Постанова 4813 № 522/24006/17

Номер провадження: 22-ц/813/3864/20 Номер справи місцевого суду: 522/24006/17 Головуючий у першій інстанції Домусчі Л. В. Доповідач Таварткіладзе О. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04.02.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Таварткіладзе О.М., суддів: Князюка О.В., Погорєлової С.О., за участю секретаря судового засідання: Віцько А.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Гареєва Євгена Шамільовича на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 липня 2019 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Саганович Олена Юріївна про визнання недійсним договору дарування та витребування майна, ВСТАНОВИВ: У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом, який вподальшому уточнив, до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Саганович Олена Юріївна про визнання недійсним договору дарування та витребування майна з чужого незаконного володіння. Позовна заява мотивована тим, 08 листопада 2017 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір довічного утримання, за яким останній зобов`язався довічно утримувати позивача взамін на 200/1000 часток квартири під АДРЕСА_1 , яка в цілому складається з семи житлових кімнат та підсобних приміщень, загальною площею 206,9 кв.м., в тому числі житловою площею 100,9 кв.м. Вподальшому, ОСОБА_2 повідомив ОСОБА_1 , що у нього виникли проблеми із соціальними службами щодо укладеного договору довічного утримання, що йому необхідно сплачувати податки та соціальні внески та щоб виправити дану ситуацію необхідно змінити укладений ними договір, виклавши його в іншій редакції. Скориставшись довірливістю позивача, ОСОБА_2 схилив його до укладення договору дарування квартири. При цьому, позивач зазначає, що він наркотично залежна особа, яка знаходиться в стані наркотичного оп`яніння постійно, оскільки вживає опіоїди кожного дня та не може адекватно розуміти та керувати своїми діями. Після укладення договору дарування, ОСОБА_2 виселив ОСОБА_1 з квартири та її перепродав. Позивач зазначає, що дана квартира є його єдиним житлом та іншого житла він не має. Посилаючись на введення його ОСОБА_2 в оману, позивач звернувся з даним позовом до суду. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 29 липня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Гареєв Євген Шамільович подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 липня 2019 року та ухвалити нове, яким задовольнити вимоги позивача, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обгрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦГЖ України суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що оскаржуваний договір дарування вчинявся ним під впливом обману з боку відповідача, що ним неправильно сприймалися фактичні обставини правочину, що вплинуло на його волевиявлення, тобто позивач не довів обставини, на які посилався як на підставу своїх вимог. Такий висновок районного суду відповідає встановленим у справі обставинам і заснований на законі. Судом встановлено, з матеріалів справи вбачається, що: - позивач був власником 200/300 частин квартири АДРЕСА_1 комунальна) згідно свідоцтва про право власності від 15.01.2007 року; -08.11.2017 року позивач нотаріально уклав з ОСОБА_2 договір довічного утримання, за умовами якого останній зобов`язувався позивача довічно утримувати, забезпечувати його харчуванням, одягом, доглядом, необхідною допомогою, вартість якого складала 1500 грн. на місяць. Згідно пояснень позивача та свідків вбачається, що у позивача не було претензій щодо його невиконання; -22.11.207 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в нотаріальному порядку розірвано договір довічного утримання від 08.11.2017 року; -22.11.2017 року між тими ж сторонами було укладено нотаріально посвідчений договір дарування вказаної частини квартири, за яким позивач подарував свою нерухомість ОСОБА_2 ; -згідно з поясненнями позивача та нотаріуса вбачається, що позивачу нотаріусом було роз`яснено наслідки вчинення такого правочину; -позивач знаходиться на «диспансерному обліку» в наркологічному кабінеті Приморського району м.Одеси з діагнозом: психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання опіоїдів. Синдром залежності»; -приватний нотаріус Одеського міського нотарільного округу Саганович О.Ю. надала пояснення, що ОСОБА_1 самостійно звернувся до неї з проханням про розірвання договору довічного утримання і після того, як йому було роз`яснено про необхідність участі у розірванні договору довічного утримання іншої сторони договору, він наступного разу прийшов вже з ОСОБА_2 і знов просив про розірвання договору довічного утримання і заявив про намагання укласти договір дарування своєї частки квартири. Після того, як вона роз`яснила правові наслідки розірвання договору довічного утримання і укладення договору дарування, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обидва підтвердили про бажання розірвати договір довічного утримання і укласти договір дарування. Як вбачається зі змісту позову з урахуванням уточнень, підставою визнання недійсним договору дарування позивач вказав ст. ст. 229 та 230 ЦК України, тобто і з підстав вчинення правочину під випливом помилки та під впливом обману. При цьому позивачем на підставі поданої до суду заяви було виключено таку підставу позову, як ст. 225 ЦК України (вчинення правочину дієздатною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними). Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним, необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці. Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення (абзац 2 частини першої статті 229 ЦК України). Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину. Встановивши, що позивачем не доведено наявності підстав, передбачених статтею 230 ЦК України для визнання недійсним договору, суд зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги, що обман ОСОБА_1 з боку ОСОБА_2 полягав у тому, що останній запевнив позивача, що дарування фактично є зміною договору довічного утримання, який продовжить існувати, є неспроможними, оскільки спростовуються встановленими у справі обставинами, зокрема тим, що укладенню договору дарування передувало розірвання раніше укладеного договору довічного утримання і даний договір, як такий, що вчинений під випливом обману з боку ОСОБА_2 позивач не оспорив. Доводи апеляційної скарги, що ОСОБА_1 не збирався безоплатно відчужувати квартиру, розраховуючи на довічне утримання, не можуть бути взятими до уваги, оскільки не узгоджуються з встановленими у справі обставинами добровільності укладення сторонами договору розірвання довічного утримання в присутності нотаріуса і не оспорення позивачем договору про розірвання довічного утримання. Крім того, як вже зазначалося, ОСОБА_1 заявив в якості підстав недійсності договору дарування також те, що під час укладення договору він діяв під впливом помилки. Аналіз статті 229 ЦК України дозволяє стверджувати, що під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 759/17065/14-ц (провадження № 61-2779св18) зроблено висновок по застосуванню статті 229 ЦК України та вказано, що «під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі- продажу з відстроченням платежу)». Тлумачення статті 229 ЦК України свідчить, що помилятися повинна саме сторона правочину. Обгрунтовуючи заявлені вимоги тим, що оспорюваний договір дарування був ним вчинений під впливом помилки, позивач послався на невірне розуміння природи договору дарування, який, як вказує позивач, він помилково ототожнив з договором довічного утримання. Як вже зазначалося, укладенню 22.11.2017 року оспорюваного договору дарування передувало розірвання того же дня договору довічного утримання, що був укладений 2 тижнями до цього. Всі дані дії вчинялися сторонами справи в присутності нотаріуса, який роз`яснював правові наслідки, як розірвання договору довічного утримання так і укладення договору дарування. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Посилання позивача на вжиття наркотичних речовин в якості обставини, що сприяла помилці у правовій природі правочину, що оспорюється, у встановленому порядку належними і достатніми доказами не підтверджена. При цьому під час огляду справи в районному суді представник позивача сам подав письмову заяву про виключення з правових підстав визнання договору дарування недійсним статтю 225 ЦК України (вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними). Таким чином, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору дарування, суд першої інстанції, вірно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення, належним чином дослідивши зміст укладеного договору дарування, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем обставин, які б свідчили про те, що оспорюваний ним правочин було укладено внаслідок помилки, що має істотне значення. Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи, які є підставою для скасування рішення, не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, внаслідок чого апеляційна скарга задоволенню не підлягає. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Гареєва Євгена Шамільовича - залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 липня 2019 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено 11.02.2020 року. Головуючий О.М. Таварткіладзе Судді: О.В. Князюк С.О. Погорєлова