Постанова 4811 № 466/6728/19

Справа № 466/6728/19 Головуючий у 1 інстанції: Донченко Ю.В. Провадження № 22-ц/811/3874/19 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М. Категорія: 63 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 лютого 2020 року м. Львів Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого : Ванівського О.М., суддів: Мельничук О.Я., Цяцяка Р.П. розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи в місті Львові в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 31 жовтня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , іпотекодержателя ПАТ «Кредобанк», третіх осіб: Шевченківська районна адміністрація, П`ята Львівська державна нотаріальна контора про усунення перешкод в користуванні нерухомим майном та офіційної реєстрації місця проживання ,- в с т а н о в и в: В серпні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , третіх осіб: Шевченківська районна адміністрація, Іпотекодержатель ПАТ "Кредобанк", П"ята Львівська державна нотаріальна контора про усунення перешкод в користуванні нерухомим майном та офіційної реєстрації місця проживання, в позовній заяві просив суд, зобов`язати відповідача ОСОБА_2 надати необхідні правовстановлюючі документи Шевченківській районній адміністрації на квартиру АДРЕСА_1 та в подальшому не чинити перешкод у вселенні та користуванні даною квартирою. В процесі розгляду справи за клопотанням позивача до справи залучено в якості співвідповідача Іпотекодержателя ПАТ «Кредобанк», якого виключено із числа третіх осіб. Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що відповідачка ОСОБА_2 є його рідною сестрою, у приватній власності їхня покійна мати мала трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 , яка первинно належала їй та їхньому батькові в рівних частка. Після смерті батька, він та відповідачка відмовились від прийняття спадщини в користь матері, яка і стала єдиним власником даної квартири. Вказує, що мати однаково їх любила, як своїх дітей тому не могла залишити його без житла. Про існування заповіту в користь сестри ОСОБА_2 довідався лише після смерті матері ІНФОРМАЦІЯ_1 коли звернувся в П`яту Львівську держнотконтору. Після чого, змушений був звернутись за захистом своїх прав до суду. Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 06.10.2016 року, яке залишено в силі ухвалою апеляційного суду Львівської області - у задоволенні позову про зобов`язання виконати останню волю спадкодавця за заповідальним відказом відмовлено. Відповідачка ОСОБА_2 під час слухання справи апеляційним судом, надала суду заяву від 20 березня 2017 року за змістом якої гарантує постійне проживання та постановку на реєстраційний облік ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у квартирі АДРЕСА_3 . Дана спірна квартира знаходиться в іпотеці, із відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно іпотекодержатель, який надає відповідний дозвіл, щодо користування даним житлом є ПАТ "Кредобанк." Станом на 20.08.2019 року всі правовстановлюючі документи знаходяться у відповідача ОСОБА_2 , однак остання відмовляється від подання заяви про реєстрацію його за адресою: АДРЕСА_4 , чим чинить перешкоди йому в законному доступі та користуванні даною квартирою. Просив позов задоволити. Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 31 жовтня 2019 року в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Іпотекодержателя ПАТ "Кредобанк", третіх осіб: Шевченківська районна адміністрація, П"ята Львівська державна нотаріальна контора про усунення перешкод в користуванні нерухомого майна та офіційної реєстрації місця проживання відмовлено. Дане рішення в апеляційному порядку оскаржив позивач ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі, зазначає, що рішення суду є незаконним і таким, що підлягає скасуванню у зв`язку з тим, що судом допущено неповне з`ясування та недоведеність обставин, що мають істотне значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків обставинам справи, а також неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права. Покликається на те, що його матірю ОСОБА_3 30.08.2011 року був складений заповіт із заповідальним відказом, який був посвідчений державною нотаріальною конторою. В даному заповіті зазначено, що його сестра ОСОБА_2 зобов`язана придбати йому однокімнатну квартиру у м. Львові зі всіма вигодами, однак до сьогоднішнього дня дана вимога не виконана ОСОБА_2 . У зазначеному заповіті від 30.08.2011 року на його думку є помилка, так як в даному правочині не вказується на яких умовах ОСОБА_2 має придбати йому квартиру у власність чи у користування. Звертає увагу суду на те, що всі його доводи подані в суді були «проігноровані та перекручені на сторону відповідачки». Просить рішення суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Представник ОСОБА_2 адвокат Стахів Божена Олегівна 10 січня 2020 року подала в суд відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 31.10.2019 року залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Акціонерне товариство «Кредобанк» 17 січня 2020 року подали в суд відзив на апеляційну скаргу, в якому просять рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 31.10.2019 року залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі "Axen v. Germany", заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року "Varela Assalino contre le Portugal", заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Відповідно до частин 4,5 ст.268 ЦПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду в повній мірі відповідає зазначеним вимогам. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Відмовляючи в задоволенні позову про усунення перешкод в користуванні нерухомим майном та реєстрації місця проживання, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі не чинять ніяких перешкод в користуванні квартирою, а лише вважають, що проживання та реєстрація у спірній квартирі повинна здійснюватися на умовах передбачених чинним законодавством з належним юридичним оформленням. Що стосується вимоги про реєстрацію позивача у спірній квартирі, то відхиляючи таку суд виходив з того, що існує певна процедура реєстрації особи, написання певних заяв та дозволів на реєстрацію у відповідні органи, доказів про те, що позивач звертався до відповідачів з даним питанням, суду не надано, а отже і відсутній спір щодо порушення прав особи. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне. Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до вимог ст.ст. 12, 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним. За статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна. Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Частиною 1 ст. 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд. Матеріалами справи та судом встановлено, що 30 серпня 2011 року, ОСОБА_3 на випадок своєї смерті заповіла відповідачці - квартиру АДРЕСА_2 . Згідно даного заповіту на відповідача було покладено обов`язок придбання позивачу однокімнатної квартири з усіма вигодами у місті Львові. ( а.с. 17). Після смерті спадкодавця - 19 березня 2014 року відповідач ОСОБА_2 придбала квартиру за адресою: АДРЕСА_5 та заявою через нотаріальну контору запропонувала позивачу ОСОБА_1 переселитися для проживання у зазначену квартиру. ( а.с. 16) Вищезазначені факти досліджені та встановлені рішенням Франківського районного суду м. Львова від 06.10.2016 року, яке ухвалою апеляційного суду Львівської області від 22.03.2017 року залишено в силі, дане рішення набрало законної сили. Як вбачається з копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 19.03.2014 року - квартира за адресою: АДРЕСА_5 належить на праві власності відповідачу ОСОБА_2 , дана квартира згідно копій витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження та витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки є предметом наступної іпотеки. (а.с. 30, 47,48) Крім того, в копії кредитного договору № 8932\Р від 05.02.2015 року, договору наступної іпотеки від 09.02.2015 року ( а.с. 40-46) п.4.1.4. договору зазначено, що іпотекодавець зобов`язаний не відчужувати предмет наступної іпотеки у будь-який спосіб та не обтяжувати його зобов`язаннями з боку третіх осіб (зокрема не передавати його в оренду, в найм, не передавати в наступну заставу, тощо), не поселяти і не реєструвати інших осіб, не видавати довіреності на користування та\або розпорядження предметом наступної іпотеки, а також не виступати поручителем за третіх осіб без отримання попередньо письмової згоди на це від іпотекодержателя. Позивачем до суду подано копію заяви від відповідачки, датовану 20.03.2017 роком, яка дає даною заявою згоду на постійне проживання та постановку на реєстраційний облік на своїй житловій площі позивачу ОСОБА_1 у квартирі, яка перебуває у її власності та знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 . ( а.с. 13) Як вбачається з копії заяви про реєстрацію місця проживання від 06.08.2019 року, позивач звертався із письмовою заявою до 3-ої особи Шевченківської районної адміністрації про реєстрацію місця проживання, однак йому було відмовлено у зв`язку з відсутністю згоди власника, завіреної належним чином та згоди іпотекодержателя на реєстрацію місця проживання згідно ст. 9 Закону України «Про іпотеку». ( а.с. 11-12). Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 06.10.2016 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 22 березня 2017 року встановлено факт визнання належного виконання ОСОБА_2 умов заповіту. Позивачем не представлено суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували перешкоджання відповідачкою в користуванні йому нерухомим майном та офіційній реєстрації місця проживання. Власником квартири за адресою: АДРЕСА_5 є ОСОБА_2 , що не суперечить умовам заповіту, яким передбачено умову надання житла для проживання ОСОБА_1 , і як власник майна вона має право передавати його в користування на умовах передбачених чинним законодавством з належним юридичним оформленням. Враховуючи наведене суд першої інстанції вірно виходив з того, що відповідачі не чинять ніяких перешкод в користуванні квартирою, а лише вважають, що проживання та реєстрація у спірній квартирі повинна здійснюватися на умовах передбачених чинним законодавством та відмовив в задоволенні позову. Доводи, наведені у апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки такі не ґрунтуються на вимогах законодавства. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 31 жовтня 2019 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 10.02.2020 року. Головуючий: /підпис/ О.М.Ванівський Судді: /підпис/ О.Я.Мельничук /підпис/ Р.П. Цяцяк Згідно з оригіналом: Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду Судове рішення набрало законної сили: 10.02.2020 року Помічник судді: Скуйбіда І.О. Дата засвідчення копії: 10.02.2020 року