Постанова Одеський апеляційний суд № 501/2106/18

Номер провадження: 22-ц/813/4170/20 Номер справи місцевого суду: 501/2106/18 Головуючий у першій інстанції Петрюченко М. І. Доповідач Цюра Т. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11.02.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: Головуючого: Цюри Т.В., Суддів: Гірняк Л.А., Сегеди С.М., розглянувши в приміщенні Одеського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 31 травня 2019 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на непрацездатну матір В С Т А Н О В И В: У серпні 2018 року, ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 , в якому просила суд стягнути з відповідача аліменти на її утримання, як непрацездатної матері, яка потребує матеріальної допомоги у розмірі ј від усіх видів його заробітку і додаткової винагороди, але не менше 50% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, щомісячно за період з дня подання даного позову і довічно. Останнім рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 31 травня 2019 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на непрацездатну матір задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) аліменти на утримання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ) у розмірі 1/6 усіх видів його заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, щомісячно за період з дня подання позову до суду з 01 серпня 2018 року і довічно. Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь держави судовий збір у розмірі 704,80 грн. Допущене негайне виконання рішення в частині стягнення суми платежу за один місяць, відповідно до вимог ст.430 ч.1 п.1 ЦПК України. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 ,подав до суду апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 31 травня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. На адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_2 не надходив, однак відповідно до положень ч.3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно ч.4 ст. 274 ЦПК України, в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя. Даний спір підпадає під вказане визначення наведеної норми закону. За змістом ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищенаведене, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи, як малозначна у зв`язку з її незначною складністю. У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам закону, з огляду на наступне. Так, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 , є пенсіонером за віком, тобто є непрацездатною, її пенсія за період з липня 2017 року по червень 2018 року складає 26 679,19 грн., що підтверджується довідкою від 30.07.2018 року № 2189 (а.с.11). ОСОБА_2 має двох синів: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження (а.с.32-33). ОСОБА_2 сплачує кошти за комунальні послуги, які рахуються за будинком по АДРЕСА_3 , що підтверджується копіями квитанцій про сплату послуг (а.с.20-30). Позивач ОСОБА_2 має хронічні захворювання, періодично перебуває на стаціонарному лікуванні в медичних закладах та витрачає кошти на лікування, що підтверджується копіями виписок з медичної картки амбулаторного хворого, квитанціями (а.с.12-19). Відповідачу ОСОБА_1 належить на праві власності нерухоме майно: квартира АДРЕСА_4 та квартира АДРЕСА_5 , що підтверджується листом КП «Бюро технічної інвентаризації» №А-842 від 03.09.2018 року. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, районний суд виходив з того, що позивачка є непрацездатною особою, отримує пенсію, яка перевищує прожитковий мінімум, однак потребує додаткової матеріальної допомоги у зв`язку із її станом здоров`я, потребою сплачувати комунальні послуги, які перевищують її доходи. Разом з тим, суд бере до уваги можливість одержання утримання від іншого сина позивачки. Апеляційний суд погоджується із таким висновком районного суду, оскільки він відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, виходячи з наступного. Так, статтею 51 Конституції України передбачено, що повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Відповідно до частини першої статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Аналіз даної норми свідчить про те, що необхідною умовою для виникнення обов`язку повнолітніх дітей утримувати своїх батьків є наявність двох обов`язкових підстав непрацездатність батьків та потреба у матеріальній допомозі. Положеннями статті 205 СК України передбачено, що суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі або у частці від заробітку з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. При визначенні розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред`явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків. У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз`яснено, що обов`язок повнолітніх дочки, сина утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги (стаття 202 СК України), не є абсолютним. У зв`язку з цим суд на вимогу дочки, сина, до яких пред`явлено позов про стягнення аліментів, зобов`язаний перевірити їхні доводи про ухилення батьків від виконання своїх обов`язків щодо них (стаття 204 СК України). Таким чином, у справі, що переглядається, суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справи й застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачка є пенсіонеркою, непрацездатною, має важке захворювання, потребує лікування, а тому має необхідність у матеріальній допомозі, яку відповідач, який є її сином, не надає, хоча є працездатним і має можливість сплачувати аліменти на утримання матері. При цьому суд першої інстанції при визначені розміру аліментів на утримання позивачки врахував надання їй допомоги від іншого сина ОСОБА_3 , а підстав, передбачених положеннями статті 204 СК України, для звільнення відповідача від обов`язку утримувати непрацездатну матір не встановив. У апеляційній скарзі, ОСОБА_1 посилається на те, що ОСОБА_2 отримує пенсію, розмір якої станом на червень 2018 року складав 1789,34 грн., що перевищує прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, а тому при ухваленні оскаржуваного рішення, судом першої інстанції були порушені вимоги ч.4 ст. 264 ЦПК України та ст. 202 СК України, оскільки не було враховано висновку, який викладений в постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 року у справі №6-3066цс15, згідно якого «право на утримання (аліменти) має непрацездатна особа, яка не забезпечена прожитковим мінімумом», при цьому до уваги приймається розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Таких же висновків дотримався і Верховний Суд у постановах від 10.10.2018 року у справі №301/160/17 та від 16.04.2018 року у справі №759/1315/17. Разом з тим, апеляційний суд вважає вказані доводи безпідставними, з огляду на таке. Так, правовідносини, пов`язані з обов`язком повнолітніх дочки, сина утримувати батьків врегульовані Главою 17 Розділу ІІІ СК України (статті 202, 203 СК України). Зазначені норми права не передбачають врахування прожиткового мінімуму, встановленого законом, як безумовної умови для стягнення аліментів. Натомість, така умова є обов`язковою у правовідносинах за позовом одного із подружжя до іншого на утримання, що врегульовані Главою 9 Розділу ІІ СК України. Зокрема, у ч.ч.1,4 ст. 75 СК України передбачено, що дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного; один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом. Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах: від 13 квітня 2016 року № 6-3066 цс 15 та від 16 серпня 2017 року № 6-1111 цс

17. Отже, у справі, яка є предметом апеляційного перегляду, отримання позивачкою пенсії, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений законом для осіб, які втратили працездатність, не є безумовною підставою для відмови у позові, а повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про потребу в матеріальній допомозі. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 05 вересня 2019 року у справі №212/1055/18. За змістом положень ст.81 ЦПК України кожна із сторін зобов`язана довести належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами (ст.77-80 ЦПК України) ті, обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень. За правилами ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Так, на підтвердження своїх позовних вимог, позивач ОСОБА_2 посилалася на те, що вона є непрацездатною особою і одержує пенсію за віком, яка є єдиним джерелом її доходу. При цьому вона тяжко хворіє, а саме їй діагностували гіпертонічну хворобу ІІ ступеня та дифузний кардіосклероз, у зв`язку із чим вона з 17.03.2017 року перебуває на диспансеризаційному обліку у державному закладі «Іллічівська басейнова лікарня на водному транспорті», де її було віднесено до контингенту «хворі, які потребують лікування», що підтверджується копією медичної картки амбулаторного хворого №006087000, заведеної 16.01.2016 року (а.с. 12-13), а тому всю пенсію вона витрачає на своє лікування та на комунальні послуги. Доводи апелянта про недоведеність витрат на оплату комунальних послуг, що оплачуються позивачкою за адресою будинку АДРЕСА_3 , оскільки будинок належить сину позивачки ОСОБА_3 , а відтак він як власник зобов`язаний утримувати та сплачувати комунальні послуги, апеляційним судом оцінюються критично, з огляду на таке. Як вбачається з письмових пояснень ОСОБА_2 , її молодший син - ОСОБА_3 , на відміну від старшого сина ОСОБА_1 (відповідача п справі), добровільно надає різнобічну допомогу своїй матері, зокрема надав їй для проживання своє житло. При цьому, ОСОБА_3 з 2013 року постійно проживає у м. Києві разом із своєю дружиною та дітьми за адресою: АДРЕСА_6 , що підтверджується довідкою КП «Київжитлосвіт» №4803 від 18.10.2013 року (а.с.107). При цьому якби ОСОБА_2 не проживала у будинку АДРЕСА_3 , то ОСОБА_3 не довелось би нести жодних витрат на оплату житлово комунальних послуг по цьому будинку, оскільки обсяг більшої частини цих послуг (холодне водопостачання та електропостачання) визначається за показаннями лічильників (тобто якщо у будинку ніхто не живе, на лічильниках нульові показники), а не за кількістю зареєстрованих осіб, а такі житлово комунальні послуги як вивезення побутового сміття і послуги кабельного телебачення, придбання дров для пічного опалення також зумовлені виключно проживанням ОСОБА_2 у цьому будинку і ніякого відношення до її молодшого сина - ОСОБА_3 не мають. Безпідставними є і твердження ОСОБА_1 про те, що стягнення аліментів з дня подачі позову до суду, а саме з 01.08.2018 року не передбачено законом (на відміну від стягнення аліментів на неповнолітніх дітей), а тому на думку апелянта їх стягнення повинно здійснюватися в загальному порядку, а саме з часу набрання чинності рішення суду. Так, Глава 17 СК України (ст. 202-206 СК) не містить норм, які б регулювали дане питання, однак у відповідності до ч.1 ст. 10 СК України, якщо певні сімейні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими нормативно правовими актами або домовленістю (договором) сторін, до них застосовуються норми цього Кодексу, які регулюють подібні відносини (аналогія закону). Відповідно до ч.2 ст. 10 СК України, якщо до регулювання сімейних відносин неможливо застосувати аналогію закону, вони регулюються відповідно до загальних засад сімейного законодавства (аналогія права). За таких обставин, до спірних відносин сторін, доцільно за аналогією закону застосувати норми ст. 79 СК України, відповідно до якої аліменти присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви, а також ст. 191 СК України, згідно якої аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції. Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд погоджується із висновком районного суду, що потреба ОСОБА_2 в матеріальній допомозі належним чином доведена та встановлена, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга ОСОБА_1 - залишенню без задоволення. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Отже, апеляційний суд вважає, що судове рішення суду ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. На підставі ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на положення п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому згідно п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає. На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 13, ч.4 ст. 274, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 31 травня 2019 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на непрацездатну матір залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складено 11.02.2020 року. Головуючий Т.В. Цюра Судді: Л.А. Гірняк С.М. Сегеда