Постанова КЦС ВС № 199/7917/16-ц

Постанова Іменем України 12 лютого 2020 року м. Київ справа № 199/7917/16-ц провадження № 61-13546св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараш А. А., Сімоненко В. М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», ОСОБА_2 , розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська в складі судді Якименко Л. Г. від 13 квітня 2017 року та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області вскладі суддів: Демченка Е. Л., Куценка Т. Р., Максюти Ж. І., від 30 січня 2018 року, В С Т А Н О В И В: Описова частина Короткий зміст позовних вимог У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», ОСОБА_2 про визнання договору поруки припиненим. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 15 лютого 2008 року Акціонерним комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк»), та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № 5/988, за умовами якого ОСОБА_2 отримав кредитні кошти для придбання квартири АДРЕСА_1 в розмірі 55 000 доларів США зі сплатою 10,9 % річних строком до 14 лютого 2033 року, також 15 лютого 2008 року ОСОБА_2 уклав іпотечний договір №

87. З метою забезпечення належного виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, 15 лютого 2008 року між позичальником, ним та банком було укладено договір поруки, також між банком, позичальником та ОСОБА_5 було укладено договір поруки. Після підписання ним договору поруки між банком та позичальником було укладено ряд додаткових договорів без його згоди, які збільшили обсяг його відповідальності. Посилаючись на те, що підписаним ним договором поруки не передбачалося збільшення відсоткової ставки, яка фактично була збільшена банком без отримання його згоди, що також порушує вимоги законодавства, ОСОБА_1 просив визнати договір поруки, укладений між Акціонерним комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ним, припиненим та стягнути на його користь судові витрати. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 13 квітня 2017 року в складі судді Якименко Л. Г. в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на підтвердження згоди з умовами додаткових угод та договору про внесення змін до кредитного договору від 15 лютого 2008 року № 5/988, в даних угодах стоять підписи сторін про отримання оригіналів угод: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_5 . Крім того, рішенням суду в справі № 199/1620/15, яке набрало законної сили, задоволено вимоги кредитора до боржника та поручителів за спірним кредитним зобов`язанням, тому підстави для застосування положень частини четвертої статті 559 ЦК України відсутні. Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі суддів: Демченка Е. Л., Куценка Т. Р., Максюти Ж. І., від 30 січня 2018 року рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 13 квітня 2017 року залишено без змін. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та не спростовують висновків суду першої інстанції. Зауважено, що згідно матеріалів справи усі додаткові угоди до кредитного договору окрім позичальника були підписані його поручителями, що виключає підстави для задоволення позову в даній справі та свідчить про згоду позивача на зміну умов основного кредитного договору. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі, поданій у лютому 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, на думку скаржника, не повно дослідили зібрані у справі докази та дійшли помилкових висновків про відмову в задоволенні позову. Поручитель не надавав згоди на зміну відповідальності боржника за кредитним договором. Суди не вірно оцінили докази у справі та помилково визнали підписи поручителя у додаткових угодах до кредитного договору попередньою згодою поручителя на зміну умов кредитного договору. Рішення судів у справі № 199/1620/15, на яке послались суди у даній справі не набуло законної сили станом на момент розгляду цієї справи. Крім того, під час розгляду прави № 199/1620/15 не досліджувалися докази, які надані у даній справі. У справі № 199/1620/15, на яку послалися суди в даній справі, вимоги до поручителя були пред`явлені поза межами шестимісячного строку встановленого статтею 559 ЦК України. Особа, яка підписала вимоги до боржника та поручителів, а саме представник банку Тополь С. Д. , не мала відповідного права на вчинення таких дій. Доводи інших учасників справи У травні 2018 року представники ПАТ «Укрсоцбанк» - Черкавський Ю. С. та Воробйова Т. М., подали відзиви на касаційну скаргу, посилаючись на те, що обставини справи судами попередніх інстанцій встановлені повно та відповідають фактичними обставинам, які склалися між учасниками даної справи. Судом касаційної інстанції розглянуто аналогічну справу щодо тих самих вимог іншого поручителя за спірним кредитним зобов`язанням, за наслідками прийнято постанову Верховного Суду від 06 березня 2018 року в справі 199/7908/16-ц (провадження № 61-1798св17) із позицією, яка узгоджуються із висновками судів у даній справі. У відзивах на касаційну скаргу заявники просили відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржувані рішення без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість. Обставини справи, встановлені судами Судами встановлено, що 15 лютого 2008 року між акціонерним комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 5/988, за умовами якого останній отримав кредитні кошти для придбання нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 в розмірі 55 000 доларів США зі сплатою 10,9 % річних строком до 14 лютого 2033 року. В забезпечення вказаного кредитного договору 15 лютого 2008 року між банком та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір № 87, предметом якого була квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 38,7 кв. м, житловою площею 18,1 кв. м. З метою забезпечення кредитного договору 15 лютого 2008 року між банком, позичальником та ОСОБА_1 було укладено договір поруки. Також, 15 лютого 2008 року між банком, позичальником та ОСОБА_5 було укладено договір поруки. 31 жовтня 2008 року між банком та позичальником було укладено додаткову угоду № 1 про внесення змін до кредитного договору від 15 лютого 2008 року № 5/988, якою з 17 листопада 2008 року збільшено процентну ставку за користування кредитом до 11,4 % річних. 25 лютого 2009 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір про внесення змін до договору кредиту від 15 лютого 2008 року № 5/988, яким до кредитного договору приєднано вимоги за договором відновлювальної лінії № 2/988/09, укладеного 25 лютого 2009 року між банком та ОСОБА_2 22 травня 2009 року між банком та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду № 2 про внесення змін до кредитного договору від 15 лютого 2008 року № 5/988. На підтвердження згоди з умовами вказаних додаткових угод та договору про внесення змін до кредитного договору від 15 лютого 2008 року № 5/988, в даних угодах стоять підписи сторін про отримання оригіналів угод: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_5 08 грудня 2010 року банк надіслав на адресу ОСОБА_2 повідомлення про порушення основного зобов`язання та про звернення стягнення на предмет іпотеки, яку він отримав 16 грудня 2010 року. У зв`язку з невиконанням боржником умов кредитного договору та договору поруки ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором. 21 травня 2015 року Амур-Нижньодніпровським районним судом міста Дніпропетровська ухвалено рішення, яке є чинним на даний час, за яким з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_5 солідарно стягнуто на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором від 15 лютого 2008 року № 5/988 в розмірі 2 360 937,62 грн.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Касаційна скарга не підлягає задоволенню. Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків, які викладені в оскаржуваних судових рішеннях, які ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно положень ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. В силу ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України). Відповідно до п. 3 ст. 510 ЦК України, якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї Позичальник зобов`язується повернути (погасити) кредитодавцеві кредит, сплатити проценти згідно умов договору. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). Нормами ст.ст. 553, 554 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Отже, порука за правилами ч.1 ст. 559 ЦК України припиняється у день внесення змін до основного договору без згоди поручителя, якщо ці зміни збільшують обсяг його відповідальності, а звернення поручителя до суду із позовом про припинення договору поруки є його правом для підтвердження факту, що вже відбувся, і до цих вимог строк позовної давності не застосовується. Частиною 4 статті 559 ЦК України передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Крім того, згідно зі статтею 14 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, судові рішення є обов`язковими для виконання на всій території України. Відповідно до частини третьої статті 61 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав, а також оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини (частина друга статті 223 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року). Судами установлено, що поручителі боржника, зокрема позивач у даній справі - ОСОБА_1 , особисто підписав усі зміни до кредитного договору. Незгоду з указаними змінами ОСОБА_1 не подавав. З указаними змінами кредитного договору, які були внесені у 2008 та 2009 роках, ОСОБА_1 вперше не погодився у листопаді 2016 року при зверненні до суду із даним позовом. Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що усі додаткові угоди до кредитного договору окрім позичальника були підписані його поручителями, що виключає підстави для задоволення позову в даній справі та свідчить про згоду позивача на зміну умов основного кредитного договору, а також врахувавши, що станом на момент розгляду даної справи спірна кредитна заборгованість була стягнута з боржника та поручителів рішеннями в іншій справі, які набрали законної сили, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову у позові в даній справі. Суди попередніх інстанцій станом на момент вирішили спір із дотримання норм матеріального та процесуального права. Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року в справі 199/7908/16-ц (провадження № 61-1798св17). Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя. Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень. Доводи касаційної скарги щодо необґрунтованості оскаржених рішень спростовуються змістом додаткових договорів до кредитного договору, які підписані поручителями, зокрема позивачем у даній справі, іншими матеріалами справи та обґрунтованими висновками судів першої та апеляційної інстанції. Доводи касаційної скарги про те, що рішення судів у справі № 199/1620/15, на яке послались суди у даній справі, не набуло законної сили станом на момент розгляду цієї справи не заслуговують на увагу, оскільки надане суду першої інстанції указане скаржником заочне рішення у справі № 199/1620/15 містило відмітку про те, що таке рішення набрало законної сили. Крім того, судом апеляційної інстанції перевірено указані обставини та підтверджено відповідні висновки місцевого суду. Судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що поручителі боржника, зокрема ОСОБА_1 , був ознайомлений зі змінами до кредитного договору. З приводу зазначеного судами попередніх інстанцій надано відповідні обґрунтування. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Доводи касаційної скарги про те, що: під час розгляду прави № 199/1620/15 не досліджувалися докази, які надані у даній справі; у зазначеній вище справі вимоги до поручителя були пред`явлені поза межами шестимісячного строку встановленого статтею 559 ЦК України; особа, яка підписала вимоги до боржника та поручителів, а саме представник банку Тополь С. Д. , не мала відповідного права на вчинення таких дій - є неприйнятними, оскільки фактично стосуються розгляду іншої справи, що знаходиться за межами компетенції колегії суддів, що розглядають дану справу. Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із висновками судів, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції, були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження. Згідно вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд. Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Рішення судів містять вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін. Згідно із частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. З урахуванням викладеного та керуючись статтями 400, 401, 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 13 квітня 2017 року та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 січня 2018 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: С. П. Штелик А. А. Калараш В. М. Сімоненко