Постанова 4852 № 280/4492/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 12 лютого 2020 року м. Дніпросправа № 280/4492/19 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Панченко О.М. (доповідач), суддів: Чередниченка В.Є., Іванова С.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Запорізької окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2019 року (суддя Новікова І.В., м. Запоріжжя) у справі №280/4492/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якому просила: - визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у виплаті позивачу грошової допомоги, що не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій; - зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу, у розмірі десяти її місячних пенсій у відповідності з вимогами п.7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2019 року адміністративний позов задоволено. Рішення мотивовано тим, що оскільки позивач одразу після призначення пенсії за вислугу років виявив бажання працювати та не отримував пенсію за вислугу років, то відповідно має право на одержання одноразової грошової допомоги. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, посилаючись на неповноту з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. В апеляційній скарзі відповідач, зокрема, зазначив про те, що відсутність призначеного раніше будь-якого виду пенсії є однією із головних умов у контексті наявності права на отримання грошової допомоги. Вказує, що оскільки позивачу було нараховано та виплачено пенсію за вислугу років у розмірі 31,80 грн. в квітні 2010 року та у розмірі 0,86 грн. в липні 2010 року відповідно до документів, що містяться у пенсійній справі, тому положення п.7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на нього не поширюються. Також відповідач зазначив, що присудження стягнення судових витрат на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суперечить вимогам чинного законодавства. Позивачем надано відзив на апеляційну скаргу, згідно якого позивач посилається на те, що фактично пенсії за вислугу років він не отримував та дана пенсія йому не виплачувалась. Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом встановлено, що 17.02.2010 позивач перебував на пенсійному обліку в Комунарському УПФУ м. Запоріжжя, у зв`язку із призначенням пенсії за вислугою років, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення». З 18.02.2010 позивачу призупинено виплату пенсії за вислугою років у зв`язку із працевлаштуванням. 19 серпня 2019 року позивачем до територіального органу Пенсійного фонду України подано заяву про призначення пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у зв`язку з чим позивачу призначено пенсію за віком. 02.09.2019 позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення та виплату грошової допомоги, відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Листом ГУ ПФУ в Запорізькій області від 09.09.2019 №43/Ф-1 позивача повідомлено про відсутність підстав для виплати грошової допомогу, оскільки позивач звертався за призначенням пенсії за вислугу років. Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом (далі - Закон №1058). Судом встановлено, що позивачем не оспорюється факт призначення йому пенсії за вислугу років, проте, позивач вказує, що він має право на отримання грошової допомоги, оскільки не отримував пенсію, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». За приписами пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону №1058, особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення. Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України. Умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та механізм її виплати визначає Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1191 (далі - Порядок). Пунктом 5 Порядку встановлено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію. Відповідно до пункту 7 Порядку, виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати. Таким чином, право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов`язується з наявністю у неї необхідного спеціального стажу (від 25 до 30 років) роботи на певних, визначених законодавством, посадах й вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної або комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» будь-якого іншого виду пенсії. Аналіз пункту 7-1 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та пункту 5 Порядку обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, дає підстави для висновку, що умовою наявності права на отримання вказаної грошової допомоги є не відсутність факту отримання особою будь-якого іншого виду пенсії на момент виходу на пенсію за віком, а відсутність такого факту до моменту виходу на цю пенсію, тобто в будь-який момент до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону. При цьому законодавство не ставить право особи на отримання такої допомоги в залежність від розміру або тривалості отримання нею пенсії та часу її призначення, якщо такі обставини мали місце до виходу на пенсію за віком. За змістом вказаної норми отримання вказаної грошової допомоги визначене законодавцем як заохочувальний захід щодо осіб, які, отримавши право на призначення пенсії, виявили бажання працювати та одержувати пенсію з більш пізнього віку, тобто фактично відтермінували реалізацію права виходу на пенсію. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №328/1619/17 (2-а/328/80/17) та від 22.02.2018 у справі №310/3774/17. Під час розгляду адміністративної справи встановлено, що за заявою позивача з 17 лютого 2010 року йому призначалась пенсія за вислугу років, виплата якої була припинена 18 лютого 2010 року у зв`язку із працевлаштуванням на підставі статті 7 Закону України «Про пенсійне забезпечення». За період призначення пенсії за вислугу років позивачу нарахована пенсія за вислугу років в розмірі 31,80 грн., що підтверджується протоколом від 15.03.2010. Разом із тим, як вірно вказав суд першої інстанції, із матеріалів справи вбачається, що пенсія за вислугу років позивачем фактично не отримувалась. При цьому посилання відповідача на те, що позивачем отримувалась пенсія за вислугу років не відповідає матеріалам справи. Згідно частини 4 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Із урахуванням правил, встановлених частиною 4 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, долучена відповідачем до апеляційної скарги довідка від 11 листопада 2019 року судом апеляційної інстанції як доказ не приймається, оскільки відповідачем не надано доказів неможливості подання вказаної довідки до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Судом першої інстанції обґрунтовано вказано, що пункт 7-1 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пов`язує позбавлення права на отримання одноразової грошової допомоги з фактом отриманням особою будь-якої іншої пенсії до виходу на пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а не з фактом призначення іншої пенсії. За таких обставин, оскільки позивач не отримував пенсію за вислугу років, то відповідно має право на одержання одноразової грошової допомоги. Слід також зазначити, що Розділ XV Закону доповнено пунктом 7-1 згідно із Законом № 3668-VI від 08.07.2011, тобто на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії за вислугу років з 17 лютого 2010 такі обмеження щодо виплати грошової допомоги не існували, а тому не могли бути передбачені позивачем, що виключає, на думку суду їх застосування, адже відповідно до ст. 58 Конституції України Закон не має зворотної дії. Стосовно доводів апеляційної скарги у частині розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає, що стягнення на користь позивача суми судового збору у розмірі 768,40 грн., сплаченого за подання позову, саме за рахунок бюджетних асигнувань відповідача відповідає приписам частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції в справі немає. Керуючись ст. ст. 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,- постановив: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2019 року у справі №280/4492/19 залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя О.М. Панченко суддя В.Є. Чередниченко суддя С.М. Іванов