Постанова Запорізький апеляційний суд № 333/6999/19

Дата документу 11.02.2020 Справа № 333/6999/19 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 лютого 2020 року м. Запоріжжя Єдиний унікальний №333/6999/19 Провадження №22-ц/807/722/20 Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Кримської О.М. (суддя-доповідач), суддів: Дашковської А.В., Кочеткової І.В., за участю секретаря судового засідання Волчановій І.М. учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач Управління Пенсійного фонду України в Комунарському районі м. Запоріжжя, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 11 грудня 2019 року в складі судді Михайлової А.В. про відмову у відкритті провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Комунарському районі м. Запоріжжя про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, В С Т А Н О В И В : У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Управління Пенсійного фонду України в Комунарському районі м. Запоріжжя про стягнення інфляційних втрат та 3% річних. Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 11 грудня 2019 року у відкритті провадження в цій справі відмовлено та роз`яснено позивачу право на звернення до Запорізького окружного адміністративного суду в порядку адміністративного судочинства. Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, не відповідність висновків суду обставинам справи, а також неправильне застосування судом норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу щодо відкриття провадження в справі. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що права та інтереси, які просить захистити позивач носять приватноправовий характер, той факт, що відповідачем є Управління пенсійного фонду, не змінює правову природу спірних відносин і не перетворює спір у публічно-правовий. Управління Пенсійного фонду України в Комунарському районі м. Запоріжжя отримало копію апеляційної скарги і ухвали про відкриття апеляційного провадження, а також судову повістку про виклик до суду 29 січня 2020 року, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення (а.с.36-37), проте не скористалося своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, що не перешкоджає розгляду справи. Від ОСОБА_1 надійшла заява, в якій вона підтримує свої апеляційні вимоги та просить суд справу розглянути за її відсутності (а.с.38). Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Звертаючись до суду із вказаним позовом, позивачка, в обґрунтування позовних вимог зазначає, що Управлінням Пенсійного фонду України в Комунарському районі м. Запоріжжя несвоєчасно виконано зобов`язання, покладене постановою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 30 березня 2011 року в справі №2-а-2634/11. Так, лише в період з 14 червня 2019 року по 12 липня 2019 року вказану постанову було виконано та позивачка отримала кошти в розмірі 29 352 грн. Посилаючись на ст. 625 ЦК України вважає, що у відповідача через неналежне та несвоєчасне виконання покладеного зобов`язання виник обов`язок виплатити їй інфляційні втрати та три відсотки річних. Оскільки відповідач відмовився здійснити виплату таких коштів, позивачка змушена звернутися до суду за захистом своїх прав. Відмовляючи у відкритті провадження в справі, суд першої інстанції вважав, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Комунарському районі м. Запоріжжя носять публічно-правовий характер, а отже підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. Колегія суддів не може погодитися із таким висновком з огляду на наступне. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Судова юрисдикція це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві. Частиною першою статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. При цьому стаття 2 КАС України завданням адміністративного судочинства визначає справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У пункті 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір визначено спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Отже, участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. Однак не кожен спір за участю суб`єкта владних повноважень є публічно-правовим. Однією з визначальних особливостей адміністративного судочинства також є те, що позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень, а відповідачем, за загальним правилом, - суб`єкт владних повноважень (ч. 2,4 ст. 46 КАС України). Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу. Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади. Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. До компетенції адміністративних судів належить вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Однак спір у цій справі не можна вважати публічно-правовим, оскільки він не пов`язаний із захистом прав громадянина від порушень з боку суб`єкта владних повноважень. За правилами адміністративного судочинства відповідно до частини п`ятої статті 21 КАС України можуть розглядатися вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства. У цьому випадку вимога про відшкодування шкоди не пов`язана з вимогами вирішити публічно-правовий спір. За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання. Справа про застосування відповідно до статті 625 ЦК України заходів відповідальності за порушення грошового зобов`язання, навіть якщо учасником цього зобов`язання є суб`єкт владних повноважень, розглядається залежно від суб`єктного складу у порядку цивільного чи господарського судочинства. Правовий висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 червня 2019 року в справі № 703/2718/16-ц у подібних правовідносинах. Отже, спір у справі, що розглядається, не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки за вищевказаних обставин цей спір має приватноправовий характер і підлягає судовому розгляду в межах цивільної юрисдикції, тому висновок суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України є передчасним. Згідно із ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Виходячи з названих положень процесуального закону, зважаючи на відсутність повноважень в апеляційного суду на вирішення питання щодо відкриття провадження в справі, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та вважає за необхідне скасувати ухвалу суду першої інстанції з направленням справи до суду першої інстанції для продовження її розгляду (повторне вирішення питання щодо відкриття провадження у справі). Керуючись ст.ст. 374, 379, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 11 грудня 2019 року про відмову у відкритті провадження скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 13 лютого 2020 року. Головуючий О.М. Кримська Судді: А.В. Дашковська І.В. Кочеткова