Постанова Київський апеляційний суд № 754/13321/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 754/13321/19 Головуючий у І інстанції Зотько Т.А. Провадження №22-ц/824/1966/20 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О. ПОСТАНОВА Іменем України 05 лютого 2020 рокуКиївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Таргоній Д.О., суддів: Голуб С.А., Ігнатченко Н.В., за участі секретаря Тимошевської С.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 13 вересня 2019 року у справі за заявою ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , заінтересована особа: Вишгородський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Київській області про встановлення факту, що має юридичне значення,- УС Т А Н О В И В : у вересні 2019 року ОСОБА_3 , ОСОБА_1 звернулись до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення. Зокрема, просили суд постановити рішення, яким встановити факт, що ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 , являються за національністю «єврей/єврейка». Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 13 вересня 2019 року у відкриті провадження у цивільній справі за заявою ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , заінтересована особа: Вишгородський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Київській області про встановлення факту, що має юридичне значення відмовлено. Не погоджуючись з даною ухвалою, ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати, порушити провадження у справі, направити справу до суду першої інстанції для розгляду по суті в іншому складі суду. В доводах апеляційної скарги зокрема, зазначає, що положення статті 315 ЦПК України не містять вичерпного переліку фактів, що можуть встановлюватись в судовому порядку. Вказуває на те, що відмова від фіксації національності в офіційних документах, що посвідчують особу, та актових записах цивільного стану і відповідних свідоцтвах, відповідає ст. 24 Конституції України, однак не позбавляє її права встановити факт приналежності до певної національності в судовому порядку. Вважає, що встановлення факту належності до певної національності підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, тому правових підстав для відмови у відкритті провадження не було. 08 листопада 2019 року на адресу Київського апеляційного суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній зазначає, що повністю підтримує апеляційну скаргу та просить задовольнити її. Інших відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило. В судовому засіданні по розгляду апеляційної скарги представник заявника ОСОБА_1 - ОСОБА_7 підтримав доводи скарги, просив її задовольнити. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника заявника, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відмовляючи у відкритті провадження в справі, суд першої інстанції виходив із того, що зазначена заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки норми чинного законодавства України не передбачають право суду перебирати на себе повноваження інших державних органів. Суд може за наявності достатніх правових підстав визнати неправомірними дії компетентних державних органів щодо розгляду спірного питання. Колегія суддів погоджується із такими висновками, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Із матеріалів справи та пояснень заявників вбачається, що внесення змін до актових записів у графі «національності», заявникам необхідно для впорядкування документів та для реалізації особистих прав, підтвердження свого особистого єврейського походження їхнього роду по лінії бабусі та для вчинення подальших дій, пов`язаних із зближенням з єврейським народом, отримання відповідних документів, які б свідчили про приналежність до зазначеної нації та давали б можливість скористатися пільгами, які гарантуються особам єврейського походження. В той же час, чинним законодавством України не передбачено зазначення в актових записах цивільного стану та свідоцтвах про народження національності батьків дитини чи осіб, які вступають у шлюб. Національна належність особи є актом її особистого самовизначення і жодним чином не впливає на публічно-правові відносини такої особи з державою. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції у тому, що у обраний заявником спосіб такі обставини не встановлюються і не можуть розглядатись у порядку окремого провадження. Згідно положень п.п. 2,3 Постанови Пленуму ВерховногоСуду України №5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», при вирішенні питання про підвідомчість справи суди мають право враховувати норми законодавчих актів, якими передбачено несудовий порядок встановлення певних фактів або визначено факти, які в даних правовідносинах можуть підтверджуватися рішенням суду. Вирішуючи питання про прийняття заяв про встановлення фактів, що мають юридичне значення, судам необхідно враховувати, що ці заяви повинні відповідати як загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви, так і вимогам щодо її змісту. Тобто, у кожному разі суддя зобов?язаний перевірити підвідомчість даної заяви суду. У разі, якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, а провадження у справі вже відкрито, суд повинен закрити таке провадження, про що постановити мотивовануухвалу. Суд першої інстанції зазначених вимог закону дотримався, вірно відмовив у відкритті провадження з наведених підстав, оскільки поставлені заявниками питання не можуть бути розглянуті у порядку окремого провадження в порядку цивільного судочинства. Як вбачається зі змісту заявлених вимог,заявники просили суд встановити факти, що мають юридичне значення, а саме, що: ОСОБА_4 є за національністю «Єврейка», ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , є за національністю «Єврей», ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_5 , є за національністю «Єврей», ОСОБА_1 (дівоче ОСОБА_2 ), яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_6 , є за національністю «Єврейка». У частині першій статті 315 ЦПК України наведено перелік фактів, справи про встановлення яких розглядаються судом. Хоча за змістом частини другої цієї статті зазначений перелік не є вичерпним, проте у судовому порядку можуть бути встановлені тільки ті факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб (якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення). Питання зміни національності громадянами України регулювалося Указом Президента України 31 грудня 1991 року N 24 "Про порядок зміни громадянами України національності", відповідно до якого національність могла бути змінена особами, які при досягненні 16-річного віку та одержанні паспорта прийняли національність одного з батьків та бажали змінити її відповідно до національності другого з батьків. Зміна національності провадилася відділом внутрішніх справ виконавчого комітету районної, міської, районної у місті ради народних депутатів за місцем проживання заявника. Зміна національності допускалася також і щодо осіб, які обрали національність до прийняття цього Указу. Вказаний Указ втратив чинність на підставі Указу Президента України від 27 січня 1999 року N 70/99. Чинним законодавством України не передбачено зазначення в актових записах цивільного стану та свідоцтвах про ДРАЦС національності батьків дитини чи осіб, які вступають у шлюб. Тим самим забезпечується рівність усіх незалежно від національності чи етнічного походження, а також право особи вільно обирати та відновлювати національність, як це передбачено статтею 11 Закону України "Про національні меншини в Україні". Примушення громадян у будь-якій формі до відмови від своєї національності не допускається. Згідно зістаттею 300 ЦК України особа має право на індивідуальність, на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Таке право підпадає під захист статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає, що кожна людина має право на повагу до її особистого і сімейного життя. Держава не може втручатися у здійснення цього права інакше ніж згідно із законом та у випадках, необхідних у демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки. Стаття 11 Конституції України передбачає, що держава сприяє як консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, так і розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності національних меншин в Україні. Згідно зі статтею 3 Рамкової конвенції про захист національних меншин (ратифікованаЗаконом України від 9 грудня 1997 року N 703/97-ВР) кожна особа, яка належить до національної меншини, має право вільно вирішувати, вважатися їй чи не вважатися такою, і таке рішення або здійснення прав у зв`язку з ним не повинно зашкоджувати такій особі. Відмова від фіксації національності в офіційних документах, що посвідчують особу, та актових записах цивільного стану і відповідних свідоцтвах про ДРАЦС повністю відповідає статті 24 Конституції України, яка гарантує рівність громадян, зокрема, незалежно від етнічного походження, а також статті 11 Закону "Про національні меншини в Україні". Національна належність особи, таким чином, є актом її особистого самовизначення і жодним чином не впливає на публічно-правові відносини такої особи з державою. Фіксація факту національності особи в документі, що її посвідчує, чи в актових записах громадянського стану створила б перешкоду вільному обранню чи відновленню національності, оскільки поставила б таке обрання чи відновлення у залежність від рішення державного органу. Аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі N 398/4017/18. За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого ввисновку про те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства у зв`язку з неможливістю встановлення в судовому порядку фактів щодо належності осіб до певної національності. Доводи апеляційної скарги у своїй сукупності зводяться до переоцінки доказів та невірного розуміння заявником вимог чинного законодавства. За таких обставин, суддею першої інстанції було дотримано норми процесуального права, а тому колегія суддів прийшла до висновку про залишення ухвали без змін, а апеляційні скарги без задоволення. На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 369, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України,апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 13 вересня 2019 рокузалишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 06 лютого 2020 року. Суддя - доповідач Таргоній Д.О. Судді: Голуб С.А. Ігнатченко Н.В.