Постанова 4811 № 463/578/19

Справа № 463/578/19 Головуючий у 1 інстанції: Леньо С.І. Провадження № 22-ц/811/3457/19 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В. Категорія:1 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 лютого 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого судді: Савуляка Р.В., суддів: Бойко С.М., Мікуш Ю.Р. за участі секретаря: Фейір К.О. з участю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 10 вересня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_2 про визнання права власності за набувальною давністю, - ВСТАНОВИЛА: Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 10 вересня 2019 року стягнуто з ОСОБА_1 в дохід державного бюджету, де стягувачем виступає Державна судова адміністрація України, штраф у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 3842 грн. (три тисячі вісімсот сорок дві грн.). Ухвалу суду оскаржила ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі посилається на те, що нею було тричі подано заяву про відвід судді - Леньо С.І. у справі, підставою для відводу, на думку скаржника є те, що суддя - Леньо СІ. була головуючим суддею у справі №463/5150/15~ц за позовом ОСОБА_2 до Львівського міського голови, Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, третя особа ОСОБА_3 про визнання частково недійсними та скасування розпоряджень, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності. Вказує, що в даному випадку, предметом спору у справі №463/5150/15-ц та у даній справі №463/578/19 є квартира АДРЕСА_1 (копії трьох вмотивованих заяв додаються). На думку скаржника, суддя - Леньо СІ. принципово, необґрунтовано, незаконно відмовляє у задоволенні відводу, всупереч практики Європейпкого суду з прав людини (рішення від 09.11.06. у справі «Білуга проти України», згідно якої важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти у громадськість у демократичному суспільстві Судді зобов`язані викликати довіру в учасників судового розгляду, а тому будь-який суддя, стосовно якого є підстави для підозри у недостатні! неупередженості, повинен брати самовідвід або бути відведеним. Також зазначає, що нелогічним є те, що суддя Леньо С.І. ухвалою від 08 лютого 2029 року звільнила її від сплати судового збору за подання позову у зв`язку із відсутністю доходу, а ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 10 вересня 2019 року стягує з неї штраф у розмір двох прожиткових мінімумів. Просить ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 10 вересня 2019 року скасувати. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги. Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою судді Личаківського районного суду м. Львова від 08 лютого 2019р. відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження. Визначено сторонам та третій особі строк для подання відзиву, відповіді на відзив, письмових заперечень та письмових пояснень щодо позову та відзиву. Підготовче засідання призначено на 25 лютого 2019р. В підготовче засідання 25 лютого 2019р. позивач не з`явилась, хоча про дату, місце та час розгляду справи повідомлялась належним чином, причин неявки не повідомила. Натомість, третя особа ОСОБА_2 подала до суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням на лікуванні, розгляд справи було відкладено на 19 березня 2019р. В наступне підготовче засідання позивач подала заяву про відвід головуючого, мотивуючи тим, що головуючим в ухвалі Личаківського районного суду м. Львова від 08 лютого 2019р. висловлено позицію щодо спірних правовідносин та крім цього, головуючий в минулому розглядав цивільну справу № 463/5150/15-ц, у якій предметом спору була спірна квартира. Всупереч ч. 3 ст. 39 ЦПК України заява про відвід подана лише 19 березня 2019р., що унеможливило проведення підготовчого засідання цього дня. Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 19 березня .2019р. заявлений відвід визнано необґрунтованим і у відповідності до вимог ч. 3 ст. 40 ЦПК України вирішення питання про відвід передано іншому судді, визначеному в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 33 ЦПК України. Ухвалою судді Личаківського районного суду м. Львова Шеремети Г.І. від 21 березня 2019 в задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про відвід головуючого відмовлено. При цьому, відмовляючи в задоволенні заяви про відвід суд зазначив, що за правилами ч. 4 ст. 36 ЦПК України незгода сторони з процесуальним рішенням судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу. В підготовче засідання, призначене на 09 квітня 2019 року належним чином повідомлена позивач не з`явилася, про причини неявки не повідомила. В підготовче засідання 31 травня 2019р. позивач не з`явилась та не повідомила про причини неявки, однак безпосередньо в день цього засідання засобами електронного зв`язку скерувала до суду заяву про відвід головуючого з підстав, які аналогічні тим, що вказані у її заяві про відвід від 19 березня 2019р., зазначивши додатково про скерування скарги до ВРП на дії головуючого щодо винесення ухвали від 08 лютого 2019р. про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову. Оскільки такий відвід по суті заявлено повторно з підстав, розглянутих раніше, у відповідності до вимог ч. 5 ст. 39 ЦПК України ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 31 травня 2019 року заяву позивача ОСОБА_1 про відвід головуючого від 31 травня 2019р. залишено без розгляду, засідання відкладено на 26 червня 2019р. 26 червня 2019р., тобто в день підготовчого засідання позивач ОСОБА_1 втретє подала заяву про відвід головуючого, мотивуючи таку заяву незгодою з ухвалою суду від 08 лютого 2019р. про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову. У відповідності до вимог ч. 5 ст. 39 ЦПК України ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 09 липня 2019р. заяву позивача ОСОБА_1 про відвід головуючого від 26 червня 2019р. залишено без розгляду. В наступне підготовче засідання, а саме 06.09.2019р. позивач не з`явилась, однак через канцелярію суду подала заяву про відвід головуючого, мотивуючи тим, що незгодна з діями судді у даній справі і у зв`язку з цим звернулась з відповідною скаргою до Президента України, яку долучила до заяви про відвід. Частиною 3 статті 39 ЦПК України визначено, що відвід повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Самовідвід може бути заявлений не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Після спливу вказаного строку заявляти відвід (самовідвід) дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів із дня, коли заявник дізнався про таку підставу. Крім цього, ч. 1 ст. 44 ЦПК України встановлено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосереднього його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України"). Крім того, у справі «Rustavi 2 Broadcasting Company Ltd та інші проти Грузії» (заява № 16812/17) ЄСПЛ висловився про те, що безпідставні звинувачення суддів в упередженості та скарги на них до дисциплінарних органів можуть бути оцінені як спроби паралізувати здійснення правосуддя, та зрештою зіграти проти самих скаржників. Європейський суд з прав людини у своїй практиці виходить з ідеї про те, що саме до обов`язків національних органів влади належить недопущення неналежної та такої, що сприяє затягуванню розгляду справи поведінки сторони цивільного провадження (рішення від 03.03.2011р. у справі «Колесникова проти України», п. 30). При цьому, знайшовши у цій справі ознаки порушення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо тривалості провадження поза межами розумного строку, ЄСПЛ також звернув увагу на те, що суди, маючи в своєму розпорядженні механізми протидії зловживанню процесуальними права не вжили будь-яких заходів для покарання сторони, яка зловживає своїми правами з метою унеможливлення розгляду справи. Заходами процесуального примусу, згідно ч. 1 ст. 143 ЦПК України є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов`язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства. Одним з таких заходів, згідно п. 5 ч. 1 ст. 144 ЦПК України є накладення штрафу. Постановляючи ухвалу про визнання дій ОСОБА_1 щодо подання заяв про відвід судді суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що подання чисельних безпідставних заяв про відвід суперечить завданням цивільного судочинства, визначеним статтею 2 ЦПК України, якими повинні керуватись всі учасники цивільного процесу та дійшов правильного висновку, що такі дії представника позивача спрямовані на безпідставне затягування розгляду справи, і оскільки зловживання процесуальними правами носить системний характер, тому наявні підстави, передбачені пунктом 2 частини першої статті 148 ЦПК України для накладення штрафу на позивача за зловживання процесуальними правами. Такі висновки суду є законними, обґрунтованими та справедливими, оскільки відповідно до пункту 2 частини першої статті 148 ЦПК України суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі до від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству. В той же час, при визначенні суми штрафу для ОСОБА_1 у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що на час розгляду справи становив 3842 гривень, судом першої інстанції не було враховано матеріальний стан позивача, зокрема те, що вона, на той час, навчалася і не мала самостійного заробітку. Тому розмір штрафу в сумі 3842 гривень буде становити для неї надмірний тягар і поставить її у скрутне матеріальне становище. За таких обставинах колегія суддів враховуючи те, що позивачка і на даний час не має самостійного доходу, розмір штрафу слід зменшити до 960 гривень 50 коп, що становить 0,5 розмірів прожиткового мінімуму на час розгляду справи в суді першої інстанції. Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, ст. 381, ст. 382, ст. 383, ст. 384 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 10 вересня 2019 року змінити. Стягнути з ОСОБА_1 в дохід державного бюджету, де стягувачем виступає Державна судова адміністрація України штраф в розмірі 960 грн. 50 коп. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 14 лютого 2020 року. Головуючий: Савуляк Р.В. Судді: Бойко С.М. Мікуш Ю.Р.