Постанова Житомирський апеляційний суд № 295/11237/25

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №295/11237/25 Головуючий у 1-й інст. Біднина О. В. Категорія 96 Доповідач Коломієць О. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 січня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Коломієць О.С. суддів Григорусь Н.Й., Талько О.Б. з участю секретаря судового засідання Драч Т.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №295/11237/25 за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Бердичівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Бердичівському районі Житомирської області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про встановлення факту що має юридичне значення за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Янчука Максима Олександровича на ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 15 вересня 2025 року, яка постановлена під головуванням судді Біднина О.В. в с т а н о в и в : У серпні 2025 року заявник звернувся до суду із заявою, в якій просить встановити факт що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та його мати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мають родинне походження від діда по материнській лінії, чеського походження - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - 22.10.2013 роки життя, уродженець села Хажин Бердичівського району Житомирської області за національністю - чех; зобов`язати відділ державної реєстрації актів цивільного стану за місцем зберігання відповідного актового запису - Бердичівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Бердичівському районі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), внести зміни до актового запису №16 від 20.06.1950 року про народження ОСОБА_4 , змінивши данні в графі національність батька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з «поляк» на «чех». В обґрунтування заяви зазначив, що його рідний дід - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за національністю був чех. В свідоцтві про народження матері заявника ОСОБА_2 вказана національність батька ОСОБА_3 як поляк. При цьому в свідоцтві рідного брата діда заявника, ОСОБА_5 , вказана національність чех, а також у свідоцтві про народження двоюрідної тітки заявника, ОСОБА_6 , вказано, що її батько, ОСОБА_7 , за національністю був чех. Як стверджує ОСОБА_1 , національність діда заявника була помилково зазначена як «поляк», але насправді дід заявника належить до чеської національності. Встановлення факту чеського походження необхідне заявнику для оформлення права проживання в Чеській республіці та оформлення Чеського громадянства, як чеху за походженням, впорядкування документів для реалізації особистих прав. Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 15 вересня 2025 року відмовлено у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення. Не погодившись з вказаним судовим рішенням, представник заявника - адвокат Янчук М.О. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану ухвалу, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду справи. В обґрунтування доводів скарги заявник зазначив, що таке рішення ухвалене з порушенням норм процесуального права та при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи. Вважає, що відмова районного суду у відкритті провадження у справі є результатом неправильного розуміння предмета звернення та помилкового застосування процесуального закону. Звертає увагу, що зміст позовної заяви не зводиться до «встановлення національності» особи як елемента її правового статусу, що дійсно не підлягає судовому вирішенню. У даному ж випадку мова ведеться про встановлення юридичного факту родинного походження заявника та його матері від конкретної особи (діда), і судовий контроль за виправленням помилкових відомостей у актовому записі цивільного стану в частині етнічного походження предка, які перешкоджають реалізації особистих прав заявника. Обидві ці цілі належать до сфери окремого провадження (ст. 293, 315 ЦПК України), де суд не вирішує спір про право в матеріально-правовому сенсі, а підтверджує або спростовує юридично значимі факти, необхідні для подальшої реалізації прав свободи. Отже ухвала про відмову у відкритті провадження у справі не відповідає вимогам ЦПК України, звужує зміст і обсяг конституційної гарантії на судовий захист, узгоджується з підходами Верховного Суду до окремого провадження (зокрема, щодо невичерпності фактів і допустимості судового виправлення помилкових актових записів) і не враховує стандарти ст. 6 та 8 Конвенції. У поданому відзиві на апеляційну скаргу представник заінтересованої особи просив апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а ухвалу районного суду - без змін. При цьому зазначає, що ухвала про відмову у відкритті провадження у справі є законною та обґрунтованою. Вказує, що відмова від фіксації національності в офіційних документах, що посвідчують особу, та актових записах цивільного стану і відповідних свідоцтвах органів державної реєстрації актів цивільного стану відповідає статті 24 Конституції України, яка гарантує рівність громадян, зокрема незалежно від етнічного походження, а також статті 11 Закону України «Про національні меншини в Україні». Отже, національна належність особи є актом її особистого самовизначення і жодним чином не впливає на публічно-правові відносини такої особи з державою. Фіксація факту національності особи в документі, що її посвідчує, чи в актових записах громадянського стану створила б перешкоду вільному обранню чи відновленню національності, оскільки поставила б таке обрання чи відновлення у залежність від рішення «державного органу», а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неможливість встановлення в судовому порядку фактів щодо належності осіб до певної національності. В судовому засіданні представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримав, просивїї задовольнити. Представник заінтересованої особи в судове засідання не з`явився, хоча про дату час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. З урахуванням положень ч.2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за його відсутності. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що встановлення фактів щодо належності осіб до певної національності не підлягає розгляду в судовому порядку. Такий висновок суду є вірним виходячи з наступного. Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Згідно з частинами першою, другою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право. Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18 (провадження № 14-567цс18) сформульовано висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Таким чином, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; - встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; - заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); - чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 752/20365/16-ц (провадження № 61-24660св18), від 05 грудня 2019 року у справі № 750/9847/18 (провадження № 61-18230св19, від 03 лютого 2021 року у справі № 644/9753/19 (провадження № 61-14667св20), від 16 червня 2021 року у справі № 643/6447/19 (провадження № 61-14968св20), від 08 вересня 2021 року у справі № 641/5187/20 (провадження № 61-5204св21). Звертаючись до суду з відповідною заявою, ОСОБА_1 просив встановити юридичний факт, що він та його мати мають родинне походження від діда по материнській лінії, чеського походження та неправильності запису про національність його діда ОСОБА_3 в актовому записі від 20 червня 1950 року № 16 про народження матері заявника - ОСОБА_4 , змінивши дані в графі національності батька з «поляк» на «чех». Відповідно до положень статті 49 ЦК України актами цивільного стану є події та дії, які нерозривно пов`язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб`єктом цивільних прав та обов`язків. Актами цивільного стану є народження фізичної особи, встановлення її походження, набуття громадянства, вихід з громадянства та його втрата, досягнення відповідного віку, надання повної цивільної дієздатності, обмеження цивільної дієздатності, визнання особи недієздатною, шлюб, розірвання шлюбу, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, зміна імені, інвалідність, смерть тощо. Державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особи та офіційного визнання і підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті. Частиною першою статті 22 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» передбачено, що внесення змін до актового запису цивільного стану проводиться відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану за наявності достатніх підстав. За наслідками перевірки зібраних документів орган державної реєстрації актів цивільного стану складає обґрунтований висновок про внесення змін до актового запису цивільного стану або про відмову в цьому. У разі відмови у внесенні змін до актового запису цивільного стану у висновку вказуються причини відмови та зазначається про можливість її оскарження в судовому порядку. Порядок внесення змін до актових записів цивільного стану регулюють Правила внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 12 січня 2011 року № 96/5 (далі - Правила). Згідно з пунктом 1.1 розділу І Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, які складено органами державної реєстрації актів цивільного стану України, проводиться відділами державної реєстрації актів цивільного стану міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у випадках, передбачених чинним законодавством. У разі відмови у внесенні змін до актових записів цивільного стану у висновку відділу державної реєстрації актів цивільного стану вказуються причини відмови та зазначається про можливість оскарження його у судовому порядку. Підпунктами 2.13.1, 2.13.2 пункту 2.13 розділу ІІ Правил визначено, що підставою для внесення змін в актові записи цивільного стану є, зокрема, рішення суду про встановлення неправильності в актовому записі цивільного стану, постанова адміністративного суду. Отже, органи державної реєстрації актів цивільного стану за заявою громадян можуть вносити зміни до актових записів на підставі рішень суду, якими встановлено неправильність таких записів та зазначено про внесення до них конкретних змін. Відповідно до статті 11 Конституції України держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України. При цьому чинним законодавством України не передбачено зазначення в актових записах цивільного стану та свідоцтвах органами державної реєстрації актів цивільного стану національності батьків дитини чи осіб, які вступають у шлюб. Тим самим забезпечується рівність усіх незалежно від національності чи етнічного походження, а також право особи вільно обирати та відновлювати національність, як це передбачено статтею 11 Закону України «Про національні меншини в Україні». Примушення громадян у будь-якій формі до відмови від своєї національності не допускається. Згідно зі статтею 300 ЦК України особа має право на індивідуальність, на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Таке право підпадає під захист статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає, що кожна людина має право на повагу до її особистого і сімейного життя. Держава не може втручатися у здійснення цього права інакше ніж згідно із законом та у випадках, необхідних у демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки. Відмова від фіксації національності в офіційних документах, що посвідчують особу, та актових записах цивільного стану і відповідних свідоцтвах органів державної реєстрації актів цивільного стану відповідає статті 24 Конституції України, яка гарантує рівність громадян, зокрема незалежно від етнічного походження, а також статті 11 Закону України «Про національні меншини в Україні». Отже, національна належність особи є актом її особистого самовизначення і жодним чином не впливає на публічно-правові відносини такої особи з державою. Фіксація факту національності особи в документі, що її посвідчує, чи в актових записах громадянського стану створила б перешкоду вільному обранню чи відновленню національності, оскільки поставила б таке обрання чи відновлення у залежність від рішення державного органу. Відповідну правову позицію Велика Палата Верховного Суду висловила у постановах від 29 травня 2019 року в справі № 398/4017/18 (провадження № 14-215цс19), від 11 вересня 2019 року № 810/2732/18 (провадження № 11-381апп19). Згідно з пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Отже, у зв`язку з неможливістю встановлення в судовому порядку фактів щодо належності осіб до певної національності суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що цей спір не підлягає розгляду не лише в порядку цивільного судочинства, а й у судовому порядку взагалі. Доводи апеляційної скарги представника заявника про те, що його довіритель не просив встановлювати факт належності його діда по материнської лінії до певної національності, а просив встановити факт родинного походження заявника та його матері від конкретної особи (діда) не заслуговують на увагу, оскільки такі доводи не впливають на правильність висновків суду про неможливість встановлення такого факту в судовому порядку. З огляду на викладене доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ухвала суду постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для її скасування відсутні. Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд у х в а л и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Янчука Максима Олександровича, залишити без задоволення, а ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 15 вересня 2025 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 14 січня 2026 року. Головуючий Судді