Постанова 4803 № 205/8427/17

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/360/20 Справа № 205/8427/17 Суддя у 1-й інстанції - Шавула В. С. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 лютого 2020 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді - Свистунової О.В. суддів - Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А. за участю секретаря - Гулієва М.І.о., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 лютого 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство «НІКЕ» про стягнення грошових коштів , - В С Т А Н О В И Л А: У грудні 2017 року позивач звернувся до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство «НІКЕ» про стягнення грошових коштів. Мотивуючи свої вимоги, позивач зазначав, що його батько - ОСОБА_2 був співзасновником ТОВ НВП «НІКЕ», розмір його внеску до статутного фонду складав 49,9%. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. Після його смерті спадкоємцем є позивач. 03 листопада 2016 року приватним нотаріусом ДМНО Козіною А.В. позивачу видано Свідоцтво про право власності на спадщину за законом, яка складається із 1/6 частини у статутному капіталі відповідача, розмір якої 49,9%, що у грошовому еквіваленті становить 1 996 000,00 грн. Позивач звертався до відповідача із заявою про відмову у вступі до ТОВ НВП «НІКЕ» та вимогою виплатити йому 1/6 частки у майні товариства як спадкоємцю пропорційно розміру частки - 49,9 % статутного капіталу. Позивач зазначав, що до теперішнього часу відповідач не здійснив із ним розрахунок, у зв`язку із чим він змушений був звернутися до суду з даним позовом, в якому, уточнивши свої вимоги, просив суд стягнути з ТОВ НВП «НІКЕ» на свою користь частку вартості майна Товариства, що належить до виплати спадкоємцю померлого учасника Товариства ОСОБА_2 в розмірі 263 031,22 грн.; стягнути з ТОВ НВП «НІКЕ» на свою користь інфляційні в розмірі 47608,40 грн.; стягнути з ТОВ НВП «НІКЕ» на свою користь 3% річних в розмірі 14 290,16 грн.; зобов`язати ТОВ НВП «НІКЕ» сплатити йому частку прибутку Товариства за 2015 рік, що належить до виплати спадкоємцю померлого учасника Товариства ОСОБА_2 ; стягнути з ТОВ НВП «НІКЕ» на свою користь судові витрати. Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 лютого 2019 року у задоволенні позовних вимог - відмовлено . В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не доведені обставини, що мають значення для справи. Також скаржник зазначає, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та висновки суду не відповідають встановленим обставинам. У відзиві відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з положенням частини 2 статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 264 ЦПК України передбачено, що при прийнятті рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи є інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 19.03.1993 року зареєстровано Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство «НІКЕ» (а.с.17). Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства «НІКЕ» є юридичною особою приватного права з моменту його державної реєстрації і діє відповідно до Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законів України «Про власність», «Про господарські товариства» та інших законодавчих актів України, з метою одержання прибутку. Згідно п.1.2. ст.1, п.4.4. ст..4 Статуту ТОВ НВП «НІКЕ» одним із учасників товариства являвся ОСОБА_2 його частка у статутному капіталі становить 49,9%, що становить 1 996 000,00 грн. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. Після його смерті спадкоємцем 1/6 частини частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства «НІКЕ» став його син - ОСОБА_1 , на його ім`я, приватним нотаріусом ДМНО Козіною А.В., видано Свідоцтво про право на спадщину за законом (а.с.4). Згідно п.12.1., 12.2. Статуту частка у статутному капіталі товариства переходить до спадкоємця фізичної особи або правонаступника юридичної особи - учасника товариства. Розрахунки із спадкоємцями (правонаступниками), які не вступили до товариства, здійснюються відповідно до закону. Відповідно до ст. 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Згідно зі ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 1219 Цивільного кодексу України, до складу спадщини не входять права та обов`язки, які нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема особисті немайнові права. Відповідно до п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 «Про судову практику у справах про спадкування», вирішуючи спір про спадкування частки учасника підприємницького товариства необхідно враховувати, що при цьому спадкується не право на участь, а право на частку в статутному (складеному) капіталі. У частині 1 ст. 100 Цивільного кодексу України визначено, що учасники товариства мають право вийти з товариства, якщо інше не випливає із закону, тобто право участі у товаристві є особистим немайновим правом. Відповідно до частини першої статті 50 Закону України «Про господарські товариства» товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Стаття 54 Закону України «Про господарські товариства» визначає порядок оплати вартості майна при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю. Так, при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному фонді. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. Статтею 12 Закону України «Про господарські товариства» визначено, що належить до майна товариства, власником якого є це товариство. Так, товариство є власником: майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність; продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом. Відповідно до ч. 5 ст. 147 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) частка у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю переходить до спадкоємця фізичної особи або правонаступника юридичної особи - учасника товариства, якщо статутом товариства не передбачено, що такий перехід допускається лише за згодою інших учасників товариства. Розрахунки із спадкоємцями (правонаступниками) учасника, які не вступили до товариства, здійснюються відповідно до положень статті 148 цього Кодексу. Згідно ч. 2 ст. 148 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства. За домовленістю між учасником та товариством виплата вартості частини майна товариства може бути замінена переданням майна в натурі. Якщо вклад до статутного капіталу був здійснений шляхом передання права користування майном, відповідне майно повертається учасникові без виплати винагороди. Порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом. Колегія суддів не приймає доводи апелянта про те, що позивач ніколи не вступав до ТОВ НВП "НІКЕ", тому на нього не можуть бути розповсюджуватися вимоги, передбачені ЦК України щодо нотаріального засвідчення підпису на заяві про вихід із товариства, зважаючи на наступне. Законодавство, яким регулюється діяльність товариств з обмеженою відповідальністю, складається з норм Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», який набув чинності з 17.06.2018 року. До набуття чинності вищезазначеного Закону діяльність товариств з обмеженою відповідальністю регулював Закон України «Про господарські товариства». Пунктами 4.7-4.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду №4 від 25.02.2016 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин» визначено, що у разі смерті (ліквідації) учасника ТОВ (ТДВ) спадкоємцем (правонаступником) спадкується не право на участь, а право на частку в статутному (складеному) капіталі. Частиною п`ятою статті 147 ЦК України закріплено право учасників ТОВ або ТДВ передбачити у статуті товариства необхідність отримання згоди інших учасників товариства на перехід частки у статутному капіталі до спадкоємця фізичної особи або правонаступника юридичної особи. Якщо спадкоємець (правонаступник) відмовився від участі у ТОВ (ТДВ) або йому було відмовлено у прийнятті до товариства, до відносин, пов`язаних з виплатою спадкоємцю (правонаступнику) вартості частки майна товариства, за аналогією застосовується стаття 54 Закону України "Про господарські товариства". Відповідно до ст. 54 Закону України «Про господарські товариства» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі. Також колегія суддів не приймає до уваги, посилання апеляційної скарги про те, що ст. 148 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) врегульовує тільки порядок розрахунків, а не порядок звернення учасників товариства чи спадкоємців учасника товариства щодо розрахунків з ним, зважаючи на наступне. Згідно з ч. 1 ст. 88 ГК України учасники господарського товариства мають право, зокрема, вийти в передбаченому установчими документами порядку зі складу товариства. Пунктом 3 ч. 1 ст. 116 ЦК України також передбачено, що учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом вийти у встановленому порядку з товариства. Зазначені положення кореспондується з нормами ст. 10 Закону України "Про господарські товариства". Згідно із ч. 1 ст. 148 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, заявивши про це не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом. Справжність підпису на заяві про вихід з товариства підлягає нотаріальному засвідченню. Учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства. Спори, що виникають у зв`язку з виходом учасника із товариства з обмеженою відповідальністю, у тому числі спори щодо порядку визначення частки у статутному капіталі, її розміру і строків виплати, вирішуються судом. Як вбачається із матеріалів справи, свідоцтво про право на спадщину було видане позивачу 03.11.2016 року, а заява, яку позивач направив засобами поштового зв`язку директору ТОВ НВП «НІКЕ» про відмову від вступу до товариства в якості учасника, та у якій вимагав виплатити йому 1/6 частину від частки 49,9% вартості активів підприємства, датується 04.11.2016 року. Дана заява складена у простій письмовій формі та підпис заявника у заяві нотаріально не засвідчений. 02.11.2016 року набрав чинності ЗУ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державної реєстрації прав на нерухоме майно та захисту прав власності" від 06.10.2016 року № 1666-VIII. Цим законом були внесені зміни до ст. 148 ЦК України - встановлено, що справжність підпису на заяві про вихід з товариства підлягає нотаріальному засвідченню. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що необхідною умовою для виходу з товариства за наведеними вище нормами законодавства є подання учасником товариства відповідної заяви про вихід з товариства підпис у якій нотаріально засвідчений, а в даному випадку заяви про відмова від вступу, за аналогією права. Оскільки, зазначена заява має правові наслідки як для заявника, так і для ТОВ. Встановивши відсутність нотаріального засвідчення справжності підпису позивача на заяві про відмову у вступі до товариства, на підставі якої і заявлено позовні вимоги, колегія суддів погоджується із висновком місцевого суду, що така заява є неналежно оформленою та не може бути підставою для проведення з ним відповідних виплат, оскільки не створює правових наслідків для сторін. Відсутність нотаріального посвідчення підпису заявника на заяві про відмову у вступ до товариства не дає підстави вважати дійсним волевиявлення учасника товариства щодо виходу зі складу учасників. Такая правова позиція узгоджується із постановою КГС ВС у справі № 912/422/17 від 02 травня 2018 року. Відповідно до вимог Закону України, що діяли на час спірних відносин, після набуття частки в статутному капіталі у спадкоємців (правонаступників) виникає переважне право вступу до цього товариства, передбачене ст.55 Закону України "Про господарські товариства", проте у цьому разі не йдеться про автоматичне набуття такими спадкоємцями права участі в товаристві. Лише після прийняття вищим органом ТОВ (ТДВ) позитивного рішення спадкоємець (правонаступник) частки у статутному капіталі може стати учасником відповідного товариства. У свою чергу, товариство може відмовитися від прийняття спадкоємця (правонаступника) до складу учасників. У разі відмови правонаступника (спадкоємця) від вступу у ТОВ (ТДВ) або відмови товариства у прийнятті до нього правонаступника (спадкоємця) йому видається у грошовій або натуральній формі частка майна, яка належала померлому учаснику, реорганізованій або ліквідованій юридичній особі (спадкодавцю), вартість якої визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника. У цих випадках розмір статутного капіталу підлягає зменшенню, про що проводяться загальні збори та рішення яких про відповідні зміни повинні пройти реєстрацію. Якщо спадкоємець (правонаступник) відмовився від участі у ТОВ (ТДВ) або йому було відмовлено у прийнятті до товариства, до відносин, пов"язаних з виплатою спадкоємцю (правонаступнику) вартості частки майна товариства, за аналогією застосовується ст.54 Закону України "Про господарські товариства". Для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю або товариства з додатковою відповідальністю (далі в цій частині - товариство) , у відповідності до вимог ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" подаються такі документи: 1) заява про державну реєстрацію змін до цих відомостей; 2) документ про сплату адміністративного збору; 3) один із таких відповідних документів: а) рішення загальних зборів учасників товариства про визначення розміру статутного капіталу та розмірів часток учасників; б) рішення загальних зборів учасників товариства про виключення учасника з товариства; в) заява про вступ до товариства; г) заява про вихід з товариства; ґ) акт приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі товариства; д) судове рішення, що набрало законної сили, про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства; е) судове рішення, що набрало законної сили, про стягнення з (повернення з володіння) відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства. Справжність підписів учасників, які голосували за рішення, зазначені у підпунктах "а" і "б" цієї частини, засвідчується нотаріально. Якщо у випадках, передбачених законом (смерть учасника, реорганізація тощо), таке рішення приймається без урахування голосів учасника у зв`язку з настанням певної обставини, подається також доказ настання такої обставини (оригінал документа або його копія, вірність якої засвідчена нотаріально або тим, хто видав документ). Справжність підписів на документі, зазначеному в підпункті "в" цієї частини, засвідчується нотаріально. Разом з таким документом подається доказ набуття права на спадщину або доказ правонаступництва (оригінал документа або його копія, вірність якої засвідчена нотаріально або тим, хто видав документ). Якщо відповідно до статуту товариства вимагається згода інших учасників на вступ до товариства, подається також така згода, справжність підписів на якій засвідчується нотаріально. Справжність підписів на документі, зазначеному в підпункті "г" цієї частини, засвідчується нотаріально. Якщо відповідно до закону або статуту товариства вимагається згода інших учасників на вихід з товариства, подається також така згода, справжність підписів на якій засвідчується нотаріально. Справжність підписів на документі, зазначеному в підпункті "ґ" цієї частини, засвідчується нотаріально. Одночасно може бути надана довідка про формування резервного капіталу товариства. Документи подаються такими особами: товариством - якщо подаються документи, зазначені в підпунктах "а" і "б" цієї частини; спадкоємцем чи правонаступником учасника товариства - якщо подається документ, зазначений у підпункті "в" цієї частини; учасником, який виходить з товариства, або його спадкоємцем чи правонаступником - якщо подається документ, зазначений у підпункті "г" цієї частини; особою, яка набула частку (частину частки) у статутному капіталі товариства, або особою, яка передала її, - якщо подається документ, зазначений у підпункті "ґ" цієї частини; позивачем - якщо подаються документи, зазначені в підпунктах "д", "е" цієї частини. Таким чином, для державної реєстрації змін особою, яка подає відповідні документи (учасником, його спадкоємцем чи правонаступником), за аналогією права, подається заява про вступ (вихід, відмову) до ТОВ, справжність підпису на якій засвідчується нотаріально, і докази набуття спадщини. Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. ст. 43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. У відповідності до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції , що вимоги позивача про виплату частки вартості майна як спадкоємцю померлого учасника ТОВ НВП «НІКЕ», а також інфляційних витрат та 3% річних задоволенню не підлягають, оскільки позивач порушив порядок вирішення спірного питання, що не позбавляє його права у належний спосіб звернутись до відповідача. Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частини перша, друга та п`ята статті 263 ЦПК України). Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35). Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Враховуючи викладене та конкретні обставини справи, судове рішення відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права і тому, колегія апеляційного суду вважає, що правових підстав для його скасування немає, а тому доводи апеляційної скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін. Судові витрати понесені сторонами в зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення. Керуючись ст.ст. 259,268,374,375,381-384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 лютого 2019 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення. Головуючий О.В. Свистунова Судді: Т.П.Красвітна І.А. Єлізаренко