Постанова 4804 № 240/191/19

Єдиний унікальний номер 240/191/19 Номер провадження 22-ц/804/313/20 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 лютого 2020 року м. Бахмут Донецький апеляційний суд у складі: головуючого судді Космачевської Т.В., суддів: Канурної О.Д., Агєєва О.В., за участю секретаря судового засіданні Цимбала Д.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті Донецької області апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Олександрівського районного суду Донецької області від 10 жовтня 2019 року та на додаткове рішення Олександрівського районного суду Донецької області від 25 жовтня 2019 року, ухваленого судом у складі головуючого судді Щербак Ю.В. в смт Олександрівка Донецької області, у справі номер 240/191/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, В С Т А Н О В И В: 14 березня 2019 року до Олександрівського районного суду Донецької області звернувся ОСОБА_2 з позовом до ОСОБА_3 про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що він з 30 серпня 2014 року по 6 листопада 2018 року перебував у шлюбі з відповідачкою. За час шлюбу вони набули майно, до складу якого, крім іншого, входив банківський вклад, який в 2017 році відкритий в АТ КБ «Приватбанк» на ім`я відповідачки. На час розпаду сім`ї сума становила 1954,04 доларів США. З врахуванням уточнень, позивач просив суд визнати спільною сумісною власністю подружжя грошові кошти в розмірі 1954,04 доларів США, розміщені на депозитному рахунку в АТ КБ «Приватбанк» на ім`я ОСОБА_3 , та визнати за ним право власності на ? частину вказаного вкладу, стягнувши з ОСОБА_3 на користь позивача 977,02 доларів США. Рішенням Олександрівського районного суду Донецької області від 10 жовтня 2019 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, задоволено. Визнано грошові кошти в розмірі 1954,04 доларів США на депозитному вкладі за договором №SAMDNWFD0071806766700 від 26 грудня 2017 року спільним сумісним майном ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Виділено у власність ОСОБА_2 ? частину грошових коштів, що є спільною сумісною вартістю подружжя, в сумі 977,02 доларів США, стягнувши їх з ОСОБА_3 . Додатковим рішенням Олександрівського районного суду Донецької області від 25 жовтня 2019 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати, понесені на отримання правничої допомоги в розмірі 6509,00 грн. Із рішенням Олександрівського районного суду Донецької області від 10 жовтня 2019 року та додатковим рішенням Олександрівського районного суду Донецької області від 25 жовтня 2019 року не погодилась відповідачка ОСОБА_3 , подала апеляційну скаргу, просила суд скасувати рішення Олександрівського районного суду Донецької області від 10 жовтня 2019 року та додаткове рішення Олександрівського районного суду Донецької області від 25 жовтня 2019 року, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Доводами апеляційної скарги наведено, що рішенням суду першої інстанції неповно встановлено обставини, що мають істотне значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи та не підтверджені належними доказами, рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Суд не встановив, що на час розгляду справи на депозитному вкладі за договором від 26.12.2017 року знаходилось 0,01 доларів США. Суд не встановив джерело набуття грошових коштів, не встановив чи проживали сторони фактично однією сім?єю, чи вели сумісне господарство на час відкриття відповідачкою рахунку та внесення нею грошових коштів. Судом порушено вимоги пункту 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року за №11, оскільки банківський вклад відкрито відповідачкою 26.12.2017 року та складався частково з її заробітної плати та частково з коштів її батьків. Суд не врахував, що на час відкриття депозитного вкладу сім`я фактично не існувала, сторони не вели сумісного господарства, позивач проживав окремо у своїх батьків в с. Староварварівка, остаточно позивач виїхав з квартири в кінці червня 2018 року, про що сам заявляв в судовому засіданні. Крім того, зазначила, що додаткове рішення суду першої інстанції є необґрунтованим та незаконним, оскільки, до судових витрат у вигляді правничої допомоги внесено недоведені суми, акт прийняття послуг містіть посилання на інший договір про правничу допомогу. Розмір гонорару не відповідає умовам укладеного договору. В відзиві на апеляційну скаргу представник позивача Трофімчук ОСОБА_4 . просив відмовити ОСОБА_3 в задоволенні апеляційної скарги, судове рішення залишити без змін. Суд ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону та обставинам справи. Зазначив, що у фактичних шлюбних відносинах з відповідачкою позивач перебував з 30.08.2014 року по 10.07.2018 року. Початкове розміщення грошових коштів на банківському депозитному рахунку, його поповнення здійснювались за рахунок заробітної плати та інших доходів, одержаних кожним з подружжя та є об`єктом права сумісної власності. Доводи відповідача щодо передачі позивачу грошових коштів в розмірі 1000,00 доларів США не відповідають дійсності та є непослідовними. Відповідачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Корольова О.І. в судовому засіданні апеляційного суду вимоги апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити. Позивач ОСОБА_2 та його представник адвокат Трофімчук В.В. в судовому засіданні апеляційного суду вимоги апеляційної скарги не визнали, просили судове рішення залишити без змін. Заслухавши суддю доповідача, пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що 30 серпня 2014 року між сторонами укладено шлюб, який рішенням Олександрівського районного суду Донецької області 6 листопада 2018 року розірвано (а.с. 4). З договору вкладу «Стандарт» на 1 мес №SAMDNWFD0071806766700 від 26 грудня 2017 року вбачається, що відповідачка ОСОБА_3 передала грошові кошти для розміщення на депозитному рахунку. Параметри вкладу зазначені в розділі «Дані за вкладом». Договір набирає чинності з дня надходження грошей на рахунок. Початкова сума вкладу 700 доларів США (а.с. 100). З виписки з договору по депозитному вкладу вбачається, що 26 грудня 2017 року внесено 700,00 доларів США, 14 лютого 2018 року 200,00 доларів США, 12 березня 2018 року 100,00 доларів США, 6 квітня 2018 року 100,00 доларів США, 16 травня 2018 року 100,00 доларів США, 22 травня 2018 року 100,00 доларів США, 29 травня 2018 року 100,00 доларів США, 2 липня 2018 року 400,00 доларів США та 4 липня 2018 року 150,00 доларів США. 26 липня 2018 року відповідачкою отримала кошти в сумі 1954,04 долари США, та залишок складає 0,01 долари США (а.с. 90). Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що банківський вклад відкрито сторонами під час шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя, а тому вказане майно підлягає поділу між колишнім подружжям у рівних частках. Ухвалюючи додаткове рішення про задоволення вимог позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості таких вимог в певному розмірі. З такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна, оскільки вони не в повній мірі відповідають фактичним обставинам справи та нормам закону. Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Частини 1-3 ст. 61 СК України передбачають, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Статтею 70 СК України визначено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року за №11 роз`яснено для врахування судами, що у випадках поділу грошових сум (вкладів), внесених у банківські (фінансові) установи за договорами банківського вкладу (депозиту) за рахунок заробітної плати, пенсії, стипендії, інших доходів подружжя, права зазначених установ не зачіпаються. Незалежно від джерел походження, кошти, які перебувають на розрахункових рахунках кожного з подружжя, які були покладені під час шлюбу (та не були отримані в результаті укладенні договору дарування, спадкування, як премія, нагорода, стягнена моральна шкода за рішенням суду, страхові суми та ін. відповідно до ст. 57 Сімейного кодексу України) підлягають поділу у рівних частках, навіть якщо це стипендія, пенсія та інші доходи. Апеляційним судом встановлено, що 26 грудня 2017 року підчас перебування у шлюбі з позивачем ОСОБА_2 відповідачкою ОСОБА_3 відкрито депозитний рахунок в ПАТ КБ «Приватбанк» за договором вкладу «Стандарт» на 1 мес №SAMDNWFD0071806766700. Договір набирає чинності з дня надходження грошей на рахунок. Початкова сума вкладу 700 доларів США Пунктом 4 цього договору передбачено продовження вкладу на новий термін. 26 грудня 2017 року нею внесено 700,00 доларів США. Протягом дії договору відповідачка неодноразово поповнювала депозит: 14 лютого 2018 року 200,00 доларів США, 12 березня 2018 року 100,00 доларів США, 6 квітня 2018 року 100,00 доларів США, 16 травня 2018 року 100,00 доларів США, 22 травня 2018 року 100,00 доларів США, 29 травня 2018 року 100,00 доларів США, 2 липня 2018 року 400,00 доларів США та 4 липня 2018 року 150,00 доларів США. З пояснень позивача ОСОБА_2 , які він надав суду першої інстанції в якості свідка, вбачається, що їх сім`я жила за рахунок позивача, на рахунок гроші клали відповідачки ОСОБА_3 (вона працювала в банку) сімейні відносини припинені в кінці червня 2018 року, приблизно 30 числа. Після він повернувся на наступний день забрати документи. Отже, враховуючи показання свідка ОСОБА_2 , апеляційний суд вважає, що фактичні сімейні відносини сторонами припинені в кінці червня 2018 року. Грошові кошти, що внесені на депозитний рахунок відповідачкою ОСОБА_3 , 2 та 4 липня 2018 року в загальному розмірі 550 доларів США, не можна вважати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя Федосових. З огляду на наведене, суд першої інстанції помилково дійшов висновку про визнання грошових коштів в розмірі 1954,04 доларів США на депозитному вкладі за договором №SAMDNWFD0071806766700 від 26 грудня 2017 року спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , задовольнивши позовні вимоги в повному обсязі. Тому судове рішення від 10 жовтня 2019 року про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, підлягає зміні. Перевіряючи законність додаткового судового рішення про відшкодування витрат на правничу допомогу, апеляційний суд виходить з наступного. Право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України. Згідно з ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Відповідно до частин першої та другої статті 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання-відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справи. В заяві про ухвалення додаткового судового рішення, поданої представником позивача, адвокатом Трофімчуком В.В. зазначено, що ним заяву подано 9 жовтня 2019 року до закінчення судових дебатів та в позовній заяві визначена попередня сума витрат на професійну правничу допомогу в певній сумі (а.с. 126). Проте, відповідно до вхідної кореспонденції зазначена заява за №3678/19 подана 17 жовтня 2019 року, тобто після спливу п`яти днів після ухвалення рішення суду. Суд першої інстанції, ухвалюючи додаткове рішення про стягнення правничої допомоги, не звернув увагу на наведену вище норму закону. Також суд не звернув увагу на те, що позивач ОСОБА_2 разом з першою заявою по суті спору від 14.03.2019 року (вх. №985/19) не подав до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, відповідно до вимог ст. 134 ЦПК України. З огляду на наведене, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції помилково ухвалив додаткове рішення про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Олександрівського районного суду Донецької області від 10 жовтня 2019 року змінити. Визнати грошові кошти в розмірі 1404 (одна тисяча чотириста чотири) доларів США 04 центів США на депозитному вкладі за договором №SAMDNWFD0071806766700 від 26 грудня 2017 року спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , ? частину грошових коштів, що є спільною сумісною вартістю подружжя, в розмірі 702 (сімсот два) доларів США 02 центів США, що знаходились на депозитному вкладі за договором №SAMDNWFD0071806766700 від 26 грудня 2017 року. В інший частині рішення залишити без змін. Додаткове рішення Олександрівського районного суду Донецької області від 25 жовтня 2019 року скасувати. Відмовити ОСОБА_2 у відшкодуванні витрат на правничу допомогу. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді: Повне судове рішення складено 12 лютого 2020 року. Суддя: