Постанова 4819 № 658/3076/18

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер справи: 658/3076/18 Головуючий в І інстанції: Марків Т.А. Номер провадження: №22-ц/819/437/20 Доповідач: Майданік В.В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 лютого 2020 року Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Майданіка В.В., суддів: Кутурланової О.В., Орловської Н.В., секретар Литвиненко В.О. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в залі суду в м.Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою Крилової Олени Леонідівни, діючої від імені Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", на рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 07 жовтня 2019 року, у складі судді Марків Т.А., у справі за позовом Кіріченка Віталія ОСОБА_1 , діючого від імені Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк", до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, В С Т А Н О В И В : 21 серпня 2018 року представник позивача звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив стягнути з відповідачана користь позивача заборгованість за кредитним договором № б/н від 02.10.2008 року у розмірі 12193,89грн, яка складається з: --- 264,66грн тіло кредиту; --- 2738,59грн заборгованість по процентах за користування кредитом; --- 8371,88грн заборгованість за пенею; --- 250,00грн штраф (фіксована частина), 568,76грн штраф (процентна складова), а також судові витрати в розмірі 1762,00грн. Позов обґрунтований наступним. Відповідно до укладеного договору №б/н від 02.10.2008 року відповідач отримав кредит у розмірі 4300,00грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі, вказаному в Тарифах. Про це було підписано відповідну заяву. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку складають Договір між сторонами. Щодо зміни кредитного ліміту банк керується п.п.2.1.1.2.3., 2.1.1.2.4. Умов та правил надання банківських послуг, де зазначено, що клієнт дає свою згоду на прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за ініціативою банку. Пунктом 1.1.3.2.3. договору передбачена можливість зміни Тарифів та інших невід`ємних частин договору. Умови договору передбачають сплату процентів, а також пені та штрафів у відповідному розмірі за неналежне виконання позичальником зобов`язання за договором. На порушення умов договору відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав, у зв`язку з чим станом на 03.07.2018 року виникла заборгованість у розмірі 12193,89грн, яка складається з: --- 264,66грн тіло кредиту; --- 2738,59грн заборгованість по процентах за користування кредитом; --- 8371,88грн заборгованість за пенею; --- 250,00грн штраф (фіксована частина), 568,76грн штраф (процентна складова). Заочним рішенням Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 23 листопада 2018 рокупозов було задоволено частково. Суд вирішив: стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором в сумі 11375,13грн та судові витрати в розмірі 1643,69грн, а всього стягнути 13018,82грн; в задоволенні решти позову відмовити. Ухвалою вказаного суду від 15 квітня 2019 року було задоволено заяву відповідача про перегляд заочного рішення, вказане заочне рішення було скасовано. Оскаржуваним рішенням Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 07 жовтня 2019 року позов було задоволено частково, з відповідача на користь позивача було стягнуто заборгованість за кредитним договором в сумі 264,66грн, судовий збір 35,24грн, а всього 299,90грн. В задоволенні решти позову було відмовлено. В апеляційній скарзі представник позивача просить скасувати зазначене рішення в частині незадоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, в іншій частині рішення суду залишити без змін. При цьому послалася на неповне з`ясування обставин справи та порушення норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права. Зокрема, зазначила, що судом першої інстанції не було враховано положення ст.633, ч.1 ст.634, ст.ст.207, 626, 628, 638, 526, 1048, 1054 ЦК України, за якими з урахуванням наданих доказів слід дійти висновку про те, що у даному випадку кредитний договір був укладений шляхом оформлення і підписання анкети-заяви від 02.10.2008 року та довідки про умови кредитування від 02.10.2008 року, у яких визначені істотні умови щодо розміру та порядку нарахування штрафних санкцій, що є складовою частиною кредитного договору. При цьому послалась на відсутність підстав для застосування правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17, оскільки вона не стосується даних правовідносин та постановлена у справі з іншими обставинами. В зазначеній справі висловлено правову позицію про застосування положень ст.ст.633 та 634 ЦК України щодо договору приєднання у разі відсутності узгодження умов договору, які встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах. А в цій справі, підписавши анкету-заяву та довідку про умови кредитування, позичальник ознайомився та погодився з викладеними в них умовами укладеного договору. При цьому зазначила, що відповідач фактично участі у справі не брав, розрахунок заборгованості не оскаржував та не спростував належними доказами власне волевиявлення згідно змісту заяви, що свідчить про відсутність його заперечень щодо заявлених вимог. Також, пославшись на положення ст.ст.1048 і 1054 ЦК України, ст.49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", зазначила, що суд не мав права відмовляти у стягненні відсотків, що судом не враховано того, що кредитний договір є двостороннім та оплатним, де оплатою за користування кредитом є сплата відсотків, що є істотною умовою при наданні кредиту. Також, вказала, що оскаржуване рішення порушує стабільність функціонування фінансового сектору держави, наносить шкоду усім споживачам банківських послуг. Також, вказала, що наявні правові висновки Верховного Суду, відповідно до яких: --- навіть в інших правовідносинах, пов`язаних з грошовими зобов`язаннями, нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами може бути здійснене на рівні облікової ставки НБУ за аналогією закону на підставі приписів ст.1048 (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 року у справі № 910/10156/17); --- у разі незгоди з розрахунком заборгованості суд повинен навести аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок (постанова Верховного Суду від 06.06.2018 року у справі № 755/7704/15-ц); --- є безпідставним твердження суду про те, що укладений між позивачем та відповідачем договір банківського обслуговування не містить підписів позичальника і отже є нікчемним, оскільки такий договір є договором приєднання і жодного підпису під публічно розміщеними Умовами та правилами закон не вимагає (постанова від 08.07.2019р у справі № 923/760/18), Крім того, вказала, що у постанові Верховного Суду від 11.09.2019р у справі № 153/1334/16 наголошено на необхідність доведення сторонами обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень. А в постанові від 11.09.2019р у справі № 642/5533/15-ц визначено, що на підставі заяви позичальника виникають договірні відносини і факт користування карткою стверджує наявність кредитних правовідносин у відповідності до Умов та Правил надання банківських послуг. Отже, рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення 2738,59грн заборгованості по процентах за користування кредитом, 8371,88грн заборгованості за пенею, 250,00грн штрафу (фіксована частина), 568,76грн штрафу (процентна складова) і не оскаржується в частині задоволення позовної вимоги про стягнення 264,66грн тіла кредиту. Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Із матеріалів справи та встановлених судом обставин вбачається наступне. Відповідно до витягу зі Статуту банку, погодженого НБУ 11.06.2018 року, позивач є правонаступником Публічного акціонерного товариства КБ "ПриватБанк", яке в свою чергу є правонаступником ЗАТ КБ "ПриватБанк" (а.с.35-36). Відповідач ОСОБА_3 подав 02.10.2008 року Заяву (а.с.12). В ній вказані детальні дані про відповідача, а потім дуже дрібним шрифтом зазначено про наступне: що позичальник погоджується з тим, що дана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між ним та банком договір про надання банківських послуг; що він (позичальник) ознайомився та згоден з Умовами та Правилами надання послуги і Тарифами. У розділі 5 заяви "Банковские услуги" стоїть галочка навпроти кредитка "Універсальна" "30 днів пільгового періоду". Також вказана заява містить відомості про кредитний ліміт 2500,00грн, а також про базову процентну ставку по кредиту в розмірі 3% на місяць на остаток заборгованості. Крім того, вказана заява не містить відомостей щодо відповідальності за порушення зобов`язань. Наявна підписана відповідачем довідка від 02.10.2008 року про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна, 30 днів пільгового періоду", яка містить положення про процентну ставку 3,0%, обов`язків щодо щомісячного платежу (7% від заборгованості, але не менше 50грн), сплату пені (1% від заборгованості, але не менше 10,00грн на місяць) та штрафу (250,00грн + 5% від суми позову) (а.с.13). За вказаною довідкою пеня нараховується 1 раз на місяць за наявності прострочення за кредитом чи процентами 5 і більше днів при виникненні прострочки на суму більше 50,00грн. Штраф нараховується за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань, передбачених договором, більше ніж на 120 днів. Також позивачем надано Умови та Правила надання банківських послуг (а.с.14-36). Зазначені Умови та Правила підпису позичальника (відповідача) не містять. Відповідно до розрахунку заборгованості за вказаним договором №б/н від 02.10.2008 року станом на 03.07.2018 року наявна заборгованість у розмірі 12193,89грн, яка складається з: --- 264,66грн тіло кредиту; --- 2738,59грн заборгованість по процентах за користування кредитом; --- 8371,88грн заборгованість за пенею; --- 818,76грн заборгованість по судових штрафах (а.с.7-11). Згідно вказаного розрахунку банком встановлено таку процентну ставку: з 02.10.2008 року 36% (3% на місяць); з 01.01.2013 року 30% (2,5% на місяць); з 01.09.2014 року 34,80% (2,9% на місяць); з 01.04.2015 року 43,2% (3,6% на місяць). Відповідно до довідки, наданої позивачем, відповідачу за кредитним договором № б/н від 02.10.2008 року було видано наступні кредитні картки: № НОМЕР_1 з терміном дії до 02/10; № 4149437409383112 з терміном дії до 01/14; № 5457082231168480 з терміном дії до 01/18 (а.с.52). Також позивачем надано банківську виписку за період з 02.10.2008 року по 03.07.2018 року (за вказаними картками № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 ), яка має статус первинного документу, що підтверджено Переліком типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012р №578/5, згідно якого до таких первинних документів віднесені, зокрема виписки банків, корінці квитанцій і касових чекових книжок, повідомлення банків, касові й банківські документи (а.с.53-61). Згідно вказаної виписки: кредитний ліміт 0,00, всього приходу 33675,02грн, всього витрат 44969,93грн, баланс на кінець періоду 11294,91грн. Остання операція, здійснена відповідачем, поповнення 03.02.2017 року карти готівкою в сумі 135,00грн. Відповідно до заяви відповідача на адресу суду першої інстанції він визнав позов лише в частині стягнення тілу кредиту, в іншій частині позовних вимог просить відмовити і справу розглядати за його відсутності (а.с.157). Задовольняючи частково позовні вимоги, стягуючи тіло кредиту в розмірі 264,66грн та відмовляючи в задоволенні решти вимог, суд першої інстанції виходив з того, що в заяві позичальника не міститься процентної ставки та відповідальності за порушення зобов`язання, виходив з того, що Умови та Правила надання банківських послуг, на які посилається позивач як на підставу для стягнення процентів та пені й штрафу, відповідачем не підписані, що саме долучені до справи Умови та Правила розумів відповідач та ознайомився з ними, що їх не можна вважати складовою кредитного договору. Проте з таким висновком суду повністю погодитися не можна. У справі встановлено і це підтверджується розрахунком заборгованості та випискою банку, що відповідачу (позичальнику) було відкрито картковий рахунок та видано кредитні картки: № НОМЕР_1 з терміном дії до 02/10; № НОМЕР_2 з терміном дії до 01/14; № 5457082231168480 з терміном дії до 01/18, первісно кредитний ліміт не встановлювався. Банк встановив та змінював кредитний ліміт. Відповідач, погашаючи заборгованість за кредитом, тим самим прийняв умови договору та погодився з ними. Із виписки, яка є первинними документом, вбачається, що відповідач знімав кредитні кошти, потім частково погашав заборгованість за договором. Остання операція, здійснена відповідачем, поповнення 03.02.2017 року карти готівкою в сумі 135,00грн. Заява позичальника містить відомості про кредитний ліміт 2500,00грн, а також про базову процентну ставку по кредиту в розмірі 3% на місяць на остаток заборгованості. Крім того, відповідач (позичальник) підписав довідку від 02.10.2008 року про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна, 30 днів пільгового періоду", яка містить положення про обов`язки щодо щомісячного платежу (7% від заборгованості, але не менше 50грн), сплату пені (1% від заборгованості, але не менше 10,00грн на місяць) та штрафу (250,00грн + 5% від суми позову). Відповідачем вказані обставини не заперечуються. Щодо кредитного договору, укладеного між сторонами, слід зазначити таке. Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У своїй постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) Велика Палата Верховного Суду, вважаючи за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше ухваленому судовому рішенні Верховного Суду України, зробила такий нижчезазначений висновок щодо застосування відповідних норм права у правовідносинах, за яких кредитний договір укладено шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації: --- надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору; --- на підставі ч.ч.1 і 2 ст.207, ст.ст.626, 628, ч.1 ст.638, ст.ст.1048, 1049, 1054, 1055, 1056-1 ЦК України можна дійти висновку, що вказані Умови та правила надання банківських послуг, надані банком, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви, що у цій справі між сторонами був укладений кредитний договір, який не містить строку повернення кредиту, не містить обов`язок сплати процентів за користування кредитом (якщо таке положення відсутнє в заяві), не містить відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань; --- у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника процентна ставка не зазначена. Також відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" "Універсальна, 30 днів пільгового періоду" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ як невід`ємні частини спірного договору. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема ст.ст.625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п.3 ч.1 ст.3 ЦК України. У ч.ч.1-3 ст.509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою споживачем банківських послуг (ч.1 ст.11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII "Про захист прав споживачів". Згідно з п.22 ч.1 ст.1 Закону № 1023-XII споживач фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з позичальником АТ КБ "ПриватБанк" дотримав вимог, передбачених ч.2 ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів" про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору; --- враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку не повернуті, а також вимоги ч.2 ст.530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Як зазначено, у заяві позичальника процентна ставка зазначена. Крім того, у довідці, підписаній відповідачем, наявні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками, пеню та штраф. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на заяву позичальника, Умови та Правила надання банківських послуг, Тарифи банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, як невід`ємні частини спірного договору. Разом з тим, з урахуванням вказаного висновку Верховного Суду, на підставі ч.ч.1 і 2 ст.207, ст.ст.626, 628, ч.1 ст.638, ст.ст.1048, 1049, 1054, 1055, 1056-1 ЦК України, враховуючи обставини справи та недоведення позивачем що саме вказані Умови та Правила надання банківських послуг підписані та визнані відповідачем, можна дійти висновку, що вказані Умови та правила надання банківських послуг, які відповідачем не підписані, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви, що у цій справі між сторонами був укладений кредитний договір, який не містить строку повернення кредиту. Аналогічними є й висновки Верховного Суду у постановах від 23.10.2019 року у справі № 136/695/17 та від 06.11.2019 року у справі № 755/1927/16-ц, ухвалених у тотожних справах за касаційними скаргами АТ КБ "ПриватБанк" у справах за участю позикодавця АТ КБ "ПриватБанк" та позичальників-фізичних осіб, в яких були винесені заочні рішення судом першої інстанції і в яких судами першої інстанції в задоволенні позовних вимог було відмовлено, апеляційними судами рішення суду першої інстанції було: в першій справі залишено без змін, а в другій справі скасовано й стягнуто тіло кредиту та штраф (фіксовану частину), а за наслідками розгляду касаційних справ банку: в першій справі судові рішення судів першої і другої інстанцій були скасовані в частині вирішення позовних вимог про стягнення тіла кредиту та ухвалено нове рішення про стягнення тіла кредиту, а в другій справі рішення апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по процентах за користування кредитом, пені та комісії, штрафу (процентної складової) було змінено у мотивувальній частині та викладено його у редакції цієї постанови, а саме з підстав того, що Умови та правила надання банківських послуг й Тарифи банку не є складовими кредитного договору. Однак укладений кредитний договір містить зазначення про розмір процентної ставки (3% на місяць), містить відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Отже, слід дійти висновку, що між сторонами був укладений кредитний договір, складовими якого є заява позичальника та довідка. З приводу процентної ставки слід зазначити таке. У самій заяві зазначено, що базова процентна ставка становить 3% на місяць (тобто 36% на рік), її зміна не передбачена. Однак, за вказаним договором процента ставка складає: з 02.10.2008 року 36% (3% на місяць); з 01.01.2013 року 30% (2,5% на місяць); з 01.09.2014 року 34,80% (2,9% на місяць); з 01.04.2015 року 43,2% (3,6% на місяць). Виходячи із принципу диспозитивності цивільного процесу, апеляційний суд вважає, що зазначення з 01.01.2013 року процентної ставки 30% на рік (2,5% на місяць), з 01.09.2014 року 34,80% (2,9% на місяць) не суперечить інтересам позичальника та вписується в умови договору. Натомість її підвищення з 01.04.2015 року до 43,2% на рік є таким, що не передбачено умовами договору. Вимога про стягнення процентів, на думку апеляційного суду, підлягає частковому задоволенню, оскільки, як вбачається з розрахунку заборгованості (а.с.7-9; 10-11), станом на 31.03.2015 року, коли процентна ставка становила 34,8% (тобто 2,9% на місяць), заборгованість по процентах становила 139,13грн. До 16.04.2015 року вона навіть зменшилась до 138,93грн і лише з 18.04.2015 року, вже після, як вважає апеляційний суд, неправомірного підвищення процентної ставки до 43,2% на рік (тобто 3,6% на місяць), заборгованість по процентах становила 178,66грн і в подальшому збільшувалась. З урахуванням відсутності доказів погодження з позичальником збільшення (вище 36% на рік) процентної ставки, ненадання позивачем іншого розрахунку заборгованості з урахуванням процентної ставки, погодженої сторонами під час підписання договору (в межах 36% на рік), апеляційний суд вважає, що відсутні правові підстави для стягнення з позичальника на користь банку вказаної в розрахунку суми процентів (2738,59грн). Натомість наявні підстави для стягнення заборгованості за процентами в розмірі 139,13грн. На вказане суд першої інстанції уваги не звернув, не врахував, що заява позичальника містить посилання на базову процентну ставку в 3% на місяць, а тому прийшов до помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення заборгованості по процентах. Що ж стосується вимог про стягнення пені та штрафу, то апеляційний суд виходить з такого. Як вже зазначалось, за довідкою пеня нараховується 1 раз на місяць за наявності прострочення за кредитом чи процентами 5 і більше днів при виникненні прострочки на суму більше 50,00грн, а штраф нараховується за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань, передбачених договором, більше ніж на 120 днів. За положеннями ст.61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного і того ж виду за одне і те саме порушення. Оскільки юридична відповідальність позичальника у вигляді сплати штрафу та пені встановлена по суті за схожі порушення, їх одночасне застосування за одне і те саме порушення свідчить про недотримання судом положень, закріплених ст.61 Конституції України. А тому, за недоведеності позивачем іншого, апеляційний суд вважає, що з заявлених одночасно двох вимог (стягнення пені та штрафу), не підлягає задоволенню з підстави порушення положень, закріплених ст.61 Конституції України, вимога про стягнення пені в розмірі 8371,88грн, як така, що є більш обтяжливою для відповідача у порівнянні з вимогою про стягнення штрафу (фіксована частина 250,00грн та процентна складова 5% від суми позову, а саме 5% від суми тіла кредиту та процентів (264,66 + 139,13 = 403,79грн), тобто 20,18грн). Отже, з урахуванням наведеного, права позивача відповідно до ч.2 ст.530 ЦК України вимагати виконання зобов`язання в будь-який час, стягненню підлягає сума кредитної заборгованості в розмірі 673,97грн, з яких: --- 264,66грн тіло кредиту; --- 139,13грн заборгованість по процентах за користування кредитом; --- 250,00грн штраф (фіксована частина), 20,18грн штраф (процентна складова), а всього штраф в розмірі 270,18грн. Таким чином, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по процентах за користування кредитом та штрафу, відповідно до п.2 ч.1 ст.374, п.п.1, 4 ч.1 ст.376 ЦПК України слід скасувати й ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову в цій частині, а саме про стягнення з відповідача на користь позивача 139,13грн заборгованості по процентах за користування кредитом та 270,18грн штрафу (фіксована частина й процентна складова). В решті позовних вимог про стягнення заборгованості по процентах за користування кредитом та штрафу слід відмовити. Це ж рішення в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення пені слід залишити без змін. В частині задоволення позовної вимоги про стягнення 264,66грн тіла кредиту рішення суду в апеляційному порядку не переглядалось як таке, що не оскаржувалось. Відтак, підлягає збільшенню сума заборгованості за кредитним договором, яку слід стягнути з відповідача на користь позивача, з 264,66грн до 673,97грн. Відповідно до положень ст.141 ЦПК України: --- судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.1); --- інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.2). Отже, з урахуванням задоволення позовних вимог на 5,52% (673,97грн х 100% : 12193,89грн), з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, понесені сплатою судового збору в 1762,00грн при поданні позову (а.с.37), в розмірі 97,26грн (5,52% х 1762,00грн : 100%). Відтак, в частині розподілу судових витрат рішення суду першої інстанції слід змінити, збільшивши розмір судових витрат, стягнутих з відповідача на користь позивача, з 35,24грн до 97,26грн. Відповідно, слід збільшити загальну суму, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, з 299,90грн до 771,23грн (673,97грн + 97,26грн). Також, із заявлених в апеляційній скарзі вимог на 11929,23грн (2738,59грн + 8371,88грн + 250,00грн + 568,76грн) задоволено таких на 409,31грн (139,13грн + 270,18грн), тобто вимоги за апеляційною скаргою задоволено на 3,43% (409,31грн х 100% : 11929,23грн). При поданні апеляційної скарги позивач поніс судові витрати в розмірі 2643,00грн сплаченого в установленому законом розмірі судового збору (а.с.178). Відтак, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, понесені сплатою при поданні апеляційної скарги судового збору, в розмірі 90,65грн (3,43% х 2643,00грн : 100%). В решті доводи апеляційної скарги не обґрунтовані вимогами закону, не підтверджені належними доказами та висновків суду не спростовують. Зокрема, не можуть бути прийняті до уваги посилання на відсутність підстав для застосування правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, надані банком, не можна розцінювати як частину кредитного договору. При цьому апеляційний суд зважає на те, що позивачем не доведено того, що саме вказані Умови та Правила надання банківських послуг підписані та визнані відповідачем, який позов визнав лише в частині стягнення тіла кредиту. Також підлягають відхиленню й посилання скаржника на те, що оскаржуване рішення порушує стабільність функціонування фінансового сектору держави, наносить шкоду усім споживачам банківських послуг, оскільки таке твердження є припущенням і не доведено належними доказами. Також, слід залишити поза увагою й посилання скаржника на ряд рішень Верховного Суду у спорах, що виникають з кредитних правовідносин, оскільки частково вони ухвалені до вказаної вище постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), в якій Велика Палата Верховного Суду, вважаючи за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше ухваленому судовому рішенні Верховного Суду України, зробила свій вищезазначений висновок. Крім того, і обставини справ не є тотожними. Посилання скаржника на постанову від 11.09.2019р у справі № 153/1334/16 та постанову від 11.09.2019р у справі № 642/5533/15-ц є недоречними, оскільки також не є тотожними обставини справ. Так, у першій справі (№ 153/1334/16) суди першої та апеляційної інстанцій відмовили в позові через недоведення позивачем існування між сторонами договірних зобов`язань, а Верховний Суд, вважаючи такий висновок передчасним, скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. У другій справі (№ 642/5533/15-ц) касаційна скарга позичальника була мотивована тим, що суди не надали належної оцінки доказам у справі, не взяли до уваги додаткові письмові пояснення щодо розрахунку заборгованості за кредитом, не врахували збільшення в односторонньому порядку розміру кредитного ліміту, що суттєво збільшило заборгованість, не перевірили доводи скаржника щодо початку виникнення заборгованості, а також не дослідили інформацію щодо користування карткою. Тобто, по суті позичальником повністю визнавались відповідні Умови та Правила надання банківських послуг. І Верховний Суд, залишаючи вказану скаргу без задоволення, а рішення судів першої й апеляційної інстанцій без змін, врахував зазначене. Скаржником зроблено також посилання і на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08.07.2019р у справі № 923/760/18. Однак можна дійти висновку, що обставини справи не є тотожними, оскільки в зазначеній справі було встановлено, що певне товариство з обмеженою відповідальністю підписало заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, на підставі якої приєдналося до "Умов та правил надання банківських послуг". Керуючись ст.367, п.2 ч.1 ст.374, 375, п.п.1, 4 ч.1 ст.376 ЦПК України, ч.ч.1 і 2 ст.207, ч.2 ст.530, ст.ст.626, 628, ч.1 ст.638, ст.ст.1048, 1049, 1054, 1055 ЦК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Крилової Олени Леонідівни, діючої від імені Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", задовольнити частково. Рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 07 жовтня 2019 рокув частині відмови в задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по процентах за користування кредитом та штрафу скасувати й ухвалити в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнути з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" 139,13грн заборгованості по процентах за користування кредитом та 270,18грн штрафу (фіксована частина й процентна складова). В решті позовних вимог про стягнення заборгованості по процентах за користування кредитом та штрафу відмовити. Це ж рішення в частині відмови в задоволенні позовної вимоги Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення пені залишити без змін. Це ж рішення суду в частині задоволення позовної вимоги про стягнення 264,66грн заборгованості за кредитним договором (тіла кредиту) в апеляційному порядку не переглядалось як таке, що не оскаржувалось. Це ж рішення суду в частині розподілу судових витрат змінити, збільшивши розмір судових витрат, стягнутих з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", з 35,24грн до 97,26грн. Збільшити стягнуту з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" загальну суму заборгованості за кредитним договором б/н від 02.10.2008 року з 264,66грн до 673,97грн, збільшивши загальну суму, що підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", з 299,90грн до 771,23грн. Стягнути з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" судові витрати, понесені у зв`язку зі сплатою судового збору при поданні апеляційної скарги, в розмірі 90,65грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Дата складення повного тексту постанови 11 лютого 2020 року. Головуючий _ _ _ _ _ _ _ _ _ В.В. Майданік Судді: _ _ _ _ _ _ _ _ _ О.В. Кутурланова _ _ _ _ _ _ _ _ _ Н.В. Орловська