Постанова 4812 № 487/3559/16-ц

14.02.20 22-ц/812/231/20 Провадження № 22-ц/812/231/20 Доповідач апеляційної інстанції-Данилова О.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 лютого 2020 року м. Миколаїв справа № 487/3559/16-ц Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого Данилової О.О., суддів: Коломієць В.В., Шаманської Н.О., із секретарем Гавор В.Б., переглянувши в апеляційному порядку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом та визнання права власності на Ѕ частину квартири за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва, ухвалене 15 березня 2017 року суддею Нікітіним Д.Г в приміщенні цього ж суду (дата складання повного рішення не зазначена), У С Т А Н О В И В: У липні 2016 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання права власності на Ѕ частину квартири. Позивачка зазначала, що з 2002 року проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 Шлюб між ними зареєстровано 22 жовтня 2005 року. 28 липня 2004 року ОСОБА_3 уклав із ДП «Будівельне управління № 3» ВАТ «Одестрансбуд» договір про дольову участь у будівництві жилого будинку по АДРЕСА_1 , предметом якого була двокімнатна квартира АДРЕСА_2 загальною вартістю 69 160 грн. За умовами договору перший одноразовий платіж складав 34 580 грн., а залишок мав бути виплачений рівними платежами протягом 84 місяців. 12 вересня 2005 року зобов`язання за цим договором замінено новим, визначено розмір платежів та порядок їх сплати протягом 76 місяців з дати укладення договору. 28 липня 2004 року з сімейного бюджету та при фінансовій підтримці батьків було внесено перший платіж в сумі 32 860 грн. З вересня 2005 року по червень 2010 року щомісячно підприємство утримувало з заробітної плати ОСОБА_3 по 435 грн. в рахунок виплати вартості квартири. 1 листопада 2005 року видано свідоцтво про право власності на спірну квартиру на ім`я ОСОБА_3 10 серпня 2007 року він уклав договір дарування 1/2 частки квартири на її ім`я. 31 березня 2008 року шлюб між нею та ОСОБА_3 розірвано, але вони продовжували проживати разом однією сім`єю, що підтверджено судовим рішенням. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 (матері померлого) видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частину на спірну квартиру. Посилаючись на спільне проживання зі спадкодавцем та набуття нерухомого майна у спільну власність за рахунок сумісного сімейного бюджету, ОСОБА_1 просила встановити факт проживання разом з ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 2002 року (уточнивши вимоги з 1 січня 2004 року) до жовтня 2005 року; визнати за нею право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_3 та визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на цю частку на ім`я ОСОБА_2 . Відповідачка ОСОБА_2 позов не визнала, заперечуючи факт спільного проживання однією сім`єю позивачки з її сином до жовтня 2005 року, а також сплату першого внеску за квартиру за рахунок спільних коштів. Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 березня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу у період з 1 січня 2004 року до жовтня 2005 року. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на Ѕ частку квартири АДРЕСА_3 , видане на ім`я ОСОБА_2 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частку цієї квартири. Додатковим рішенням цього ж суду від 20 квітня 2017 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто 1378,00 грн судових витрат, та 416,00 грн. судового збору в дохід держави. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просила рішення скасувати та відмовити у позові, посилаючись на те, що вона є єдиним спадкоємцем першої черги майна, яке належало її сину ОСОБА_3 ; до офіційної реєстрації шлюбу відносини між ним та позивачкою не були сімейними, перший грошовий внесок за квартиру він сплатив із власних коштів, а згодом половину квартири подарував позивачці. Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 21 липня 2017 року рішення Заводського районного суду м.Миколаєва від 15 березня 2017 року в частині встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу скасовано та ухвалене нове рішення про відмову в задоволенні цих вимог. Судове рішення та додаткове рішення від 20 квітня 2017 року в іншій частині позову змінено, а саме, визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на ім`я ОСОБА_2 в частині визначення складу спадкового майна; визначено, що спадщина, на яку видане свідоцтво складається з 53/200 часток квартири АДРЕСА_3 ; визнано за ОСОБА_1 право власності на 47/200 часток нерухомості; перерозподілені судові витрати. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 4 грудня 2019 року рішення апеляційного суду Миколаївської області від 21 липня 2017 року в частині позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання права власності на частку квартири скасовано. Справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині рішення апеляційного суду Миколаївської області від 21 липня 2017 року залишено без змін. Отже, предметом апеляційного перегляду є рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 березня 2017 року лише в частині позову про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання права власності на частку квартири. Справу розглянуто за участю позивачки ОСОБА_1 , відповідачки ОСОБА_2 та її представника адвоката Мирошніченка А.О. Переглянувши справу за наявними в ній та доданими доказами та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що вона підлягає частковому задоволенню. Висновки суду першої інстанції про те, що Ѕ частка спірної квартири, на яку 21 січня 2016 року видане свідоцтво про право на спадщину за законом на ім`я ОСОБА_2 , належить позивачці ОСОБА_1 ґрунтуються, насамперед, на встановленому судом факті спільного проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з січня 2004 року до 22 жовтня 2005 року та створення спільної власності за кошти сімейного бюджету. Оскільки, як зазначено вище, судом відмовлено у встановленні факту спільного проживання у цей період, то не може вважатись законним та обґрунтованим рішення суду і в частині визнання за позивачкою права на Ѕ частку нерухомості. При вирішенні питання про статус спірної частки квартири (1/2), апеляційний суд виходить з наступного. Відповідно до частини 1 статті 21 СК шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований в органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно за правилами статті 74 СК. За змістом статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюється положення глави 8 цього кодексу. За правилами статті 60 (глава 8) СК майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Частки майна дружини та чоловіка у спільній сумісної власності є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (стаття 70 СК). Презумпція набуття подружжям майна у спільну власність, яка закріплена статтею 60 СК, не позбавляє одного з подружжя (як і тих, хто перебуває у фактичних шлюбних відносинах) права доводити факт придбання спірного майна за рахунок інших джерел та віднесення його до особистої власності за правилами статті 57 СК. За змістом статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, майно, набуте нею, ним до шлюбу, а також майно, набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Якщо у придбання майна вкладені, крім спільних коштів, і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю (частина 7 статті 57 СК). Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя (фактичного подружжя) визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна (постанова Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі №214/1520/15ц) Відповідно до статті 328 ЦК право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону (частина 4 статті 334 ЦК). Щодо факту сімейних стосунків судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у шлюбі з 22 жовтня 2005 року (а.с.8). Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 31 березня 2008 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано. Рішенням того ж суду від 10 грудня 2014 року встановлено факт проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 2008 по 2014 рік (а.с.130 том 1). Щодо обставин набуття спірної нерухомості судом встановлено, що 28 липня 2004 року між ОСОБА_3 (замовник) та ДП «Будівельне управління № 3» ВАТ ТБ «Одестрансбуд» (забудовник) укладено договір № 07-04/ДУ про дольову участь у будівництві 80 квартирного жилого будинку, розташованого в АДРЕСА_1 (далі Договір №1) (а.с. 11-12 том 1). Згідно умов Договору №1 забудовник взяв зобов`язання виділити замовнику в об`єкті будівництва квартиру АДРЕСА_2 , виконати проектування, будівництво та ввести в експлуатацію вказаний об`єкт. Замовник зобов`язувався провести фінансування робіт забудовника в межах договору на загальну суму 69 160 грн. Перший внесок 34 580 грн. мав бути сплаченим до 29 липня 2004 року, а залишок суми 34 580 грн. - починаючи з 1 січня 2005 року щомісячними платежами протягом 84 місяців. 28 липня 2004 року ОСОБА_3 сплачено ДП «Будівельне управління № 3» ВАТ ТБ «Одестрансбуд» 32 860 грн.(а.с.14 том 1). 12 вересня 2005 року між тими ж сторонами укладено договір про припинення зобов`язання за договором №1 шляхом зміни його новим зобов`язанням (Договір №23). За змістом Договору №2 зобов`язаннями ОСОБА_3 є виплата забудовнику грошових коштів у розмірі 32 820 грн., шляхом сплати рівними частинами згідно графіку по 435 грн. протягом 76 календарних місяців з дати укладення цього договору (а.с. 13 том 1). 13 вересня 2005 року спірну квартиру передано замовнику (а.с.167 зворот, 175 том 1). Рішенням виконкому Миколаївської міської ради від 23 вересня 2005 року квартиру передано у власність ОСОБА_3 (а.с.166 том 1), а 1 листопада 2005 року йому видане свідоцтво про право власності на нерухоме майно та зареєстроване право власності (а.с.17,18 том 1). З цього часу нерухоме майно вважається належним титульному власнику. Оплата за умовами Договору №2 коштів в розмірі 32 820 грн. проводилась у період 2005-2010 років за рахунок спільних коштів сторін, а остаточний розрахунок здійснено 11 жовтня 2010 року (а.с.14 том 1). 10 серпня 2007 року ОСОБА_3 уклав договір дарування Ѕ частки квартири на ім`я ОСОБА_1 (а.с.15 то 1). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер (а.с.10 том 1). Спадкоємцем майна ОСОБА_3 є його мати ОСОБА_2 , яка 21 січня 2016 року отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на Ѕ частку спірного майна (а.с.150,151 том 1). Встановивши зазначені обставини, апеляційний суд виходить з того, що спірна квартира загальною вартістю 69 160 грн. придбана на підставі угоди, укладеної ОСОБА_3 до шлюбу у липні 2004 року. Грошові внески (перший платіж, щомісячні платежі, остаточний розрахунок) здійснювались ОСОБА_3 з липня 2004 року по жовтень 2010 року (а.с.14 том 1). За час перебування сторін у шлюбі (жовтень 2005- березень 2008 років) та проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу (березень 2008 січень 2014 років) за рахунок спільних коштів ОСОБА_3 та ОСОБА_1 сплачено суму, визначену Договором № 2 - 32 820 грн. Презумпція набуття подружжям, як і особами, які проживають однією сім`єю, майна у спільну власність закріплена статтею 60 СК. На виконання вимог касаційного суду (а.с.62 том 2) апеляційний суд дослідив акт взаєморозрахунків від 13 вересня 2005 року (а.с. 175 том 1). Зміст цього документу, який укладено майже одночасно з Договором №2, свідчить про те, що сторони не мають взаємних претензій по розрахункам станом на час складання акту. Факт продовження внесення платежів за Договором № 2 (32 860 грн.) випливає зі змісту договору, дати здійснення остаточного розрахунку (а.с.14 том 1) та підтверджено в суді як позивачкою, так і відповідачкою. Крім того, апеляційний суд намагався встановити обставини укладення ОСОБА_3 договору позики з ТОВ «Телец ВАК» для здійснення остаточного розрахунку з забудовником - ДП «Будівельне управління № 3» ВАТ ТБ «Одестрансбуд». За письмовими повідомленнями ТОВ «Телец-ВАК» від 22 червня 2017 року (а.с.149 том 1) та від 17 січня 2020 року (а.с. 80 том 2) на підприємстві всі первинні документу знищені за строком зберігання. Водночас підприємство підтвердило, що протягом 2006-2010 років із заробітку ОСОБА_3 утримувались (або ним вносились в касу) кошти на погашення залишку несплаченої вартості квартири (32 860 грн.), яку раніше це підприємство сплатило замовнику при переводі на роботу ОСОБА_3 . Ці докази підтверджують пояснення ОСОБА_1 про сумісну сплату ними грошей ТОВ «Телець-ВАК», що не заперечує і відповідачка ОСОБА_2 (а.с.20 том 2). Встановити додаткові докази щодо цих обставин виявилось неможливим у зв`язку зі спливом значного часу. Оскільки за встановлених обставин гроші в розмірі 32 820 грн. є спільними коштами, частка кожного з подружжя складає 16820 грн. Частка вартості квартири, сплачена ОСОБА_3 до шлюбу складає 36340 (69120-32820) грн., що є його особистою власністю. Отже, квартира є спільною власністю сторін, але частки у цьому майні мають визначатись відповідно до розміру внесків кожного як за рахунок спільних коштів (по 16 820 грн.), так і особистих коштів ОСОБА_3 (36340 грн.), що відповідає вимогам частини 7 статті 57 СК. Відповідні частки кожного у праві спільної власності складали: для ОСОБА_1 (16 820 грн.) - 24/100 частки у праві власності, для ОСОБА_3 ( 16820 +36340= 52750 грн.) - 76/100 часток у праві власності на квартиру. Оскільки за договором дарування від 10 серпня 2007 року ОСОБА_3 подарував позивачці Ѕ частку квартири, то з цього часу його частка складала 26/100 часток квартири (76/100 1/2). Частка ОСОБА_1 внаслідок дарування збільшилась, та загалом складала 74/100 (24/100 + Ѕ) часток квартири. Таким чином, відповідно до статті 1217 ЦК після смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 січня 2014 року спадщина відкрилась на 26/100 часток квартири АДРЕСА_3 . Оскільки свідоцтво про право на спадщину за законом від 21 січня 2016 року на ім`я ОСОБА_2 видане на Ѕ (50/100) частку цієї квартири, тоді як спадщина відкрилась лише на 26/100 частки квартири, то відповідно до статті 1301 ЦК це свідоцтво має бути визнано частково недійсним, а саме в частині 24/100 часток квартири. Доводи апелянта про те, що вона є єдиним спадкоємцем ОСОБА_3 не спростовують висновків апеляційного суду, оскільки визнання свідоцтва частково недійсним ґрунтується на визначенні іншого обсягу спадкового майна. Посилання ОСОБА_2 на здійснення її сином остаточного розрахунку за квартиру після розірвання шлюбу не впливають на розмір частки позивачки, оскільки сплата частки вартості квартири у липні-жовтні 2010 року (а.с.14 том 1) здійснювалась у період спільного проживання сторін однією сім`єю (що встановлено судовим рішенням), а законом встановлена презумпція спільної власності майна, придбаного у цей період. Не можна вважати переконливими і доводи апелянта ОСОБА_2 про те, що позивачка отримала 1/2 частку квартири за договором дарування, а тому не має прав на іншу половину нерухомості. Змістом дарування є безоплатна передача належного дарувальнику майна у власність обдарованому, тобто є даром. Доказів того, що договором дарування сторони фактично оформили взаємну угоду про визначення часток кожного співвласника у спільному майні, суду не надано. Вимог про визнання договору дарування удаваним правочином не заявлялось. Отже підстав вважати, що належні позивачці 24/100 частки у праві спільної власності мають бути включені в ту частку (1/2), яку вона отримала за договором дарування, не встановлено. Інші доводи апеляційної скарги стосуються характеру проживання позивачки та спадкодавця у період до жовтня 2005 року, а це питання вже вирішене судом. Отже, апеляційний суд не вбачає підстав для скасування судового в частині визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання права власності на частку квартири та підстав для відмови в позові ОСОБА_1 в цій частині. Згідно з пунктом 13 статті 141 ЦПК між сторонами підлягають перерозподілу судові витрати. Судові витрати ОСОБА_1 складаються з судового збору при подачі позову та касаційної скарги, а всього 3 682 грн. (а.с. 1-3 том 1, а.с.3 том 2). При цьому, позивачкою не доплачено судовий збір при подачі позову - 275,60 грн., (1378 грн. замість 1653,6 грн. (551,2 х 3), який підлягає стягненню на користь держави. Судові витрати ОСОБА_2 складаються з судового збору при подачі апеляційної та касаційної скарг 3 802,32 грн.(а.с. 101 том 1, 22 том 2). Виходячи з принципу пропорційного відшкодування судових витрат, запровадженого частиною 1 статті 141 ЦПК, відповідачка ОСОБА_2 має відшкодувати позивачці ОСОБА_1 . 1 977, 21 грн. (з урахуванням стягнутих 275,6 грн. на користь держави), а позивачка ОСОБА_1 має відшкодувати 1 899, 65 грн., сплачених відповідачкою. Таким чином, позивачка ОСОБА_1 має сплатити на користь держави 275,60 грн., та відшкодувати відповідачці ОСОБА_2 77, 56 грн. Необхідність проведення перерозподілу судових витрат між сторонами є підставою для скасування додаткового рішення Заводського районного суду м.Миколаєва від 20 квітня 2017 року, яким ці питання вирішувались. Керуючись статтями 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 березня 2017 року в частині позовних вимог про визнання права власності на частку майна та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом змінити, а додаткове рішення того ж суду від 20 квітня 2017 року скасувати. Позов ОСОБА_2 в цій частині позовних вимог задовольнити частково. Визначити, що спадщина, яка відкрилась після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , складається з 26/100 часток квартири АДРЕСА_3 . Свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 21 січня 2016 року державним нотаріусом Третьої миколаївської державної нотаріальної контори на ім`я ОСОБА_2 , як спадкоємиці ОСОБА_3 , визнати недійсним в частині 24/100 часток в праві приватної спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_3 . Визнати за ОСОБА_1 право власності на 24/100 частки квартири АДРЕСА_3 . Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 77,56 грн. судових витрат. Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави 275,6 грн. судового збору. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий О.О.Данилова Судді: В.В.Коломієць Н.О.Шаманська ------------------------------- Повну постанову складено 14 лютого 2019 року