Постанова 4854 № 420/2433/19

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 лютого 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/2433/19 Головуючий в 1 інстанції: Катаєва Е.В. Місце та час укладення судового рішення «--:--», м. Одеса Повний текст судового рішення складений 19.07.2020р. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Крусяна А.В., суддів Градовського Ю.М., Яковлєва О.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 липня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування акту про результати камеральної перевірки, податкового повідомлення-рішення та вимоги про сплату боргу, - В С Т А Н О В И В: 25.04.2019р. ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування акту про результати камеральної перевірки податкової декларації про майновий стан і доходи ФОП ОСОБА_1 ; податкового-повідомлення рішення від 28.03.2018р. №0163481314 про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафи) з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується особами за результатами річного декларування у сумі 170грн.; вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2018р. №Ф-4369-53 на суму 15763,78грн. В обґрунтування позову зазначено, що у фізичної особи-підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування, та не отримує дохід (не здійснює підприємницьку діяльність), не виникає обов`язку сплачувати єдиний внесок, тому вимога про сплату боргу (недоїмки) є протиправною. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19.07.2019р. у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням позивач подала апеляційну скаргу, в якій посилається на помилкове застосування судом при вирішенні справи вимог законодавства, внаслідок чого просить рішення суду скасувати та прийняти нове про задоволення позовних вимог. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню. Судом першої інстанції встановлено, що фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 було зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 16.08.2005р. №25430000000002459, перебувала на обліку як платник податків у Овідіопольській ДПІ Чорноморського управління Головного управління ДФС в Одеській області з 26.10.2018р. та займалася наступним видом діяльності: Код КВЕД АДРЕСА_1 торгівля з лотків та на ринках іншими товарами. Згідно запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 27.12.2018р. №25430060003002459 припинено ФОП ОСОБА_1 /а.с.63, 102-104/ 16.03.2018р. посадовою особою Головного управління ДФС в Одеській області, за результатом проведення камеральної перевірки податкової декларації про майновий стан і доходи ФОП ОСОБА_1 за 2017р., складено акт №008416/15-32-13-14/ НОМЕР_1 , яким встановлено порушення позивачем п.120.1. ст.120 Податкового кодексу України, а саме несвоєчасне подання податкової декларації про майновий стан за 2017р. /а.с.69-70/ 28.03.2018р. Головним управлінням ДФС в Одеській області винесено податкове-повідомлення рішення №0163481314 про застосування до ФОП ОСОБА_1 штрафних (фінансових) санкцій (штрафи) з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується особами за результатами річного декларування у сумі 170грн. /а.с.71/ 19.04.2018р. ФОП ОСОБА_1 подано до Державної фіскальної служби України скаргу на вищезазначене податкове-повідомлення рішення. /а.с.19/ Рішенням Державної фіскальної служби України від 20.06.2018р. №8797/М/99-99-11-02-01-14 відмовлено у задоволенні скарги ФОП ОСОБА_1 /а.с.72/ 12.11.2018 р. Головним управлінням ДФС в Одеській області винесено податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4369-53 зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 15763,78грн. /а.с.73/ Не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням та податковою вимогою про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування позивач звернулася до суду з даним позовом. Перевіривши матеріали справи, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо безпідставності позовних вимог. Порядок, строки нарахування та сплати податків та зборів встановлено Податковим кодексом України (надалі ПК України). Статтею 75 ПК України визначено, що контролюючі органи мають право проводити, зокрема, камеральні перевірки. Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу. Предметом камеральної перевірки також може бути, зокрема, своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків). Актом камеральної перевірки від 16.03.2018р. №008416/15-32-13-14/2249410369 про результати камеральної перевірки податкової декларації про майновий стан і доходи встановлено, що позивач подала податкову декларація про майновий стан і доходи за 2017 рік до Овідіопольського відділення Чорноморської ОДПІ з простроченням терміну подання на 13 днів, термін подання 09.02.2018р, фактично подано 22.02.2018р. /а.с.16-17/ Відповідно до п.49.18.5. ст.49 ПК України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює: календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб - підприємців - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року. Отже, останнім днем подання ФОП ОСОБА_1 декларації про майновий стан і доходи за 2017р. було 09.02.2018р., однак згідно штемпеля податкового органу її отримано 19.02.2018р., тобто з пропуском строку встановленого ПК України. /а.с.66-68/ Згідно п.120.1. ст.120 ПК України неподання (крім випадків, якщо податкова декларація не подається відповідно до п.49.2 ст.49 цього Кодексу) або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов`язаними нараховувати і сплачувати податки та збори, податкових декларацій (розрахунків), а також іншої звітності, обов`язок подання якої до контролюючих органів передбачено цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання. Оскільки позивачем подано податкову декларацію про майновий стан і доходи з пропущенням строку, тому податкове-повідомлення рішення від 28.03.2018р. №0163481314 про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафи) з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується особами за результатами річного декларування у сумі 170грн., є правомірним. Крім того, не підлягає задоволенню позовна вимога про визнання протиправним та скасування акта про результати камеральної перевірки від 16.03.2018р. №008416/15-32-13-14/ НОМЕР_1 , оскільки акт перевірки не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні КАС України, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися, тому його висновки не можуть бути предметом спору, а оцінка такого акта перевірки, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта. Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» №2464-VI (далі Закон №2464-VI) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464 з - поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування. Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини 1 статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Як вбачається з позовної заяви, позивач не є найманим працівником, а перебувала в статусі безробітної протягом 2017року та 9 місяців 2018 року. Таким чином, враховуючи наявність заборгованості по єдиному соціальному внеску, на виконання вимог пункту 4 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», згідно з пунктом 4 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, та на підставі даних ІТС контролюючих органів, позивачу контролюючим органом правомірно сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску. Відповідно до п.5 ч.1 ст.1 Закону №2464 мінімальний страховий внесок - це сума єдиного внеску, що визначається як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця. Згідно ч.5 ст.8 Закону №2464 єдиний внесок для всіх платників єдиного внеску встановлено у розмірі 22 відсотки до бази нарахування єдиного внеску. Згідно інтегрованої картки платника податків ФОП ОСОБА_1 , станом на 12.11.2018р. заборгованість зі сплати єдиного внеску становила 15819,54грн. Сума боргу за 2017р. та за 9 міс. 2018р. по сплаті ФОП ОСОБА_1 єдиного соціального внеску контролюючим органом розрахована виходячи з розміру мінімального страхового внеску за місяць, який складав у 2017 році 704грн., у 2018 році - 819,06грн. /а.с.94-95/ Законом України «Про Державний бюджет на 2017 рік» розмір мінімальної заробітної плати встановлено у розмірі 3200грн. на місяць, а тому у 2017 році мінімальний страховий внесок складав 704грн. (3200/100х22), тобто за 2017р. позивач повинен був сплатити єдиний внесок у розмірі 8448грн. Законом України «Про Державний бюджет на 2018 рік» розмір мінімальної заробітної плати встановлено у розмірі 3723грн. на місяць, а тому у 2018 році мінімальний страховий внесок складав 819,06грн. (3723/100х22), тобто за 9 місяців 2018р. позивач повинен був сплатити єдиний внесок у розмірі 7371,54грн. Отже, за 2017р. та за 9 міс. 2018р. позивач повинен був сплатити єдиний внесок у розмірі 15819,54грн. (8448+7371,54), а тому оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2018р. №Ф-4369-53 складена на підставі облікових даних ФОП ОСОБА_1 з інформаційної системи Головного управління ДФС в Одеській області відповідно до вимог законодавства. Враховуючи конкретно встановлені обставин у справі на підставі оцінених доказів, враховуючи правове регулювання спірних правовідносин, контролюючим органом доведено правомірність прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, вимоги про сплату боргу (недоїмки), натомість позивачем, з огляду на приписи процесуального закону (частини 1 статті 71 КАС України та частини 1 статті 77 КАС України належними та допустимими доказами не підтверджено свої заперечення проти наданих контролюючим органом доказів та доводів щодо прийняття спірного рішення та вимоги. На підставі викладеного, оскільки судом першої інстанції при вирішенні справи правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції в порядку ст.316 КАС України підлягає залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 липня 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання судового рішення. Головуючий суддя Крусян А.В. Судді Градовський Ю.М. Яковлєв О.В.