Постанова 4803 № 210/2586/17

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5366/20 Справа № 210/2586/17 Суддя у 1-й інстанції - Літвіненко Н. А. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 червня 2020 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Бондар Я.М. суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П. сторони справи : позивач Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітісервіс - КР", відповідач - ОСОБА_1 , розглянувши у спрощеному позовному провадженні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи згідно ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 лютого 2020 року, ухваленого суддею Літвіненко Н.А. у м. Кривому Розі, відомості про дату складання повного тексту судового рішення відсутні, В С Т А Н О В И В : У червні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Сітісервіс - КР" (надалі ТОВ "Сітісервіс - КР") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги. В обґрунтування позовних вимог зазначило, що з 01.01.2015 року ТОВ "Сітісервіс - КР" надає послуги управителя багатоквартирними будинками в м. Кривого Розі на підставі договору з Управлінням благоустрою та житлової політики виконавчого комітету Криворізької міської ради. У період з 01.01.2015 по 01.06.2017 позивач надав відповідачу, як власнику нежитлового приміщення АДРЕСА_1 житлово-комунальні послуги на суму 6348,47грн., однак в порушення вимог чинного законодавства відповідач не сплачує вартість спожитих житлово-комунальних послуг, в зв`язку з чим утворилась заборгованість. Позивач просив суд стягнути з відповідача борг за житлово-комунальні послуги (утримання будинку та прибудинкової території) в розмірі 6348,47грн., суму інфляційних збитків в розмірі 805,66 грн., 3% річних в розмірі 173,89 грн., а також понесені судові витрати в розмірі 1600,00 грн. Рішенням Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 лютого 2020 року позов ТОВ "Сітісервіс - КР" задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Сітісервіс - КР" борг за житлово-комунальні послуги в розмірі 6348,47грн., суму інфляційних збитків в розмірі 805,66 грн., 3% річних в розмірі 173,89 грн., та судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 1600 грн. В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального законодавства, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову ТОВ "Сітісервіс - КР" в задоволенні позовних вимог. У відзиві на апеляційну скаргу, позивач ТОВ "Сітісервіс - КР" просить рішення суду, як законне та обґрунтоване, на їх думку, залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги, наданого відзиву на неї, колегіясуддів дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Судом встановлено, відповідач ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення № НОМЕР_1 загальною площею 117,21 м2, розташованого на першому поверсі багатоквартирного будинку по АДРЕСА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право власнсоті на нерухоме майно від 05 жовтня 2005 року. (а.с.79). Згідно договору про надання послуг з управління будинком, спорудою або групою будинків і споруд від 27 грудня 2013 року ТОВ "Сітісервіс - КР" надає житлово-комунальні послуги за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.44-47). Згідно розрахунку боргу за послуги з утримання будинків та прибудинкових територій, заборгованість відповідача ОСОБА_1 за надані позивачем послуги за адресою: АДРЕСА_3 , станом на 01.06.2017 року складає 6348,47 грн., інфляційні витрати 805,66 грн., 3% річних 173,89 грн. (а.с.6-9). Задовольняючи позовні вимоги ТОВ "Сітісервіс - КР" та стягуючи з відповідача заборгованість по сплаті за комунальні послуги, суд першої інстанції виходив з доведеності факту порушення відповідачем, як власником нежитлового приміщення, свого обов`язку по їх оплати своєчасно та у повному обсязі. Однак, колегія суддів не може погоджується у повному обсязі з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне. По-друге, таким критерієм є суб`єктний склад спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа). Так, відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, якщо склад учасників спору відповідає приписам статті 4 ГПК України, а правовідносини, з яких виник цей спір, мають господарський характер. Отже, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб`єктами господарської діяльності за умови, що такі спори за своїм суб`єктним складом підпадають під дію статті 4 ГПК України. Статтею 20 ГПК України визначено особливості предметної та суб`єктної юрисдикції господарських судів, якими уточнено коло спорів, що розглядаються господарськими судами, та встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (в тому числі землю) крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем. Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом (частина друга статті 50 ЦК України). Статтею 51 ЦК України передбачено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин. Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус «ФОП» сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх. Правовий статус ФОП надає людині з повною цивільною дієздатністю право займатися підприємницькою діяльністю. Набуття такого статусу не позбавляє людину як учасника суспільних відносин статусу фізичної особи. Таким чином, цивільні права й обов`язки фізичної особи набуваються та здійснюються у порядку реалізації цивільної дієздатності цієї особи. В залежності від правового статусу фізичної особи та ФОП залежить вирішення питання про юрисдикційність спору саме, який статус у спірних правовідносинах має відповідач. Тобто для встановлення факту користування відповідачем нежитловим приміщенням, яке належить йому на праві власності з метою здійснення господарської, зокрема підприємницької, діяльності потрібно встановити факт ведення діяльності ним як ФОП, спрямованої на виготовлення та реалізацію, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру. Аналогічний висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 686/19389/17 (провадження № 14-42цс19), підстав для відступу від нього не вбачається. Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 значиться зареєстрованим ФОП з 20 жовтня 2003 року з діяльністю роздрібна торгівля взуттям та шкіряними виробами (а.с.230-232). Згідно робочого проекту реконструкції нежитлових приміщень АДРЕСА_4 по АДРЕСА_2 ( змінена АДРЕСА_2 ) під приміщення магазину непродовольчих товарів, видно, що спірне приміщення, яке на праві власності належить ОСОБА_1 , який зареєстрований НОМЕР_2 дійсно веде підприємницьку діяльність, а саме використовує нежитлове приміщення в комерційних цілях для здійснення торговельної діяльності. Таким чином, колегія суддів прийшла до переконання, що суд першої інстанції порушив предметну юрисдикцію спору, помилково розглянув справу в порядку цивільного судочинства. Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Згідно п. 1 ч. 1ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Враховуючи вищевикладене, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі. Оскільки суд першої інстанції не встановив природу правовідносин, які виникли між сторонами, неправильно застосував норми процесуального права, судове рішення підлягає скасуванню, а провадження у справі - закриттю. При цьому, згідно ч. 4 ст. 377 ЦПК України, у разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 цього Кодексу суд, за заявою позивача, в порядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору. Згідно статті 256 ЦПК України, якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі. У разі надходження до суду справи, що підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства, після закриття провадження Верховним Судом чи судом апеляційної інстанції в порядку господарського чи адміністративного судочинства, провадження у справі не може бути закрите з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу. На підставі викладеного, колегія суддів роз`яснює ТОВ "Сітісервіс - КР" право, протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови, звернутися до Дніпровського апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Керуючись ст. ст. 255, 367, 369, 374, 377, 381, 382 ЦПК України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 лютого 2020 року скасувати. Закрити провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітісервіс-КР" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги. Повідомити Товариство з обмеженою відповідальністю "Сітісервіс-КР" що розгляд даної категорії справ віднесено до юрисдикції господарського суду. Роз`яснити Товариству з обмеженою відповідальністю "Сітісервіс-КР" право, протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови, звернутися до Дніпровського апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і на неї може бути подана касаційна скарга до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складений 18 червня 2020 року. Головуючий Судді