Постанова 4854 № 420/6523/19

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 лютого 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/6523/19 Головуючий в 1 інстанції: Іванов Е.А. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Вербицької Н.В., суддів - Запорожана Д.В., - Кравченка К.В.., при секретарі судового засідання - Биховець А.В., за участю представника апелянта - Ребець Ю.Є., представника позивача - адвоката Тонкошкура І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2019 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И Л А: 05 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДМС України в Одеській області, в якій просила: - скасування рішення ГУ ДМС України в Одеській області від 10.10.2019 року «Про відмову у здійсненні обміну посвідки на постійне проживання в Україну у відношенні громадянина СРВ ОСОБА_1 ; - зобов`язати ГУ ДМС України в Одеській області здійснити обмін посвідки на постійне місце проживання НОМЕР_1 від 25.12.2008 року, виданої ОСОБА_1 , у зв`язку з досягненням 45-річного віку. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що у 2003 році вона на підставі рішення №256703 отримала дозвіл на імміграцію. 25.12.2008 року повторно документована посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_1 з безстроковим терміном дії. Разом з тим, у вересні 2019 року у зв`язку з досягненням 45-річного віку звернулась до відповідача із заявою про обмін посвідки на постійне проживання з наданням відповідних документів. Представником відповідача їй повідомлено про прийняття рішення від 10.10.2019 року про відмову в обміні посвідки. Не погоджуючись з рішенням про відмову в обміні посвідки на постійне проживання від 10.10.2019 року, вважаючи його безпідставним та протиправним, позивач звернулась до суду з даним позовом. Відповідач заперечував проти позову зазначаючи, що на підставі звернення позивача, ГУ ДМС України в Одеській області відповідно до п.21 постанови Кабміну України від 26.12.2002 року №1983 «Про затвердження Порядку формування квоти імміграції, Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданням про його скасування та виконання прийнятих рішень» та п.43 постанови Кабміну України від 25.04.2018 року №321 «Про затвердження зразка, технічного опису бланка та Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання» проведено перевірку особової справи, громадянки СР В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка 04.02.2002 року звернулась до ВГІРФО ГУ МВС України в Одеській області із заявою про отримання дозволу на імміграцію в Україну. При перевірці особової справи ОСОБА_1 встановлено, що у справі не виявлено будь-яких документів, які б підтверджували, що позивач працювала на Херсонському текстильному заводі з 1989 по 1994 рік. Тобто позивач при подачі документів для імміграції подала недійсні документи та повідомила про неправдиві відомості, що є порушенням Закону України «Про імміграцію», а тому прийняте рішення про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання від 10.10.2018 року № 51032300001948 , прийнято відповідно до норм чинного законодавства та скасуванню не підлягає. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано рішення ГУ ДМС України в Одеській області від 10.10.2019 року №51032300001948 про відмову ОСОБА_1 в обміні посвідки на постійне проживання. Зобов`язано ГУ ДМС України в Одеській області вирішити питання щодо якого звернулась громадянка Соціалістичної республіки В`єтнаму ОСОБА_1 у заяві від 27.08.2019 року №232320000 про обмін посвідки, у зв`язку з досягненням нею 45 - річного віку з урахуванням правової оцінки наданої судом у рішенні. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить зазначене рішення скасувати та прийняте нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі. Зокрема, апелянт зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прийняте з порушеннями норм ст.ст. 7, 90, 242, 246, 317 КАС України та норм Закону України «Про імміграцію» від 07.06.2001 року №2491-ІІІ, Порядку оформлення видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабміну України від 25.04.2018 року №321, внаслідок чого неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи. В іншому посилається на доводи, що містилися у відзиві на позовну заяву. Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається наступне. Громадянка Соціалістичної республіки В`єтнаму ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у 1989 році згідно з угодою між урядом колишнього СРСР та В`єтнамом прибула до України для працевлаштування на Херсонському текстильному заводі. ОСОБА_1 в 1994 році переїхала до міста Одеси, де проживає з своїм чоловіком - ОСОБА_3 (1963 р.н.) та сином ОСОБА_4 ( 1997 р .н.). 07.07.2003 року рішенням Київського районного суду м. Одеси по справі №2-4024 встановлено факт приїзду на роботу згідно договору між В`єтнамом і колишнім СРСР і постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на території України з 1989 року по дату винесення рішення (а.с.17-18). 28.07.2003 року за підписом начальника ВГПІС УМВС України в Одеській області Карпуном Ф.В. громадянці В`єтнаму ОСОБА_1 видано дозвіл на імміграцію на підставі п.4 розділу V Закону України «Про імміграцію». Цією ж датою позивач був документований посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_4 , терміном дії безстроково (а.с.74). 25.12.2008 року ОСОБА_1 повторно документована посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_1 терміном дії - безстроково (а.с.90). 19.11.2009 року чоловік позивачки ОСОБА_3 , (свідоцтво про шлюб НОМЕР_5, зареєстровано у м. Прагі 14.09.1990 року (а.с.21) придбав квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності та витягом від 19.01.2010 року №25070734 про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с.28-29). Листом від 10.04.2015 року №8.1/1973-15 Департамент у справах іноземців та осіб без громадянства повідомив ГУ ДМС України в Одеській області про розгляд матеріалів справи щодо законності надання дозволу на імміграцію за результатами опрацювання особової справи ОСОБА_1 де зазначив, що рішення суду від 07.07.2003 року №2-4024 підтверджує законність отримання іноземцями дозволів на імміграцію по територіальному походженню. Крім того, зазначив, що при складанні висновку щодо законності надання дозволу - необхідно перекваліфікувати підстави надання дозволу на імміграцію (а.с.80-81). 27.08.2019 року у зв`язку з досягненням 45-річного віку, позивач звернулась до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою-анкетою №232320000 про обмін посвідки на постійне проживання з наданням відповідних документів, що підтверджується підписом уповноваженої особи (а.с. 82-83). Однак 10.10.2019 року Головним управлінням ДМС України в Одеській області прийнято рішення про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання № 51032300001948 , яким відмовлено в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання ОСОБА_1 на підставі підпункту 11 пункту 62 порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року №321 (а.с.96). Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для проведення відповідачем перевірки правомірності видачі первісної посвідки в межах розгляду заяви про обмін посвідки у зв`язку з досягненням особи 45-річного віку. Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки предметом розгляду справи фактично є рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, судова колегія не надає правової оцінки доводам суду щодо відмови у позові. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Стаття 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" встановлює, що іноземець це - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав, а посвідка на постійне проживання це - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні. Закон України "Про імміграцію" у статті 1 унормовує, що імміграція це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання. Іммігрантом є - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання. Згідно статті 2 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов`язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин. Згідно п.1 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання» затвердженого постановою Кабміну України від 25.04.2018 року №321 (далі Порядок №321) посвідка на постійне проживання є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні. Відповідно до п.п.5 п.7 Порядку №321 обмін посвідки здійснюється у разі досягнення іноземцем або особою без громадянства 25- або 45-річного віку (у разі, коли іноземець або особа без громадянства документовані посвідкою, що не містить безконтактного електронного носія). Пунктом 9 Порядку №321 встановлено, що оформлення посвідки (у тому числі замість втраченої або викраденої), її обмін здійснюється територіальними органами/територіальними підрозділами ДМС через Головний обчислювальний центр Єдиного державного демографічного реєстру у взаємодії з Державним центром персоналізації документів державного підприємства «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» (далі - Центр). Згідно п.40 Порядку №321 для оформлення у зв`язку із втратою або викраденням посвідки, її обміну іноземець або особа без громадянства подають такі документи: 1) посвідку, що підлягає обміну (крім випадків втрати та викрадення); 2) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства; 3) переклад на українську мову сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними, засвідчений у встановленому законодавством порядку; 4) документи, що підтверджують обставини, у зв`язку з якими посвідка підлягає обміну (крім випадків, передбачених підпунктами 3-5 пункту 7 цього Порядку); 5) документ, що посвідчує особу законного представника, та документ, що підтверджує повноваження особи як законного представника, у разі подання документів законним представником; 6) документ, що підтверджує сплату адміністративного збору, або документ про звільнення від його сплати. З матеріалів справи вбачається, що позивачем при поданні заяви для обміну посвідки надано всі необхідні документи, що підтверджується підписами уповноваженої особи відповідача (а.с. 83). Відповідно до п.43 Порядку № 321 рішення про оформлення, обмін посвідки приймається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС за результатами ідентифікації іноземця або особи без громадянства, перевірки поданих ними документів та у разі відсутності підстав для відмови в її оформленні. Законодавцем відокремлюється поняття «обмін» посвідки та її «оформлення». Під різне нормативне регулювання підпадає як порядок розгляду заяви, так і підстави для прийняття рішення і кінцевий результат розгляду заяви. З матеріалів справи вбачається, що позивач звернулась до відповідача з заявою саме про обмін посвідки на постійне проживання у зв`язку з досягненням нею 45-річного віку, відповідно до пп.5 п.5 Порядку № 321 та надала до заяви необхідний перелік документів визначений п.40 цього Порядку. Доводи апелянта, що при перевірці особової справи позивача не виявлено документів, які підтверджують її роботу на Херсонському текстильному заводі з 1989 року по 1994 рік, що свідчить про подачу останньою неправдивих відомостей при подачі документів на отримання дозволу на імміграцію та відповідно відсутність підстав для імміграції ОСОБА_1 та залишення в Україні судова колегія вважає неприйнятними. Нормами Порядку №321 не встановлено, що при розгляді заяви про обмін посвідки відповідач вправі перевіряти обґрунтованість підстав, які впливали на її первинне оформлення. Крім цього, колегія суддів зазначає, що виходячи із принципу відповідальності держави перед людиною за свою діяльність (ст. 3 Конституції України), уповноважений державний орган належним чином буде виконувати свої повноваження з тією метою, з якою йому надано ці повноваження. Тому позивач, отримавши від уповноваженого органу за наслідками його звернення посвідки на постійне проживання в Україні НОМЕР_4 від 28.07.2003 року, НОМЕР_1 від 25.12.2008 року мав усі підстави розраховувати, що дані рішення приймалися на підставі закону та в межах повноважень цього органу. Відтак, позивач добросовісно отримував посвідки на постійне проживання в Україні від уповноваженого органу, не знаючи про те, чи всі належні процедури виконав даний уповноважений орган при розгляді його заяви, як не має підстав і для передбачення, що заявник мав можливість перевірити правомірність проведених цим органом процедур чи достовірно знати про їх протиправність. Отже, фактичне покладення на позивача відповідальності за неналежне виконання уповноваженими державними органами функцій, покладених на них законом, не відповідає принципу верховенства права. Крім того, висновком Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС України від 10.04.2015 року №8.1/1973-15 (а.с. 80), який приймався в межах розгляду питання щодо законності надання дозволу на імміграцію ОСОБА_1 , встановлено, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 07.07.2003 року по справі №2-4024 підтверджено факт постійного проживання ОСОБА_1 з 1989 року на території України. З урахуванням зазначеного підтверджується законність отримання нею дозволу на імміграцію по територіальному походженню, що свідчить про необхідність перекваліфікувати підставу надання дозволу на імміграцію при складанні висновку щодо законності надання такого дозволу. Згідно п.73 Порядку №321 у разі коли рішення про оформлення посвідки прийнято з порушенням вимог законодавства, керівник відповідного територіального органу/територіального підрозділу ДМС, керівник структурного підрозділу апарату ДМС проводить службову перевірку. За результатами перевірки складається висновок у двох примірниках, який підписується працівником, що провів перевірку, та його безпосереднім керівником і погоджується керівником територіального органу ДМС, керівником структурного підрозділу апарату ДМС. На підставі висновку посвідки, видані з порушенням вимог законодавства, визнаються недійсними за наказом ДМС. Матеріали справи не містять доказів проведення службової перевірки за фактом безпідставного оформлення та видачі позивачці посвідки на постійне проживання, що також спростовує твердження відповідача щодо наявності порушення законодавства. Відповідно до п. 46 Порядку №321 після проведення перевірок, підтвердження факту оформлення та видачі посвідки, ідентифікації іноземця або особи без громадянства керівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС приймає рішення про оформлення посвідки або про відмову в її оформленні. Як вбачається з рішення про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання від 10.10.2019 року № 51032300001948 підставою для відмови стало посилання на п.п.11 п.62 Порядку №321. Згідно п.п.11 п.62 Порядку №321 територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки, зокрема, в інших випадках, передбачених законом. Будь-яких інших обґрунтувань відмови в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання вказане рішення не містить. Також відповідачем не надано жодного доказу, який би пояснював підстави ухвалення такого рішення та передуючу йому перевірку. Враховуючи вищенаведене та обставини справи, колегія суддів вважає дії відповідача такими, що суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки ГУ ДМС України в Одеській області не наведено підстав та належного правового обґрунтування прийнятого рішення від 10.10.2019 року №51032300001948. Зазначене свідчить про вірність рішення в частині скасування рішення про відмову в оформлені (видачі) посвідки на постійне проживання від 10.10.2019 року № 51032300001948 та зобов`язання відповідача здійснити розгляд заяви громадянки СРВ ОСОБА_1 про обмін посвідки з урахуванням висновків суду. Відповідно до ст. 316 КАС України, враховуючи що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, воно підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга - без задоволення. Підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає, а доводи апеляційної скарги вважає такими, що висновків суду не спростовують. Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 25 листопада 2019 року, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст.328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст. ст. 308,310,315,316,321,322,325,328 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області - залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2019 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складений та підписаний колегією суддів 12 лютого 2020 року. Головуючий: Н.В.Вербицька Суддя: Д.В. Запорожан Суддя: К.В. Кравченко