Постанова Київський апеляційний суд № 755/10218/17

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 04 лютого 2020 року м. Київ Справа № 22-331 Головуючий у1-й інстанції - Чех Н. А. Унікальний № 755/10218/17 Доповідач - Пікуль А. А. Київський апеляційний суд. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ у складі: головуючого Пікуль А. А. суддів Гаращенка Д. Р. Невідомої Т. О. за участю секретаря Пузикової В. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Калашнюка Сергія Андрійовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 грудня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Дарницьке лісопаркове господарство», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про стягнення середнього заробітку за вимушений прогул при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі та моральної шкоди,- у с т а н о в и л а: У липні 2017 року ОСОБА_1 пред`явив в суд позов до КП «Дарницьке лісопаркове господарство», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив стягнути з відповідача на його користь 35 914 грн 56 коп. заробітної плати за час вимушеного прогулу, 6 877 грн 13 коп. компенсації за невикористану відпустку за вказаний період тривалістю 13 календарних днів; за затримку розрахунку при звільненні просив стягнути із відповідача за період з 28 жовтня 2016 року по 01 липня 2017 року за 173 робочих дні 96 146 грн 27 коп.; компенсацію втрати частини доходів за період з 26 серпня 2015 року до 01 липня 2017 року у розмірі 10 057 грн; упущену вигоду за період з 26 серпня 2015 року до 21 жовтня 2016 року в сумі 13 390 грн 42 коп., а всього просив стягнути на його користь з відповідача 162 385 грн 38 коп. та 21 088 грн на відшкодування моральної шкоди (т. 1, а.с.1- 6, 90-94). Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 12 грудня 2017 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Не погодившись з рішенням суду, адвокат Калашнюк С. А. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до постановлення незаконного та необґрунтованого рішення, просить рішення районного суду скасувати та ухвалити нове, яким його позов задовольнити у повному обсязі. Рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення упущеної вигоди не оскаржує. (т. 2, а.с.5-17). Справа вже була предметом апеляційного розгляду та рішенням Апеляційного суду Київської області від 21 лютого 2018 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 12 грудня 2017 року в частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні позову про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрати частини доходу та моральної шкоди залишено без змін, а скаргу ОСОБА_1 без задоволення. Постановою Верхового Суду від 27 листопада 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Апеляційного суду міста Києва від 21 лютого 2018 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до КП «Дарницьке лісопаркове господарство», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про стягнення середнього заробітку за вимушений прогул при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі та моральної шкоди скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 21 лютого 2018 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до КП «Дарницьке лісопаркове господарство», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про стягнення компенсації за невикористані відпустки, стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та стягнення компенсації втрати частини доходів залишено без змін. Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 січня 2020 року вказану справу призначено до розгляду. У своєму відзиві на апеляційну скаргу представник КП «Дарницьке лісопаркове господарство», адвокат Будник Б. А., вказує, що середній заробіток за час вимушеного прогулу спричиненого затримкою виконання рішення про поновлення на роботі у відповідності до ст. 236 КЗпП України, не може бути стягнутий з відповідача з огляду на пропуск позивачем строку позовної давності. Зазначає, що позивача було поновлено на роботі 21 жовтня 2016 року, отже з цієї дати розпочався перебіг позовної давності тривалістю у три місяці. Також вказує, що Київський апеляційний суд м. Києва в силу положень ст. 236 КЗпП України, ч. 3 ст. 370 ЦПК України та ч. 1 ст. 381 ЦПК України позбавлений можливості стягнути на користь позивача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 30 травня 2016 року до 21 жовтня 2016 року, оскільки стягнення відповідної компенсації відбувається за ухвалою суду, а за результатами апеляційної скарги суд може прийняти тільки постанову. В суд апеляційної інстанції треті особи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не з`явились, про місце та час апеляційного розгляду повідомлені належним чином, про що свідчать завірені штемпелем поштового відділення та підписом начальника відділення зв`язку зворотні повідомлення про вручення 21 січня 2020 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 судових повідомлень про розгляд справи призначений на 04 лютого 2020 року. Суд ухвалив розглядати справу у відсутність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , оскільки відповідно до положень частини 2 статті 372 ЦПК неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши доповідь судді Пікуль А. А., пояснення учасників справи: представника ОСОБА_1 , адвоката Калашнюка С. А., який підтримав подану апеляційну скаргу в частині позову, що переглядається апеляційним судом, та просив її задовольнити; представника КП «Дарницьке лісопаркове господарство», адвоката Будника Б. А., який заперечував проти апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Як вже зазначено вище, після касаційного перегляду справи у апеляційному порядку рішення районного суду переглядається лише в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до КП «Дарницьке лісопаркове господарство», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про стягнення середнього заробітку за вимушений прогул при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі та моральної шкоди. У цій частині при вирішенні справи районним судом встановлено наступне. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 30 травня 2016 року у справі № 755/18130/15-ц поновлено ОСОБА_1 на посаді провідного інженера з нагляду за будівництвом КП «Дарницьке лісопаркове господарство» з 26 серпня 2015 року. Стягнуто з КП «Дарницьке лісопаркове господарство» на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 65 156 грн 74 коп. та моральну шкоду у розмірі 1 000 грн. Рішення в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання та набрало законної сили 20 жовтня 2016 року. Відповідно до наказу 372-К від 21 жовтня 2016 року ОСОБА_1 був поновлений на роботі (т. 1, а.с.17). У подальшому ОСОБА_1 звільнено з займаної посади з 28 жовтня 2016 року відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, за угодою сторін. При звільнені позивачу виплачено заробітну плату за період з 21 жовтня 2016 року до 28 жовтня 2016 року в розмірі 2 055 грн 30 коп. та компенсацію за невикористану відпустку в кількості 57 днів за період з 20 лютого 2014 року до 28 жовтня 2016 року в розмірі 10 393 грн 21 коп. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 в частині стягнення середнього заробітку за вимушений прогул при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі та моральної шкоди, районний суд виходив з такого. Звертаючись до суду з позовними вимогами про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період затримки виконання рішення суду, що передбачено ст. 236 КЗпП України, ОСОБА_1 обґрунтував свої вимоги положеннями ст. 235 КЗпП України. Позивачем не було заявлено уточнень з приводу зміни норми матеріального права, на підставі якої ним було заявлено вимогу про стягнення середнього заробітку за період затримки виконання рішення суду про скасування наказів та стягнення середнього заробітку, зі ст. 235 КЗпП України на ст. 236 КЗпП України, тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити. Відповідно до вказівок постанови Верхового Суду від 27 листопада 2019 року, під час нового розгляду справи необхідно врахувати, зокрема, наступне. Апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника тільки тому, що в резолютивній частині позовної заяви ОСОБА_1 не зазначив посилання на ст. 236 КЗпП України. Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінет Міністрів України від 08 лютого 1995 року №

100. Що стосується застосування до спірних правовідносин норми ст. 237-1 КЗпП України та стягнення на користь позивача моральної шкоди, то суди передчасно відмовили у задоволенні позовних вимог в цій частині, оскільки не вирішили спір по суті в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 30 травня 2016 року у справі № 755/18130/15-ц про поновлення на роботі. За правилом ч. 1 ст. 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. Переглядаючи рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 грудня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за вимушений прогул при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі та моральної шкоди у контексті доводів апеляційної скарги позивача та вказівок Верховного Суду, апеляційний суд виходить з наступного. Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 звертаючись до районного суду із позовом, крім іншого, просив стягнути з відповідача середній заробіток за вимушений прогул при затримці виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 30 травня 2016 року про поновлення на роботі. Відмовляючи у задоволенні вказаної вимоги ОСОБА_1 , районний суд виходив із того, що в прохальній частині його позовної заяви не зазначено посилання на ст. 236 КЗпП України. Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів суд апеляційної інстанції доходить висновку про те, що указані висновки районного суду не відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону. При вирішенні цієї частини позову районним судом допущене порушення норм процесуального права. Відповідно до положень цивільного процесуального законодавства підстави заявленого позову - це виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення його права, та правове обґрунтування необхідності його захисту. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором (ст.5, п.5.ч.3 ст. 175 ЦПК). Відтак при розгляді справи суд застосовує той закон, який регулює спірні правовідносини. Статтею 235 КЗпП України регулюються правовідносини, що виникли у зв`язку з поновленням на роботі незаконно звільненого працівника та виплатою працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. З матеріалів справи убачається, що у даних правовідносинах спір виник з приводу оплати вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі. Відповідно до ст. 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. У даній справі рішення суду про поновлення позивача на роботі від 30 травня 2016 року було виконане роботодавцем 21 жовтня 2016 року, на наступний день після набрання цим рішенням законної сили. Як убачається з резолютивної частини цього рішення, воно не допускалося до негайного виконання в частині поновлення позивача на роботі (а.с.11-13). Крім того, згідно з ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. У Постанові № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» Пленум Верховного Суду України роз`яснив, що встановлені статтями 228, 233 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Як вже зазначено вище, рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 30 травня 2016 року у справі № 755/18130/15-ц в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі відповідач виконав 21 жовтня 2016 року. Отже встановлений трудовим законодавством тримісячний строк звернення до суду за захистом порушеного права тривав з 22 жовтня 2016 року до 21 січня 2017 року. З позовною заявою із вимогою про стягнення з відповідача середнього заробітку за вимушений прогул при затримці виконання рішення ОСОБА_1 звернувся до районного суду 06 липня 2017 року (т.1, а.с.1), тобто з пропуском цього строку майже на півроку. У позовній заяві ОСОБА_1 не наводив причини пропуску строку, не просив суд визнати причину пропуску тримісячного строку, передбаченого законодавством для звернення до суду з такою вимогою, поважною та не заявляв клопотання про його поновлення. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст.267 ЦК України). Матеріали справи свідчать, що у запереченнях на позовну заяву представником КП «Дарницьке лісопаркове господарство», адвокатом Будником Б. А., було заявлено суду про застосування строків позовної давності, передбачених КЗпП України (а.с.96). Крім того, як вже зазначено вище, відповідно до роз`яснень абз. 1 п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" № 9 від 06 листопада 1992 року, встановлені ст.ст. 228, 223 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ураховуючи, що, по-перше, рішення суду про поновлення на роботі не допускалось до негайного виконання і було виконане роботодавцем на наступний день після набрання цим рішенням законної сили; по-друге, звертаючись до суду із вимогою про стягнення з відповідача середнього заробітку за вимушений прогул при затримці виконання рішення ОСОБА_1 було пропущено тримісячний строк позовної давності для звернення до суду із такою вимогою, апеляційний суд доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення цих вимог. Стосовно вимог ОСОБА_1 щодо стягнення з відповідача моральної шкоди, колегія суддів зазначає наступне. ОСОБА_1 , як на підставу для задоволення вимог про стягнення моральної шкоди, яку він оцінив у розмірі 21 088 грн, посилався на те, що незаконне звільнення та несвоєчасний розрахунок є порушенням його прав, які призвели до моральних страждань та втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають додаткових зусиль для організації його життя. Однак матеріали справи свідчать, що моральна шкода за незаконне звільнення ОСОБА_1 була компенсована рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 30 травня 2016 року у розмірі 1 000 грн. Щодо стягнення моральної шкоди за несвоєчасний розрахунок, колегія суддів зазначає, що вказана вимога є похідною від первісно заявлених вимог про стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні та про стягнення середнього заробітку за вимушений прогул при затримці виконання рішення про поновлення на роботі. Оскільки правові підстави для задоволення указаних вимог відсутні, то позов про відшкодування моральної шкоди також не підлягає задоволенню. За правилами ч.1 ст. 376 ЦПК України самостійними підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до положень ч.2 ст. 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. З огляду на викладене, оскаржуване рішення в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за вимушений прогул при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі, відшкодування моральної шкоди підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову. Керуючись ст. ст. 367-368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Калашнюка Сергія Андрійовича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 грудня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Дарницьке лісопаркове господарство», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про стягнення середнього заробітку за вимушений прогул при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі та моральної шкоди скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складений 06 лютого 2020 року. Головуючий А. А. Пікуль Судді Д. Р. Гаращенко Т. О. Невідома