Ухвала КЦС ВС № 500/5489/15-ц

Ухвала 11 лютого 2020 року м. Київ справа № 500/5489/15-ц провадження № 61-2538ск20 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Лідовця Р. А. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 23 січня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, ВСТАНОВИВ: У серпні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики та, уточнивши позовні вимоги, просила суд стягнути солідарно з відповідача на свою користь заборгованість за договором позики у сумі еквівалентній 2 000 доларів США, відповідно до офіційного курсу Національного банку України, встановленого для відповідної валюти на день платежу, 3% річних за прострочення виконання зобов`язання у розмірі еквівалентному 149,92 доларів США, судовий збір у розмірі 445,35 грн та витрати на проведення судової почеркознавчої експертизи у розмірі 2 272,74 грн. Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 23 січня 2019 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 14 січня 2013 року у сумі еквівалентній 2 000 доларів США, яка відповідно до офіційного курсу Національного банку України, встановленого на день ухвалення рішення становить 55 791,60 грн та 3% річних у зв`язку із невиконанням грошового зобов`язання за період часу з грудня 2013 року по серпень 2015 року у сумі 2 788 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 445,35 грн і понесені судові витрати за проведення судової почеркознавчої експертизи у розмірі 2 272,74 грн. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення суми за договором позики відмовлено. Додатковим рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20 березня 2019 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 4 000 грн. Постановою Одеського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 23 січня 2019 року та додаткове рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20 березня 2019 року - без змін. У лютому 2020 року (касаційна скарга подана 31 січня 2020 року) до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 23 січня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити. Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8). Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України. Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається, зокрема, у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку. Ціна позову у даній справі становить 2 149,92 доларів США (2 000 доларів США + 149,92 доларів США) (що за курсом Національного банку України станом на 31 серпня 2015 року (21,18 грн) становило 45 535,30 грн), яка станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102,00 грн * 100 = 210 200 грн). Отже, зазначена справа є малозначною на підставі вимог закону. Малозначна справа є такою з огляду на свої властивості, тому незалежно від того визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України розташована серед Загальних положень цього Кодексу, яка поширюється й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною. Посилання заявника на підпункти а), в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, а саме: що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, не містять достатнього мотивування. Посилання ОСОБА_1 на порушення судами норм матеріального та процесуального права фактично підтверджує незгоду особи, яка подала касаційну скаргу, з оскаржуваними судовими рішеннями та не дає підстав для висновку про наявність обставин, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року). Ураховуючи наведене, оскільки ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити. Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною шостою, частиною дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги), Верховний Суд

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 23 січня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає. Суддя Р. А. Лідовець