Постанова КАС ВС № 820/2002/16

ПОСТАНОВА Іменем України 12 лютого 2020 року Київ справа №820/2002/16 адміністративне провадження №К/9901/3803/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду(далі - Суд): головуючого судді - Бевзенка В.М., суддів: Данилевич Н.А., Уханенка С.А., за участі: секретаря судового засідання - Кравченко Р.О., представника відповідача - Щепанського А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.05.2016 (постановлену у складі судді: Спірідонова М.О.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2016 (постановлену у складі колегії суддів: Перцової Т.С., Дюкарєвої С.В., Жигилія С.П.) у справі № 820/2002/16 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південній залізниці про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії УСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України, відповідач-1), Ліквідаційної комісії Управління МВС України на Південній залізниці (далі - Ліквідаційна комісія УМВС України на Південній залізниці, відповідач-2), Головного управління Національної поліції в Харківській області (далі - ГУ НП в Харківській області, відповідач-3), в якому просила: - визнати протиправним та скасувати наказ Голови ліквідаційної комісії УМВС України на Південній залізниці - заступника начальника ГУ НП в Харківській обл. Пахомова В.А. від 22.03.2016 № 235 о/с в частині її звільнення з посади старшого слідчого слідчого відділу на станції Куп`янськ з 06.11.2015; - зобов`язати ГУ НП в Харківській області поновити у складі Національної поліції у званні майора поліції на посаді старшого слідчого слідчого відділу Куп`янського відділу поліції ГУ НП в Харківській області, співробітники якого здійснюють оперативне обслуговування лінійного відділу на станції Куп`янськ, перебуваючого в процесі ліквідації або в іншому підрозділі ГУ НП в Харківській області та на іншій посаді в разі відсутності посади старшого слідчого; - допустити негайне виконання рішення суду; - зобов`язати ГУ НП в Харківській області в разі задоволення позову надати суду протягом розумного строку звіт про виконання судового рішення та встановити відповідальність у вигляді штрафу за його невиконання. На обґрунтування позовних вимог вказує, що наказом УМВС України на Південній залізниці від 23 вересня 2015 року №195 о/с її звільнено за пунктом 64 "Г" Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України. Зазначений наказ, постановою Харківського окружного адміністративного суду від 01.03.2016 у справі №820/10632/15 визнано протиправним та скасовано. Також зазначеним судовим рішенням позивача поновлено на посаді старшого слідчого слідчого відділення лінійного відділу на станції Куп`янськ УМВС України на Південній залізниці з 23.09.2015 Зазначає, що на виконання постанови Харківського окружного адміністративного суду від 01.03.2016 у справі 820/10632/15, наказом УМВС України на Південній залізниці від 22.03.2016 № 235 о/с її поновлено на посаді старшого слідчого слідчого відділення лінійного відділу на станції Куп`янськ УМВС України на Південній залізниці з 23.09.2015 року, проте одночасно зазначеним наказом її звільнено згідно з пунктами 10,11 розділу ХІ Закону України "Про Національну поліцію", п.64 "Г" Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України звільнено за скороченням штатів у запас Збройних сил України з 06.11.2015. Враховуючи викладене, вважає, що належним способом захисту порушених прав є поновлення її на роботі у Головному управлінні Національної поліції в Харківській області. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2016, залишено без змін постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.05.2016, якою адміністративний позов задоволено частково: - скасовано наказ Голови ліквідаційної комісії УМВС України на Південній залізниці від 22.03.2016 № 235 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 з посади старшого слідчого слідчого відділу на станції Куп`янськ з 06.11.2015; - зобов`язано Голову ліквідаційної комісії УМВС України на Південній залізниці поновити ОСОБА_1 у складі УМВС України на Південній залізниці у званні майора поліції, на посаді старшого слідчого слідчого відділу Куп`янського управління національної поліції в Харківській області з 06.11.2015. В іншій частині задоволення позовних вимог відмовлено. Постанову в частині поновлення ОСОБА_1 у складі УМВС України на Південній залізниці у званні майора поліції, на посаді старшого слідчого слідчого відділу Куп`янського управління національної поліції в Харківській області з 06.11.2015 звернуто до негайного виконання. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції, з позицією якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідач-2 прийнявши оскаржуваний наказ протиправно повторно звільнив позивача, оскільки не врахував вимог частини 3 статті 184 Кодексу законів про працю (далі - КЗпП) щодо обов`язкового працевлаштування позивача при її звільненні. Враховуючи наведене зазначив, що відповідач-2, приймаючи наказ про звільнення діяв не у спосіб, визначений діючим законодавством, а отже наказ УМВС України на Південній залізниці від 22.03.2016 року № 235 о/с в частині звільнення позивача у запас Збройних Сил з 06.11.2015 року через скорочення штатів не відповідає вимогам чинного законодавства України, а тому підлягає скасуванню. Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання ГУ НП в Харківській області поновити позивачку у складі Національної поліції у званні майора поліції на посаді старшого слідчого слідчого відділу Куп`янського відділу поліції ГУ НП в Харківській області, або в іншому підрозділі ГУ НП в Харківській області та на іншій посаді в разі відсутності посади старшого слідчого, суд першої інстанції зазначив про заявлення вказаної вимоги до неналежного відповідача, з яким ОСОБА_1 на момент свого звільнення не перебувала в трудових відносинах. Окрім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки позивачка упродовж трьох місяців з дня опублікування Закону України «Про Національну поліцію» не виявила бажання проходити службу в поліції шляхом написання відповідного рапорту та взяття участі у проведенні конкурсу на службу у поліції та як наслідок не була прийнята у встановленому законом порядку до органів Національної поліції, службу в них ОСОБА_1 не проходила, отже з урахуванням наведеного, позовна вимога про поновлення позивачки на службі у підрозділі Головного управління Національної поліції в Харківській області (призначення на посаду в новоствореному державному органі поза межами цієї процедури) є формою втручання у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень - ГУ НП в Харківській області, виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому не підлягає задоволенню. При цьому, з огляду на положення частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинсвта України (у редакції чинній до 15.12.2017; далі - КАС України) з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивачки, суд першої інстанції, з позицією якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку про можливість виходу за межі позовних вимог та поновив ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого слідчого відділу лінійного відділу станції Куп`янськ Управління МВС України на Південній залізниці з 06.11.2015 року. Також суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість встановлення судового контролю за виконанням судового рішення. Короткий зміст вимог касаційної скарги У липні 2016 року позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, яка 12.01.2018 була передана на розгляд до Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду. У касаційній скарзі позивач не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Касаційна скарга вмотивована тим, що її неправомірно звільнено з УМВС України на Південній залізниці в період декретної відпустки. Посилаючись на статті 22, 43 Конституції України, рішення Європейського суду з прав людини від 22.03.2012 року у справі «Костянтин Маркін проти Російської Федерації», постанови Верховного Суду України від 17.10.2011 року та від 19.01.2016 року стверджує, що встановлена законом можливість ліквідації державної установи (організації), в даному випадку УМВС України на Південній залізниці, з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, включає обов`язок роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. Враховуючи викладене, вважає, що належним способом захисту її порушених прав є поновлення її на роботі саме у ГУ НП в Харківській області. Також зазначає, що пункти 9, 10 розділу XI Закону України "Про Національну поліцію" передбачають, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції. Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ. Враховуючи наведене, вважає, що Законом України "Про Національну поліцію" передбачено альтернативу вибору працівників міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, а саме: прийняття на службу за їх згодою або проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Отже, пункти 9, 10 розділу XI Закону України "Про Національну поліцію" передбачають вирішення питання подальшого проходження служби діючими співробітниками міліції до 06.11.2015 включно. Проте, не зважаючи на зазначені приписи законодавства 23.09.2015 наказом начальника Управління УМВС України на Південній залізниці №195 о/с її звільнено з органів внутрішніх справ на підставі пункту 64 "Г" Положення №

114. Зазначений наказ скасований постановою Харківського окружного адміністративного суду від 01.03.2016. Зазначає, що у визначені Законом України "Про Національну поліцію", строки для подання рапортів про бажання проходити службу в поліції, не могла підтвердити своє бажання продовжити службу в лавах поліції, оскільки на той момент була звільнена та оскаржувала своє звільнення у судовому порядку. Відповідачем заперечення на касаційну скаргу не надані, що не перешкоджає її розгляду по суті. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ 01.08.2002 ОСОБА_1 прийнята на службу в ОВС, яку з 2006 року проходила в УМВС України на Південній залізниці. Наказом УМВС України на Південній залізниці від 31.05.2013 № 135 о/с з 26.05.2013 по 21.02.2016 ОСОБА_1 старшому слідчому слідчого відділення лінійного відділу на станції Куп`янськ відповідно до статті 18 Закону України "Про відпустки", надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Наказом УМВС України на Південній залізниці від 23.09.2015 № 195 о/с відповідно до пункту 64 "г" Положення №114, ОСОБА_1 старшого слідчого слідчого відділення лінійного відділу на станції Куп`янськ було звільнено з органів внутрішніх справ у запас через скорочення штатів. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 01.03.2016 у справі 820/10632/15 скасовано наказ УМВС України на Південній залізниці від 23 вересня 2015 року №195 о/с в частині звільнення та поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого слідчого відділення лінійного відділу станції Куп`янськ УМВС України на Південній залізниці з 23 вересня 2015 року. Наказом УМВС України на Південній залізниці від 22.03.2016 № 235 о/с ОСОБА_1 , на виконання постанови Харківського окружного адміністративного суду від 01.03.2016 у справі 820/10632/15, поновлено на посаді, проте зазначеним наказом згідно з пунктами 10, 11 розділу ХІ Закону України "Про Національну поліцію", п.64 "Г" Положення №114 її звільнено за скороченням штатів у запас Збройних сил України з 06.11.2015. Голова ліквідаційної комісії Управління МВС України на Південній залізниці листом від 28.03.2016 року № Б-74/3/ПЗ зазначений наказ направив до відома позивачу на його поштову адресу. Також у вказаному листі зазначено, що у зв`язку із набранням чинності з 07.11.2015 року Закону України "Про Національну поліцію" та з урахуванням того, що на теперішній час такого поняття як "органи внутрішніх справ" не існує, наказом УМВС України на Південній залізниці від 22.03.2016 року № 235 о/с її звільнено з 06.11.2015 року у запас Збройних Сил з 06.11.2015 року за пунктом 64 "Г" Положення №114 (через скорочення штатів). Окрім того роз`яснено, що згідно з вимогами розділу VI Закону України "Про Національну поліцію" у позивача є можливість у подальшому проходити службу в лавах Національної поліції після створення поліцейських комісій та оголошення конкурсу на заміщення вакантних посад. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Стаття 19 Конституції України: правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частина 6 статті 43 Конституції України: громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Абзац «г» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114 (далі - Положення № 114): особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі. Пункт 17 Положення № 114: Вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством. Пункт 24 Положення № 114: у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов`язків, але не більш як за один рік . Пункт 1 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII): Цей Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім: 1) пунктів 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування; 2) частини сьомої статті 15 та частини п`ятої статті 21 цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2017 року. Пункт 8 розділу XI Закону № 580-VIII: з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів. Пункт 9 Розділу ХІ Закону № 580-VIII: працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції. Пункт 10 Розділу ХІ Закону № 580-VIII: працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Указані у цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного у цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ. Пункт 11 Розділу ХІ Закону № 580-VIII: перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до "Прикінцевих та перехідних положень" цього Закону. Пункт 4 Розділу ХІ Закону № 580-VIII: до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Частина 1 статті 3 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП): законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Стаття 5-1 КЗпП встановлює правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Пункт 1 частини 1 статті 40 КЗпП України: трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Частина 2 статті 40 КЗпП України: звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Частина 1 статті 49-2 КЗпП України: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Частина 3 статті 179 КЗпП України за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з виплатою за ці періоди допомоги відповідно до законодавства. Частина 7 статті 179 КЗпП України: відпустки для догляду за дитиною, передбачені частинами третьою, четвертою та шостою цієї статті, можуть бути використані повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною. Частина 3 статті 184 КЗпП України: звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Обов`язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору. Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону України "Про відпустки" (далі - Закон № 504/96-ВР): передбачений такий вид відпустки як соціальна відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Положеннями статті 18 Закону України "Про відпустки" передбачено, що після закінчення відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Ця відпустка може бути використана повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла під опіку дитину та одним із прийомних батьків. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого. Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування наказу Голови ліквідаційної комісії УМВС України на Південній залізниці - заступника начальника ГУ НП в Харківській області Пахомова В.А. від 22.03.2016 № 235 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 з посади старшого слідчого слідчого відділу на станції Куп`янськ з 06.11.2015. Суд, аналізуючи приписи пункту 9 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIII, зауважує, що працівнику міліції, який виявив бажання проходити службу в поліції, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону, гарантоване право бути прийнятим на службу до поліції за умови його відповідності вимогам до поліцейських та надання згоди на призначення на дану посаду, або у разі успішного проходження конкурсу. Проте, надання згоди працівником міліції на призначення на посаду в органі поліції, неможливе без його обізнаності із переліком усіх наявних вакантних посад у цьому органі. Тобто, наданню згоди має передувати пропозиція щодо призначення на відповідну посаду, а саме - ініціатива керівництва, оскільки згода особи, по своїй суті, є відповіддю на цю ініціативу, а наслідком такої згоди є призначення особи на посаду у відповідності до узгодженої пропозиції. Отже, особа, попереджена про звільнення внаслідок скорочення штатів, у цьому випадку не має можливості виявити ініціативу, і своє волевиявлення здійснює шляхом згоди на ініціативу керівництва. Така ініціатива є обов`язковою, оскільки без неї не може бути встановлено наявність чи відсутність можливості подальшого використання особи на службі відповідно до підпункту "г" пункту 64 Положення №

114. Стосовно другого з наведених вище випадків - то необхідна ініціатива особи щодо участі в конкурсі. Спосіб виявлення такої ініціативи визначається порядком проведення конкурсу та може мати форму письмової заяви (рапорту). Таким чином, лише в разі, якщо особа відмовилася від усіх пропозицій щодо зайняття посад і не подала заяви (рапорту) про участь в конкурсі на зайняття посад, виникають підстави для застосування пункту 10 розділу XI Закону №580-VІІІ і звільнення особи за скороченням штатів. Колегія суддів зазначає, що позивачка була позбавлена можливості написати таку заяву, оскільки була вперше звільнена у вересні 2015 року, а поновлена на посаді вже після закінчення строків, встановлених Законом для подачі такої заяви. Колегія суддів відзначає, що приписи розділу ХІ Закону № 580-VІІІ та Положення № 114, на які є посилання у спірному наказі, містять три підстави для звільнення особи зі служби через скорочення штатів, а саме: при відмові працівника міліції від проходження служби в поліції; не прийнятті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення; при відсутності можливості подальшого використання на службі. Отже, при вирішенні питання щодо звільнення за скороченням штату, керівник органу прямо зобов`язаний розглянути можливість подальшого використання на службі особи, що звільняється. Так, однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Разом з тим, судами попередніх інстанцій з`ясовано та не заперечується сторонами по справі, на час звільнення позивача зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів (22.03.2016) остання перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років. Верховний Суд звертає увагу, що за загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. З цього приводу Верховний Суд акцентує увагу на те, що питання вивільнення працівників, які мають певні пільги, зокрема, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, спеціальним законом не врегульовано, тому згідно із частиною 7 статті 9 КАС України (в редакції чинній до 15.12.2017) у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Враховуючи викладене, застосуванню до спірних правовідносин підлягають положення КЗпП України. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 820/3205/16 (провадження № К/9901/34163/18). Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Згідно з частиною 2 статті 40 цього Кодексу звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. За частинами 1- 3 статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" містяться роз`яснення, згідно з якими при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. Виходячи з нормативного тлумачення частини 1 статті 40 та частини 1статті 49-2 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. При цьому, Верховний Суд України в постановах від 04 березня 2014 року (справа № 21-8а14), від 27 травня 2014 року (справа № 21-108а14), від 28 жовтня 2014 року (справа №21-484а14) сформулював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. Між тим, як встановлено судом першої інстанції та не спростовано відповідачами, позивачеві не було запропоновано іншу роботу на рівнозначній посаді, що свідчить про порушення відповідачем-2 процедури звільнення позивача із займаної посади. Більше того, позивача звільнено у період соціальної відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Відповідно до частини 3 статті 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина 6 статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Аналіз частини 3 статті 184 КЗпП України дає підстави для висновку, що зазначена норма чітко встановлює гарантію обмеження звільнення для жінок, які мають дітей віком до трьох років та передбачає можливість такого звільнення лише у випадку повної ліквідації підприємства й за умови обов`язкового працевлаштування. Поширення на позивача вказаних гарантій не суперечить вимогам Закону №580-VІІІ, оскільки пунктом 4 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №580-VІІІ закріплено можливість застосування актів законодавства, прийнятих до набрання чинності цим Законом. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 08 листопада 2018 року у справі №820/7152/16. Таким чином, на момент прийняття відповідачем-2 спірного наказу про звільнення позивачка перебувала у відпустці по догляду за дитиною до трьох років, а отже, у відповідності до частини 3 статті 184 КЗпП України, мала право на обов`язкове працевлаштування, що не було враховано відповідачем-2 при її звільненні та призвело до порушення її конституційного права на працю, передбаченого статтею 43 Конституції України, а також незабезпечення гарантій, наданих працівникам на підставі статті 5-1 КЗпП України Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що звільнення позивача відбулось з порушенням законодавства і оспорюваний наказ підлягав скасуванню. Щодо доводів позивача про необхідність зобов`язання ГУ НП в Харківській області поновити її у складі Національної поліції у званні майора поліції на посаді старшого слідчого слідчого відділу Куп`янського відділу поліції ГУ НП в Харківській області, співробітники якого здійснюють оперативне обслуговування лінійного відділу на станції Куп`янськ, перебуваючого в процесі ліквідації або в іншому підрозділі ГУ НП в Харківській області та на іншій посаді в разі відсутності посади старшого слідчого та зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення, слід зазначити таке. Приписами пункту 24 Положення № 114 передбачено, що особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, які були незаконно звільнені поновлюються на попередній посаді. Вищезазначене також знаходить своє відображення у правовій позиції Верховного Суду України, зазначеній у постанові від 28 жовтня 2014 року у справі №21-484а14, згідно якої, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено. Верховний Суд зазначає про те, що дані позовні вимоги обґрунтовано відхиленні судами попередніх інстанцій з огляду на те, що поновлення позивача в органах поліції виходить за межі юридичної компетенції суду та чинним трудовим законодавством не передбачено поновлення працівника на іншій посаді, ніж він займав до звільнення. Разом з тим Верховний Суд вважає за необхідне вказати, що вимога позивачки про зобов`язання поновити її на службу в органи Національної поліції належить до виключних, дискреційних повноважень суб`єкта владних повноважень та розцінюється як вимога про втручання в дискреційні повноваження відповідача, що виходить за межі завдань адміністративного судочинства. Верховний Суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що з метою відновлення порушеного права на працю позивач підлягає поновленню на посаді, з якої відбулося звільнення, а саме: на посаді старшого слідчого слідчого відділу лінійного відділу на станції Куп`янськ УМВС України на Південній залізниці. Колегія суддів вважає також правильним висновок судів попередніх інстанцій про необґрунтованість встановлення судового контролю за виконанням судового рішення з огляду на те, що зазначене є правом суду, а не обов`язком, а також з тих міркувань, що позивачем не наведено достатніх доводів та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення суду. Інші доводи касаційної скарги ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права та не спростовують доводів судів попередніх інстанцій. Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції було правильно зроблено висновок про необхідність поновлення позивача на посаді яку він займав до звільнення, разом з тим, суд допустився помилки в абзаці 3 резолютивної частини шляхом зобов`язання Голови ліквідаційної комісії УМВС України на Південній залізниці поновити ОСОБА_1 у складі УМВС України на Південній залізниці у званні майора поліції, на посаді старшого слідчого слідчого відділу Куп`янського управління національної поліції в Харківській області з 06.11.2015. Тобто поновив позивача на іншу посаду, ніж він займав до звільнення. Зазначене також, залишено поза увагою судом апеляційної інстанції. Окрім того, суд касаційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу, що у постанові Верховного Суду України від 04.11.2014 №21-426а14 зазначено, що задовольняючи позовні вимоги про поновлення на публічній службі, суд повинен визнати протиправним рішення суб`єкта владних повноважень повністю або частково, скасувати акт індивідуальної дії та обов`язково вказати дату, з якої особу поновлено на посаді. Проте, задовольняючи позовні вимоги в частині поновлення позивача на посаді, суд першої інстанції помилково визначив дату поновлення з 06.11.2015, оскільки день звільнення позивача (06.11.2015) вважається останнім днем роботи. Отже, позивач підлягає поновленню на роботі з 07.11.2015. Суд апеляційної інстанції вказане залишив поза увагою. Частиною 1 статті 351 КАС України (в чинній редакції) передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Згідно частини 4 статті 351 КАС України (в чинній редакції) зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. Таким чином, оскільки суди при ухваленні оскаржуваних судових рішень не допустили порушень норм процесуального права, а неправильне застосування норм матеріального права не призвело до ухвалення неправильного судового рішення по суті, постанову суду першої інстанції слід змінити в резолютивній частині, шляхом викладення абзацу 3 резолютивної частини в іншій редакції, а саме: «Зобов`язати Голову ліквідаційної комісії УМВС України на Південній залізниці поновити ОСОБА_1 у складі УМВС України на Південній залізниці у званні майора міліції, на посаді старшого слідчого слідчого відділу лінійного відділу на станції Куп`янськ з 07.11.2015», а в іншій частині судові рішення - залишити без змін. Однак, під час перегляду справи в касаційному порядку, колегією суддів встановлено, що у цій справі (№ 820/2002/16), 02.08.2016 судом апеляційної інстанції було ухвалено друге судове рішення за апеляційною скаргою Міністерства внутрішніх справ України, яке за своєю суттю є протилежним рішенню суду апеляційної інстанції, що переглядається в касаційному порядку. Відповідно до приписів частини 3 статті 341 КАС України, Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на те, що у даній справі є два рішення суду апеляційної інстанції, якими по різному вирішені заявлені позовні вимоги, що в свою чергу створює невизначеність способів захисту порушеного права позивача у майбутньому, колегія суддів вважає за необхідне переглянути також постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.08.2016, яка не є предметом касаційного оскарження. Так, зокрема, постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.08.2016 апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України задоволено частково. Скасовано постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.05.2016 по справі № 820/2002/16 та ухвалено нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 , задоволено частково: - визнано протиправним та скасовано наказ Голови ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південній залізниці - заступника начальника Головного управління Національної поліції в Харківській області Пахомова В.А. від 22.03.2016 № 235 о/с в частині дати звільнення з посади старшого слідчого відділу на станції Куп`янськ з 06.11.2015; - зобов`язано Ліквідаційну комісію Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південній залізниці внести зміни до наказу від 22.03.2016 року № 235 о/с щодо дати звільнення ОСОБА_1 ; - у задоволенні інших позовних вимог - відмовлено. Приймаючи постанову від 02.08.2016 суд апеляційної інстанції мотивував своє рішення тим, що позивач не реалізувала надане Законом № 580-VIII право на подачу заяви про прийняття на службу до поліції та не підтвердила свою згоду проходити подальшу службу в поліції у визначений Законом строк, тобто до 06.11.2015 року та, як наслідок, не була у встановленому законом порядку прийнята на службу до органів Національної поліції, у відповідача були законні підстави для прийняття оскарженого наказу щодо звільнення позивача у зв`язку із скороченням на підставі п.п. 10 та 11 розділу XI Закону № 580-VIII та п.64 "Г" Положення № 114, оскільки, неприйняття працівника на службу до поліції до вказаного терміну є безальтернативною підставою для його звільнення зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Також апеляційний адміністративний суд зазначив, що позовні вимоги в частині скасування наказу Голови ліквідаційної комісії УМВС України на Південній залізниці - заступника начальника ГУНП в Харківській обл. Пахомова В.А. від 22.03.2016 № 235 о/с в частині звільнення з посади старшого слідчого відділу на станції Куп`янськ з 06.11.2015 підлягають частковому задоволенню, а саме: в частині дати звільнення позивача - з 06.11.2015 року, з одночасним зобов`язанням Ліквідаційної комісії УМВС України на Південній залізниці внести зміни до наказу від 22.03.2016 року № 235 о/с щодо дати звільнення ОСОБА_1 , оскільки чинним законодавством не передбачено можливості звільняти особу з будь - якої установи (організації) датою, котра вже сплинула. Проте колегія суддів не погоджується з позицією суду апеляційної інстанції про правомірність звільнення позивача на підставі п.п. 10 та 11 розділу XI Закону № 580-VIII та п.64 "Г" Положення № 114, з огляду на вищевикладені норми матеріального права, а також з огляду на те, що вказаний висновок не узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 11 жовтня 2019 року у справі № 821/73/16, від 10 травня 2019 року по справі № 826/11746/16, від 12 грудня 2018 року у справі № 823/5397/15, від 07 грудня 2018 року у справі № 823/5341/15, від 21 листопада 2019 року у справі №820/12139/15 та інших. Оскільки в ході касаційного розгляду справи Судом встановлено неправильне застосування судом апеляційної інстанції при ухвалені рішення від 02.08.2016 норм матеріального права, яке призвело до скасування рішення суду першої інстанції, Суд приходить до висновку про необхідність його скасування. Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до положень статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства, зокрема, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Верховний Суд наголошує, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення. Колегія суддів приходить до висновку про те, що постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.08.2016 була прийнята без врахування позиції суду апеляційної інстанції, викладеній в ухвалі Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2016, а отже без дотримання принципу верховенства права, яким визначено, що здійснення адміністративними судами правосуддя у публічно-правових справах має відбуватися виключно із дотриманням конституційних прав, свобод та інтересів громадян для вирішення правового спору під час розгляду справи. Верховний Суд вважає, що у правовій ситуації, що склалася у цій справі, наявність двох фактично протилежних рішень судів апеляційної інстанції, поставило би під загрозу сутність гарантованого Конституцією України і Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод права позивача на ефективний засіб юридичного захисту. Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Керуючись статтями 3, 242, 243, 250, 341, 344, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.08.2016 у цій справі - скасувати. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.05.2016, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2016 змінити в резолютивній частині, шляхом викладення абзацу 3 резолютивної частини в іншій редакції, а саме: «Зобов`язати Голову ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південній залізниці поновити ОСОБА_1 у складі Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південній залізниці у званні майора міліції, на посаді старшого слідчого слідчого відділу лінійного відділу на станції Куп`янськ з 07.11.2015», а в іншій частині судові рішення - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується. Повний текст постанови складений 13 лютого 2020 року. Суддя-доповідач: В.М.Бевзенко Судді: Н.А. Данилевич С.А. Уханенко