Ухвала КЦС ВС № 2/1522/10946/11

Ухвала 25 січня 2021 року м. Київ справа № 2/1522/10946/11 провадження № 61-19574ск20 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 20 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до правонаступника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, ВСТАНОВИВ: У вересні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, в якому просив стягнути з ОСОБА_2 суму боргу у розмірі 3 000 дол. США, що за курсом НБУ в еквіваленті становить 23 916,90 грн, відсотки від суми позики у розмірі 2 281,89 дол. США, що за курсом НБУ в еквіваленті становить 13 928,47 грн. Позов обґрунтовував тим, що 02 квітня 2003 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 у борг 3 000 дол. США, що підтверджується написаною ним власноруч розпискою, й зобов`язався повернути кошти протягом тижня з дня вимоги, проте своїх зобов`язань не виконав та на письмову вимогу від 30 травня 2011 року суму боргу не повернув. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. Ухвалою суду від 17 квітня 2014 року відповідач ОСОБА_2 замінений на його правонаступника ОСОБА_3 . Під час розгляду справи ОСОБА_1 неодноразово уточнював позовні вимоги та з урахуванням останніх уточнень просив стягнути з ОСОБА_3 суму боргу у розмірі 3 000 дол. США, що за курсом НБУ в еквіваленті становить 40 578,30 грн, відсотки від суми позики у розмірі 2 281,89 дол. США, що за курсом НБУ в еквіваленті становить 30 865,07 грн, відсотки за прострочення виконання грошового зобов`язання у розмірі 178,52 дол. США, що за курсом НБУ в еквіваленті становить 2 414,68 грн, відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Справа розглядалася судами неодноразово. Зокрема, рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 29 жовтня 2015 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики у розмірі 3 000 дол. США, що в еквіваленті становить 40 578,30 грн. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого 2016 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2014 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 29 жовтня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час розгляду справи судом першої інстанції ОСОБА_1 уточнив позовні вимоги, в яких остаточно просив стягнути суму боргу у розмірі 3 000 дол. США, що за курсом НБУ в еквіваленті становить 74 454,79 грн. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 06 березня 2017 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не пред`явив до спадкоємців вимоги про сплату боргу у встановлений законом строк. Постановою Одеського апеляційного суду від 20 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 березня 2017 року - без змін. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції. У грудні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої). Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України. Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства); 4) справи про розірвання шлюбу; 5) справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України). Ціна позову у цій справі становить 73 858,05 грн, яка станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102 грн х 100=210 200 грн). Отже, відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України справа є малозначною. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. У касаційній скарзі немає посилання на зазначені випадки. Підстави для висновку про те, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, і що справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, відсутні. Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року). З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, є підстави для відмови у відкритті касаційного провадження. Керуючись частинами шостою, дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 20 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до правонаступника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові. Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає. Судді: В. В. Яремко А. С. Олійник С. О. Погрібний