Постанова 4855 № 580/262/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/262/21 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Білоноженко М.А. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 січня 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Костюк Л.О.; суддів: Бужак Н.П., Кобаля М.І.; за участю секретаря: Несін К.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Лучинович Інни Віталіївни на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2021 року (розглянута у відкритому судовому засіданні, м. Черкаси, дата складання повного тексту рішення - 16 вересня 2021 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Черкаської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування рішення, наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - В С Т А Н О В И Л А: У січня 2021 року, ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до до Офісу Генерального прокурора (далі відповідач 1), Черкаської обласної прокуратури (далі - відповідач 2) в якому позивач просить: - визнати протиправним та скасувати рішення третьої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) №67 від 19.11.2020р. про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора; - визнати протиправним та скасувати наказ керівника Черкаської обласної прокуратури №707к від 23.12.2020р. про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Драбівського відділу Золотоніської місцевої прокуратури Черкаської області та органів прокуратури; - поновити ОСОБА_1 в органах прокуратури на посаді начальника Драбівського відділу Золотоніської місцевої прокуратури Черкаської області з 31.12.2020р.; - стягнути з Черкаської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 31.12.2020 р. до моменту фактичного поновлення на публічній службі; - стягнути з Черкаської обласної прокуратури та Офіс Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 судові витрати у справі в рівних частках; - рішення в частині поновлення на посаді ОСОБА_1 та стягнення середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць допустити до негайного виконання. В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що оскаржуваним наказом позивача звільнено з посади начальника Драбівського відділу Золотоніської місцевої прокуратури Черкаської області, та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 закону України Про прокуратуру. Власне звільнення позивач вважає протиправним та зазначає, що оскільки особливий порядок звільнення прокурора є однією із гарантій його незалежності, що випливає із конституційного статусу прокуратури, то законодавче визначення такого порядку і особливих підстав для звільнення прокурора може бути відображене тільки у спеціальному Законі, до якого адресують положення ст. 131-1 Конституції України. Спеціальний ЗУ «Про прокуратуру» не містить норм, які б визначали порядок проведення «атестації» прокурорів, натомість дію загальних норм, що визначені у ЗУ «Про професійний розвиток працівників» на прокурорів не поширено (п. 1.1 Перехідних положень цього Закону). А отже, проведена відносно Позивача процедура «атестації», оскаржувані рішення кадрової комісії та наказ про звільнення, здійснені та прийняті не на підставі, що визначена Конституцією України (п. 14 ч. 1 ст. 92, ч. 2 ст. 131-1) та спеціальним Законом України «Про прокуратуру» та є протиправними. Позивач також зазначає, що запроваджена процедура тестування не узгоджується з предметом атестації, що визначений у п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 113-ІХ, не є та не може бути об`єктивним відображенням його професійної компетентності. Зокрема, професійна діяльність Позивача не пов`язана з виконанням функцій з представництва інтересів держави в суді. Начальник відділу місцевої прокуратури не наділений повноваженнями заявити позов, подати апеляційну чи касаційну скаргу на судові рішення у цивільній, адміністративній чи господарській справі (ч. 1, 3 ст. 24 ЗУ «Про прокуратуру»). Таким чином Позивач не спеціалізується на цивільному, господарському праві, цивільному, господарському, адміністративному процесі. Його тестування за цими галузями не може бути об`єктивним відобзовних вимог позивачем зазначено, що оскаржуваним наказом позивача звільнено з посади заступника начальника другого відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури області, та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 закону України Про прокуратуру. Власне звільнення позивач вважає протиправним та зазначає, що оскільки накази Генерального прокурора, якими визначений порядок проходження прокурорами атестації, порядок роботи кадрових комісій та встановлені критерії позитивного проходження атестації, до цього часу не пройшли встановлену чинним законодавством України державну реєстрацію в органах Міністерства юстиції України, не були опубліковані у встановленому законом порядку, оскаржуване рішення кадрової комісії не може вважатися правомірним і не є підставою для звільнення. Крім того, зазначено, що зразок тестових запитань та правила складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки під час атестації прокурорів регіональних прокуратуру не відповідає критеріям законності, оскільки в Україні відсутній базовий законодавчий акт про тестове випробування як працюючих осіб так і претендентів на заміщення вакантних посад, тому проведення атестації на підставі наказів, яким не надане необхідне за законом правове погодження, а також із застосуванням способів тестування, яким не надано відповідної експертної та правової оцінки Міністерства юстиції України, є неприпустимим. Також вказано, що інформація про те, які саме питання атестації отримали негативну оцінку або вирішені позивачем неправильно, позивачу не надано і в рішенні комісії не зазначено, отже, твердження, що позивач набрала 91 бал, нічим, крім рішення комісії, не доведено. Крім того, оскільки положення закону «Про професійний розвиток працівників» визначають загальний порядок проведення атестації працівників, правові наслідки проходення атестації та на ефективний засіб юридичного захисту (ст. 13 Конвенції). Крім того, вказано, що в оскаржуваному наказі про звільнення Позивача не зазначена конкретна підстава звільнення, а саме: ліквідація чи реорганізації прокуратури, або скорочення кількості прокурорів цієї прокуратури, а отже він ухвалений не на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51, ст. 16 Закону України «Про прокуратуру» (п.1 ч. 2 ст. 2 КАС України). Позивач зазначає, що ліквідація чи реорганізації Золотоніської місцевої прокуратури, як і скорочення кількості прокурорів цієї прокуратури не відбулось. При цьому, підстави для звільнення працівників прокуратури визначено частиною 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14.10.2014. Сформульований у цій нормі перелік підстав є вичерпним. Такої підстави як «неуспішне проходження атестації» Законом України «Про прокуратуру» №1697-VІІ від 14.10.2014 не визначено. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2021 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, представником позивача подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове, яким позов задоволити. З огляду на те, що сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, проте у судове засідання не з`явилися, колегія суддів, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 311, ч.2 ст. 313 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами. У відповідності до ст.308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне. Як встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_1 проходив службу в органах прокуратури, з 2006 року, зокрема з 21.09.2017 року - начальника Драбівського відділу Золотоніської місцевої прокуратури Черкаської області. 09.10.2019 р. позивачем подано Генеральному прокурору України заяву про переведення на посаду прокурора в окружній прокуратурі та намір пройти атестацію. Офісом Генерального прокурора за технічної та організаційної підтримки Міжнародної організації права розвитку (IDLO), проекту Європейського Союзу «PRAVO-JUSTICE» (у співпраці з ТОВ «Сайметрікс-Україна») та інших міжнародних партнерів здійснено проведення атестації прокурорів регіональних прокуратур. Наказом Генерального прокурора від 10.09.2020р. №424 створено Третю кадрову комісію обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів. На підставі затвердженого головою Третьої кадрової комісії Графіку складання іспиту з у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки, з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні Закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, позивача допущено до першого етапу атестації, а саме: складання іспиту у формі анонімного тестування - 19.10.2020р. Згідно відомості про результати тестування на знання та вміння у застосуванні Закону і відповідність здійснювати повноваження прокурора, суд встановив, що позивач отримав відповідний логін користувача, розпочав тестування та завершив його. За результатами тестування позивачем набрано 54 бали, та підтверджено результат тестування власним підписом у відомості. Протоколом засідання Третьої кадрової комісії №4 затверджено список осіб, які 19.10.2020р. не склали іспит у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки, з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні Закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, набравши менше 70 балів, до якого включено ОСОБА_1 . Рішенням Третьої Кадрової комісії від 19.11.2020р. №67, у зв`язку із набранням ОСОБА_1 за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки, з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні Закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора 54 балів, що є менше прохідного для успішного складання іспиту, позивача не допущено до проходження наступного етапу атестації, та визнано таким, що не успішно пройшов атестацію. Наказом Черкаської обласної прокуратури від 23.12.2020р. №707к позивача звільнено з посади начальника Драбівського відділу Золотоніської місцевої прокуратури Черкаської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 закону України «Про прокуратуру» з 30 грудня 2020 року. Вважаючи рішення кадрової комісії та наказ про звільнення протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне. Організація і діяльність прокуратури, нотаріату, органів досудового розслідування відповідно до п.14 ст.92 Конституції України визначаються виключно законами України. Згідно з положеннями ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок її діяльності визначаються законом. Відповідно до ст. 1 Закону України Про прокуратуру від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі Закон № 1697-VII) прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави. Згідно частин 5, 6 статті 7 Закону № 1697-VII єдність системи прокуратури України забезпечується: 1) єдиними засадами організації та діяльності прокуратури; 2) єдиним статусом прокурорів; 3) єдиним порядком організаційного забезпечення діяльності прокурорів; 4) фінансуванням прокуратури виключно з Державного бюджету України; 5) вирішенням питань внутрішньої діяльності прокуратури органами прокурорського самоврядування. У системі прокуратури може запроваджуватися спеціалізація прокурорів. 19 вересня 2019 року Верховна Рада України ухвалила Закон № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі Закон № 113-IX), пунктом 21 якого внесла зміни в Закон № 1697-VII. Вказаний Закон набрав чинності 25.09.2019. Відповідно до п. 4 розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону № 113-IX день початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті Голос України. Згідно пункту 6 розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону № 113-IX з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Відповідно до пункту 7 розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону № 113-IX прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом. Слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом. Згідно з пунктом 8 розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону № 113-IX положення щодо проходження прокурорами атестації, передбачені цим розділом, не поширюються на: 1) Генерального прокурора, а також прокурорів, яких після набрання чинності цим Законом призначено на адміністративні посади, передбачені пунктами 1 - 15 частини першої статті 39 Закону України Про прокуратуру; 2) осіб, які призначаються за результатами добору на посаду прокурора відповідно до пункту 20 цього розділу; 3) керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України, його першого заступника, заступника, керівників підрозділів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України, їх заступників, прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України, які займають свої посади станом на день набрання чинності цим Законом. Такі прокурори Спеціалізованої антикорупційної прокуратури переводяться на аналогічні посади до Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора; 4) осіб, яких призначено на посади першого заступника, заступника Генерального прокурора у період з 30 серпня 2019 року. Відповідно до пункту 9 розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону № 113-IX атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором. Пунктом 10 вказаного розділу Закону визначено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації. Абзацом першим пункту 18 розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону № 113-IX визначено, що у разі успішного проходження атестації прокурор за умови наявності вакансії та за його згодою може бути переведений Генеральним прокурором на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, а керівником обласної прокуратури - на посаду прокурора у відповідній обласній прокуратурі та в окружній прокуратурі, яка розташована у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної обласної прокуратури. При цьому переведення прокурора може бути здійснено в орган прокуратури, що є рівнозначним, вищим або нижчим щодо органу прокуратури, в якому він обіймав посаду прокурора на день набрання чинності цим Законом, з урахуванням вимог щодо стажу роботи в галузі права, визначених у статті 27 Закону України Про прокуратуру. При переведенні на посаду прокурора окружної прокуратури вимоги щодо стажу, передбачені частиною першою статті 27 Закону України Про прокуратуру, не поширюються на прокурорів військових прокуратур, які успішно пройшли атестацію. Відповідно до пункту 1 розділу І Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 № 221 (далі Порядок №221) атестація прокурорів - це встановлена розділом II Прикінцеві і перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур. Згідно з пунктом 2 вказаного розділу Порядку № 221 атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями. Атестація слідчих органів прокуратури відбувається за процедурою, передбаченою для прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур відповідно до цього Порядку. Атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями прозоро та публічно у присутності прокурора, який проходить атестацію. Порядок роботи, перелік і склад кадрових комісій визначаються відповідними наказами Генерального прокурора (п. п. 3, 4 розділу І Порядку № 221). Відповідно до пункту 5 розділу І Порядку предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок); 2) професійної етики та доброчесності прокурора. Згідно з пунктом 6 розділу І Порядку атестація включає такі етапи: 1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора; 2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки; 3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання. Відповідно до пункту 7 розділу 1 Порядку № 221 повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів не допускається. Якщо складання відповідного іспиту було перервано чи не відбулося з технічних або інших причин, незалежних від членів комісії та прокурора, комісія призначає новий час (дату) складання відповідного іспиту для прокурора. Пункт 8 розділу І Порядку №221 передбачає, що за результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень: 1) рішення про успішне проходження прокурором атестації; 2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Пунктом 9 Порядку №221 встановлено, що Атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку. Заява, вказана у пункті 9 розділу I цього Порядку, подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), прокурорами регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур (на правах місцевих) до 15 жовтня 2019 року (включно). Особа, яку за рішенням суду поновлено на посаді прокурора або слідчого прокуратури після 15 жовтня 2019 року, подає таку заяву Генеральному прокурору упродовж 5 днів після видання керівником органу прокуратури наказу про її поновлення на посаді. Заява підписується прокурором особисто (п. 10 розділу І Порядку № 221). Згідно з абзацом першим пункту 11 розділу І Порядку № 221 особиста участь прокурора на всіх етапах атестації є обов`язковою. Перед кожним етапом атестації прокурор пред`являє кадровій комісії паспорт або службове посвідчення прокурора. Порядок складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора унормовано розділом ІІ Порядку. Пунктами 1-5 розділу ІІ Порядку №221 встановлено, що після завершення строку для подання заяви, вказаної у пункті 9 розділу I цього Порядку, кадрова комісія формує графік складання іспитів. Графік із зазначенням прізвища, імені та по батькові прокурора, номера службового посвідчення, інформації про дату, час та місце проведення тестування оприлюднюється на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора) не пізніше ніж за п`ять календарних днів до дня складання іспиту. Прокурор вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце складання іспиту з моменту оприлюднення відповідного графіка на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора). Перелік тестових питань для іспиту затверджується Генеральним прокурором та оприлюднюється на веб-сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора) не пізніше ніж за сім календарних днів до дня складання іспиту. Тестування проходить автоматизовано з використанням комп`ютерної техніки у присутності членів відповідної кадрової комісії і триває 100 хвилин. Прокурор може завершити тестування достроково. Тестові питання обираються для кожного прокурора автоматично із загального переліку питань у кількості 100 питань. Кожне питання має передбачати варіанти відповіді, один з яких є правильним. Після закінчення часу, відведеного на проходження тестування, тестування припиняється автоматично, а на екран виводиться результат складання іспиту відповідного прокурора. Кожна правильна відповідь оцінюється в один бал. Максимальна кількість можливих балів за іспит становить 100 балів. Прохідний бал (мінімально допустима кількість набраних балів, які можуть бути набрані за результатами тестування) для успішного складання іспиту становить 70 балів. Прокурор, який за результатами складення іспиту набрав меншу кількість балів, ніж прохідний бал, не допускається до іспиту у формі тестування на загальні здібності та навички, припиняє участь в атестації, а відповідна кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Інші питання, пов`язані із проведенням атестації прокурорів, врегульовані розділом V Порядку. Так, Уповноваженими суб`єктами з питань забезпечення організаційної підготовки до проведення атестації та виконання функцій адміністративно-розпорядчого характеру, координування та узгодження дій під час підготовки і проведення атестації є члени комісії та робоча група відповідної кадрової комісії (п.1). У разі виникнення у прокурора зауважень чи скарг на процедуру проведення атестації він може звернутися до голови або секретаря комісії (п.2). Згідно з пунктом 6 розділу V Порядку № 221 рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації є підставою для видання наказу Генерального прокурора, керівника регіональної (обласної) прокуратури про звільнення відповідного прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Відповідний наказ Генерального прокурора, керівника регіональної (обласної) прокуратури може бути оскаржений прокурором у порядку, встановленому законодавством. При вирішенні даного спору по суті, колегія суддів зазначає наступне. Щодо посилання позивача на те, що оскільки особливий порядок звільнення прокурора є однією із гарантій його незалежності, що випливає із конституційного статусу прокуратури, то законодавче визначення такого порядку і особливих підстав для звільнення прокурора може бути відображене тільки у спеціальному Законі, до якого адресують положення ст. 131-1 Конституції України. З приводу даних посилань, колегія суддів зазначає, що відповідно до п.19 Розділу ІІ Закону №113-ІХ, прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав, зокрема - рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури. Колегія суддів також зазначає, що частиною 3 ст. 16 у редакції Закону України «Про прокуратуру», яка діяла до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», було вказано, що прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом. Після набрання чинності Законом №113-ІХ займенник «цим» було вилучено з тексту норми, чим розширено коло законів, якими передбачено порядок звільнення прокурорів. Отже, порядок звільнення прокурорів, який передбачено п. 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, відповідає положенням Закону України «Про прокуратуру». Щодо доводів позивача, що оскаржуваний наказ не відповідає положенням ст.ст. 8, 92, 131-1 Конституції України, колегією суддів враховано, що станом на дату прийняття оскаржуваного наказу та станом на дату розгляду даної справи та прийняття в ній рішення, Закон №113-ІХ чи окремі його положення неконституційними не визнано, він є чинним, його положення є обов`язковими до застосування, у зв`язку із чим доводи позивача щодо неможливості застосування його положень у спірних правовідносинах суд вважає необґрунтованими. Юридичним фактом, що зумовлює звільнення позивача на підставі зазначеної норми (пункт 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру»), є не закінчення процесу ліквідації чи реорганізації або завершення процедури скорочення чисельності прокурорів, а виключно наявність рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором. Разом з тим, Конституційний Суд України у Рішенні від 08 липня 2003 року № 15-рп/2003 у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про проведення атестації державних службовців» (справа про атестацію державних службовців) зазначив, що атестація є одним із способів перевірки та оцінки кваліфікації працівника, його знань і навичок. Вона передбачена частиною шостою статті 96 Кодексу законів про працю України, положення якого поширюються і на державних службовців з урахуванням особливостей, установлених Законом України «Про державну службу». Згідно із цією нормою атестацію можуть проводити власник або уповноважений ним орган. Такими органами відповідно до законодавства України є, зокрема, всі органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Атестація окремих категорій державних службовців передбачена й іншими законами України, зокрема й «Про прокуратуру». Отже, запровадження Законом № 113-IX атестації прокурорів Генеральної прокуратури України як однієї з умов для їх переведення в Офіс Генерального прокурора пов`язане, зокрема, зі створенням передумови для побудови системи прокуратури, кадровим перезавантаженням органів прокуратури та способом перевірки та оцінки кваліфікації чинних прокурорів на відповідність їх посадам прокурора в таких органах. Така атестація визначена законодавцем та відбувалася у спосіб і порядок, що є чинними і стосуються усіх прокурорів, які має намір пройти атестацію, а тому не може вважатися протиправною чи такою, що носить дискримінаційний характер щодо до позивача. Водночас колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що положення Закону №113-IX на день їх виконання відповідачем і прийняття оскаржуваного наказу були (та є) чинними, неконституційними у встановленому законом порядку не визнавалися. Так само були чинними і положення Порядку № 221, а тому правові підстави для їх незастосування відсутні. Крім того, колегією суддів враховано, що атестація позивача проведена на підставі його власної заяви, відповідно до якої позивач ознайомився з умовами та процедурами проведення атестації та погодився з ними, при цьому позивачем підтверджено, що він усвідомлює та погоджується, що у разі неуспішного проходження будь-якого з етапів атестації, передбаченого Порядком, а також за умови настання однієї з підстав, передбачених пунктом 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону, його буде звільнено з посади прокурора. Таким чином, ОСОБА_1 , подаючи заяву про переведення та намір пройти атестацію, цілком і повністю був ознайомлений з умовами та процедурами проведення атестації та погодився на їх застосування. Тобто позивач розумів наслідки неуспішного проходження одного з етапів атестації та можливе звільнення з підстав, передбачених Законом № 113-IX. В іншому разі позивач мав повне право відмовитися від проведення такої атестації та не подавати відповідної заяви чи окремо оскаржувати відповідний Порядок проходження прокурорами атестації, чого вона не зробила. Разом з тим, жодних доказів на підтвердження фактів прояву дискримінації щодо нього ОСОБА_1 не надав. Водночас, законодавець, увівши в дію визначену процедуру реформування органів прокуратури, вказав, які саме дії мають учинити особи з метою подальшого проходження служби в органах прокуратури, та явно і очевидно окреслив умову продовження служби шляхом успішного проходження атестації. Наслідки неуспішного проходження одного з етапів атестації також були сформульовані та визначені законодавцем з достатньою для розуміння чіткістю і ясністю. Відповідно набрання позивачем за результатами іспиту у формі анонімного тестування під час другого етапу атестації 87 балів, що є менше прохідного балу для успішного складання іспиту, є безумовною підставою згідно з пунктом 16 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX і пункту 5 розділу ІІ Порядку № 221 для його не допуску до наступних етапів атестації та прийняття кадровою комісією рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Прийняти інше, крім указаного, рішення не було правових підстав. Згідно з пунктом 17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX кадрові комісії за результатами атестації подають Генеральному прокурору інформацію щодо прокурорів, які успішно пройшли атестацію, а також щодо прокурорів, які не успішно пройшли атестацію. Повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів забороняється. У відповідності до підпункту 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови наявності рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури. Таким чином, за наявності відповідного рішення Другої кадрової комісії від 09 квітня 2020 року № 206 про неуспішне проходження атестації, прокурор Київської міської прокуратури на підставі вказаної норми Закону № 113-IX правомірно видав наказ ві 09.09.2020 року №1879к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора третього відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення в суді управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури міста Києва та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Враховуючи, що звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» прямо передбачене підпунктом 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX і пов`язане, зокрема, з наявністю рішення Другої кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором, помилковими є висновки суду першої інстанцій про те, що фактично не мали місця ні ліквідація, ні реорганізація органу прокуратури, ні скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Отже, колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідачем обґрунтовано визначено звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з підстав, передбачених підпунктом 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX. Зважаючи на доводи позивача, варто зазначити й те, що запровадження законодавцем такого механізму реформування органів прокуратури України, дійсно, певною мірою є втручанням у приватне життя особи прокурора в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року в аспекті умов проходження публічної служби (професійної діяльності). Однак таке втручання в цьому разі прямо передбачено законом і переслідує абсолютно легітимну мету відновлення довіри суспільства до функціонування органів прокуратури України. Міра втручання з боку держави у сферу приватного життя особи в аспекті професійної діяльності в цьому разі є повністю співставною зі ступенем втручання держави з аналогічною метою в діяльність особи на посаді професійного судді, що було визнано і законним, і конституційним згідно з висновком Конституційного Суду України від 20 січня 2016 року № 1-в/2016. Колегія суддів не вбачає підстав для висновку про незабезпечення балансу між публічним інтересом суспільства на формування корпусу прокурорів системи органів прокуратури України та приватним інтересом заявника на продовження служби в органах прокуратури, оминаючи процедуру атестації. Отже, у спірних правовідносинах позивач перебував у стані повної правової визначеності, коли, маючи відповідну освіту та досвід професійної діяльності, не могла не усвідомлювати юридичних наслідків не проходження одного з етапів атестації, із правилами якого вона погодилася, подавши відповідну заяву. Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 вересня 2021 року у справі №200/5038/20-а (провадження № К/9901/35863/20), від 29 вересня 2021 року у справі №440/2682/20 (провадження № К/9901/5256/21, К/9901/4749/21). Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що наказ керівника Черкаської обласної прокуратури №707-к від 23.12.2020 року, яким ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Драбівського відділу Золотоніської місцевої прокуратури Черкаської області з 31.12.2020 року на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» виданий на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають. Щодо посилань позивача щодо недотримання належного порядку формування кадрової комісії, оскільки у даному випадку мала бути створена кадрова комісія у кожній обласній прокуратурі, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до пп. 7 п.22 розділу II Закону №113-IX, в Офісі Генерального прокурора, у кожній обласній прокуратурі утворюються відповідні кадрові комісії як органи для забезпечення, зокрема проведення атестації прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур відповідно до цього розділу. Згідно з пп. 8 п. 22 розділу II Закону №113-IX, Генеральний прокурор визначає, зокрема, перелік, склад і порядок роботи кадрових комісій Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур. Згідно наказу Генерального прокурора від 10.09.2020 №424 «Про створення третьої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих)» створено третю кадрову комісію обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), а також затверджено її персональних склад (зі змінами, внесеними наказами Генерального прокурора від 15.09.2020 № 452, від 24.11.2020 № 558, за 26.11.2020 №562). Таким чином, створення Третьої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), затвердження порядку їх роботи відбулося за наказом Генерального прокурора в межах повноважень та порядку, що визначений підпунктом 8 пункту 22 розділу II Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, у зв`язку із чим доводи позивача про порушення вимог закону в частині процедури формування кадрової комісії суд вважає необґрунтованими. Крім того, позивач не навів жодних обґрунтувань на підтвердження порушення його прав в контексті обставини проведення його атестації Кадровою комісією, створеною при Офісі Генерального прокурора, а не при обласній прокуратурі. Колегія суддів також зазначає, що відповідно до п. 9 Порядку №233 прокурор у разі наявності конфлікту інтересів, або обставин, що можуть викликати сумнів у безсторонності члена кадрової комісії може заявити відвід такому члену комісії. Разом з тим, в ході розгляді справи не встановлено обставин заявлення позивачем будь-яких претензій щодо безсторонності чи невідповідності членів Третьої кадрової комісії вимогам Порядку №233. Щодо результатів проведеної атестації позивача, колегія суддів зазначає наступне. Позивач в обґрунтування позовних вимог вказує, що до сфери його професійної діяльності та предметної спеціалізації не входить досконале знання Законів «Про Службу безпеки України», «Про Державне бюро розслідувань», «Про Національне антикорупційне бюро України», «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів», Кримінально-виконавчого кодексу. При цьому, зміст сформульованих запитань на знання зазначених законодавчих актів, свідчить про їх вузькопредметний характер та не може розцінюватись як перевірка загальної зорієнтованості прокурора у чинному законодавстві. Також позивач стверджує, що окремі запитання під час тестування були сформульовані некоректно, що виключало можливість надання єдино можливої правильної відповіді на них. Надавши оцінку вказаним посиланням, суд зазначає, що Пунктом 5 розділу І Порядку № 221 визначено, що анонімне тестування з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора здійснюється для оцінки професійної компетентності прокурора. Посилання ж позивача, що перелік питань на атестації не здатен перевірити загальну зорієнтованість прокурора у чинному законодавстві, при тому, що окремі запитання були сформульовані некоректно, на переконання суду є власним трактуванням позивача та його суб`єктивною оцінкою пройденого ним тестування, відтак не може бути прийнято судом в якості підстави для скасування оскаржуваного рішення Кадрової комісії. При цьому, судом враховано, що перелік питань та вірних відповідей на них було оприлюднені на веб-сайті Офісу Генерального прокурора не пізніше, ніж за сім календарних днів до дня складання іспиту, згідно вимог п. 2 розділу II Порядку №221. Крім того, як встановлено вище колегією суддів, згідно відомості про результати тестування на знання та вміння у застосуванні Закону і відповідність здійснювати повноваження прокурора, позивач отримав відповідний логін користувача, розпочав тестування та завершив його. За результатами тестування позивачем набрано 54 бали та поставлено власний підпис у відомості, щодо підтвердження результату тестування. Також враховано, що у примітках до цієї відомості будь-які зауваження з боку позивача щодо процедури та порядку складання іспиту відсутні, у зв`язку із чим доводи представника позивача щодо некоректності роботи комп`ютерної техніки суд вважає необґрунтованими. Звернень позивача щодо некоректності роботи комп`ютерної техніки до голови або секретаря комісії в ході розгляду даної справи не встановлено. Із вказаних підстав суд також вважає непідтвердженими доводи позивача про невідповідність проведеної процедури тестування ознакам анонімності. Щодо посилання позивача про неправомірність дій кадрової комісії під час прийняття спірного рішення без особистої участі позивача на засіданні комісії з огляду на відсутність можливості надати власні доводи та аргументи до моменту ухвалення кадровою комісією рішення, колегія суддів вважає також необґрунтованими, з огляду на те що Порядки №221, 223 не містять приписів щодо обов`язкової участі прокурора при прийнятті рішення Комісією. При цьому, судом враховано, що позивач із заявами про повторне складення іспиту до Комісії не звертався, що може свідчити на користь того, що позивач не заперечував проти встановлених Комісією результатів іспиту. На підставі вищевикладеного, доводи позивача щодо протиправності оскаржуваного рішення колегія суддів вважає необґрунтованими. Щодо правомірності оскаржуваного наказу про звільнення, колегія суддів зазначає наступне. В обґрунтування позовних вимог позивачем вказано, що спірний наказ прийнято з порушенням п. 9 ч. 1 ст. 51, ст. 16 Закону України «Про прокуратуру», що полягає у не зазначенні підстави її звільнення, що передбачена Законом, зокрема в оскаржуваному наказі не зазначено конкретна підстава звільнення позивача, а саме: ліквідація чи реорганізації прокуратури Черкаської області, або скорочення кількості прокурорів цієї прокуратури. Відсутність в оскаржуваному наказі конкретної підстави звільнення (однієї із двох наведених), поставило позивача у стан правової невизначеності, адже зміст наказу не дозволяє встановити дійсні підстави звільнення, що свідчить про його протиправність та необхідність скасування. Колегія суддів зазначає, що оскаржуваний наказ містить відомості про підставу звільнення - рішення Третьої Кадрової комісії від 19.11.2020р. №67. Щодо вказаної підстави звільнення, колегія суддів зазначає, що відповідно до п.19 Розділу ІІ Закону №113-ІХ, прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав, зокрема - рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури. Як зазначалось вище, частиною 3 ст. 16 у редакції Закону України «Про прокуратуру», яка діяла до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», було вказано, що прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом. Після набрання чинності Законом №113-ІХ займенник «цим» було вилучено з тексту норми, чим розширено коло законів, якими передбачено порядок звільнення прокурорів. Отже, порядок звільнення прокурорів, який передбачено п. 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, відповідає положенням Закону України «Про прокуратуру». Оскільки юридичним фактом, що зумовлює звільнення позивача на підставі пункту 9 частини другої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», є рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором, суд доходить висновку про не обґрунтованість доводів представника позивача щодо відсутності підстав для звільнення позивача з огляду на те, що ліквідація чи реорганізації прокуратури Черкаської області, або скорочення кількості прокурорів цієї прокуратури не відбулись. При цьому, позивач у спірних правовідносинах знаходився у стані повної правової визначеності, коли, маючи відповідну освіту та досвід професійної діяльності не міг не усвідомлювати юридичних наслідків не проходження атестації для переведення в прокуратуру Черкаської області. На підставі вищевикладеного, позовні вимоги про скасування рішення кадрової комісії та наказу про звільнення суд вважає необґрунтованими, в задоволенні яких належить відмовити. Позовні вимоги про поновлення позивача на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними, у зв`язку з чим відсутні підстави для їх задоволення. Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мірі досліджено обставини справи на підставі яких суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що в задоволенні позовних вимог належить відмовити. Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 2, 10, 11, 241, 242, 243, 250, 251, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Лучинович Інни Віталіївни - залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2021 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України. Головуючий суддя: Л.О. Костюк Судді: Н.П. Бужак М.І. Кобаль