Постанова 4856 № 686/30889/19

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 686/30889/19 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Мазурок О.В. Суддя-доповідач - Гонтарук В. М. 13 лютого 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гонтарука В. М. суддів: Курка О. П. Білої Л.М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 грудня 2019 року (ухвалене в м. Хмельницький) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора відділу безпеки дорожнього руху Управління патрульної поліції в Хмельницькій області Департаменту патрульної поліції Чорноокого Богдана Олексійовича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, В С Т А Н О В И В : в листопаді 2019 року позивач звернувся в суд з позовом до інспектора відділу безпеки дорожнього руху Управління патрульної поліції в Хмельницькій області Департаменту патрульної поліції Чорноокого Богдана Олексійовича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення. В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.140 КУпАП, є незаконним та необґрунтованим, оскільки, при винесенні постанови інспектором були порушені його права та вимоги чинного законодавства. Зокрема, не з`ясовані обставини, які підлягають з`ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення, насамперед чи є він особою, винною у вчиненні адміністративного правопорушення. Отже, в мотивувальній частині оскаржуваної постанови відсутні будь-які докази його вини, а тому вважає, що постанова не відповідає вимогам ст.283 КУпАП. Крім того, вказує, що постанову винесено без його участі. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 грудня 2019 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, прийняти постанову, якою адміністративний позов задовольнити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело, на його переконання, до невірного вирішення справи. 07 лютого 2020 року до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про безпідставність її доводів та заявлено клопотання про розгляд справи без їх участі. Позивач в судове засідання не з`явився, в апеляційній скарзі заявив клопотання про розгляд справи без його участі. Колегія суддів зазначає, що норми ст. 286 КАС України визначають особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності. Так, згідно з ч. 5 ст. 286 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у десятиденний строк після закінчення строку апеляційного оскарження з повідомленням учасників справи. Враховуючи, що розгляд справи призначено у межах десятиденного терміну з моменту надходження справи до суду апеляційної інстанції, а також те, що сторони були належним чином повідомлені про день, час та місце апеляційного розгляду справи, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, про що було винесено протокольну ухвалу від 11.02.2020 року. За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України у випадку неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, під час судового розгляду повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не відбувається. Відповідно до п. 2 ч. 1ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду справи неоспорені факти про те, що 01.11.2019 року інспектором відділу безпеки дорожнього руху Управління патрульної поліції в Хмельницькій області Департаменту патрульної поліції Чорнооким Богданом Олексійовичем винесено постанову серії ДП18 №667495, якою на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення, передбачене ч. 2 ст. 140 КУпАП в розмірі 340 грн., а саме за те, що він в м. Хмельницькому по вул. С.Бандери, в районі будинку №30 встановив рекламну конструкцію (вказівник) в межах червоної лінії вулиці, без погодження з уповноваженим підрозділом Національної поліції, чим порушив вимоги п.8.12, 31.2 ПДР України та п.16.43 Постанови КМУ 2067-2003. Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач звернувся до суду для її скасування. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч.1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За приписами статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. З огляду на частину 2 ст.140 КУпАП відповідальність за порушення визначеного законодавством порядку погодження з уповноваженим підрозділом Національної поліції: встановлення рекламоносіїв, технічних засобів організації дорожнього руху, проведення будь-яких робіт на автомобільних дорогах, вулицях, залізничних переїздах; розроблення проектної документації на будівництво, реконструкцію і ремонт автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів та об`єктів дорожнього сервісу; здійснення пасажирських перевезень за встановленими маршрутами руху транспортних засобів загального користування встановлюється у вигляді накладення штрафу на громадян у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб, громадян - суб`єктів господарської діяльності - у розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про рекламу», реклама - інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-якій спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару. Зовнішня реклама - реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях - рекламо носіях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд на лементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг. Рекламо носій - спеціальна тимчасова конструкція, на якій розміщується зовнішня реклама. Відповідно до п. 8.12 Правил дорожнього руху забороняється самовільно встановлювати, знімати, пошкоджувати чи закривати дорожні знаки, технічні засоби організації дорожнього руху (втручатись у їх роботу), розташовувати плакати, афіші, рекламні носії та встановлювати пристрої, які можуть бути прийняті за знаки та інші пристрої регулювання дорожнього руху або можуть погіршити їх видимість чи ефективність, осліпити учасників дорожнього руху, відволікти їхню увагу і поставити під загрозу безпеку дорожнього руху. Згідно статті 52-3 Закону України «Про дорожній рух» до повноважень Національної поліції у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху належать: участь у реалізації в межах своїх повноважень державної політики у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху; забезпечення безпеки дорожнього руху; організація супроводження і забезпечення безпечного руху транспортних засобів спеціального призначення; погодження відповідно до вимог цього Закону, інших законодавчих актів проектів на будівництво, реконструкцію і ремонт автомобільних доріг, залізничних переїздів, комплексів дорожнього сервісу та інших споруд у межах відведення автомобільних доріг або червоних ліній міських вулиць і доріг; погодження поданих у встановленому порядку пропозицій стосовно обладнання засобами організації дорожнього руху місць виконання дорожніх робіт, проектів та схем організації дорожнього руху, маршрутів руху пасажирського транспорту, маршрутів організованого руху громадян і місць їх збору, порядку проведення спортивних та інших масових заходів, які можуть створити перешкоди дорожньому руху; видача в установленому порядку у випадках, передбачених законом, дозволів на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні; здійснення контролю за безпекою дорожнього руху під час надання послуг з перевезення пасажирів чи вантажів, у тому числі небезпечних, додержанням законодавства у зазначеній сфері, розробленням і видачею в установленому порядку документів щодо погодження маршрутів руху транспортних засобів під час дорожнього перевезення небезпечних вантажів; інформування учасників дорожнього руху про фіксацію фактів правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху в автоматичному режимі. З аналізу наведених норм вбачається, що у випадку, коли законодавчими актами передбачено відповідний порядок узгодження з органами Національної поліції окремої діяльності, зокрема, проведення будь-яких робіт на автомобільних дорогах, вулицях, особа, яка не здійснила таке погодження, порушила нормативи щодо обладнання на автомобільних дорогах, вулицях, притягується до адміністративної відповідальності за ст.140 КУпАП. Як свідчать матеріали справи, підставою для винесення постанови про накладення адміністративного стягнення від 01.11.2019 стало розташування рекламної конструкції в межах червоної ліній вулиці без погодження з уповноваженим підрозділом поліції у сфері забезпечення дорожнього руху. У статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» надано визначення червоних ліній, під якими розуміється визначені в містобудівній документації щодо пунктів геодезичної мережі межі існуючих та запроектованих вулиць, доріг, майданів, які розділяють території забудови та території іншого призначення. Статтею 18 Закону України "Про автомобільні дороги", передбачено, що складовими вулиць і доріг міст та інших населених пунктів є: проїзна частина вулиць і доріг, трамвайне полотно, дорожнє покриття, штучні споруди, споруди дорожнього водовідводу, технічні засоби організації дорожнього руху, зупинки міського транспорту, стоянки таксі, тротуари, пішохідні та велосипедні доріжки, зелені насадження, наземні та підземні мережі, майданчики для паркування. Межі вулиці за її шириною визначаються "червоними лініями". Розташування будь-яких об`єктів, будівель, споруд або їх частин у межах "червоних ліній" вулиці не допускається. Відповідно до п.16 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2003р. № 2067, видача дозволу погоджується робочим органом з власником місця або уповноваженим ним органом (особою), а також з Укравтодором або власниками автомобільних доріг та Національною поліцією - у разі розміщення зовнішньої реклами у межах смуги відведення автомобільних доріг. Пунктом 43 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2003 р. № 2067 встановлено, що розташування рекламних засобів на перехрестях, біля дорожніх знаків, світлофорів, пішохідних переходів та зупинок транспорту загального користування дозволяється за погодженням з уповноваженим підрозділом Національної поліції. Згідно п.2 вказаних Правил дано визначення термінів, що вживаються у даних правилах: спеціальні конструкції - тимчасові та стаціонарні рекламні засоби (світлові та несвітлові, наземні та неназемні (повітряні), плоскі та об`ємні стенди, щити, панно, транспаранти, троли, таблички, короби, механічні, динамічні, електронні табло, екрани, панелі, тумби, складні просторові конструкції, аеростати, повітряні кулі тощо), які використовуються для розміщення реклами; вивіска чи табличка - елемент на будинку, будівлі або споруді з інформацією про зареєстроване найменування особи, знаки для товарів і послуг, що належать такій особі, вид її діяльності (якщо це не випливає із зареєстрованого найменування особи), час роботи, що розміщений на зовнішній поверхні будинку, будівлі або споруди не вище першого поверху або на поверсі, де розташовується власне чи надане у користування особі приміщення (крім, випадків, коли суб`єкту господарювання належить на праві власності або користування вся будівля або споруда), біля входу у таке приміщення, який не є рекламою. Пунктом 43 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2003 р. № 2067 встановлено, що розташування рекламних засобів на перехрестях, біля дорожніх знаків, світлофорів, пішохідних переходів та зупинок транспорту загального користування дозволяється за погодженням з уповноваженим підрозділом Національної поліції. Згідно п.2 вказаних Правил дано визначення термінів, що вживаються у даних правилах: спеціальні конструкції - тимчасові та стаціонарні рекламні засоби (світлові та несвітлові, наземні та неназемні (повітряні), плоскі та об`ємні стенди, щити, панно, транспаранти, троли, таблички, короби, механічні, динамічні, електронні табло, екрани, панелі, тумби, складні просторові конструкції, аеростати, повітряні кулі тощо), які використовуються для розміщення реклами; вивіска чи табличка - елемент на будинку, будівлі або споруді з інформацією про зареєстроване найменування особи, знаки для товарів і послуг, що належать такій особі, вид її діяльності (якщо це не випливає із зареєстрованого найменування особи), час роботи, що розміщений на зовнішній поверхні будинку, будівлі або споруди не вище першого поверху або на поверсі, де розташовується власне чи надане у користування особі приміщення (крім, випадків, коли суб`єкту господарювання належить на праві власності або користування вся будівля або споруда), біля входу у таке приміщення, який не є рекламою. Частиною першою статті 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст. 283 та 284 КУпАП. У ній, зокрема потрібно навести докази, на яких ґрунтуються висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів. Згідно частини першої статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, іншими документами. Так, згідно матеріалів справи, ОСОБА_1 було встановлено рекламну конструкцію (вказівник) в межах червоної лінії вулиці без погодження з уповноваженим підрозділом Національної поліції. Вказане підтверджується, фото знімками, а також постановою у справі про адміністративне правопорушення від 01.11.2019 року ДП18 №667495. Також, судом апеляційної інстанції досліджено відеозапис з нагрудної камери інспектора, що наявний у матеріалах справи, з якого вбачається, що позивач не заперечував факт встановлення саме ним вказаної конструкції, при цьому зазначив, що перед встановленням отримав дозвіл, однак матеріали справи жодного доказу в підтвердження вказаних обставини не містять. Таким чином, доводи апелянта, що відповідачем не було встановлено особи, яка винна у вчиненні правопорушення є безпідставними. Крім того, як на протиправність винесення спірної постанови, позивач зазначає, що відповідачем не було складено акт обстеження ділянки вулично - шляхової мережі з відповідними замірами та схемою. Аналізуючи вказані доводи апелянта, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до п.3 розділу II Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС від 07.11.2015р. №1395, при складанні протоколу про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 139, частиною четвертою статті 140 КУпАП або постанови у справі про адміністративні правопорушення, передбачені частинами першою - третьою статті 140 КУпАП (коли протокол не складається, до них необхідно долучати акт обстеження ділянки вулично- шляхової мережі (додаток 2) з відповідними замірами та схемою про: 1)пошкодження шляхів, залізничних переїздів, інших шляхових споруд, трамвайних колій чи технічних засобів регулювання дорожнього руху; 2)самовільне знімання, закриття чи встановлення технічних засобів регулювання дорожнього руху; 3)перешкоду для дорожнього руху, у тому числі забруднення шляхового покриття; 4)пошкодження асфальтобетонного покриття доріг унаслідок руху машин на гусеничному ходу; 5)умови та стан шляху, які загрожують безпеці дорожнього руху; 6)порушення нормативів щодо обладнання на дорогах місць проведення ремонтних робіт, залишення дорожніх машин, будівельних матеріалів, конструкцій; 7)порушення або невиконання правил на підприємствах, в установах та організаціях під час розроблення та виготовлення транспортних засобів і деталей до них або інших предметів їх додаткового обладнання, під час проектування, реконструкції та ремонту шляхів, залізничних переїздів, інших шляхових споруд. Проте, у вказаних пунктах відсутнє порушення визначеного законодавством порядку погодження з уповноваженим підрозділом Національної поліції: встановлення рекламо носіїв, тобто при даному порушенні акт обстеження ділянки та схема, - не складається. Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Нормами ч.ч.1-3 ст.73 КАС України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Частинами 1, 2 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Вчинення позивачем адміністративного правопорушення підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема відеозаписом та постановою у справі про адміністративне правопорушення від 01.11.2019 року ДП18 №667495. Таким чином, на переконання суду апеляційної інстанції, наявні в матеріалах справи докази не підтверджують тієї обставини, що на момент винесення оскаржуваної постанови відповідач діяв протиправно. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачами в повному обсязі доведено вчинення позивачем адміністративного правопорушення передбаченого ч.2 ст.140 КУпАП. Щодо дотримання порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення відповідачем, про що зазначено апелянтом в апеляційній скарзі, колегія суддів зазначає наступне. Рішенням Конституційного Суду України від 26 травня 2015 року по справі № 5-рп/2015 (надалі - Рішення) визначено, що положення частини першої статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яке передбачає, що "справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення", в аспекті порушеного у конституційному поданні питання необхідно розуміти так, що використане в ньому словосполучення "за місцем його вчинення" визначає адміністративно-територіальну одиницю, на яку поширюється юрисдикція відповідного органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення. Також, Конституційний Суд у вказаному рішенні звернув увагу на те, що у частинах першій, другій статті 258 Кодексу визначено випадки, коли протокол про вчинення адміністративного правопорушення не складається, а адміністративне стягнення накладається і стягується на місці вчинення правопорушення, якщо особа не оспорює допущеного нею порушення і адміністративного стягнення, що на неї накладається, а розмір штрафу не перевищує передбаченого у Кодексі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Перелік адміністративних правопорушень, за які адміністративні стягнення накладаються на місці їх вчинення, є вичерпним і може бути змінений лише законом. Скорочене провадження у справах про зазначені адміністративні правопорушення передбачає, зокрема, фіксацію адміністративного правопорушення і накладання адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо на місці його вчинення. Застосування посадовою особою процедури скороченого провадження в інших випадках, які не визначені законом, тобто розгляд справи про адміністративне правопорушення безпосередньо на місці його вчинення, а не за місцезнаходженням органу, уповноваженого законом розглядати справу про таке правопорушення, призводить до порушення процесуальних прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, закріплених у статтях 257, 268, 277, 278, 279, 280 Кодексу. Разом із тим, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху» від 14 липня 2015 року № 596-VIII, внесено зміни до ст. 258 КУпАП та передбачено, що скорочене провадження у справах про адміністративні правопорушення, а саме відсутність необхідності складати адміністративний протокол, застосовується і до правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції. Крім того, даною статтею, передбачено, що протокол про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху не складається навіть у разі заперечення порушника проти його вчинення. Судова колегія звертає увагу, що прийняття вищенаведеного рішення № 5-рп/2015 від 26.05.2015 року Конституційним Судом України передувало прийняттю Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху». Внесені зміни стосувались зокрема положень статей 33, 221, 258, 276 КУпАП. В свою чергу, питання стосовно винесення постанов за порушення у сфері безпеки дорожнього руху «за місцем вчинення» чи «на місці вчинення», було доповнено та деталізовано положеннями Кодексу України про адміністративні правопорушення шляхом внесення змін в липні 2015 року, у відповідності до яких перелік адміністративних правопорушень, за які адміністративні стягнення накладаються на місці їх вчинення, викладений в частині 1 статті 258 КУпАП, доповнено правопорушеннями, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції у відповідності до частині 1 статті 222 КУпАП. Притягнення особи до адміністративної відповідальності у вказаних випадках фактично відбувається у скороченому провадженні. Підсумовуючи здійснений аналіз норм чинного законодавства, судова колегія вбачає всі підстави стверджувати, що постанова у справі про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 140 КУпАП виноситься на місці вчинення правопорушення внаслідок чого провадження у справі про адміністративне правопорушення у порядку та за правилами, встановленими розділом IV КУпАП, не здійснюється. В той же час, за наявності в діях особи складу адміністративного правопорушення та притягнення до відповідальності на місці вчинення правопорушення, не передбачено складання працівниками органів і підрозділів Національної поліції протоколу про адміністративне правопорушення, надання особі строку для підготовки до розгляду справи, розгляд будь-яких клопотань, у т.ч. щодо забезпечення участі захисника під час винесення постанови. Можливість реалізації особою своїх прав на участь у розгляді справи, права на захист тощо, передбачена шляхом оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення в судовому порядку. Таким чином, доводи апелянта стосовно порушення відповідачем норм КУпАП при винесенні оскаржуваної постанови не знайшли свого підтвердження, внаслідок чого судова колегія доходить до переконання, що поліцейський діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та нормами КУпАП. Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 грудня 2019 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили у порядку та строках, передбачених ст.ст. 272, 325 КАС України. Головуючий Гонтарук В. М. Судді Курко О. П. Біла Л.М.