Постанова 4819 № 766/12435/18

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 11 лютого 2020 року м. Херсон справа № 766/12435/18 провадження №22-ц/819/194/20 Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (суддя-доповідач) Склярської І.В., суддів: Полікарпової О.М., Пузанової Л.В., секретар Геленко А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні апеляційну скаргу Громадської організації «Десяте Квітня» на рішення Херсонського міського суду Херсонської області у складі судді Прохоренко В.В. від 14 січня 2019 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Громадської організації «Десяте Квітня» про поновлення на роботі, встановив: У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Громадської організації «Десяте Квітня» про поновлення на роботі. Позовна заява мотивована тим, що відповідно до укладеного з відповідачем трудового договору від 24 січня 2018 року він був прийнятий на посаду юриста з випробувальним терміном 3 місяці на строк з 24 січня 2018 року до 31 грудня 2018 року. 05 червня 2018 року він отримав поштою від відповідача трудову книжку, копію наказу від 15 березня 2018 року №2-0000000056 про його звільнення з 21 березня 2018 року, на підставі пункту одинадцятого статті 40 КЗпП України. Вважає причини та підстави звільнення протиправними. Просив поновити його на посаді юриста Громадської організації «Десяте Квітня» з 21 березня 2018 року. Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 14 січня 2019 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 28 січня 2019 року /а.с.83/ позов ОСОБА_1 задоволено. Поновлено ОСОБА_1 на посаді юриста Громадської організації «Десяте квітня» з 21 березня 2018 року. Вирішено питання судових витрат. В апеляційній скарзі Громадська організація «Десяте Квітня», посилаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, неповне встановлення обставин у справі, просить скасувати рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 14 січня 2019 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову, стягнути з позивача судові витрати. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що внаслідок неповного встановлення обставин справи, а також надання неправильної оцінки обставинам справи щодо обставин вручення позивачу наказу про звільнення, судом неправильно застосовані положення ч.1 ст.233 КЗпП України. Посилається на незастосування судом першої інстанції положень ч.3 ст.235 КЗпП України, оскільки суд, встановивши фактичну невідповідність позивача займаній посаді повинен був у відповідності до наведеної норми права змінити неправильне формулювання причин звільнення, враховуючи, що на час звільнення існували обставини, які обумовлювали можливість звільнення працівника. Також, посилається на те, що, незважаючи на заявлене клопотання про розгляд справи з викликом учасників справи, судом в порушення вимог ч.3 ст.274, ч.6 ст.279 ЦПК України справа розглянута в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін, без врахування обставин визначених у ст.274 ЦПК України, що призвело до неповного з`ясування обставин справи, порушення принципу змагальності. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 посилаючись на безпідставність доводів апеляційної скарги та законність рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. Зазначає, що судом першої інстанції була дотримана норма статті 233 КЗпП України. Посилання на незастосування судом положень ст.235 КЗпП України є таким, що не ґрунтується на його позовних вимогах. Процесуальний закон надав право суду розглянути трудовий спір у спрощеному провадженні, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині також не ґрунтуються на нормах процесуального закону. Заслухавши доповідача, позивача, представника відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст.367 ЦПК України, апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ зробив висновок про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав. Рішення суду першої інстанції про задоволення позову мотивовано тим, що відсутні правові підстави для встановлення випробування при прийомі на роботу та відповідно для звільнення позивача на підставі пункту 11 частини першої статті 40 КЗпП України, оскільки з позивачем був укладений строковий трудовий договір на період з 24 січня 2018 року до 31 грудня 2018 року, тобто до 12 місяців. Суд погодився із доводами позивача про отримання ним копії наказу та трудової книжки 05 червня 2018 року і не прийняв до уваги доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, передбачений статтею 233 КЗпП України. Клопотання відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням ( викликом) сторін та виклику і допиту свідків, які зможуть підтвердити обставини вручення позивачу копії наказу про звільнення / а.с.72,73/ судом першої інстанції не було задоволено, справа розглядалася в порядку спрощеного провадження без виклику сторін / а.с.74/. Судом встановлено, що розпорядженням президента громадської організації «Десяте Квітня» №4-0000000056 від 23 січня 2018 року ОСОБА_1 був прийнятий на посаду юриста Громадської організації «Десяте Квітня» з 24 січня 2018 року до 31 грудня 2018 року зі строком випробування 3 місяці /а.с.37/. Отже з ОСОБА_1 був укладений строковий трудовий договір строком до 12 місяців. Наказом від 15 березня 2018 року № 2-0000000056 ОСОБА_1 звільнено з посади юриста Громадської організації «Десяте Квітня» з 21 березня 2018 року на підставі пункту 11 статті 40 КЗпП України через встановлення невідповідності займаній посаді та виконуваній роботі протягом строку випробування. Пунктом 2 вказаного наказу зазначено « ОСОБА_2 письмово попередити ОСОБА_1 про звільнення не пізніше ніж за три дні до звільнення» / а.с.2/. Відповідно до пункту 11 ст. 40 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливо у випадку встановлення невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі протягом строку випробування. Враховуючи, що відповідно до ч.3 ст. 26 КЗпП України, випробування не встановлюється при прийнятті на роботу осіб, з якими укладається строковий трудовий договір строком до 12 місяців, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про незаконність звільнення позивача. Відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Передбачений у статтею 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору та вказаною нормою закону визначено три випадки обчислення початку перебігу строку звернення до суду. Перебіг строку звернення до суду починається у разі: вирішення трудового спору - з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (тримісячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення - з дня вручення копії наказу про звільнення (місячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення - з дня видачі трудової книжки (місячний строк звернення до суду). В разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу трудове законодавство покладає саме на останнього обов`язок видати працівнику копію наказу про звільнення з роботи в день звільнення. Фактичне надання наказу по звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу є беззастережним обов`язком роботодавця (частина друга статті 47 КЗпП України). При з`ясуванні обставин своєчасності вручення позивачу копії наказу про звільнення встановлено наступне. В акті від 16 березня 2018 року, складеного співробітниками Громадської організації «Десяте квітня», зафіксовано факт того, що ОСОБА_1 був ознайомлений з повідомленням про звільнення №39/18 від 15.03.2018 року та з наказом №2-0000000056 від 15.03.2018 року про його звільнення. Також зафіксовано факт того, що ОСОБА_1 отримати повідомлення тапідписати наказ про звільнення відмовився. Дійсність викладеного в акті підтвердили: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 / а.с.54/. Враховуючи, що у спірних правовідносинах, звільнення позивача за п. 11 ст. 40 КЗпП України є незаконним, а тому письмове попередження про звільнення за три дні, яке передбачено ст. 28 КЗпП України не має правового значення. Разом з тим, у повідомленні про звільнення від 15.03.2018 року за №39/18 наявні відомості, які надають підстави для висновку, що наказ про звільнення буде наданий ОСОБА_1 в день звільнення, яким є 21 березня. Так, у частині другій повідомлення зазначено, що «наказ президента ГО «Десяте квітна» про звільнення з посади юриста від 15 березня 2018 року №2-0000000056 додаємо до даного повідомлення». А у частині третій вказано, що «трудову книжку та копію наказу про звільнення Ви можете отримати в день звільнення за адресою: м. Одеса, вул. Героїв Крут 15 оф. 501-504. Розрахунок та виплата всіх сум заробітної плати у відповідності до ст.116 КЗпПУ будуть проведені у день звільнення» /а.с.39/. Оскільки правове значення у визначенні строку звернення до суду у спірних правовідносинах є день отримання наказу про звільнення або акт про відмову від його отримання, а не ознайомлення з наказом про звільнення або додання наказу до іншого документу для ознайомлення, колегія суддів приходить до висновку, що доводи представників відповідача про надання копії наказу про звільнення ОСОБА_1 16 березня 2018 року, але його відмови від її отримання не ґрунтуються на належних доказах та нормах матеріального права. Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем 21.03.2018 року за №79/2018 складено на ім`я ОСОБА_1 повідомлення про необхідність отримання трудової книжки, яке в цей же день направлено рекомендованою поштовою кореспонденцією на адресу позивача за місцем його реєстрації, що відповідає вимогам статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» відповідно до якої за адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції / а.с.59/. Рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення свідчить про отримання кореспонденції матір`ю ОСОБА_1 / а.с.60/, що позивачем не спростовано. З листа відповідача від 11.05.2018 року за №160/2018 на звернення позивача щодо повідомлення його про рішення організації відносно продовження трудових відносин/ а.с.61/ вбачається, що відповідач повідомляє позивача про направлення на його адресу 21.03.2018 року копію повідомлення про звільнення та копію наказу про звільнення / а.с.62. Разом з тим, доводи відповідача, що копія наказу була направлена позивачу 21 березня 2018 року разом з повідомленням про необхідність отримання трудової книжки не підтверджені належним чином. Так, 21.03.2018 року відповідачем складено та направлено повідомлення ОСОБА_1 про необхідність отримання ним трудової книжки в якому роз`яснено де та як він зможе її отримати з урахуванням надання ним згоди на її направлення поштою. У зазначеному повідомленні відсутня будь-яка інформація про направлення позивачу копії наказу про звільнення/а.с.59/. Протягом всього часу розгляду справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанції позивач у письмових процесуальних документах, копії яких направлялися відповідачу / а.с.70,136,207/, зазначав про відсутність опису вкладення у вищезазначене рекомендоване поштове відправлення та не надання його відповідачем. Враховуючи, що судом касаційної інстанції зазначено, що суд не з`ясував, коли ОСОБА_1 отримав копію наказу про звільнення або трудову книжку, судом апеляційної інстанції при повторному перегляді судового рішення для встановлення зазначеної обставини долучена до матеріалів справи надана представником відповідача належним чином засвідчена копія поштового опису, оригінал якої оглянутий в судовому засіданні. Разом з тим, твердження позивача, що цей опис не може бути належним доказом, на думку колегії заслуговує на увагу. Так, рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення від 21.03.2018 року, отримане матір`ю позивача 23.03.2018 року має унікальний 13-значний номер, який дає змогу дізнатися про місцезнаходження рекомендованого листа та факт його вручення на офіційному сайті Укрпошти протягом 6 місяців з дня відправки листа та має використання літери «Р» як рекомендованого поштового відправлення. Проте наданий відповідачем опис вкладення з оголошеною цінністю має свідчити про поштове відправлення з оголошеною цінністю, при цьому цінний лист не вручають особисто в руки, а повідомляють одержувача про необхідність отримати його в поштовому відділені, яке чекає адресата максимально 30 днів після чого відправляє листа назад. Саме до цінних листів важливим стає додатковий сервіс- опис вкладення , який є офіційним підтвердженням наявності у відправленні того пакету документів, який був надісланий відправником. При цьому на час відправлення відповідачем поштового відправлення для цінного листа (поштового відправлення з оголошеною цінністю) застосовувалася на повідомленні літера «Ц», в той час як на відправленні від 21.03.2018 року застосована літера «Р», що свідчить про відправлення поштової кореспонденції без опису вкладення. Долучені відповідачем до його письмових пояснень по справі та направлені суду апеляційної інстанції електронною поштою копії аркушів з журналів вихідної кореспонденції та поштових відправлень з урахуванням вищенаведеного не є тими доказами, які свідчать про вручення ОСОБА_1 або його відмову від отримання копії наказу про звільнення, та окрім того, на думку суду, із копії журналу вихідної кореспонденції вбачається що запис за порядковим номером 22 щодо ОСОБА_1 мала зміни внаслідок її первісного замалювання. Таким чином, зазначене унеможливлює визнання наданого відповідачем опису поштового відправлення належним доказом, а його доводи про помилку пошти в оформленні саме зазначеного поштового відправлення не є доведеними. Отже у сукупності встановленого вбачається, що акт від 16 03.2018 року не містить відомості про відмову ОСОБА_1 від отримання копії наказу про звільнення, датою якого є 21.03.2018 року; повідомлення про звільнення від 16.03.2018 року містить інформацію про право ОСОБА_1 на отримання копії наказу в день звільнення 21.03.2018 року; акт про відмову від отримання позивачем копії наказу про звільнення відсутній, що свідчить про нездійснення такої дії; рекомендоване поштове відправлення від 21.03.2018 року на адресу ОСОБА_1 не свідчить про наявність в ньому копії наказу про звільнення, а отже своєчасне вручення копії наказу про звільнення позивачу відповідачем не доведено. Викладене унеможливлює прийняти до уваги показання свідка ОСОБА_2 про відмову ОСОБА_1 в отриманні копії наказу про звільнення 16.03.2018 року, а показання свідка ОСОБА_3 свідчать про мету її знаходження в офісі в м. Херсоні: для ознайомлення позивача з повідомленням та наказом про звільнення, ототожнення нею понять «ознайомлення» та «вручення». Свідок ОСОБА_5 також підтверджував факт ознайомлення з наказом про звільнення, а не його вручення чи відмову від отримання. Таким чином, враховуючи, що відповідно до ч.2 ст. 47 КЗпП України, у разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи, колегія суддів за вищенаведених обставин приходить до висновку, що відповідач не довів виконання покладеного на нього обов`язку про видачу копії наказу в день звільнення. Достовірна інформація щодо направлення позивачу копії наказу про звільнення та оригіналу трудової книжки міститься в листі відповідача від 31.05.2018 року за №206/18, які отримані позивачем 05.06.2018 року / а.с.64,65/. Враховуючи, що нормою матеріального права передбачено звернення працівника до суду в справі про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки, а не з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про дотримання позивачем строку звернення до суду, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними. Враховуючи, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясовувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для звільнення ОСОБА_1 з роботи на підставі пункту 11 статті 40 КЗпП України, у зв`язку із встановленням невідповідності працівника займаній посаді на яку його прийнято або виконуваній роботі протягом строку випробування, оскільки у трудових правовідносинах позивача з відповідачем випробування в силу ч.3 ст. 26 КЗпП України не встановлюється. При незаконному розірвання строкового трудового договору працівника відповідно до змісту ст. 23 КЗпП України поновлюють на роботі, якщо строк договору не закінчився. Якщо спір вирішується після закінчення цього строку, суд може захистити порушене право шляхом визнання звільнення незаконним. Разом з тим, суд першої інстанції ухвалюючи 14 січня 2019 року рішення про поновлення ОСОБА_1 на посаді юриста Громадської організації «Десяте квітня» з 21 березня 2018 року не звернув увагу, що у позивача закінчився строк строкового трудового договору 31.12.2018 року, який був пов`язаний з виконанням певного проекту громадської організації, а тому його поновлення унеможливлено. Поновлення порушеного права позивача у спірних правовідносинах, на думку судової колегії, також полягає у тому, що звільненим позивача слід вважати з 31 грудня 2018 року на підставі пункту 2 частини 1 статті 36 КЗпП України ( за закінченням строку трудового договору , укладеного на визначений строк, встановленого за погодженням сторін). Перевіряючи ту обставину, чи не є вихідним днем день звільнення відповідача 31.12.2018 року, колегія суддів враховуючи розпорядження Кабінету Міністрів України від 11 січня 2018 року №1-р , яке має рекомендаційний характер щодо переносу робочого дня з понеділка 31 грудня на суботу 29 грудня, вважає, що відсутність рішення роботодавця про перенесення робочих днів, яке приймається ним самостійно шляхом видання наказу чи іншого розпорядчого документа унеможливлює вважати день звільнення позивача 31.12.2018 року вихідним днем. Вищенаведене є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового про задоволення позову про поновлення на роботі частково. Визнати незаконним звільнення ОСОБА_1 здійснене на підставі наказу президента Громадської організації «Десяте квітня» № 2-0000000056 від 15 березня 2018 року «Про звільнення юриста ОСОБА_1 ». Вважати ОСОБА_1 звільненим з посади юриста Громадської організації «Десяте квітня» з 31 грудня 2018 року на підставі пункту 2 частини 1 статті 36 КЗпП України ( за закінченням строку трудового договору , укладеного на визначений строк, встановленого за погодженням сторін). Керуючись статтею 367, п.2 ч.1 ст.374, ст.ст.376, 382 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу Громадської організації «Десяте Квітня» задовольнити частково. Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 14 січня 2019 року скасувати та ухвалити нове. Позов ОСОБА_1 про поновлення на роботі задовольнити частково. Визнати незаконним звільнення ОСОБА_1 здійснене на підставі наказу президента Громадської організації «Десяте квітня» № 2-0000000056 від 15 березня 2018 року «Про звільнення юриста ОСОБА_1 ». Вважати ОСОБА_1 звільненим з посади юриста Громадської організації «Десяте квітня» з 31 грудня 2018 року на підставі пункту 2 частини 1 статті 36 КЗпП України ( за закінченням строку трудового договору, укладеного на визначений строк, встановленого за погодженням сторін). Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий І.В. Склярська Судді: О.М.Полікарпова Л.В.Пузанова Повне судове рішення складено 14 лютого 2020 року Суддя І.В. Склярська