Постанова 4824 № 355/924/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД _________________________ ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И справа №355/924/19 Головуючий у 1-й інстанції суддя: Коваленко К.В. 12 лютого 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ : судді-доповідача - Саліхова В.В. суддів: Вербової І.М., Шахової О.В., розглянувши у порядку ст. 369 ЦПК Українив м. Києві апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Баришівського районного суду Київської області від 04 грудня 2019 року в справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИВ: У червні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 та просило стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 124 5247,26 грн. за кредитним договором №б/н від 09.08.2011 та судові витрати у розмірі 1 921 грн. Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 04 грудня 2019 року у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, недоведеність обставин, що мають значення у справі. В обґрунтування своїх доводів вказує, що Банком подано позовну заяву в межах строку позовної давності. Зазначає, що суд першої інстанції не з`ясував строк дії картки та прийшов до передчасного висновку, без врахування правових висновків, висловлених Верховним Судом. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зазначив, що з 23.10.2015 відповідач припинив користуватися кредитною карткою, а Банк з позовом звернувся до суду лише 21.06.2019, з пропуском строку позовної давності, із заявою застосування яких останній звертався до суду першої інстанції. Вказує на відсутність підстав вважати, що при укладенні договору АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. № апеляційного провадження: 22-ц/824/3546/2020 Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що Банком пропущені строки позовної давності. Позивач не надав належних і допустимих доказів, які б підтвердили, що саме долучені до матеріалів справи Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника. З таким висновком суду повністю не може погодитись колегія суддів, враховуючи наступне. Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 09.08.2011 між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № б/н, відповідно до умов якого останній отримав кредит в розмірі 5 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку. У заяві зазначено, що відповідач згодна з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг. Ознайомилася та погодилася з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді (а. с. 11). До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а. с. 12, 13-38). Згідно з наданим банком розрахунком, у ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 27.05.2019 виникла заборгованість у розмірі 124 527,26 грн., яка складається із: 4 813,16 грн. заборгованість за кредитом; 119 714,10 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом з 09.08.2011 по 01.04.2018. АТ КБ «ПриватБанк», зазначаючи, що відповідачем умови кредитного договору не виконуються, звернулося до суду із відповідним позовом. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. У заяві позичальника від 09 серпня 2011 року процентна ставка не зазначена. У заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути. зокрема заборгованість за відсотками. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 09 серпня 2011 року, посилався на Витяг з «Тарифів Банку» та Витяг з «Умов та правил надання банківських послуг» як невід`ємні частини спірного договору. Зазначеними Витягами, наданими позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначених в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. У даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (09 серпня 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (21 червня 2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Зазначене знайшло своє відображення в Постанові Великої Палати Верховного суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17). Враховуючи вищевикладене, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про стягнення із позичальника заборгованості повідсоткам за користування кредитом 119 714,10 грн. Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд погоджується із тим, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, тобто лише тіло кредиту. Разом з тим, з розрахунку заборгованості не вбачається заборгованості за тілом кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), а зазначена графа сальдо простроченої заборгованості за кредитом, що не є тотожним поняттю тіла кредиту. Отже, позовні вимоги про стягнення 4 813,16 грн. заборгованості за кредитом, також не підлягають до задоволенню. За наведеного, позовні вимоги не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції. Щодо висновків суду першої інстанції про застосування до спірних правовідносин строків позовної давності, колегія суддів вважає наступне. Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Разом з тим, з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України). Між тим, відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Враховуючи вищевикладене, відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, колегія суддів вважає, що не підлягає вирішенню питання щодо застосування строків позовної давності до даних правовідносин. На вищевикладене суд першої інстанції уваги не звернув, у зв`язку з чим дійшов невірних висновків, з неповним з`ясуванням обставин справи, дійшов хибного висновку про необхідність застосуванню строків позовної давності. За наведеного, доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження при розгляді справи в суді апеляційної інстанції. Отже відповідно до вимог ч. 2 ст. 376 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні позовних вимог з інших правових підстав. Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Керуючись ст.ст. 367-368, 371, 374, 376, 381-384, 389-390 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Баришівського районного суду Київської області від 04 грудня 2019 року скасувати. Ухвалити нове рішення. У задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий: В.В. Саліхов Судді: І.М. Вербова О.В. Шахова