Постанова КЦС ВС № 211/143/17-ц

Постанова Іменем України 13 лютого 2020 року м. Київ справа № 211/143/17-ц провадження № 61-20304св18 Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Державна казначейська служба України, третя особа - Прокуратура Дніпропетровської області, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Прокуратури Дніпропетровської області на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 жовтня 2017 року у складі головуючого-судді Ткаченко С. В. та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Бондар Я. М., Барильської А. П., Зубакової В. П., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, третя особа - Прокуратура Дніпропетровської області, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органу досудового слідства, прокуратури і суду. Позовна заява мотивована тим, що 17 липня 2013 року слідчим відділом Довгинцівського РВ КМУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області порушено кримінальне провадження № 12013040720002623 за частиною першою статті 317, частиною другою статті 307 і частиною другою статті 309 КК України. 15 серпня 2013 року йому повідомлено про підозру та затримано. Ухвалою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 серпня 2013 року відносно нього застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, 11 серпня 2014 року він звільнений з під варти під заставу. Вироком Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 жовтня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 грудня 2016 року, його визнано невинним у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 317, частиною другою статті 309 КК України. Посилаючись на те, що він незаконно перебував під слідством з 17 липня 2013 року до 13 грудня 2016 року, тобто 40 місяців та 26 дні, з них 11 місяців і 27 днів під вартою в слідчому ізоляторі, що негативно позначилося на його моральному стані, оскільки змусило доводити свою невинуватість у пред`явленому звинуваченні, а тримання під вартою завдало додаткових моральних та фізичних страждань через приниження честі та гідності, ОСОБА_1 просив стягнути на його користь 500 000 грн на відшкодування завданої моральної шкоди. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 жовтня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок державного бюджету через Державну казначейську службу України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 . 150 000 грн на відшкодування моральної шкоди. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у наслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, позивач має безумовне право на відшкодування моральної шкоди у розмірі, визначеному відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», виходячи з розміру мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2017 року. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2018 року апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , Прокуратури Дніпропетровської області та Державної казначейської служби України залишено без задоволення. Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 жовтня 2017 року залишено без змін. Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази, унаслідок чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення про часткове задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, визначивши її розмір з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, засад розумності та справедливості. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів У жовтні 2018 року Прокуратура Дніпропетровської області подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення змінити, зменшивши розмір морального відшкодування до 64 000 грн. Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано вимоги Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди) в частині дотримання принципу розумності та справедливості при визначенні розміру моральної шкоди. У рішеннях суду не зазначено у чому саме полягає моральна шкода, завдана позивачу, співвідношення її розміру характеру та обсягу його душевних страждань. Крім того, при визначенні розміру моральної шкоди суди застосували розмір мінімальної заробітної плати, встановлений Законом України «Про Державний бюджет на 2017 рік» у сумі 3 200 грн, однак не врахували пункту 3 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», згідно з яким мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівникам та інших виплат. Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції. Станом на час розгляду справи Верховним Судом відзив на касаційну скаргу не надходив.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін. Фактичні обставини справи, встановлені судами Встановлено, що 17 липня 2013 року слідчим відділом Довгинцівського РВ КМУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області розпочато кримінальне провадження № 12013040720002623 за частиною першою статті 317, частиною другою статті 307 та частиною другою статті 309 КК України. 16 серпня 2013 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першої статті 317, частиною другою статті 307, частиною другою статті 309 КК України. Ухвалою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 серпня 2013 року до ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на шістдесят днів. В подальшому за клопотанням прокурора суд неодноразово продовжував строк тримання позивача під вартою. Ухвалою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 серпня 2014 року змінено ОСОБА_1 запобіжний захід тримання під вартою на заставу. Вироком Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 жовтня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 грудня 2016 року, ОСОБА_1 визнано невинним у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 317, частиною другою статті 307 та частиною другою статті 309 КК України, та виправдано у зв`язку з недоведенням вчинення ним кримінальних правопорушень. Таким чином, ОСОБА_1 перебував під слідством та судом 40 місяців 26 днів з 17 липня 2013 року по 13 грудня 2016 року, з яких 11 місяців 27 днів під вартою в слідчому ізоляторі, а саме з 15 серпня 2013 року по 11 серпня 2014 року. Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Положеннями частин першої, другої, сьомої статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом. Згідно з пунктом 1 статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 цього Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає в тому числі і у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Згідно з пунктами 1, 5 частини першої статті 3 цього Закону у випадках незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, громадянинові відшкодовуються (повертаються) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій, а також моральна шкода. Відшкодування шкоди в таких випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 частини першої статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади). Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (стаття 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»). Пункт 2 частини другої статті 1167 ЦК України передбачає, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. Відповідно до частин другої, третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Тобто вказаним Законом передбачено, що розрахунковою величиною для визначення розміру відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом є мінімальний розмір заробітної плати. Викладене дає підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування. Згідно з частиною другою статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості. Відповідно до частини першої статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями чи дією органу державної влади відшкодовується державою незалежно від вини цього органу. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Вказані правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18). Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій належним чином оцінивши наявні у матеріалах справи докази та встановивши, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством і судом з 17 липня 2013 року по 13 грудня 2016 року, тобто 40 календарних місяців і 26 днів, внаслідок чого йому заподіяно моральну шкоду, дійшли правильного висновку про те, що позивач набув право на відшкодування завданої моральної шкоди, у зв`язку із постановленням щодо нього виправдувального вироку суду. Вирішуючи питання розміру моральної шкоди суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили із того, що її розмір за кожен місяць перебування ОСОБА_1 під слідством і судом необхідно визначити, приймаючи за розрахункову величину розмір мінімальної заробітної плати, який діяв на час розгляду справи в суді, встановлений законом України «Про державний бюджет на 2017 рік», 3 200 грн. При цьому, судами попередніх інстанцій враховані конкретні обставини справи, що внаслідок тривалого безпідставного перебування позивача під слідством та судом відбулися вимушені зміни в його житті, пов`язані з необхідністю захисту власних прав та інтересів, а також засади розумності, виваженості та справедливості. Щодо доводів касаційної скарги про розмір відшкодування моральної шкоди Верховний Суд враховує, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини від 12 липня 2007 року у справі «Станков проти Болгарії» (Stankov v. Bulgaria, № 68490/01, § 62). З урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування, обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено. Також не можуть бути прийняті посилання у касаційній скарзі на пункт 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», оскільки на правовідносини щодо відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, дія вказаного Закону не поширюється. Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень, тому підстав для їх скасування немає. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії). Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2018 року клопотання Прокуратури Дніпропетровської області про зупинення виконання рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 жовтня 2017року задоволено, зупинено виконання вказаного рішення суду до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Враховуючи те, що касаційна скарга Прокуратури Дніпропетровської області підлягає залишенню без задоволення, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України Верховних Суд поновлює виконання рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 жовтня 2017 року. Щодо розподілу судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду П О С Т А Н О В И В : Касаційну скаргу Прокуратури Дніпропетровської області залишити без задоволення. Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2018 року залишити без змін. Поновити виконання рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 жовтня 2017 року. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. М. Ігнатенко