Постанова 4857 № 260/4200/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 серпня 2025 рокуЛьвівСправа № 260/4200/24 пров. № А/857/32176/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача: Гінди О.М., суддів: Заверухи О.Б., Ніколіна В.В., розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Рахівської міської ради на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року (головуючий суддя: Рейті С.П., місце ухвалення - м. Ужгород) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Рахівської міської ради про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, - встановив: ОСОБА_1 , 27.06.2024 звернувся з позовом до суду, в якому просив стягнути з Рахівської міської ради на його користь середній заробіток за час затримки виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 05.01.2024 по справі № 260/8242/23 про поновлення на роботі за період з 06.01.2024 по 27.06.2024 у розмірі 162266,40 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що судовим рішенням, яке набрало законної сили, його поновлено на займаній до звільнення посаді та рішення в цій частині підлягало до негайного виконання. Разом з тим, станом на момент звернення до суду із цим позовом, рішення суду в частині поновлення на посаді, відповідачем не виконано, що має наслідком застосування до відповідача передбаченої ст. 236 КЗпП України відповідальності у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року позов задоволено. Із цим рішенням суду першої інстанції не погодилася Рахівська міська рада та оскаржила в апеляційному порядку. Вважає його таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права, а тому просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог. Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт покликається на те, що Рахівською міською радою було реалізоване питання, щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді старости села Костилівка, тож у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старости села Костилівка та звільнення старости села Костилівки ОСОБА_2 , відбулося позачергове засідання 44-ої сесії Рахівської міської ради від 12.01.2024 року рішення - не прийнято. Щодо виплати одного місяця середньомісячної заробітної плати в розмірі 28134,90 грн (двадцять вісім тисяч сто тридцять чотири гривні 90 копійок) відповідно до рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 січня 2024 року № 260/8242/23, було прийняте рішення Рахівської міської ради від 12 січня 2024 року № 708 «Про виплату заробітної плати ОСОБА_1 » (додається). Отже, в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді старости села Костилівка Рахівська міська рада дотрималась всіх законних процедур. Вказує на те, що, у КЗпП України відсутня норма права, яка б у цій ситуації регулювала питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору, так як це не є ні простоєм, ні звільненням працівника. Просить додатково звернути увагу на те, що на посаду старости села Костилівка станом на теперішній час прийнята гр. ОСОБА_2 , яка також має всі гарантії залишення на посаді. Позивач, 27.01.2025 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. Вказує на те, що належним виконанням рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання роботодавцем (власником або уповноваженим ним органом) про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків. Верховний Суд підкреслив, що невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Водночас така відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника. Також зазначив, що згідно статті 236 КЗпП України виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Також просить стягнути з Рахівської міської ради на його користь судові витрати понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які позивач планує понести у зв`язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції становить 3000,00 грн, що складається із витрат на правничу допомогу адвоката, докази понесення яких, разом з детальним описом, будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду апеляційної інстанції. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких мотивів. Судом першої інстанції встановлено, що рішенням першої сесії восьмого скликання Рахівської міської ради Закарпатської області № 11 від 14.12.2020 ОСОБА_1 затверджено на посаду старости села Костилівка Рахівської міської ради. Рішенням 36 сесії восьмого скликання Рахівської міської ради № 556 від 25.08.2023 року на підставі п. 6-1 ч.1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 20 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», враховуючи пропозицію в.п. Рахівського міського голови, секретаря ради та виконкому та депутатів Рахівської міської ради, ОСОБА_1 звільнено з посади старости села Костилівка Рахівської міської ради. Розпорядженням в.п. Рахівського міського голови, секретаря ради та виконкому Молнара Є. № 170-к від 25.08.2023 року ОСОБА_1 з 25.08.2023 року звільнено з посади старости села Костилівка. Вважаючи зазначені рішення та розпорядження протиправними, з метою захисту порушеного права на працю, ОСОБА_1 звернувся з відповідним позовом до суду. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 05.01.2024 року у справі № 260/8242/23 ухвалено: визнати протиправним та скасувати рішення 36 сесії VІІІ скликання Рахівської міської ради №556 від 25.08.2023 року Про звільнення з посади старости села Костилівка Рахівської міської ради; визнати протиправним та скасувати розпорядження в.п. міського голови, секретаря ради та виконкому Молнара Є. №170-к від 25.08.2023 року про звільнення з посади старости села Костилівка ОСОБА_1 з 25.08.2023 року; поновити ОСОБА_1 на посаді старости села Костилівка Рахівської міської ради з 26.08.2023 року; стягнути із Рахівської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 124317,00 грн. При цьому, рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старости села Костилівка Рахівської міської ради та стягнення на користь ОСОБА_1 заробітної плати у межах одного місяця в розмірі 28134,90 грн звернуто до негайного виконання. Закарпатським окружним адміністративним судом 19.01.2024 видано виконавчий лист у справі № 260/8242/23 (в порядку негайного виконання), за яким боржника Рахівську міську раду зобов`язано поновити ОСОБА_1 на посаді заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів влади Рахівської міської із 26.08.2023. Виконавчий лист, в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старости села Костилівка із 26.08.2023 року, пред`явлено 23.01.2024 до примусового виконання до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Західного міжрегіонального управління Міністерство юстиції. Старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень УЗПВР у Закарпатській області Гаринець О.І. 25.01.2024 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 73969309 з примусового виконання виконавчого листа № 260/8242/23 виданого 19.01.2024 року Закарпатським окружним адміністративним судом про поновлення ОСОБА_1 на посаді старости села Костилівка із 26.08.2023 року. У зв`язку з невиконанням судового рішення відповідачем, в частині поновлення на роботі, допущеного до негайного виконання, ОСОБА_1 , звернувся із позовом до суду. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що невиконання відповідачем судового рішення про поновлення позивача на роботі зумовлює право останнього на отримання середнього заробітку за час затримки виконання в силу приписів статті 236 КЗпП України. Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне. Спірними у цій справі є відносини, що виникли у зв`язку із затримкою виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 05.01.2024 року у справі №260/8242/23 в частині поновлення позивача на роботі, допущеного до негайного виконання. Відповідно до статті 129-1 Конституцій України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Згідно з статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Згідно із пунктом 3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби. Відповідно до частини восьмої статті 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню. Згідно зі статтею 236 КЗпП України у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. Аналіз статей 235, 236 КЗпП України дозволяє дійти висновку, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов`язок полягає у тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає одразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде в подальшому це рішення суду оскаржуватися. У постанові від 21.10.2021 у справі № 640/19103/19 Верховний Суд з цього приводу зазначив, що негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов`язковості та підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його проголошення у судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист прав та інтересів громадян і держави. Належним виконанням рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання роботодавцем (власником або уповноваженим ним органом) про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків. Верховний Суд підкреслив, що невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Водночас така відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника. Як зауважив Верховний Суд у справі № 640/19103/19 відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно з якою виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі. Верховний Суд наголосив, що наведені приписи КЗпП України не містять застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткових дій, які б вказували на його бажання поновитися на роботі. У підсумку суд касаційної інстанції у справі № 640/19103/19 констатував, що для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду потрібно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період. Практика Верховного Суду щодо застосування вказаної норм права є сталою та послідовною. Верховний Суд неодноразово у своїх постановах, зокрема від 21.10.2021 у справі № 640/19103/19 та від 20.07.2021 у справі № 826/3465/18, зазначав, що період затримки виконання рішення про поновлення на роботі необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі. При цьому, правова природа стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (стаття 235 КЗпП України) відрізняється від правової природи стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду (стаття 236 КЗпП України), оскільки середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Питання щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, як правило, вирішується одночасно зі спором про поновлення на роботі, але може бути предметом розгляду в окремому позовному провадженні. У будь-якому випадку підставою позову у справах цієї категорії є незаконність звільнення з роботи. При виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах. Позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу були предметом судового розгляду у справі № 260/8242/23, в якій прийняте відповідне судове рішення, що набрало законної сили. Водночас, стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду не охоплюється судовим рішенням про поновлення на роботі. Середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника. Суд зазначає, що КЗпП України не містить визначення поняття «поновлення на роботі», як і не встановлює порядку виконання відповідного рішення. Частково умови, за яких рішення суду про поновлення на роботі вважається примусово виконаним, закріплені у статті 65 Закону України «Про виконавче провадження» (далі Закон) згідно з якою рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі. Отже належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків. Судом встановлено, що рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 05.01.2024 року у справі № 260/8242/23 Рахівську міську раду, зокрема, зобов`язано поновити ОСОБА_1 на посаді старости села Костилівка Рахівської міської ради з 26.08.2023 року. Разом з тим, на виконання рішення суду по справі № 260/8242/23 станом на 27.06.2024 року (в межах заявлених позовних вимог) Рахівською міською радою наказ/розпорядження про поновлення позивача на роботі не видано, позивача на посаді не поновлено. За вказаних обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що невиконання відповідачем судового рішення про поновлення позивача на роботі зумовлює право останнього на отримання середнього заробітку за час затримки виконання в силу приписів статті 236 КЗпП України. В частині здійснених судом розрахунків суми середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, міська рада жодних доводів, як і щодо неправильності застосування судом норм матеріального права, в апеляційній скарзі не наводить, як і не наводить жодних обґрунтувань неправильності зроблених судом висновків щодо необхідності задоволення означеного позову, у спосіб, що наведений рішенням суду. Суд апеляційної інстанції також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін. Щодо судових витрат понесених позивачем в суді першої інстанції, то суд апеляційної інстанції зазначає, що позивач просив стягнути з відповідача понесені судові випрати на правничу допомогу у сумі 3000 грн. Так, відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Частиною 3 ст. 134 КАС України передбачено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України). Відповідно до ч. ч. 1, 7 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Аналіз наведених положень законодавства, дає підстави суду апеляційної інстанції для висновку, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. Крім цього, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 810/3806/18. Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені, договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, розрахунком таких витрат. Суд апеляційної інстанції зазначає, що в матеріалах цієї справи відсутні належні та допустимі докази про надання правової допомоги, оформлені та підписані документи, які деталізують послуги надані адвокатом в суді апеляційної інстанції, тому у задоволенні клопотання про стягнення з Рахівської міської ради на користь позивача судові витрати понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції необхідно відмовити. Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись ст. ст. 311, 316, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд постановив: апеляційну скаргу Рахівської міської ради залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року у справі № 260/4200/24 без змін. У стягненні з Рахівської міської ради на користь ОСОБА_1 судових витрат понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя О. М. Гінда судді О. Б. Заверуха В. В. Ніколін