ЦК України, позивачами у раніше поданих позовах не заявлялися, а отже право стягнення 3% річних ґрунтується на нормах матеріального права та встановлених обставинах справи. Проте, суд першої інстанції застосовуючи вимоги ч.2 ст. 264 ЦК України відповідно до якої позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач, не звернув увагу на вищенаведені обставини справи. Як на підставу поважності причин пропущення позовної давності суд послався на складність та тривалість процесу захисту прав позивачами, проте питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивачів підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову щодо стягнення 3% річних за неповернення коштів, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Закон не встановлює, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропуску позовної давності поважними. Як правило, це відбувається за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Проте, обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивачів підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову щодо стягнення 3% річних за неповернення коштів позивачами не доведено. Враховуючи, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Така правова позиція неодноразово зазначалася у постановах Верховного Суду та зазначена у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі №217/15672/16-ц. При обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України. 3 % річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році). Така правова позиція вбачається з постанови Великої Палати Верховного Суду України у справі №373/2054/16-ц. Отже, в межах трирічного строку позовної давності на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 61 дол.20 центів США - 3% річних., а користь ОСОБА_2 135 дол. США - 3% річних в межах трирічного строку позовної давності. В іншій частині позовних вимог про стягнення 3 % річних необхідно відмовити за пропуском строку позовної давності. Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно частини 1 вказаної статті судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки судове рішення змінено та позов ОСОБА_1 задоволено на 74 %, а позов ОСОБА_2 на 81,95 %, з урахуванням сплати ОСОБА_6 при поданні позовної заяви судового збору в розмірі 705 грн /а.с.1/, ОСОБА_2 при поданні позовної заяви судового збору в розмірі 705 грн /а.с.45/ та АТ «Райффайзен Банк Аваль» при поданні апеляційної скарги судового збору в розмірі 2115 грн /а.с.113/, рішення суду в частині стягнення судових витрат слід змінити, зменшивши визначену до стягнення з АТ «Райффайзен Банк «Аваль» на користь ОСОБА_2 суму з 705 грн до 386 грн 87 коп., на користь ОСОБА_1 з 705 грн до 246 грн 75 коп.. Керуючись ст.ст. 141, 367, п.2 ч.1 ст.374, ст.ст.376, 382 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» задовольнити частково. Рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 19 березня 2019 року в частині визначення валюти та сум до стягнення змінити. Вважати до стягнення на користь ОСОБА_1 608 дол. США за рахунком «До запитання» від 07.08.2006 року НОМЕР_1 та 61 дол.20 центів США - 3% річних в межах трирічного строку позовної давності. Вважати до стягнення на користь ОСОБА_2 1500 дол. США за договором №26351402203 від 22.03.2006 року та 135 дол. США - 3% річних в межах трирічного строку позовної давності. В іншій частині позовних вимог про стягнення 3 % річних відмовити за пропуском строку позовної давності. Це ж рішення суду в частині стягнення судових витрат змінити, зменшивши визначену до стягнення з АТ «Райффайзен Банк «Аваль» на користь ОСОБА_2 суму з 705 грн до 386 грн 87 коп., на користь ОСОБА_1 з 705 грн до 246 грн 75 коп.. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий І.В.Склярська Судді: Л.В.Пузанова Т.Г.Чорна Повне судове рішення складено 14 лютого 2020 року Суддя І.В. Склярська