Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 620/2622/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/2622/19 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Ткаченко О.Є. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 13 лютого 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Костюк Л.О.; суддів: Бужак Н.П., Кобаля М.І.; за участю секретаря: Несін К.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2019 року (розглянута за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, м. Чернігів, дата складання повного тексту рішення - 08 листопада 2019 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И Л А: У вересні 2019 року, ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України (далі- відповідач), в якому просить: - визнати протиправними дії щодо позбавлення з 01.01.2008 збільшення розміру пенсії за вислугу років на 10% відповідних сум грошового забезпечення як особі, яка брала участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесеної до категорій 1; - зобов`язати провести з 01.01.2008 перерахунок розміру пенсії з врахуванням збільшення розміру пенсії за вислугу років на 10% відповідних сум грошового забезпечення - в розмірі 95% відповідного грошового забезпечення, як особі, яка брала участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесеної до категорії 1 та здійснити доплату перерахованої пенсії із врахуванням виплачених сум. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області протиправно обмежено розмір його пенсії до 85% грошового забезпечення. Вважає, що при перерахунку раніше призначеної пенсії не допускається звуження змісту та обсягу соціальних гарантій. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2019 року позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (вул. П`ятницька, 83-а, м. Чернігів, 14005, код ЄДРПОУ 21390940) щодо позбавлення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) з 01.01.2008 збільшення розміру пенсії за вислугу років на 10% відповідних сум грошового забезпечення як особі, яка брала участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесеної до категорій

1. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (вул. П`ятницька, 83-а, м. Чернігів, 14005, код ЄДРПОУ 21390940) провести з 01.01.2008 перерахунок розміру пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) з врахуванням збільшення розміру пенсії за вислугу років на 10% відповідних сум грошового забезпечення - в розмірі 95% відповідного грошового забезпечення, як особі, яка брала участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесеної до категорії 1 та здійснити доплату перерахованої пенсії із врахуванням виплачених сум. Не погоджуючись з вказаною постановою, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. У відповідності до вимог ч. 1 та 2 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, крім іншого, неправильне тлумачення закону. Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог та приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_1 з 24.02.2005 є пенсіонером, перебуває на обліку в управлінні пенсійного забезпечення військовослужбовців ГУПФУ в Чернігівській області та отримує пенсію по ІІ групі інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС відповідно до ст. 21 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Згідно посвідчення серії НОМЕР_2 позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1). Відповідно до розрахунку № 101/9900 пенсія позивачу призначена з 01.04.2005 в розмірі 95% грошового утримання (вислуга років 26). В зв`язку з встановленням позивачу статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 основний розмір пенсії останнього складав 95% грошового забезпечення, яку позивач і отримував з 01.04.2005 по 01.01.2008. Однак, ГУПФУ в Чернігівській області при здійсненні перерахунку пенсії позивача з 01.01.2008 застосовано основний розмір пенсії - 85% грошового забезпечення. З матеріалів справи вбачається, що позивач 17.05.2019 звернувся до відповідача з заявою щодо перерахунку пенсії з 01.01.2008 виходячи з 95% грошового забезпечення. Листом від 24.05.2019 № 2082/03/К-12 ГУПФУ в Чернігівській області повідомило позивача, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» останньому проведено перерахунок пенсії з 01.01.2018 за відповідною посадою. Основний розмір пенсії складає 85%. Зазначено, що надбавка до пенсії за вислугу років в розмірі 10% з 01.01.2008 не передбачена, тобто пенсія виплачується згідно з чинним законодавством. Як вбачається з матеріалів справи пенсія позивачу з 01.01.2008 виплачується в розмірі 85% грошового забезпечення в зв`язку зі змінами, внесеними в статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до п.п. «а», «в» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII (далі - Закон № 2262-XII) (у редакції, чинній на час призначення позивачу пенсії) пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах: а) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які мають вислугу 20 років і більше (пункт "а" статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров`я - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення; в) особам, зазначеним у пунктах «а» і «б» цієї статті, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 1, розмір пенсії за вислугу років збільшується на 10 процентів, а віднесеним до категорій 2, 3 і 4 - на 5 процентів відповідних сум грошового забезпечення. Загальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 85 процентів відповідних сум грошового забезпечення, а особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 1, - 95 процентів, до категорій 2 і 3, - 90 процентів. Законом України «Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців» від 4 квітня 2006 року № 3591-IV (далі - Закон № 3591-IV) (набрав чинності 29.04.2006) внесено зміни до ст. 13 Закону № 2262-XII, згідно яких не передбачено збільшення пенсії за вислугу років (на 5 та 10 процентів відповідних сум грошового забезпечення) учасникам ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби. Зокрема вказаним Законом № 3591-IV пункт «в» ч. 1 ст. 13 Закону № 2262-XII, яким і передбачалося підвищення пенсії позивачу на 10 %, викладено у новій редакції: «в) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, які звільняються з військової служби на умовах Закону України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються зі служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» (пункт «в» статті 12): за вислугу 15 років - 40 процентів відповідних сум грошового забезпечення із збільшенням цього розміру на 2 проценти за кожний повний рік вислуги понад 15 років, але не більше ніж 50 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43)». Таким чином, із набуттям чинності Законом № 3591-IV, пунктом 9 якого були внесені зміни, згідно з якими нова редакція підпункту «в» статті 13 Закону № 2262-ХІІ зазначену 10-процентну доплату не передбачала. Вказані положення Конституційним Судом України неконституційними не визнавались. Підставою перерахунку всіх призначених за Законом № 2262-ХІІ пенсій згідно з пунктом 3 статті 63 цього Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) є зміна розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, або у зв`язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством. Перерахунок пенсій здійснюється на момент виникнення права на перерахунок пенсій і провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, у строки, передбачені ч. 2 ст. 51 цього Закону. Порядок перерахунку пенсій з 1 січня 2008 року регулюється Порядком проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45, згідно з пунктом 1 якого перерахунок раніше призначених відповідно до Закону № 2262-ХІІ пенсій проводиться у разі прийняття рішення Кабінетом Міністрів України про зміну розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення для відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, або у зв`язку із введенням для них нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, установлених законодавством. Нові види грошового забезпечення військовослужбовців були визначені постановою Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 7 листопада 2007 року № 1294 (далі - Постанова № 1294), яка набирала чинності з дня втрати чинності указами Президента України, що визначали умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу державних органів, але не раніше ніж 1 січня 2008 року. З огляду на це відповідач своїми діями щодо перерахунку позивачу пенсії з урахуванням розміру грошового забезпечення, встановленого з 1 січня 2008 року для відповідних категорій осіб, не порушило чинного законодавства України. Оскільки на момент здійснення перерахунку пенсії, а саме з 1 січня 2008 року, ст. 13 Закону № 2262-ХІІ не передбачала 10-процентне збільшення пенсії для військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 1, а інша норма, яка б встановлювала таку доплату, в чинному законодавстві України відсутня, то правових підстав для нарахування наведеної 10-процентної доплати для зазначених військовослужбовців немає. При цьому колегія суддів бере до уваги ту обставину, що вищезгадані зміни в законодавстві не призвели до зниження розміру пенсії, а навпаки - привели до її збільшення, що нівелює засторогу можливого порушення прав позивача. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 18 червня 2014 року у справі №21-38а14, від 08 липня 2014 року у справі №21-277а14, в ухвалі Верховного Суду України від 11 січня 2016 року у справі № 2а-3498/11, в постанові Верховного Суду від 21 березня 2019 року у справі №275/383/17 Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України (далі - КАС), при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Згідно з ч.6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Щодо пропуску строку позивача на звернення до адміністративного суду, колегія суддів зазначає наступне. Частинами 1 та 3 ст. 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Отже, КАС України передбачає можливість встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків. Положення ч. 2 ст. 122 КАС України слугують меті забезпечення дотримання принципу правової визначеності, що зокрема слід розуміти як спрямованість на створення ситуації упевненості для суб`єкта владних повноважень, як відповідача по справі, стосовно розуміння відсутності у позивача бажання звертатись з відповідним позовом, у тому числі, захищати свої майнові права. Стосовно майнових прав позивача та обов`язку відповідача у зазначеній категорії адміністративних справ забезпечувати їх реалізацію шляхом здійснення відповідних виплат, це означає також відсутність обов`язку резервувати певну частину коштів за період більше 6 місяців, що, в першу чергу, виправдано та зумовлено специфікою формування та використання коштів державних та місцевих бюджетів, а також інших фондів, якими розпоряджається суб`єкт владних повноважень. Предметом спору у даній справі є визнання протиправним припинення виплати пенсії відповідачем з січня 2008 року. При цьому, сам факт протиправності дій відповідача доведений в судах попередніх інстанцій та не є предметом оскарження. Зважаючи на те, що пенсія за своєю правовою природою є єдиним джерелом існування пенсіонера, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним ст. 1 Першого протоколу до Конвенції), колегія суддів вважає, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати ч. 1 ст. 122 КАС України та при визначені права позивача на звернення до адміністративного суду керуватися строками, визначеними в інших законах, зокрема, законах України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати». Такий висновок колегія суддів робить, виходячи з наступного. В Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і дію принцип верховенства права(ст.ст. 1, 3 та 8). Основний Закон також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46). Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст.ст. 22 та 64). При цьому, Основний Закон містить імперативну норму, згідно з якою громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень, зокрема, за ознаками місця проживання або іншими ознаками (ст.. 24). Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 є пенсіонером. Відповідно до ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб`єкта владних повноважень. Оскільки встановлено, підтверджено матеріалами справи та не оскаржується сторонами, що припинення нарахування та виплати пенсії позивачу є протиправною дією суб`єкта владних повноважень - відповідача, то відповідно до спірних правовідносин має застосовується друга умова - виплата пенсії за минулий час без обмеження строку. В свою чергу, відповідно до ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Системний аналіз наведених правових норм дозволяє дійти висновку, що адміністративний суд не може застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, як підставу відмови у задоволенні позову, у справах з вимогами, пов`язаними з виплатою компенсаторної складової доходу, та у справах з вимогами, пов`язаними з виплатою доходу як складової конституційного права на соціальний захист, до якого належить, зокрема, й пенсія. За таких обставин колегія суддів не погоджується із тим, що у разі порушення органом Пенсійного фонду України законодавства про пенсійне забезпечення слід застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, встановлений ч. 2 ст. 122 КАС України, оскільки це має наслідком неможливість реалізувати передбачене ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право пенсіонера на виплату сум пенсії за минулий час та компенсації втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати без обмеження будь-яким строком. З огляду на позицію Конституційного Суду України, що міститься у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» і у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, а також на підставі аналізу положення частини першої статті 99 КАС України в системному зв`язку з положенням частини другої статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» колегія суддів дійшла до висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов`язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом. Неможливість обмеження шестимісячним строком обов`язку України як держави забезпечити реалізацію громадянином України свого конституційного право на соціальний захист, підтверджується, також встановленим ст.ст. 256 та 257 ЦК України трирічним строком позовної давності, який означає строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. У протилежному випадку, обов`язок громадянина, зокрема, у формі майнового зобов`язання перед державою підлягав б судовому захисту протягом 3 років, а такий ж обов`язок держави перед громадянином - 6 місяцями. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов`язки повинні визначатися виключно законом, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта. Відповідно до пункту

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Доводи відзиву на апеляційну скаргу висновків суду не спростовують, оскільки гуртуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. На підставі вищенаведеного, колегія суддів вважає, що невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права: неправильне тлумачення закону та застосування закону, який не підлягає застосуванню, призвели до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню повністю з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову. Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Таким чином, оскільки суд першої інстанції не повно встановив обставини у справі, його висновки не відповідають обставинам справи, судове рішення ухвалене з порушенням норм матеріального права, тому рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2019 року підлягає скасуванню. Керуючись ст.ст. 241, 242, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області - задоволити. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2019 року - скасувати. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст. 329 КАС України. Головуючий суддя: Л.О. Костюк Судді: Н.П. Бужак, М.І. Кобаль