Постанова КЦС ВС № 211/4139/16-ц

Постанова Іменем України 09 грудня 2020 року м. Київ справа № 211/4139/16-ц провадження № 61-19778св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Червинської М. Є., суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), учасники справи: позивач (відповідача за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 , відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_3 , третя особа - Служба у справах дітей виконавчого комітету Довгинцівської районної у місті ради, третя особа за зустрічним позовом- виконавчий комітет Довгинцівської районної у місті ради, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 31 березня 2017 року в складі судді Бардін О. С. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 червня 2017 року в складі колегії суддів: Зубакової В. П., Барильської А. П., Бондар Я. М., В С Т А Н О В И В: Описова частина Короткий зміст позовних вимог У вересні 2016 року ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , тертя особа - Служба у справах дітей виконавчого комітету Довгинцівської районної у місті ради, про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та вселення. Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_3 на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 , у якій як член сім`ї були зареєстровані вона як дружина та їх дочка ОСОБА_4 . У листопаді 2014 року відповідач вигнав позивача разом із дочкою із спірної квартири, у їх відсутність змінив вхідні двері до квартири та не впускає до приміщення. Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 , яка дії у своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_2 , просила суд зобов`язати ОСОБА_3 усунути перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом вселення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до вказаної квартири. У лютому 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа - виконавчий комітет Довгинцівської районної у місті ради, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням. Позовні вимоги мотивовані тим, що він є власником квартири АДРЕСА_1 , у якій зареєстровані його колишня дружина ОСОБА_1 та дочка ОСОБА_4 . Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 вересня 2014 року шлюб між ним та ОСОБА_1 розірвано. Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 переїхала проживати за іншої адресою. Домовленості між сторонами щодо користування спірною квартирою не було. Ураховуючи викладене, ОСОБА_3 просив суд визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, зокрема квартирою АДРЕСА_1 . Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Ухвалою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 лютого 2017 року об`єднано в одне провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , яка дії в свої інтересах та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , третя особа - Служба у справах дітей виконавчого комітету Довгинцівської районної у місті ради, про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та вселення та цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа - виконавчий комітет Довгинцівської районної у місті ради, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням. Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 31 березня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 червня 2017 року, позов ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_2 , задоволено. Зобов`язано усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_1 та малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , квартирою АДРЕСА_1 та вселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у вказану квартиру. У задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_1 разом із малолітньою ОСОБА_2 мають право користуватися спірним житловим приміщенням, проте вони позбавлені можливості користуватися ним внаслідок заперечень ОСОБА_3 та відсутності у них ключів від вхідних дверей цієї квартири. Отже, факт непроживання ОСОБА_1 разом із малолітньою ОСОБА_2 у квартирі обумовлений поважними причинами і не є підставою для позбавлення їх права користування належним її колишньому чоловіку житлом. Короткий зміст вимог касаційної скарги У липні 2017 року ОСОБА_3 , подавдо Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права; просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Відзив іншими учасниками справи на касаційну скаргу не подано Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. У травні 2018 року справа передана до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2019 року дану справу призначено до судового розгляду. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що шлюбні відносини між сторонами були припинені 01 грудня 2013 року, після чого ОСОБА_1 разом із малолітньою дочкою ОСОБА_4 добровільно виїхали зі спірної квартири, власником якої є ОСОБА_3 . Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 вересня 2014 року шлюб між сторонами було розірвано. ОСОБА_1 не є членом сім`ї ОСОБА_3 . Заявник вважав, що ОСОБА_1 втратила право користування жилим приміщення, проте судами попередніх інстанцій неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неналежним чином досліджено надані докази у їх сукупності. Фактичні обставини справи, встановлені судами Судом установлено, що ОСОБА_3 , на підставі договору дарування від 26 березня 2007 року, належить на праві власності квартира АДРЕСА_1 . 07 червня 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб, який рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 вересня 2014 року розірвано. ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є батьками малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У вказаній квартирі разом із власником була зареєстрована та проживала до листопада 2014 року ОСОБА_1 .

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. За таких обставин розгляд касаційної скарги здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна. Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб. Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Право користування чужим майном передбачено у статтях 401-406 ЦК України. У частині першій статті 401 ЦК України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. У частині першій статті 402 ЦК України вказано, шо сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо). Права члена сім`ї власника житла на користування цим житлом визначено у статті 405 ЦК України, у якій зазначено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. У статті 406 ЦК України унормовано питання припинення сервітуту. Сервітут припиняється у разі, зокрема, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту. Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом. При порівнянні норм ЖК УРСР та ЦК України можна зробити такі висновки: У частині першій статті 156 ЖК УРСР не визначені правила про самостійний характер права члена сім`ї власника житлового будинку на користування житловим приміщенням, не визначена і природа такого права. Передбачено право члена сім`ї власника житлового будинку користуватися житловим приміщенням нарівні з власником, що свідчить про похідний характер права користування члена сім`ї від прав власника. Зазначена норма не передбачає і самостійного характера права користування житловим приміщенням, не вказує на його речову чи іншу природу. Водночас, посилання на наявність угоди про порядок користування житловим приміщенням може свідчити про зобов`язальну природу такого користування житловим приміщенням членом сім`ї власника. Відповідно до статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено перелік речових прав, похідних від права власності: право користування (сервітут); інші речові права відповідно до закону. Тобто під речовим правом розуміється такий правовий режим речі, який підпорядковує цю річ безпосередньому пануванню особи. Особливістю вирішення вказаного спору є те, що при створенні сім`ї, встановленні сімейних відносин, власник і член сім`ї, тобто дружина і чоловік вважали, що їх відносини є постійними, не обмеженими у часі, а не про тимчасовий характер таких відносин. Тому і їх права, у тому числі і житлові, розглядалися як постійні. За логікою законодавця у законодавстві, що регулює житлові правовідносини, припинення сімейних правовідносин, втрата статусу члена сім`ї особою, саме по собі не тягне втрату права користування житловим приміщенням. Разом із тим, відповідно до частин першої та другої статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Отже, при розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім`ї власника житла, суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін. Положення статті 406 ЦК України у спорі між власником та колишнім членом його сім`ї з приводу захисту права власності на житлове приміщення, можуть бути застосовані за умови наявності таких підстав - якщо сервітут був встановлений, але потім припинився. Однак встановлення такого сервітуту презюмується на підставі статті 402, частини першої статті 405 ЦК України. Дійсна сутність відповідних позовних вимог має оцінюватись судом виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише тільки з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими. У всякому разі неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю. Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 353/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18). Тому усунення в судовому порядку відповідних перешкод у реалізації права власника відбувається за допомогою негаторного, а не віндикаційного позову. У постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-2931цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 753/481/15-ц (провадження № 6-13113цс16), від 09 жовтня 2019 року у справі № 695/2427/16-ц, (провадження № 61-29520св18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 523/12186/13-ц (провадження № 61-17372св18) зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час. При розгляді справи по суті необхідно звернути увагу на баланс інтересів сторін спору. Такого висновку дійшла і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 14-64цс20. Судами встановлено, що ОСОБА_1 разом з малолітньою ОСОБА_4 вселилися до квартири АДРЕСА_1 та були зареєстровані у квартирі зі згоди власника ОСОБА_3 , як члени його сім`ї, а тому вони у встановленому законом порядку набули права користування вказаною квартирою. Також встановлено, що ОСОБА_1 , разом зі спільною дочкою сторін у справі - малолітньою ОСОБА_4 , вибула зі спірної квартири не з власної волі, іншого житла, яке можна було б вважати її постійним місцем проживання немає, між сторонами наявні неприязні стосунки та перешкоди з боку ОСОБА_3 для вселення останньої до квартири. Відхиляючи доводи про те, що ОСОБА_1 не проживає у спірній квартирі понад три роки та має бути визнана такою, що втратила право користування житловим приміщенням на підставі статті 405 ЦК України, суд обґрунтовано вважав, що цією правовою нормою передбачено правовий механізм визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, лише у разі відсутності члена сім`ї (колишнього члена сім`ї) у житловому приміщенні понад рік без поважних причин, тоді як судом встановлена наявність поважних причин не проживання ОСОБА_1 у спірній квартирі протягом тривалого часу. Задовольняючи позов ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_2 , та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, враховуючи вищевикладені вимоги закону та встановлені обставини справи, врахувавши баланс інтересів сторін спору,дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 разом із малолітньою ОСОБА_2 мають право користуватися спірним житловим приміщенням, проте вони позбавлені можливості користуватися ним внаслідок заперечень ОСОБА_3 та відсутності у них ключів від вхідних дверей цієї квартири та обґрунтовано вважав, що факт непроживання ОСОБА_1 разом із малолітньою ОСОБА_2 у квартирі обумовлений поважними причинами і не є підставою для позбавлення їх права користування належним її колишньому чоловіку житлом. Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає без задоволення касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Щодо зупинення виконання рішення Відповідно до частини 3 статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії). Враховуючи те, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 жовтня 2017 року зупинено виконання рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 31 березня 2017 року до закінчення касаційного провадження, тому виконання рішення на підставі частини 3 статті 436 ЦПК України підлягає поновленню. Керуючись статтями 400, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палатиКасаційного цивільного суду П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення. Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 31 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 червня 2017 року залишити без змін. Поновити виконання Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 31 березня 2017 року. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий М. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун