Постанова 4824 № 2-88/98

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/1270/2020 Справа № 2-88/98 П О С Т А Н О В А Іменем України 12 лютого 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Кашперської Т.Ц., суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А., за участю секретаря Богдан І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Богуславського районного суду Київської області в складі судді Кіхтенко С.О., постановлену в м. Богуслав 28 листопада 2019 року за скаргою ОСОБА_1 на постанову старшого державного виконавця Богуславського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Храбуст Оксани Сергіївни від 08 листопада 2019 року про накладення штрафу, заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, - в с т а н о в и в : В листопаді 2019 року ОСОБА_1 , звернувся до суду зі скаргою на постанову про накладення штрафу в розмірі 10682,16 грн. старшого державного виконавця Богуславського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Храбуст О.С. від 08 листопада 2019 року. Скаргу мотивував тим, що підставою для прийняття постанови державним виконавцем зазначено нібито наявну заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір яких перевищує суму відповідних платежів за один рік. Дана постанова винесена з порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження», в ній спотворені існуючі обставини справи, зокрема державний виконавець свідомо і протиправно зазначила в постанові неіснуючі обставини виконавчого провадження, такі як наявність заборгованість зі сплати аліментів, яка перевищує суму відповідних платежів за один рік. До того ж, ним до відділу державної виконавчої служби направлялись неодноразові заяви про проведення розрахунків зі сплати аліментів, що передбачає обов`язок державного виконавця провести розрахунок за заявою сторони виконавчого провадження. На підставі вищевикладеного просив визнати неправомірним рішення та скасувати постанову від 08 листопада 2019 року старшого державного виконавця Богуславського відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Храбуст О.С. у виконавчому провадженні № 37759587 про накладення штрафу на ОСОБА_1 в розмірі 10682,16 грн., зобов`язати старшого державного виконавця провести всі необхідні виконавчі дії, що передують закінченню виконавчого провадження № 37759587 у відповідності до Закону України «Про виконавче провадження». Ухвалою Богуславського районного суду Київської області від 28 листопада 2019 року у відкритті провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову державного виконавця про накладення штрафу відмовлено. Заявник ОСОБА_1 , не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просив скасувати ухвалу Богуславського районного суду Київської області від 28 листопада 2019 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказував, що судом порушено вимоги ч. 2 ст. 186 ЦПК України щодо строків прийняття рішення за скаргою та строків надсилання ухвали, адже скарга подана ним 20 листопада 2019 року, а ухвала про відмову винесена 28 листопада 2019 року та направлена йому лише 04 грудня 2019 року. Зазначав, що суд при відмові у відкритті провадження незаконно послався на ч. 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», що суперечить ч. 1 ст. 74 даного закону, де зазначено, що рішення, дії або бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Оскаржувана постанова винесена державним виконавцем при виконанні судового рішення, яке було прийнято цивільним судом у спорі, що випливає із сімейних правовідносин, відтак оскарження даної постанови повинне відбуватися за правилами Розділу VІІ ЦПК України в межах судового контролю за виконанням судового рішення. Судом не врахована та обставин, що у його ж провадженні перебуває на розгляді та сама справа № 2-88/98, тільки в іншому провадженні № 4-с/358/1/19, яка надійшла внаслідок скасування Апеляційним судом Київської області ухвали Богуславського районного суду від 01 березня 2018 року про відмову у відкритті провадження за його скаргою на постанову державного виконавця та справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм ЦПК України та неправильного визначення підсудності. За таких обставин аналогічна відмова у відкритті провадження за скаргою по виконанню того ж самого рішення суду грубо порушує його права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Судом в ухвалі про відмову у відкритті провадження за його скаргою втричі зменшено строк на апеляційне оскарження, чим порушено вимогу ст. 354 ЦПК України; в оскаржуваній ухвалі не роз`яснено порядок оскарження даної ухвали, невірно вказані строки та до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи, чим порушено вимоги ч. 5 ст. 186 ЦПК України, ст. 57 Конституції України. Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження за скаргою, суд керувався ст. 19 ЦПК України, яка саме і передбачає розгляд справ за правилами цивільного судочинства, ст. ст. 1, 19, 20 КАС України взагалі не мають відношення до суті порушених у скарзі на постанову державного виконавця питань. Однією з підстав відмови у відкритті провадження за скаргою суд зазначав аналогічні міркування, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 127/9870/16-ц, хоча наведений судом приклад не відносяться до розгляду справ, що випливають із сімейних правовідносин (стягнення аліментів). Однак до іншого висновку неодноразово приходила Велика Палата Верховного Суду щодо порядку оскарження дій виконавців у цивільних справах та відобразила їх у своїх постановах. Вказував, що при відмові у відкритті провадження суд упереджено обмежив його у доступі до правосуддя та в праві на справедливий суд, безпідставно спонукаючи звертатися з апеляційною скаргою та сплачувати судовий збір. Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову державного виконавця про накладення штрафу, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 оскаржує постанову державного виконавця про накладення штрафу у виконавчому провадженні ВП № 37759587, а тому скарга не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Апеляційний суд по суті погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 оскаржує та просить скасувати постанову старшого державного виконавця Богуславського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Храбуст О.С. від 08 листопада 2019 року у ВП № 37759587 про накладення штрафу на користь стягувача з підстав наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік (а. с. 2). Постанова винесена при виконанні виконавчого листа № 2-88/98, виданого 19 квітня 2013 року Богуславським районним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів в розмірі ј частини доходу. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з такого. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Статтею 125 Конституції України визначено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом. За вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. За пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція). 05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» та зміни до ЦПК України, внесені відповідно до цього Закону. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» постанови державних чи приватних виконавців про накладення штрафу є окремими виконавчими документами. На спірні правовідносини поширюється саме Закон України «Про виконавче провадження», згідно зі статтею 1 якого виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно із частиною другою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Отже, імперативною нормою - частиною другою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні. Таким чином, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що скарга ОСОБА_1 на постанову державного виконавця розгляду в порядку цивільного судочинства не підлягає. Така правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 279/3458/17-ц (провадження № 14-543цс17); 06 червня 2018 року у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс/18), від 20 вересня 2018 року у справі № 821/872/17 (провадження № 11-734апп18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 826/5195/17 (провадження №11-801апп18), від 10 квітня 2019 року у справі № 766/740/17, від 07 лютого 2019 року у справі № 927/769/16. Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції вимог ч. 2 ст. 186 ЦПК України в частині недотримання строків прийняття рішення за скаргою, та безпідставного зменшення судом строку на апеляційне оскарження всупереч положень ст. 354 ЦПК України, не спростовують правильних висновків суду про непідсудність справи в порядку цивільного судочинства, не належать до підстав скасування судового рішення, передбачених ст. 376 ЦПК України, та відхиляються апеляційним судом. Не ґрунтуються на вимогах закону і відхиляються апеляційним судом, виходячи із вищевикладених мотивів, доводи апеляційної скарги про незаконність відмови судом першої інстанції у відкритті провадження із посиланням на ч. 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» та що розгляд справи повинен відбуватися за правилами розділу VІІ ЦПК України в межах судового контролю за виконанням судових рішень. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Необхідність врахування висновків щодо застосування відповідних норм права, викладених в судових рішеннях інших судів, чинним ЦПК України не передбачене. Виходячи із вищевикладеного, апеляційний суд не погоджується із доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 , що судом першої інстанції не враховано наявність у його ж провадженні тієї ж справи № 2-88/98, яка надійшла йому на розгляд внаслідок скасування Апеляційним судом Київської області ухвали Богуславського районного суду Київської області від 01 березня 2018 року про відмову у відкритті провадження за його скаргою на постанову державного виконавця. Спростовуються змістом ухвали Богуславського районного суду Київської області від 28 листопада 2019 року доводи апеляційної скарги, що судом не роз`яснено, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи, оскільки із ухвали чітко вбачається, що справа належить до юрисдикції адміністративного суду. Не можна погодитись із доводами апеляційної скарги, що суд послався на норми права, які не підлягали застосуванню, оскільки застосована судом ст. 19 ЦПК України визначає справи, що відносяться до юрисдикції загальних судів, ст. ст. 1, 19, 20 КАС України - призначення Кодексу адміністративного судочинства України, справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів та розмежування предметної юрисдикції адміністративних судів, якими суду першої інстанції необхідно керуватись при вирішенні питання, чи підлягає справа розгляду в порядку цивільного чи адміністративного судочинства. Помилковими є доводи ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, що судом першої інстанції безпідставно застосовано правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 127/9870/16-ц, яка не відноситься до справ, що випливають із сімейних правовідносин, зокрема стягнення аліментів. Апеляційний суд із такими доводами погодитися не може, оскільки Великою Палатою Верховного Суду у даній справі зроблено правовий висновок щодо поширення юрисдикції адміністративних судів на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. Таким чином, категорія цивільної справи, в ході виконання рішення в якій державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу, не має правового значення для визначення юрисдикції суду при оскарженні такої постанови. Нерелевантними є посилання заявника на правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах № 757/21143/15-ц від 23 травня 2018 року, № 201/10328/16-ц від 29 серпня 2018 року, № П/811/84/16 від 20 вересня 2018 року, № 14-354цс18 від 14 листопада 2018 року, № 14-19цс18 від 14 березня 2018 року, № 14-207цс18 від 20 червня 2018 року про те, що вказані справи мають розглядатися у порядку того судочинства, у якому постановлені судові рішення, на виконання яких видано виконавчі документи, що підлягають примусовому виконанню. Враховуючи, що предметом розгляду цих справ були скарги на дії та бездіяльність виконавців, а не оскарження їх процесуальних документів, які є окремими виконавчими документами згідно ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження», правовідносини у справах, на постанови у яких посилається ОСОБА_1 , є відмінними. Не знайшли свого підтвердження та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що при відмові у відкритті провадження суд обмежив заявника у доступі до правосуддя та праві на справедливий суд і безпідставно спонукав звертатися з апеляційною скаргою та сплачувати судовий збір. Апеляційний суд також враховує, що сплата судового збору була відстрочена за клопотанням ОСОБА_1 ухвалою від 14 січня 2020 року до ухвалення судового рішення судом апеляційної інстанції. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування ухвали суду. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена із додержанням вимог закону і не може бути скасована з підстав, що викладені в апеляційній скарзі. За наслідками розгляду апеляційної скарги, залишеної без задоволення, із ОСОБА_1 підлягає стягненню в дохід держави судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 384,20 грн. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Богуславського районного суду Київської області від 28 листопада 2019 року залишити без змін. Стягнути із ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 384,20 грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: Кашперська Т.Ц. Судді: Фінагеєв В.О. Яворський М.А.