Постанова Київський апеляційний суд № 754/15628/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 754/15628/18 Головуючий у 1-й інст. - Бабко В.В. Апеляційне провадження 22-ц/824/3570/2020 Доповідач - Рубан С.М. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 лютого 2020 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Рубан С.М. суддів Заришняк Г.М., Мараєва Н.Є. при секретарі Клець О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2019 року, ухвалене у складі судді Бабко В.В. у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа - Банк» про захист прав споживачів, визнання протиправними дій щодо розголошення банківської таємниці та такими, що здійснені із використанням нечесної підприємницької практики, відшкодування матеріальної та моральної шкоди,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся з позовом до Акціонерного товариства «Альфа - Банк» про захист прав споживачів, визнання протиправними дій щодо розголошення банківської таємниці та такими, що здійснені із використанням нечесної підприємницької практики, відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Посилається на те, що між ОСОБА_1 та ЗАТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк» укладено кредитний договір №490059483 від 18.03.2008, відповідно до якого позивачу надані кредитні кошти у розмірі 4543,37 дол.США для купівлі транспортного засобу «ЗАЗ», 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 . Оскільки позивачем з 2009 року виконувалися не у повному обсязі договірні зобов`язання, Банк звернувся до Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнській Фінансовий Союз». Відповідно до рішення третейського суду від 27.01.2009 року з ОСОБА_1 стягнуто на користь Банку заборгованість по кредитному договору в сумі 32 554 грн 28 коп. Згідно листа Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ ГТУЮ у м.Києві від 30.05.2018 року, 28.03.2012 виконавче провадження було закінчено як фактичне повне виконання рішення згідно п.8 ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження», а станом на 30.05.2018 року відкритих виконавчих проваджень стосовно позивача немає. Однак в період з 2012 року по сьогоднішній день здійснюються постійні телефонні дзвінки позивачу представниками відповідача, з вимогами погасити на думку Банку борг по кредитному договору в розмірі 700 000 грн 00 коп. Крім того, телефонні дзвінки здійснюються не лише позивачу, а і його рідним та партнерам по бізнесу, надсилаються листи з погрозами про відвідування відповідачем помешкання позивача, погрози про звернення до суду та до правоохоронних органів. Також листи містять зображення тюремних решіток та наручників з відповідними залякуваннями «зміни свій статус». У зв`язку з викладеним позивач вважає, що банком порушується банківська таємниця щодо не розголошення особистих даних клієнта, банк здійснює нечесну підприємницьку практику, яка є дуже агресивною, тому просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3073 грн 60 коп. Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовну заяву задовольнити в повному обсязі. Посилається на те, що судом залишено без уваги аспекти правовідносин між позивачем та відповідачем, зокрема чи є дії відповідача щодо створення штучної заборгованості шляхом пред`явлення до Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» позову про стягнення заборгованості законними, враховуючи той факт, що питання стягнення заборгованості було вирішено рішенням Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 27 січня 2009 року та чи є справедливим розмір пені в сумі 713 476 грн 91 коп. за начебто невиконання кредитного договору. Таким чином, на думку позивача, заборгованість за кредитним договором створена відповідачем штучно, із зловживанням відповідачем своїми правами. Крім того, ОСОБА_1 є споживачем послуг банку, спір виник щодо заборгованості за кредитом наданим для власних потреб - купівля транспортного засобу (споживчий кредит), тому справа за позовом АТ «Альфа - Банк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у сумі 718 538 грн 20 коп., за результатами якої 18 червня 2014 року ухвалено рішення була не підвідомча третейському суду. Правовідносини за кредитним договором припинені. Рішенням Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 27 січня 2009 року з позивача стягнуто 32 554 грн 28 коп. За наслідками виконання вказаного рішення суду 28 березня 2012 року було закінчено виконавче провадження, проте відповідач знов звернувся до Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» з аналогічним позовом щодо правовідносин, які були вирішені рішенням від 27 січня 2009 року. Починаючи з 2012 року по сьогоднішній день з боку відповідача здійснюються дії направлені на цькування позивача шляхом створення штучної заборгованості за кредитним договором та намагання стягнути її будь - якими методами. Підприємницька діяльність відповідача є агресивною, містить елементи примусу, докучання, неналежного впливу на позивача. Незважаючи на той факт, що правовідносини між позивачем та відповідачем припинені, відповідач продовжує нараховувати відсотки та штрафні санкції за кредитним договором. Крім того, представником відповідача в суді першої інстанції не заперечувався той факт, що на адресу позивача відповідачем здійснювалися телефонні дзвінки. ОСОБА_1 є споживачем послуг банку, спір виник щодо порушення прав споживача за кредитом наданим для власних потреб, позивач звільнений від сплати судового збору, тому судом помилкового стягнуто з позивача судовий збір у розмірі 3073 грн 60 коп. Представник відповідача подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив проти задоволення апеляційної скарги. Посилається на те, що позивачем у позовній заяві та в апеляційній скарзі не надано належних та допустимих доказів, що АТ «Альфа - Банк» здійснював чи здійснює розголошення будь - якої інформації про позивача, що стала відома АТ «Альфа - Банк» та містить банківську таємницю. Крім того, позивач не вказує яку інформацію в розумінні ч.1 ст.60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» було розголошено та яка стала відома третім особам. Враховуючи, що позивачем не було виконано належним чином умови кредитного договору, АТ «Альфа - Банк» звернувся до Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський Фінансовий Союз» з позовною заявою, за наслідками розгляду якої, 18.06.2014 року рішенням Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський Фінансовий Союз» з ОСОБА_1 стягнуто на користь ЗАТ «Альфа - Банк» заборгованість по кредитному договору у сумі 718 538 грн 20 коп. Постановою Чернігівського апеляційного суду апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, а ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 04.09.2019 року у справі про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню залишено без змін. Посилання позивача щодо здійснення нечесної підприємницької практики АТ «Альфа - Банк», яка включає в себе будь -яку діяльність, що вводить споживача в оману або є агресивною, зокрема незаконного нарахування процентів та пені, є намаганням позивача здійснити підміну предмету позову, а саме встановлення наявності чи відсутності заборгованості за кредитним договором, не зважаючи на те, що вказане питання вже було вирішено Постійно діючим третейським судом при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський Фінансовий Союз». В судовому засіданні представник позивача підтримав апеляційну скаргу з підстав викладених у апеляційній скарзі. Представник відповідача заперечив проти апеляційної скарги посилаючись на обставини викладені у відзиві на апеляційну скаргу. Інші учасники процесу в судове засідання не з`явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належно, тому в порядку ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явились в судове засідання, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, що інформацію про наявність у ОСОБА_1 рахунків в АТ «Альфа Банк», заборгованості, індивідуальні дані були безпідставно надані саме відповідачем АТ «Альфа Банк» третім особам. Матеріали справи не містять доказів які саме треті особи телефонували, відправляли смс-повідомлення, приходили та погрожували позивачу, суду не надані конверти, листи з погрозами або із зображенням тюремних решіток та наручників на які посилався представник позивача. АТ «Альфа-Банк» не укладали з третіми особами будь-яких договорів щодо продажу або відступлення прав по кредитному договору №490059483 від 18.03.2008року. Доказів на підтвердження поширення персональних даних та відомостей, що становлять банківську таємницю або по відношенню до ОСОБА_1 нечесної підприємницької практики позивачем суду не надано. Судом встановлено, що позивачем вже обраний спосіб захисту щодо визначення правомірності нарахування йому заборгованості по кредитному договору №490059483 від 18.03.2008, який розглядається Чернігівським апеляційним судом. Стягуючи з позивача судовий збір у розмірі 3073 грн 60 коп. суд виходив з того, що за наслідками розгляду справи не встановлено, що відповідачем порушувалися права позивача, тому спірні правовідносини на які посилався позивач не поширюються на положення Закону України «Про захист прав споживачів. Колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного. Виходячи з положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (стаття 264 ЦПК України). Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що 18.03.2008 року між ОСОБА_1 та ЗАТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк» укладено кредитний договір №490059483, відповідно до якого ОСОБА_1 надані кредитні кошти у розмірі 4543,37 дол. США для купівлі транспортного засобу «ЗАЗ», 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , з терміном повного повернення кредиту 18.03.2011 року. Рішенням Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнській Фінансовий Союз» від 27.01.2009 року, з ОСОБА_1 стягнуто на користь ЗАТ «Альфа-Банк» заборгованість по кредитному договору в сумі 32 554 грн 28 коп. Рішенням Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнській Фінансовий Союз» від 18.06.2014 року, з ОСОБА_1 стягнуто на користь ЗАТ «Альфа-Банк» заборгованість по кредитному договору в сумі 718 538 грн 20 коп. На виконання вказаного рішення, 29.08.2014 року Новозаводським районним судом м.Чернігова видано виконавчий лист, який в подальшому перебував на виконаннів Деснянському районному відділі державної виконавчої служби ГТУЮ у місті Києві. З листа Деснянського ВДВС міста Києва ГТУЮ у місті Києві від 30.05.2018 року вбачається, що 27.05.2011 року державним виконавцем виносилася постанова про розшук майна боржника. 28.03.2012 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження (фактичне повне виконання рішення), згідно п.8 ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження». 17.01.2015 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та постанову про арешт майна боржника. 01.11.2016року постановою Деснянського ВДВС міста Києва ГТУЮ у місті Києві виконавчий лист повернуто без виконання у зв`язку з відсутністю майна позичальника на яке можливо звернути стягнення. 29.07.2019 року постановою приватного виконавця ОСОБА_3 відкрито виконавче провадження № 59667934 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ЗАТ «Альфа-Банк» заборгованості по кредитному договору в сумі 718 538,20грн та судових витрат по сплаті третейського збору в сумі 400 грн. 04.10.2019 року ухвалою Чернігівського апеляційного суду відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Новозаводського районного суду м.Чернігова від 04.09.2019 року у справі про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. 07.10.2019 року ухвалою Чернігівського апеляційного суду відкрито апеляційне провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнській Фінансовий Союз» від 18.06.2014 року за позовом ЗАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по кредитному договору. Посилання представника позивача на протоколи опитування особи (очевидця), якій відомі фактичні обставини, що мають значення для надання правової допомоги, осіб: ОСОБА_4 від 25.09.2018 року, ОСОБА_5 від 01.10.2018 року, ОСОБА_6 від 27.09.2019 року, ОСОБА_7 від 19.10.2018 року, як на доказ розкриття банківської таємниці та нечесної підприємницької практики, суд вірно не прийняв до уваги враховуючи наступне. Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», кредитодавець не має права вимагати від споживача відомостей, які не стосуються визначення його платоспроможності та не є необхідними для надання споживчого кредиту. Персональні дані, одержані від споживача або іншої особи у зв`язку з укладенням та виконанням договору про надання споживчого кредиту, можуть використовуватися виключно для оцінки фінансового стану споживача та його спроможності виконати зобов`язання за таким договором. Фінансові установи несуть відповідальність за порушення прав споживачів у сфері захисту персональних даних згідно із законом. Банківською таємницею згідно з частиною першою статті 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» є - інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку. Банківською таємницею, зокрема є: відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України, операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди, фінансово-економічний стан клієнтів, системи охорони банку та клієнтів, інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи - клієнта, її керівників, напрями діяльності, відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація, інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню, коди, що використовуються банками для захисту інформації, інформація про фізичну особу, яка має намір укласти договір про споживчий кредит, отримана під час оцінки її кредитоспроможності. Правова охорона прав власника банківської таємниці починається з моменту укладання в письмовій формі договору між клієнтом - з одного боку, та банківською установою - з іншого. Банки зобов`язані забезпечити збереження банківської таємниці шляхом: обмеження кола осіб, що мають доступ до інформації, яка становить банківську таємницю; організації спеціального діловодства з документами, що містять банківську таємницю; застосування технічних засобів для запобігання несанкціонованому доступу до електронних та інших носіїв інформації; застосування застережень щодо збереження банківської таємниці та відповідальності за її розголошення у договорах і угодах між банком і клієнтом. Службовці банку при вступі на посаду підписують зобов`язання щодо збереження банківської таємниці. Керівники та службовці банків зобов`язані не розголошувати та не використовувати з вигодою для себе чи для третіх осіб конфіденційну інформацію, яка стала відома їм при виконанні своїх службових обов`язків. Згідно ч. 1 ст. 1076 ЦК України банк гарантує таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта. Відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам, такі відомості можуть бути надані виключно у випадках та в порядку, встановлених Законом про банки і банківську діяльність. Банк розкриває інформацію, що складає банківську таємницю, на (запит) вимогу клієнта/представника клієнта (ст. 1076 ЦК України, ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність»); державних органів, визначених у ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність»; Національного банку України. Також банк може розкрити таку інформацію з власної ініціативи. Відповідно до частини третьої статті 61 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк має право надавати інформацію, яка містить банківську таємницю, приватним особам та організаціям для забезпечення виконання ними своїх функцій або надання послуг банку відповідно до укладених між такими особами (організаціями) та банком договорів, у тому числі про відступлення права вимоги до клієнта, за умови, що передбачені договорами функції та/або послуги стосуються діяльності банку, яку він здійснює відповідно до статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Поширення персональних даних передбачає дії щодо передачі відомостей про фізичну особу за згодою суб`єкта персональних даних (ч. 1 ст. 14 Закону України «Про захист персональних даних»). Згідно ч. 1, п. 7 ч. 3, ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» забороняється здійснення нечесної підприємницької практики, яка включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Зокрема, відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 19 цього Закону забороняються як такі, що вводять в оману, утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Агресивною вважається підприємницька практика, яка фактично містить елементи примусу, докучання або неналежного впливу та істотно впливає чи може вплинути на свободу вибору або поведінку споживача стосовно придбання продукції. При встановленні того, чи містить підприємницька практика елементи примусу, докучання або неналежного впливу, до уваги береться: час, характер та повторюваність пропозицій щодо придбання продукції, вживання образливих або загрозливих висловів, загроза здійснити незаконні або неправомірні дії. Як агресивні забороняються такі форми підприємницької практики - здійснення постійних телефонних, факсимільних, електронних або інших повідомлень без згоди на це споживача. Представником позивача не доведено, що інформацію про наявність у ОСОБА_1 рахунків в АТ «Альфа Банк», заборгованості, індивідуальні дані були безпідставно надані саме відповідачем АТ «Альфа Банк» третім особам. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження які саме треті особи телефонували, відправляли смс-повідомлення, приходили та погрожували, суду не надані конверти, листи з погрозами або із зображенням тюремних решіток та наручників на які посилався представник позивача. Судом встановлено, що АТ «Альфа-Банк» не укладали з третіми особами будь-яких договорів щодо продажу або відступленняправ по кредитному договору №490059483 від 18.03.2008 року. Доказів на підтвердження поширення персональних даних та відомостей, що становлять банківську таємницю або по відношенню до ОСОБА_1 нечесної підприємницької практики представником позивача суду не надано. Позивач стверджував про те, що АТ «Альфа-Банк» порушуються зобов`язання за кредитним договором, оскільки вже врегульоване питання про стягнення боргу за кредитним договором, а Банк і досі вимагає погасити не існуючу заборгованість. Таким чином, суд дійшов вірного висновку, що фактично мають місце спірні правовідносини щодо правомірності підстав нарахування заборгованості по кредитному договору, що не є предметом спору даного судового провадження. Судом встановлено, що позивачем вже обраний спосіб захисту щодо визначення правомірності нарахування йому заборгованості по кредитному договору №490059483 від 18.03.2008 року, який розглядається Чернігівським апеляційним судом. Враховуючи вищенаведене, суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову. Відповідно до ч.ч. 1,2,3 Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч.ч. 1,2 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Тобто, рішення суду має ґрунтуватися на доказах наданих стронами відповідно до приписів статей 77-78 ЦПК України, а не на припущеннях сторін. Твердження скаржника про те, що відповідач звертаючись неодноразово до суду із позовами до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості веде нечесну підприємницьку діяльність, колегія суддів не приймає до уваги враховуючи наступне. В судовому засіданні в апеляційному суді представник відповідача пояснив, що 27.01.2009 року рішенням Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський Фінансовий Союз» з ОСОБА_1 стягнуто на користь ЗАТ «Альфа - Банк» заборгованість по кредитному договору в сумі 32 554 грн 28 коп. Питання щодо розірвання кредитного договору чи визнання недійсними, як в цілому так і окремих умов кредитного договору судом не вирішувалось. Внаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 в подальшому умов кредитного договору Банк звернувся до Постійно діючим третейським судом при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський Фінансовий Союз» з позовною заявою, за результатами розгляду якої рішенням від 18.06.2014 року було стягнуто з ОСОБА_1 на користь ЗАТ «Альфа - Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 718 538 грн 20 коп. Твердження скаржника про те, що ОСОБА_1 є споживачем послуг банку, тому справа про стягнення кредитної заборгованості не була підвідомча Постійно діючому третейському суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський Фінансовий Союз», колегія суддів не приймає до уваги, оскільки в даній справі суд не вирішує питання законності ухвалення рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський Фінансовий Союз» від 18 червня 2014 року та правомірність видачі виконавчого листа на його виконання. Крім того, доводи скаржника про те, що судом не досліджено питання щодо справедливості нарахування пені у розмірі 713 476 грн 91 коп. за невиконання кредитного договору, колегія суддів не приймає до уваги, враховуючи, що у даній справі не вирішувалось питання щодо правомірності нарахування та стягнення заборгованості за кредитним договором. Доказів відповідно до приписів статей 77-78 ЦПК України на підтвердження того, що відповідач веде нечесну підприємницьку діяльність, здійснював чи здійснює розголошення будь - якої інформації про ОСОБА_1 , що стала відома відповідачу та містить банківську таємницю, позивачем не надано ані суду першої інстанції, ані апеляційному суду. З'ясувавши обставини справи, дослідивши надані докази колегія суддів погоджується з висновком суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Однак, колегія суддів не погоджується з висновком суду в частині стягнення з ОСОБА_1 судових витрат пов`язаних з розглядом справи, виходячи з наступного. Звертаючись до суду з вказаним позовом, ОСОБА_1 обґрунтовував свої вимоги порушенням відповідачем його прав як споживача фінансових послуг, посилаючись, зокрема, на положення Закону України «Про захист прав споживачів» як на спеціальний акт цивільного законодавства, що регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. Верховний Суд у постанові від 05 вересня 2018 року у справі №757/40565/14-ц дійшов висновку, що відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов`язаними з порушенням їх прав. Системне тлумачення норм статті 5 Закону України «Про судовий збір» та статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» дозволяє зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб, як споживачі, серед переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають або позбавлені її, оскільки така пільга встановлена спеціальною нормою (стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів), що закріплена в законі, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів. Звільнення споживачів від сплати судового збору має відбуватися не тільки у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), але й на наступних стадіях цивільного процесу (при подачі апеляційної та касаційної скарги). Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завданням якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права. Аналогічний висновок зроблений і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц. Таким чином, ОСОБА_1 є споживачем послуг та відповідно до положень ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів» звільнений від сплати судового збору за подання позову на захист своїх порушених прав. Відповідно до ч.6 ст.141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Тобто, нормами чинного законодавства, зокрема положенням ст.141 ЦПК України не передбачено стягнення з позивача, звільненого від сплати судового збору, суми судових витрат пов`язаних з розглядом справи в разі залишення позову без задоволення. Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_1 судових витрат у розмірі 3073 грн 60 коп. підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення, яким компенсувати за рахунок державного бюджету в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України судові витрати пов`язані з розглядом справи. В іншій частині рішення суду належить залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити частково. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2019 року в частині стягнення з ОСОБА_1 судових витрат у розмірі 3073 грн 60 коп.- скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення, яким компенсувати за рахунок державного бюджету в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України судові витрати пов`язані з розглядом справи. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 13 лютого 2020 року. Головуючий Рубан С.М. Судді Заришняк Г.М. Мараєва Н.Є.