Постанова Львівський апеляційний суд № 462/4653/19

Справа № 462/4653/19 Головуючий у 1 інстанції: Палюх Н.М Провадження № 22-ц/811/2659/19 Доповідач в 2-й інстанції: Струс Л. Б. Категорія:84 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 січня 2020 року м. Львів Справа № 447/760/19 Провадження № 22-ц/811/2747/19 Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів з розгляду цивільних справ: головуючого Струс Л.Б., суддів Левика Я.А., Шандри М.М. секретар Бадівська О.О. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Залізничного районного суду м.Львова від 22 липня 2019 року в складі судді Палюх Н.М у справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про стягнення вартості безпідставно набутих поліпшень орендованого приміщення,- ВСТАНОВИВ: Оскаржуваною ухвалою відмовлено у відкритті провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 . Ухвалу суду оскаржив ОСОБА_1 , подавши апеляційну скаргу. Зазначає, що ст.. 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних та інших правовідносин. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства вимоги щодо майнових прав, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого мана або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Вказує, що по справі визначено два позивача, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , проте суд нічого не вирішив щодо позовних вимог ОСОБА_2 . Окрім того, раніше суди Галицького та Залізничного районних судів м.Львова розглядали в порядку цивільного судочинства правовідносини між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем Управління комунальної власності ДЕР Львівської міської ради як по предмету договірних зобов`язань, повернення орендованого приміщення, стягнення заборгованості та неустойки так і зустрічних вимог , проте не вважали критерії належності справ до господарського судочинства і за вимогами цивільно-процесуального законодавства постановляли рішення. Просить ухвалу Залізничного районного суду м.Львова від 22 липня 2019 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Сторони в судове засідання не з`явилися, хоча про розгляд справи повідомлялися належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали заяву про розгляд справи за їх відсутності, тому розгляд справи відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України здійснюється колегією суддів за відсутності осіб, які беруть участь у справі. Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом, в якому просять стягнути з відповідача Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради вартість безпідставно набутих поліпшень в орендованому приміщенні будинку АДРЕСА_1 в сумі 160144,20 грн. згідно локального кошторису, довідки та акту вартості виконаних робіт. Відмовляючи у відкритті провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про стягнення вартості безпідставно набутих поліпшень орендованого приміщення суд першої інстанції прийшов до висновку, що з матеріалів справи вбачається, що спір у даній справі виник з приводу понесених ФОП ОСОБА_1 витрат на поліпшення майна - підвального приміщення площею 17 кв.м по АДРЕСА_1 , яке він орендував, як фізична особа підприємець для господарських потреб а тому такі відносини за своїм характером є господарськими, та даний спір належить розглядати в порядку господарського, а не цивільного судочинства. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції. Встановлено, що 12.08.2004 року ЛКП „Рембуд передало в оренду ФОП ОСОБА_1 підвальне приміщення площею 17 кв.м по АДРЕСА_1 під господарські потреби. ФОП ОСОБА_1 в даному орендованому приміщенні було проведено капітальний ремонт, встановлено ролокасети, сигналізацію, систему кондиціонування та інше. Згідно договору оренди нерухомого майна від 22.12.2015 року, Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради на підставі наказу управління комунальної власності від 26.11.201 року та договору оренди від 12.08.2004 року передало ОСОБА_1 в оренду підвальне приміщення площею 17 кв.м по АДРЕСА_1 під господарські потреби. 19.12.2018 року ОСОБА_1 здав, а ЛКП „Нове прийняв приміщення VIII площею 17 кв.м. Як встановлено судом, що відповідно до довідки про вартість виконаних будівельних робіт та акту приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2019 року вбачається, що ВТО „Захід виконало, а ФОП ОСОБА_1 прийняв виконані будівельні роботи - капітальний ремонт нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 вартістю 143365,20 грн. За змістом ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до статті 45 Господарського процесуального кодексу України, Сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу. Згідно зі статтею 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Отже, господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, якщо склад учасників спору відповідає положенням ст. 4 ГПК України, а правовідносини, щодо яких виник спір, мають господарський характер. Відповідно до ч.2 ст. 55 Господарського кодексу України суб`єктами господарювання є: 1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці. Як вбачається з договору оренди ФОП ОСОБА_1 орендував підвальне приміщення площею 17 кв.м по АДРЕСА_1 , як фізична особа підприємець для господарських потреб.(а.с.22) Окрім того, як встановлено матеріалами справи ЛКП «Рембуд» видавалась довідка та відповідь на саме ФОП « ОСОБА_1 » Відповідно до частини другої статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки суб`єкта господарювання. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа сторона у відповідних правовідносинах як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки підприємця. При цьому правовий статус ФОП сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх. Пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках. Критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того,таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного суду №916/1261/18 від 03 липня 2019 року. Щодо доводів апеляційної скарги що судом не було вирішено позовних вимог ОСОБА_2 , колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи міститься ухвала Залізничного районного суду м.Львова від 22 липня 2019 року позовну заяву ОСОБА_2 було залишено без руху для усунення недоліків. З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому його відповідно до ст.. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Залізничного районного суду м.Львова від 22 липня 2019 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повний текст постанови складено 21.01.2020 Головуючий Судді