Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/8075/2020

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 лютого 2021 р.Справа № 520/8075/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Калиновського В.А., Суддів: Кононенко З.О. , Мінаєвої О.М. , за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С представник відповідачів Биковченко Н.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.09.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Кухар М.Д., м. Харків, повний текст складено 14.09.20 року по справі № 520/8075/2020 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південній залізниці, Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, поновлення на посаді, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південній залізниці, Головного управління Національної поліції в Харківській області, в якому просила суд: - визнати протиправним та скасувати наказ Голови ліквідаційної комісії Управління МВС України на Південній залізниці Крикуна В. від 25.05.2020 року №302 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 з посади старшого слідчого слідчого відділу на станції Куп`янськ з 25.05.2020 року; -зобов`язати Національну поліцію України зарахувати ОСОБА_1 до вислуги років період з 06 листопада 2016 року по 25 травня 2020 року на підставі постанови Верховного Суду від 12 лютого 2020 у справі №820/2002/16; -зобов`язати ГУНП в Харківській області поновити ОСОБА_1 у складі Національної поліції у званні майора поліції, на посаді старшого слідчого слідчого відділу Куп`янського відділу поліції Головного управління національної поліції в Харківській області, співробітники якого здійснюють оперативне обслуговування ЛВ на станції Куп`янськ, перебуваючого в процесі ліквідації, або в іншому підрозділі Головного управління Національної поліції в Харківській області, та на іншій посаді в разі відсутності посади старшого слідчого; -зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21.02.2016 року по 25.05.2020 року; -допустити негайне виконання рішення суду; Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.09.2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій вона просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі. Зазначила, що незаконність її звільнення встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили та не підлягає доказуванню при оскарженні спірного наказу відповідача № 302 від 25.05.2020 р. Твердження суду першої інстанції про те, що відповідачем здійснені усі дії на відновлення прав позивача та управління позбавлене можливості самостійно, без участі позивача, приймати рішення щодо його працевлаштування, є на її думку безпідставними та хибними. Вважає, що при ліквідації Управління МВС України на Південній залізниці як органу МВС України, державний орган МВС зобов`язане було вжити заходи щодо обов`язкового її працевлаштування, шляхом призначення на посаду відповідної до скороченої, а оскільки позивач проходила службу в органах внутрішніх справ, функціональні обов`язки якого виконує новостворена Національна поліція України, то обов`язкове працевлаштування повинно відбуватися шляхом призначення на посаду для подальшого проходження служби в Головне управління Національної поліції в Харківській області, співробітники якого виконують функції ліквідованого Управління МВС на ПЗ але в жодному разі не звільнення. Зазначила також, що суд першої інстанції, відмовляючи в частині позовних вимог про зобов`язання ГУНП в Харківській області поновити її у складі Національної поліції у званні майора поліції, на посаді старшого слідчого слідчого відділу Куп`янського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області, співробітники якого здійснюють оперативне обслуговування ЛВ на станції Куп`янськ, безпідставно посилається на абз. 3 п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду від 06.11.1992 р. № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", оскільки лише у випадку, якщо особа відмовилась від усіх пропозицій щодо зайняття посад і не подала заяви (рапорту) про участь в конкурсі на зайняття посад, виникають підстави для застосування пункту 10 розділу XI Закону України "Про Національну поліцію" і звільнення особи за скороченням штатів. Враховуючи викладене, позивач вважає, що наказ Голови ліквідаційної комісії Управління МВС України на Південній залізниці Крикуна В. від 25.05.2020 року №302 о/с в частині звільнення її з посади старшого слідчого слідчого відділу на станції Куп`янськ з 25.05.2020 року є протиправним, відтак підлягає скасуванню, з поновленням її на посаді. Відповідачі подали відзиви на апеляційну скаргу, в яких вони, наполягаючи на законності та обгрунтованості рішення суду першої інстанції, просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідачів, наполягаючи на законності та обгрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі. В судове засідання позивач не прибула, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлена належним чином. Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, справа розглядається за відсутності позивача. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідачів, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 01.08.2002 наказом Харківського національного університету внутрішніх справ № 210 о/с від 30.07.2002 року позивач призначена на посаду курсанта факультету №1 ХНУВС. Наказом ХНУВС №168 о/с від 23.06.2006 відрахована з числа курсантів у зв`язку із закінченням навчання. 27.07.2006 наказом по Лінійному управлінні Міністерства внутрішніх справ України на Південній залізниці (далі ЛУ на ПЗ) №67 о/с позивач призначена на посаду слідчого слідчого відділення ЛВ на станції Харків-пасажирський. Наказом ЛУ на ПЗ №58 о/с від 12.06.2007 позивач призначена на посаду слідчого слідчого відділення ЛВ на станція Кременчук. Наказом ЛУ на ПЗ №15 о/с від 18.01.2008 позивач призначена на посаду слідчого слідчого відділення ЛВ на станції Харків-пасажирський. 21.01.2009 наказом УМВСУ на ПЗ №4 о/с позивач призначена на посаду старшого слідчого слідчого відділення ЛВ на станції Харків-пасажирський УМВСУ на ПЗ. 31.10.2009 наказом ХНУВС №479о/с позивач призначена на посаду ад`юнкта докторантури та ад`юнктури Харківського національного університету внутрішніх справ. 15.11.2012 наказом УМВСУ ПЗ №306 о/с позивач призначена на посаду старшого слідчого слідчого відділення слідчого відділу на станції Куп`янськ УМВСУ на ПЗ. 31.07.2013 наказом ЛУ на ПЗ №191 о/с позивач призначена на посаду старшого слідчого слідчого відділення слідчого відділу на станції Куп`янськ УМВСУ на ПЗ. З 31.05.2013 по 21.02.2016 відповідно до наказу №135 о/с від 31.05.2015 позивачу була надана згідно до ст. 18 Закону України «Про відпустки» відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею 3 річного віку. 23.09.2015 наказом начальника Управління МВС України на південній залізниці №195 о\с позивача звільнено з органів внутрішніх справ на підставі п «г» ст. 64 Положення № 114-1991. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 01.03.2016 року по справі №820/10632/15 адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південній залізниці, про визнання дій незаконними, скасування наказу та поновлення на посаді задоволено частково. Скасовано наказ Управління МВС України на Південній залізниці від 23 вересня 2015 року №195 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого слідчого відділення лінійного відділу станції Куп`янськ Управління МВС України на Південній залізниці з 23 вересня 2015 року. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. Повідомлено, що в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді, постанова підлягає негайному виконанню. Рішення в апеляційному порядку сторонами не оскаржене. Наказом Управління МВС України на Південній залізниці від 22.03.2016р. №235 о/с позивача поновлено та одночасно звільнено з посади старшого слідчого слідчого відділення лінійного відділу на станції Куп`янськ. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 19.05.2016 у справі №820/2002/16 адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південній залізниці, Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Скасовано наказ Голови ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південній залізниці від 22.03.2016 року № 235 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 з посади старшого слідчого слідчого відділу на станції Куп`янськ з 06.11.2015 року. Зобов`язано Голову ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південній залізниці поновити ОСОБА_1 у складі Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південній залізниці у званні майора поліції, на посаді старшого слідчого слідчого відділу Куп`янського управління національної поліції в Харківській області з 06.11.2015 року. В іншій частині задоволення позовних вимог відмовлено. Постанову в частині поновлення ОСОБА_1 у складі Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південній залізниці у званні майора поліції, на посаді старшого слідчого слідчого відділу Куп`янського управління національної поліції в Харківській області з 06.11.2015 року звернуто до негайного виконання. Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.08.2016 апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України задоволено частково. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19 травня 2016 року по справі № 820/2002/16 - скасовано. Ухвалено нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Голови ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південній залізниці - заступника начальника Головного управління Національної поліції в Харківській області Пахомова В.А. від 22.03.2016 № 235 о/с в частині дати звільнення з посади старшого слідчого відділу на станції Куп`янськ з 06.11.2015. Зобов`язано Ліквідаційну комісію Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південній залізниці внести зміни до наказу від 22.03.2016 року №235 о/с щодо дати звільнення ОСОБА_1 . У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12.02.2020 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.08.2016 у цій справі скасовано. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.05.2016, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2016 змінено в резолютивній частині, шляхом викладення абзацу 3 резолютивної частини в іншій редакції, а саме: «Зобов`язати Голову ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південній залізниці поновити ОСОБА_1 у складі Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південній залізниці у званні майора міліції, на посаді старшого слідчого слідчого відділу лінійного відділу на станції Куп`янськ з 07.11.2015», а в іншій частині судові рішення залишено без змін. Наказом Голови ліквідаційної комісії Управління МВС України на Південній залізниці Крикун В. за №301 о/с від 03.03.2020 року, на виконання постанови Касаційного адміністративного суду від 12.02.2020 по справі №820/2002/16 за позовом ОСОБА_1 скасовано наказ Управління МВС України за Південній залізниці №249 о/с, та пункт наказу Управління МВС України за Південній залізниці від 22.03.2016 №235 о/с в частині звільнення майора міліції ОСОБА_1 , яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею віку 3 років, старшого слідчого слідчого відділення лінійного відділу на станції Куп`янськ з 06 листопада 2015 року. Вислуга років на день звільнення складає - 13 років 03 місяця 05 днів. Наказом Голови ліквідаційної комісії Управління МВС України на Південній залізниці Крикун В. за №302 о/с від 25.05.2020 р. ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України та відповідно до пункту «г» ст. 64 (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української PCP від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114-1991) на підставі наказу МВС України від 22.06.2015 року за № 741 з - 25 травня 2020 року. Вислуга років на день звільнення складає - 13 років 03 місяця 05 днів. Не погоджуючись з вказаним вище наказом, позивач звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з даним адміністративним позовом. Суд першої інстанції, залишаючи без задоволення позовні вимоги про визнання протиправним та скасування наказу Голови ліквідаційної комісії Управління МВС України на Південній залізниці Крикуна В. від 25.05.2020 року №302 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 з посади старшого слідчого слідчого відділу на станції Куп`янськ з 25.05.2020 року, виходив з того, що відповідачем здійснені усі дії на відновлення прав позивача та управління позбавлене можливості самостійно, без участі позивача, приймати рішення щодо його працевлаштування. Відповідач в даному випадку виконав рішення суду та поновив позивача на посаді, однак і у позивача є певні обов`язки, окрім прав, які в свою чергу останнім не виконані. Таким чином, позовні вимоги про визнання скасування наказу задоволенню не підлягають. Щодо позовних вимог про зобов`язання Національної поліції України зарахувати ОСОБА_1 до вислуги років період з 06 листопада 2016 року по 25 травня 2020 року на підставі постанови Верховного Суду від 12 лютого 2020 у справі №820/2002/16, суд дійшов висновку про те, що Національна поліція України не є та не була роботодавцем позивача. Позивач службу в органах поліції не проходить. Постанова Верховного Суду від 12 лютого 2020 у справі №820/2002/16 не містить зобов`язального змісту відносно Національної поліції України. Відтак, вказана частина позовних вимог є безпідставною та такою, що задоволенню не підлягає. Стосовно вимог про зобов`язання ГУНП в Харківській області поновити ОСОБА_1 у складі Національної поліції у званні майора поліції, на посаді старшого слідчого слідчого відділу Куп`янського відділу поліції Головного управління національної поліції в Харківській області, співробітники якого здійснюють оперативне обслуговування ЛВ на станції Куп`янськ, перебуваючого в процесі ліквідації, або в іншому підрозділі Головного управління Національної поліції в Харківській області, та на іншій посаді в разі відсутності посади старшого слідчого суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність законодавчо встановлених підстав для поновлення позивача на службі в ГУНП в Харківській області, оскільки позивач не була звільнена з органів Національної поліції та службу в них не проходила. Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України. Отже, вказана частина позовних вимог задоволенню не підлягає. Щодо позовних вимог про зобов`язання Міністерства внутрішніх справ України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21.02.2016 року по 25.05.2020 року, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що УМВС України на Придніпровській залізниці (код ЄДРПОУ 08603175) є самостійною юридичною особою, перебуває у стані припинення та на теперішній час не ліквідоване. При цьому, МВС України не є правонаступником органів внутрішніх справ. Позивач не перебувала у трудових (службових) відносинах з МВС України, а проходила службу в УМВС України на Південній залізниці на посаді старшого слідчого слідчого відділення лінійного відділу на станції Куп`янськ. Таким чином, позовні вимоги у зазначеній частині є такими, що також не підлягають задоволенню. Оскільки підстави для задоволення вимог позивача, в рамках заявлених позовних вимог, відсутні, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що похідна вимога щодо негайного виконання рішення суду також є такою, що задоволенню не підлягає. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу Голови ліквідаційної комісії Управління МВС України на Південній залізниці Крикуна В. від 25.05.2020 року №302 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 з посади старшого слідчого слідчого відділу на станції Куп`янськ з 25.05.2020 року, колегія суддів зазначає наступне. Судом встановлено, що спір між сторонами виник з приводу поновлення позивача на посаді на виконання постанови Верховного Суду від 12 лютого 2020 у справі №820/2002/16. Так, Верховний Суд у постанові від 12 лютого 2020 вказав: «Суд, аналізуючи приписи пункту 9 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIII, зауважує, що працівнику міліції, який виявив бажання проходити службу в поліції, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону, гарантоване право бути прийнятим на службу до поліції за умови його відповідності вимогам до поліцейських та надання згоди на призначення на дану посаду, або у разі успішного проходження конкурсу. Проте, надання згоди працівником міліції на призначення на посаду в органі поліції, неможливе без його обізнаності із переліком усіх наявних вакантних посад у цьому органі. Тобто, наданню згоди має передувати пропозиція щодо призначення на відповідну посаду, а саме - ініціатива керівництва, оскільки згода особи, по своїй суті, є відповіддю на цю ініціативу, а наслідком такої згоди є призначення особи на посаду у відповідності до узгодженої пропозиції. Отже, особа, попереджена про звільнення внаслідок скорочення штатів, у цьому випадку не має можливості виявити ініціативу, і своє волевиявлення здійснює шляхом згоди на ініціативу керівництва. Така ініціатива є обов`язковою, оскільки без неї не може бути встановлено наявність чи відсутність можливості подальшого використання особи на службі відповідно до підпункту "г" пункту 64 Положення №

114. Стосовно другого з наведених вище випадків - то необхідна ініціатива особи щодо участі в конкурсі. Спосіб виявлення такої ініціативи визначається порядком проведення конкурсу та може мати форму письмової заяви (рапорту). Таким чином, лише в разі, якщо особа відмовилася від усіх пропозицій щодо зайняття посад і не подала заяви (рапорту) про участь в конкурсі на зайняття посад, виникають підстави для застосування пункту 10 розділу XI Закону №580-VІІІ і звільнення особи за скороченням штатів. Колегія суддів зазначає, що позивачка була позбавлена можливості написати таку заяву, оскільки була вперше звільнена у вересні 2015 року, а поновлена на посаді вже після закінчення строків, встановлених Законом для подачі такої заяви. Колегія суддів відзначає, що приписи розділу ХІ Закону №580-VІІІ та Положення № 114, на які є посилання у спірному наказі, містять три підстави для звільнення особи зі служби через скорочення штатів, а саме: при відмові працівника міліції від проходження служби в поліції; не прийнятті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення; при відсутності можливості подальшого використання на службі. Отже, при вирішенні питання щодо звільнення за скороченням штату, керівник органу прямо зобов`язаний розглянути можливість подальшого використання на службі особи, що звільняється. Так, однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Разом з тим, судами попередніх інстанцій з`ясовано та не заперечується сторонами по справі, на час звільнення позивача зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів (22.03.2016) остання перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років. Верховний Суд звертає увагу, що за загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. З цього приводу Верховний Суд акцентує увагу на те, що питання вивільнення працівників, які мають певні пільги, зокрема, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, спеціальним законом не врегульовано, тому згідно із частиною 7 статті 9 КАС України (в редакції чинній до 15.12.2017) у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Враховуючи викладене, застосуванню до спірних правовідносин підлягають положення КЗпП України. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Згідно з частиною 2 статті 40 цього Кодексу звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. За частинами 1-3 статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації... Між тим, як встановлено судом першої інстанції та не спростовано відповідачами, позивачеві не було запропоновано іншу роботу на рівнозначній посаді, що свідчить про порушення відповідачем-2 процедури звільнення позивача із займаної посади. Більше того, позивача звільнено у період соціальної відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку….». Отже, Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу позивача, дійшов до висновку, що звільнення позивача відбулось з порушенням законодавства і оспорюваний наказ підлягає скасуванню. Також, Суд зазначив, що з метою відновлення порушеного права на працю позивач підлягає поновленню на посаді, з якої відбулося звільнення, а саме на посаді старшого слідчого слідчого відділу лінійного відділу на станції Куп`янськ УМВС України на Південній залізниці. Відповідно до частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Частина перша статті 235 КЗпП України передбачає, що в разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, прийняте органом, який розглядав трудовий спір, підлягає негайному виконанню (частина сьома статті 235 КЗпП України). Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов`язковості і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його оголошення в судовому засіданні. Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків. Виконання рішення вважається закінченим із моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення працівника. Тобто, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника. КЗпП України не містить визначення поняття «поновлення на роботі», як і не встановлює порядку виконання відповідного рішення. Частково умови, за яких рішення суду про поновлення на роботі вважається примусово виконаним, закріплені у статті 65 Закону України «Про виконавче провадження». Так, за змістом статті 65 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент поновлення позивача на роботі за рішенням суду) рішення вважається виконаним боржником із дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. При розумінні роботи як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов`язків, тобто створення умов, за яких він може їх здійснювати у порядку, що мав місце до незаконного звільнення. Отже, виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків. При цьому, працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов`язків. Аналогічну позицію висловив Верховний суд у складі колегії суддів Третьої Судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 17.06.2020 у справі № 521/1892/18. Частина 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України вказує на те, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні посилається на те, що позивачу було запропоновано прибути до управління для вирішення питання подальших трудових відносин та внесення змін до трудової книжки щодо поновлення позивача на посаді. Проте, позивач до управління не прибула, трудову книжку не надала. Колегія суддів зазначає, що внесення змін до трудової книжки позивача щодо поновлення на посаді не є виконанням постанови Верховного Суду по справі позивача, оскільки рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника. В свою чергу, відповідачем не було видано наказ (розпорядження) про допуск позивача до роботи та фактично не було допущено останню до роботи. Суд апеляційної інстанції також зазначає, що наказ № 301 від 03.03.2020 не містить у своєму тексті посилання на те, що позивача на виконання рішення суду поновлено на Південній залізниці у званні майора міліції, на посаді старшого слідчого слідчого відділу лінійного відділу на станції Куп`янськ. Спірний наказ містить лише посилання на скасування пункту наказу №235 о/с в частині звільнення позивача з ОВС. Крім того, листом від 10.03.2020 позивача було повідомлено про те, що наказом МВС України від 22.06.2015 №741 «Про організаційно - штатні зміни в підрозділах транспортної міліції», у зв`язку з повною ліквідацією Управління МВС України на Південній залізниці, всі посади в цьому управлінні, у тому числі і ту, яку позивач обіймав, скорочено. Про формальне виконання постанови Верховного Суду свідчить і той факт, що в наказах №301 та №302 вислуга років позивача не збільшилася та становить в календарному обчисленні -13 років 03 місяця 05 днів. Тобто, скасовуючи пункт наказу №235 о/с від 22.03.2016 в частині звільнення позивача з посади старшого слідчого слідчого відділення лінійного відділу на ст. Куп`янськ, з 06.11.2015 та звільняючи останню з того ж підрозділу і тієї посади з 25.05.2020, відповідачем вислугу років позивача не збільшено ні на один день. Таким чином колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем здійснені усі дії на відновлення прав позивача. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з частиною шостою статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Статтею 124 Конституції України передбачено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України та є обов`язковими до виконання на всій території України. Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду. Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 40 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby V. Greece) від 19 березня 1997 року, зазначено, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Враховуючи викладене, а також те, що позивача належним чином не було поновлено на посаді на виконання постанови Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 820/2002/16, судова колегія дійшла висновку про те, що наказ Голови ліквідаційної комісії Управління МВС України на Південній залізниці Крикуна В. від 25.05.2020 року №302 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 з посади старшого слідчого слідчого відділення на станції Куп`янськ Управління МВС України на Південній залізниці є таким, що прийнято не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а отже позовні вимоги про визнання його протиправним та скасування є такими, що підлягають задоволенню. Щодо вимоги про зобов`язання ГУНП в Харківській області поновити ОСОБА_1 у складі Національної поліції у званні майора поліції, на посаді старшого слідчого слідчого відділу Куп`янського відділу поліції Головного управління національної поліції в Харківській області, співробітники якого здійснюють оперативне обслуговування ЛВ на станції Куп`янськ, перебуваючого в процесі ліквідації, або в іншому підрозділі Головного управління Національної поліції в Харківській області, та на іншій посаді в разі відсутності посади старшого слідчого, колегія суддів зазначає наступне. Як зазначалось вище, Верховний Суд у справі від 12 лютого 2020, № 820/2002/16 дійшов до висновку, що позивача звільнено з ОВС незаконно та протиправно. Ця обставина не підлягає доказуванню під час розгляду цієї справи у відповідності до КАС України. Пунктом 5 Розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про Національну поліцію визнано такими, що втратили чинність, Закон України "Про міліцію" та Постанову Верховної Ради Української РСР "Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про міліцію". У зв`язку з набранням чинності Законом України "Про Національну поліцію" ліквідуються усі органи внутрішніх справ України. На виконання зазначеного Закону прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 № 730 "Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ України", якою було затверджено Перелік територіальних органів Міністерства внутрішніх справ, що ліквідуються, та утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції, зокрема, і Головне управління Національної поліції в Харківській області. Відповідно до п.24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 №114, у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов`язків, але не більш як за один рік. Колегія суддів вважає помилковим посилання суду першої інстанції, як на підставу відмови в задоволенні позовних вимог щодо поновлення позивача на посаді, на постанову Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів, абзацом 3 п. 19 якого передбачено, що при ліквідації підприємства (установи, організації) правила п. 1 ст. 40 КЗпП України можуть застосовуватись і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство. В цих випадках працівники не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку, з огляду на наступне. Пунктом 8 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ уважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів. Відповідно до пункту 9 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції. Згідно з пунктом 10 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ. Відповідно до пункту 11 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до «Прикінцевих та перехідних положень» цього Закону. У своїй постанові від 13.06.2019 року по справі № 755/10947/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що лише у випадку, якщо особа відмовилася від усіх пропозицій щодо зайняття посад і не подала заяви (рапорту) про участь в конкурсі на зайняття посад, виникають підстави для застосування пункту 10 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» і звільнення особи за скороченням штатів. Суд зауважив, що Верховний Суд України в постановах від 04 березня 2014 року (справа № 21-8а14), від 27 травня 2014 року (справа № 21-108а14), від 28 жовтня 2014 року (справа № 21-484а14) сформулював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, установлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. Отже, сам факт відсутності заяви про намір продовжувати службу в органах поліції, якщо не було дотримано процедури звільнення, не може бути достатнім свідченням того, що звільнення у зв`язку зі скороченням штатів відбулось правомірно. Колегія суддів звертає увагу на те, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування (частина друга статті 22 Конституції України) чи звуження змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів (частина третя статті 22 Конституції України). Тлумачення словосполучення "звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина", що міститься в частині третій статті 22 Конституції України, Конституційний Суд України дав у Рішенні від 22 вересня 2005 року N 5-рп/2005, згідно з яким конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя). Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. При цьому Конституційний Суд України зазначив, що загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що при ліквідації Управління МВС України на Південній залізниці як органу МВС України, МВС як державний орган зобов`язаний був вжити заходи щодо обов`язкового працевлаштування позивача, шляхом призначення її на посаду відповідної до скороченої. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 підлягає поновленню на посаді старшого слідчого слідчого відділення лінійного відділу на станції Куп`янськ Управління МВС України на Південній залізниці. Щодо частини позовних вимог про зобов`язання МВС України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21.02.2016 року по 25.05.2020 року, колегія суддів зазначає наступне. Пунктом 24 Положення N 114, передбачено, що у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов`язків, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу. Абзацом першим пункту 1.6 розділу І Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої Наказом МВС України від 31 грудня 2007 року N 499, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12 березня 2008 року за N 205/14896 (далі - Інструкція N 499) передбачено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ виплачується за місцем служби і виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом доходів і видатків органу, підрозділу, закладу чи установи МВС на грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ. Відповідно до пункту 1.18 розділу І Інструкції N 499 при прийнятті на службу до органів внутрішніх справ грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу нараховується з дня призначення на посаду. У разі звільнення зі служби грошове забезпечення особі рядового чи начальницького складу виплачується до дня виключення зі списків особового складу включно. Підпунктом "з" пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року N 100 (далі - Порядок N 100), передбачено, що цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках вимушеного прогулу. Згідно з абзацом третім пункту 2 Порядку N 100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку N 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Судом встановлено, що позивач проходила службу в Управлінні Міністерства внутрішніх справ України на Південній залізниці, яке на той час було структурним підрозділом Міністерства внутрішніх справ України. Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань УМВС України на Південній залізниці з 14.07.2015 р. перебуває у стані припинення. Наразі діє Ліквідаційна комісія, яка здійснює заходи з ліквідації. Незаконність звільнення позивача встановлено постановою Верховного Суду від 12 лютого 2020 року. В свою чергу, визнання наказу про звільнення незаконним тягне за собою поновлення працівника на роботі та обов`язок роботодавця виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задовольнити позовні вимоги в цій частині шляхом зобов`язання Ліквідаційну комісію Управління МВС України на Південній залізниці нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21.02.2016 року по 01.02.2021 року. Щодо частини позовних вимог про зобов`язання Національної поліції України зарахувати ОСОБА_1 до вислуги років період з 06 листопада 2016 року по 25 травня 2020 року на підставі постанови Верховного Суду від 12 лютого 2020 у справі №820/2002/16, колегія суддів зазначає наступне. Як вже встановлено судом, позивача наказом Голови ліквідаційної комісії Управління МВС України на Південній залізниці Крикун В. за №302 о/с від 25.05.2020 р. ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України та відповідно до пункту «г» ст. 64 (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української PCP від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114-1991) на підставі наказу МВС України від 22.06.2015 року за № 741 з 25 травня 2020 року. Таким чином, Національна поліція України не є та не була роботодавцем позивача. Позивач службу в органах поліції не проходить. Крім того, постанова Верховного Суду від 12 лютого 2020 у справі №820/2002/16 не містить зобов`язального змісту відносно Національної поліції України. Відтак, колегія суддів вважає, що вказана частина позовних вимог є безпідставною та такою, що задоволенню не підлягає. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.09.2020 року по справі №520/8075/20 прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті, а отже підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.09.2020 року по справі № 520/8075/2020 скасувати. Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Визнати протиправним та скасувати наказ Голови ліквідаційної комісії Управління МВС України на Південній залізниці Крикуна В. від 25.05.2020 року №302 о/с щодо звільнення ОСОБА_1 з посади старшого слідчого слідчого відділення лінійного відділу на станції Куп`янск Управління МВС України на Південній залізниці. Поновити ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого слідчого відділення лінійного відділу на станції Куп`янск Управління МВС України на Південній залізниці. Зобов`язати Ліквідаційну комісію Управління МВС України на Південній залізниці нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21.02.2016 року по 01.02.2021 року. В іншій частині позовних вимог відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя В.А. Калиновський Судді З.О. Кононенко О.М. Мінаєва Повний текст постанови складено 08.02.2021 року