Постанова 4870 № 921/341/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 79010, м.Львів, вул.Личаківська,81 _________________________________________________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "07" лютого 2020 р. Справа №921/341/19 м. Львів Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії: головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М., суддів: Матущака О.І., Якімець Г.Г., без повідомлення учасників справи розглянув апеляційну скаргу прокуратури Тернопільської області за № 05/2-174 вих-19 від 20.06.2019 на ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 04.06.2019 суддя: Андрусик Н.О. м. Тернопіль, повний текст ухвали складено - 10.06.2019 про повернення позовної заяви у справі № 921/341/19 за позовом заступника прокурора Тернопільської області, м. Тернопіль до відповідача-1 Тернопільської міської ради, м. Тернопіль до відповідача-2 приватного підприємства "Нива&К", м. Тернопіль про визнання незаконним і скасування рішення про передачу земельної ділянки в оренду, визнання недійсним договору оренди, скасування державної реєстрації речового права на земельну ділянку, скасування декларації про готовність до експлуатації, повернення земельної ділянки, скасування державної реєстрації права приватної власності на нерухоме майно, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовний вимог. 30.05.2019 до Господарського суду Тернопільської області звернувся Заступник прокурора Тернопільської області з позовом до Тернопільської міської ради та приватного підприємства «Нива&К» (далі по тексту ПП «Нива&К») про: -визнання незаконним та скасування рішення 9 сесії VII скликання Тернопільської міської ради №7/9/122 від 16.06.2016 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1202 га для обслуговування споруд критих торгових рядів за адресою вул. Живова - Митрополита Шептицького ПП «Нива&К»; -визнання незаконним та скасування рішення 13 сесії VII скликання Тернопільської міської ради № 7/13/163 від 20.12.2016 «Про надання дозволу на об`єднання земельних ділянок, які перебувають в оренді ПП «Нива&К»; -визнання недійсним з моменту укладення договору оренди землі від 12.07.2016 (зареєстрованого 25.07.2016 в Книзі записів засвідчення факту реєстрації Тернопільської міської ради за №5796), укладеного між відповідачами щодо земельної ділянки за кадастровим номером 6110100000:12:017:0126 ; -визнання недійсною з моменту укладення додаткової угоди від 20.12.2017 до договорів оренди земельних ділянок, зареєстрованих в Книзі записів засвідчення факту реєстрації Тернопільської міської ради 25.07.2016 за № 5756 та 15.05.2013 року за №4813; -скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису №15589187 про державну реєстрацію іншого речового права ПП «Нива&К» щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6110100000:12:017:0126, реєстраційний номер 982563361101, вчинений 26.07.2016 приватним нотаріусом Жовніром І.Т. згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 30641007; -скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису №24520947 про державну реєстрацію іншого речового права ПП «Нива&К» щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6110100000:12:017:0134, реєстраційний номер 1468819061101, вчинений 18.01.2018 державним реєстратором Тернопільської міської ради Рудик Ю.М. згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 39345429; -зобов`язання ПП «Нива&К» повернути у володіння і користування Тернопільської міської територіальної громади в особі Тернопільської міської ради частину земельної ділянки за кадастровим номером 6110100000:12:017:0134, площею 0,1202га (до об`єднання кадастровий номер 6110100000:12:017:0126), розташованої за адресою: вул.Живова, м.Тернопіль; -скасування реєстрації Декларації про готовність до експлуатації об`єкта - реконструкція критих торгових рядів по вул.Живова, 9- Шептицького в м. Тернополі, яку 19.12.2016 зареєстровану у Відділі державного архітектурно-будівельного контролю Тернопільської міської ради за №ТП 142163540743; -скасування в Державному реєстрі речових прав запису №12929528 про реєстрацію права власності за ПП «Нива&К» на криті торгові ряди, реєстраційний номер 82854336101, за адресою: м.Тернопіль, вул.Живова, будинок 9, вчинений 12.01.2016 державним реєстратором Тернопільського міського управління юстиції Гриндою О.Я., згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 27822693, зі змінами об`єкта нерухомого майна та права власності, вчиненими 23.12.2016 державним реєстратором Тернопільської міської ради Мартиняк А.В. згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 33120081; -зобов`язання Тернопільську міську раду внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про скасування державної реєстрації права власності ПП «Нива&К» на криті торгові ряди за адресою: м.Тернопіль, вул.Живова, будинок 9, реєстраційний номер 82854336101, проведеної державним реєстратором Тернопільського міського управління юстиції Гриндою О.Я., згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 27822693, зі змінами об`єкта нерухомого майна та права власності, вчиненими 23.12.2016 державним реєстратором Тернопільської міської ради Мартиняк А.В. згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 33120081. В обґрунтування позову прокурор вказує на незаконну передачу (без проведення земельних торгів) ПП «Нива & К» в оренду земельної ділянки на підставі оскаржуваних рішень міської ради та укладених на їх підставі договорів оренди землі. Посилається на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07.11.2016 у справі №921/966/15-г/13, якою скасовано рішення місцевого господарського суду від 02.10.2015 та відмовлено в задоволенні позову про визнання права власності за ПП «Нива& К» на приміщення "Криті торгові ряди", загальною площею 1274,2кв.м., які знаходяться на земельній ділянці, площею 0,1202 га, що є підставою для внесення записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та про скасування права власності. Зазначає, що здійснена Тернопільською міською радою реконструкція приміщення проведена не у відповідності до закону, оскільки у деклараціях про початок та закінчення будівельних робіт вказано недостовірні дані про вид будівництва; період виконання будівельних робіт (дата виготовлення технічного паспорта, площа забудови, торгова площа), що свідчить про зміну зовнішньої конфігурації будівлі та потребує отримання містобудівних умов та обмежень. За таких обставин, вважає, що перебудова об`єкта та забудова земельної ділянки проведена самочинно, відтак існують підстави для скасування реєстрації декларації ТП 142163540743 про готовність до експлуатації критих торгових рядів по вул. Живова-Шептицького у м. Тернополі. Звернення прокурора з даним позовом обґрунтовано необхідністю захисту інтересів держави та територіальної громади щодо земельної ділянки по вул.Живова-Шептицького у місті Тернополі, оскільки Тернопільська міська рада, яка покликана захищати інтереси громади на підставі спірного рішення розпорядилася земельною ділянкою у спосіб, що не передбачений законом, тобто без проведення торгів. Покликаючись на відсутність в органу державної влади, до компетенції якого віднесено повноваження щодо здійснення державного контролю за додержанням вимог земельного законодавства, повноважень щодо захисту інтересів держави в судовому порядку. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції. Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 04.06.2019 позовну заяву повернуто прокуратурі Тернопільської області на підставі пункту 1 частини 5 статті 174 ГПК України, яким передбачено , що суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи також у разі, коли заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано. Рішення суду першої інстанції мотивовано положеннями ст.ст.15-2, 152 Земельного кодексу України, ст.ст. 2, 5, 10 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", Положенням про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15, що органом уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр), яка самостійно має право звертатися до суду з метою здійснення захисту прав та охоронюваних законом інтересів держави, оскільки Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області є органом державної влади та одночасно територіальним підрозділом Держгеокадастру. З цих підстав суд прийшов до висновку, що у наведеному випадку немає передбачених законом виключних підстав для звернення прокурора до суду за захистом інтересів держави згідно вимог ч. 5 ст. 55 Господарського процесуального кодексу України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». На підставі п. 1 ч. 5 ст. 174 ГПК України суд дійшов до висновку про повернення позовної заяви прокурора. Окрім того місцевий господарський суд зазначив, що прокурор об`єднав у поданій позовній заяві вимоги, які різняться підставами їх виникнення, сумісний розгляд яких суттєво ускладнить розгляд справи та перешкоджатиме всебічному, повному встановленню всіх обставин, дослідженню доказів і вирішенню спору в межах встановленого процесуальним законом строку. Короткий зміст вимог апеляційної скарги. В апеляційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до місцевого господарського суду для продовження розгляду, в зв`язку з неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи; недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідністю висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Узагальнені доводи особи, що подала апеляційну скаргу. В обґрунтування доводів апеляційної скарги прокурор зазначає, що: 1)місцевий господарський суд не звернув уваги на те, що в силу п. 3 ч. 6 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області, яке затверджене наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру за №308 від 17.11.2016, в останнього відсутні повноваження на звернення до суду з вимогами, які заявлені в даному спорі про визнання незаконним та скасування рішень органу місцевого самоврядування. 2)висновок суду про те, що Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області в силу наданих ст. 10 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» є органом виконавчої влади, уповноваженим здійснювати захист прав та інтересів держави в судовому порядку не відповідає обставинам по справі щодо алгоритму дій Держгеокадастру при виявленні порушень вимог законодавства, згідно з якими не передбачено повноважень на звернення до суду; 3)суд першої інстанції залишив поза увагою, що спірна земельна ділянка є комунальною власністю, а тому захист прав та охоронюваних інтересів Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області полягає в функції державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання законодавства. При цьому покликається на постанови Верховного Суду від 31.01.2019 у справі №920/1173/17, від 05.02.2019 у справі №910/7813/18, від 23.04.2019 у справі №910/5117/19; 4)наявність чи відсутність актів перевірок, вжиття заходів не впливають на визначення процесуального статусу сторін у даній справі та мали б значення тільки у разі пред`явлення позову в інтересах Держгеокадастру при обгрунтуванні неналежного здійснення чи нездійснення захисту інтересів держави; 5)місцевим господарським судом не з`ясовано, що звернення прокурора спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання передачі в оренду земельної ділянки, що перебуває під особливою охороною держави, що становить суспільний інтерес; 6)висновок суду першої інстанції про об`єднання у позовній заяві вимог, які різняться підставами їх виникнення, сумісний розгляд яких суттєво ускладнить розгляд справи та перешкоджатиме всебічному, повному встановленню всіх обставин, дослідженню доказів і вирішенню спору в межах встановленого процесуальним законом строку, не відповідає встановленим обставинам по справі та не може слугувати підставою для повернення позовної заяви з огляду на ч. 6 ст. 173 ГПК України за змістом якої суд не позбавлений можливості роз`єднати позови. Узагальнені доводи та заперечення відповідача

2. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач 2 погодився з висновками місцевого господарського суду, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу місцевого господарського суду без змін. Посилається на те, що Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області уповноважене контролювати правомірність розпорядження землею органу місцевого самоврядування. Погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що прокурор неправильно визначив позивача у даній справі, а заявлені позовні вимоги не пов`язані між собою підставами виникнення та поданими доказами. Зазначає, що вимоги, які пред`явлені в даному позові вже були предметом розгляду в справі №921/568/17-г/4 за позовом Заступника прокурора Тернопільської області в особі Тернопільської міської ради до ПП «Нива&К» про визнання незаконними та скасування: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 27822693 від 15.01.2016, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено дані про право власності ПП «Нива&К» на обєкт нерухомого майна, реєстраційний номер 828543361101 криті торгові ряди загальною площею 1274,2 кв.м., по вул. Живова , 9 в м. Тернополі (номер запису про право власності 12929528); реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації серія та номер ТП 142163540743, зареєстровану 19.12.2016 відділом архітектурно-будівельного контролю Тернопільської міської ради; рішення від 23.12.2016 про реєстрацію змін до обєкта нерухомого майна реєстраційний номер 828543361101 та змін до інформації про право власності, індексний номер 33120081. У відповідності до приписів ч. 2 ст. 271 ГПК України вказана апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви розглядається без повідомлення учасників справи. Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи і заперечення, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини. Предметом апеляційного оскарження є ухвала суду першої інстанції про повернення позовної заяви без розгляду з підстав передбачених п.п. 1), 2) ч. 5 ст. 174 ГПК України. Згідно із пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Частинами 3, 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Частинами 1, 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Згідно із статтею 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, звертаючись до суду в інтересах держави, повинен обґрунтувати, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурором, а також зазначити орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача. У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", визначив, що державні інтереси закріплюються, як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. З урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Крім того, Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява № 61517/00, пункт 27). Європейський Суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін. Враховуючи викладене, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України). Наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Аналогічна правова позиція викладена в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17. Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови доведення відсутності в державного органу повноважень щодо звернення до суду, оскільки прокурором зазначається в позовній заяві про набуття процесуального становища позивача із-за відсутності в органів Держгеокадастру права на звернення до суду при здійсненні державного контролю в спірних правовідносинах для захисту інтересів держави (частини 3, 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України, частина 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру"). Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно. "Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. При цьому захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Підстави представництва прокурором інтересів держави з`ясовуються насамперед судом першої інстанції, який має досить широкий розсуд (дискрецію) в оцінці підстав звернення прокурора. Про необхідність обґрунтування прокурором підстав представництва у суді зазначено і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц. Слід також зауважити, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами 3 і 4 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Суд першої інстанції, повертаючи позовну заяву прокурора, виходив з відсутності передбачених законом виключних підстав для звернення прокурора до суду (коли він набуває статусу позивача в разі відсутності органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно). При цьому посилався на ст. 10 Закону України Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» та Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15, за змістом підпункті 25-1-25-10 якого Держгеокадастр здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх форм власності. Відповідно до Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15, Держгеокадастр є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів. Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль): за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за: проведенням землеустрою, виконанням заходів, передбачених проектами землеустрою, зокрема за дотриманням власниками та користувачами земельних ділянок вимог, визначених у проектах землеустрою; дотриманням порядку визначення та відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва. Наведене свідчить, що органи Держгеокадастру можуть виконувати, зокрема, дві абсолютно різних функції, а саме: 1)функції розпорядника земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності від імені власника, яким є держава Україна, з усіма повноваженнями власника на захист права власності; 2)функції органу державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності. Як убачається із матеріалів справи, спірні земельні ділянки є комунальною власністю, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (а.с.70,т.1). Спірна земельна ділянка не є земельною ділянкою сільськогосподарського призначення та не належить до агропромислового комплексу, тому Держгеокадастр у цьому разі не наділений повноваженнями розпорядника з усіма повноваженнями власника на захист права власності, а надані законом функції державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства не наділяють Держгекадастр правом звернення до суду з позовними вимогами, заявленими у цій справі. Аналогічні висовки вміщуються в постановах Верховного Суду від 31.01.2019 у справі №920/1173/17, від 05.02.2019 у справі №910/7813/18, від 23.04.2019 у справі №910/5117/19. Відповідно до частин 1-2 статті 2 ЗК України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Згідно з частинами 1-3 статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Статтею 84 ЗК України передбачено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. Згідно з частинами 1-2 статті 83 ЗК України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування." За змістом положень статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Відповідно до частин 1 та 4 статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Відповідно до ч. 2 ст.90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом. Згідно з ч.ч.1,2 п.п. "а,б,в" ч.3 ст.152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною. Відповідно до п.5 ч.1 ст.3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є судовий захист цивільного права та інтересу. Отже, зважаючи на те, що спірні земельні ділянки належать до комунальної власності, то уповноваженим суб`єктом на звернення з позовом про захист земельних прав є Тернопільська міська рада. Разом тим, суд першої інстанці інстанцій дійшов до правильного висновку про відсутність передбачених законом виключних підстав для звернення прокурора до суду за захистом інтересів держави згідно вимог ч. 5 ст. 55 Господарського процесуального кодексу України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» як позивача, однак не дослідив та неповно з`ясував фактичні обставини справи, внаслідок чого неправильно визначив орган, який уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Тернопільську міську раду, замість Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області. З вищенаведених підстав доводи апеляційної скарги в цій частині відповідають встановленим обставинам по справі, відповідно

мотивувальна частина ухвали суду першої інстанції підлягає зміні з викладенням мотивації апеляційним господарським судом про те, що уповноваженим органом здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах є Тернопільська міська рада, а не Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області, в решті доводи прокрурора є безпідставні. З огляду на викладене господарський суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що у наведеному випадку немає передбачених законом виключних підстав для представництва. Щодо доводів апеляційної скарги про порушення вимог п. 2 ч. 5 ст. 174 ГПК України судом першої інстанції. Відповідно до вимог статті 47 ГПК України позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо іншої сторони діє в судовому процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; права або обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; предметом спору є однорідні права і обов`язки. Згідно з частиною 1 статті 173 ГПК в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги). Таким чином, зазначеними нормами процесуального права передбачено право позивача пред`явити позов до кількох відповідачів, об`єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. Об`єднання позовних вимог дає можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також запобігти можливості ухвалення різних рішень за однакових обставин. Під вимогою розуміється матеріально-правова вимога, тобто предмет позову, який одночасно є способом захисту порушеного права. При цьому об`єднанню підлягають вимоги, пов`язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача. Отже, вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких вони ґрунтуються. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Отже, позивач має право об`єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. Однорідними можуть вважатися позовні заяви, пов`язані однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим самим позивачем до одного і того самого відповідача (чи відповідачів) або хоча й різними позивачами, але до одного і того самого відповідача. Однорідними ж позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов`язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів. Згідно з пунктом 2 частини 5 статті 174 ГПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи у разі, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 173 цього Кодексу). За замістом частини 1 статті 173 ГПК України порушення правил об`єднання позовних вимог має місце у випадках, якщо заявлені в одній позовній заяві вимоги (1) не пов`язані підставою виникнення або поданими доказами (не є однорідними); (2) не співвідносяться між собою як основна та похідна. Крім того, не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які можуть і відповідати критеріям, наведеним у частині 1 статті 173 ГПК України, проте підпадають під заборони, прямо визначені в частинах 4, 5 вказаної статті, а саме: не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом; не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам. Аналіз пункту 2 частини 5 статті 174 ГПК України у системному зв`язку з приписами статті 173 цього Кодексу свідчить про те, що у разі порушення правил об`єднання позовних вимог суд з метою виконання завдання господарського судочинства може не повертати позовну заяву, а за клопотанням учасника справи або за власною ініціативою самостійно роз`єднати позовні вимоги за правилами частини 6 статті 173 ГПК України та розглянути кожну з заявлених вимог окремо. Отже, приписи частини 6 статті 173 ГПК України суд, з урахуванням конкретних обставин, має право застосувати як у разі дотримання правил об`єднання позовних вимог, так і у випадку їх порушення. Проте вчинення відповідної процесуальної дії є дискрецією господарського суду, яка застосовується (або не застосовується) ним за власним переконанням та з урахуванням конкретних обставин справи. Зі змісту позовної заяви вбачається, що прокурором об`єднано в поданій позовній заяві вимоги, які різняться підставами їх виникнення. Так, позовні вимоги, що стосуються права землекористування ґрунтуються на неправомірності передачі земельних ділянок у користування відповідачу-2, тобто без дотримання визначеної законом процедури проведення аукціону згідно положень Земельного кодексу України. А вимоги щодо скасування реєстрації Декларації щодо готовності об`єкта до експлуатації обґрунтовуються з посиланням на обставини проведення відповідачем-2 реконструкції приміщення критих торгових рядів по вул.Живова,9-Шептицького в м.Тернополі без всіх дозвільних документів, тобто регулюються Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Отже, не всі заявлені позовні вимоги пов`язані між собою підставами виникнення та поданими доказами. У даному випадку висновок суду першої інстанції про порушення правил об`єднання відповідає встановленим обставинам по справі, а тому доводи апелянта про порушення вимог норм процесуального права в цій частині не знайшли підтвердження. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Доводи апеляційної скарги частково спростовують встановлені місцевим господарським судом обставини по справі та його висновки, а тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала Господарського суду Тернопільської області від 04.06.2019 зміні мотивувальної частини, а саме шляхом викладення іншої мотивації апеляційним господарським судом про те, що уповноваженим органом здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах є Тернопільська міська рада, а не Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області. В решті ухвала суду першої інстанції підлягає залишенню без змін. Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала предявлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу. Відповідно до ч. 1-3 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги яке полягає в зміні мотивувальної частини оскаржуваної ухвали апеляційний господарський суд дійшов до висновку про покладення на апелянта судового збору в розмірі 1921,00 грн., який сплачений згідно з платіжним дорученням за № 774 від 19.06.2019. Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ: апеляційну скаргу прокуратури Тернопільської області за № 05/2-174вих-19 від 20.06.2019 частково задоволити. Змінити мотивувальну частину ухвали Господарського суду Тернопільської області від 04.06.2019 у справі №921/341/19 шляхом: викладення мотивувальної частини про те, що уповноваженим органом здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах є Тернопільська міська рада, а не Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області. В решті ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 04.06.2019 у справі №921/341/19 залишити без змін. Судовий збір в розмірі 1921,00 покласти на апелянта. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України. Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду. Головуючий (суддя-доповідач): С.М. Бойко Судді: О.І. Матущак Г.Г. Якімець